head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Родовід від Давида до Христа” (Від Матвія 1:6-17)

РОДОВІД ВІД ДАВИДА ДО ХРИСТА

Від Матвія 1:6-17

Ключовий вірш 16 : “А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос”

Сьогодні ми розглянемо заключну частину родоводу Ісуса Христа: від царя Давида і аж до народження Спасителя. Комусь може видатись, що ми аж занадто багато часу приділяємо цьому родоводу. Нам хочеться якмога швидше увійти в Новий Заповіт і побачити, що ж там, а не топтатись на одному місці. Тим не менше, як ми казали минулого разу цей родовід має дуже важливе значення. Він є містком між Старим та Новим заповітом. Він вказує на те, як саме прихід Спасителя світу був приготовлений в стародавній історії. Він відриває нам Божу історію. Кінець кінцем, цей родовід відкриває нам Христа, як головну мету, найбільшу цінність і втілення найзаповітніших очікувань усієї історії Божого народу і всього людства. Цей родовід — це промінь прожектора, який вказує нам на Ісуса і каже: Він — Син Божий і Син Людський, Він — Месія Христос, Він — Цар і Спаситель світу і ось вам усі докази.

Щоб побачити Ісуса в цьому промені, в минулих “серіях” ми зробили загальний огляд Божої історії від творення і до Спасителя, а також розглянули, чому Матвій називає Ісуса Христом, сином Давидовим і сином Авраамовим. Потім ми трішки наблизили картинку і більш детально розглянули історію від Авраама до Давида. Там ми бачили патріархів: Авраама, Ісака та Якова і те, як Бог виховував і проводив історію кожного з них. Бачили там деяких жінок, про яких хтось інший постався би швидше забути і не згадувати. Але Матвій спеціально виводить їх на передній план, щоб за дивними і незрозумілими подіями ми могли побачити дію Божої благодаті і Божого провидіння, приклади віри і вірності. З царя Давида починається нова історія, але її творить той самий вірний Бог. Тож нехай зараз Господь проведе нас через Свою історію викуплення від Давида до Христа і дасть кожному з нас зустрітись з Спасителем світу. Амінь.

Подивіться вірш 6: “А Єссей породив царя Давида, Давид же породив Соломона від Урієвої”.

Тут в 6ому вірші царем Давидом закінчується перша частину родоводу Христа, яку Матвій вміщає в 14 поколінь від Авраама до Давида. Це приблизно 1000 років історії Ізраїлю. Після Давида родовід Христа розділяється на дві гілки. Як ви, напевне, знаєте в Євангелії від Луки 3ій розділ також наводиться родовід Христа. Однак в Матвія він йде від Давида до Соломона, а в Луки від Давида до Натана, старшого брата Соломона. Матвій показує історію престолонаслідування. Лука — генетичну історію. Родовід у викладенні від Матвія закінчується Йосипом, прийомним батьком Ісуса. Родовід у викладенні від Луки також приводить до Йосипа, одна важається, що це історія Марії, матері Ісуса. Ці дві гілки, які йдуть паралельно, але з’єднуються в Христі, який став нащадком Давида по плоті і нащадком Давидового престолу в Єрусалимі. Ми будемо рухатись вздовж лінії царів, від Соломона і далі.

Отже, друга частина 6го вірша відкриває нам другу частину родоводу Ісуса Христа, ще 14 поколінь від Соломона до Йоякима. Кожне з імен в цьому списку — ім’я людини, яка сиділа на престолі в Єрусалимі і правила Божим народом. Але подивіться, як саме Матвій починає цю епоху царів: “Давид же породив Соломона від Урієвої”.

Матвій міг вказати на те, що Соломон — нащадок Давида і по праву зайняв його престол різними способами. Наприклад: “Давид породив Соломона” і все. Або, якщо вже він взявся згадувати жінок в родоводі, то “Давид породив Соломона від Вірсавії”. Але Матвій говорить не так. Він спеціально згадує Урію хіттеянина, щоб разом з Урією читачі згадали і те, як саме Давид вчинив з ним. Щоб вони згадали, як їх легендарний цар скористався своїм царським положенням і відсутністю свого вірного воїна, щоб звабити його дружину, Вірсавію. Коли виявилось, що Вірсавія вагітна, він викликав Урію додому, надіючись що той піде до жінки, і всі будуть думати, що дитина від законного чоловіка, а гріх царя не випливе назовні. Але, коли Урія виявився на стільки вірним, що вирішив спати в наметі біля палацу, замість того, щоб йти до теплого ліжка, тому що всі його побратими на війні сплять в наметах, тоді Давид відіслав до війська таємний наказ, з інструкцією, як вбити вірного вояка руками ворогів.

Це був ганебний вчинок, але Матвій не тільки не приховує його, а навпаки нагадує своїм читачам. Чому? Я думаю, для того, щоб показати нам вірного Бога, який виявляє рясну благодать там, де збільшився гріх (Рим.5:20).

Пам’ятаєте, коли ми розбирали вірш 1 і титул Ісуса, сина Давидового, то говорили про те, що царство Давида мало не тільки унікальне історичне, але також і духовне значення. Саме з Давидом Бог укладає заповіт царства: “Коли виповняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поставлю по тобі насіння твоє, що вийде з утроби твоєї, і зміцню його царство. Він збудує дім для Ймення Мого, а Я зміцню престола його царства навіки. Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина” (2Сам.7:12-14).

Царство Давида не просто одне з багатьох царств цього світу. Це тінь Божого Царства. Саме за Давида Ізраїль розширює свої границі і займає всю землю, яку обіцяв Бог. Давид захоплює Єрусалим і переносить туди свою столицю. Місто стає постійним місцем розташування Божого ковчегу заповіту, а пізніше і храму. Саме за часів Давида, вперше з часів виходу, Бог дає Ізраїлю мир від усіх сусідів, як вказівник на той остаточний і повний “шалом”, який наступить в Божому Царстві. Престол посідає цар, який виконує Божі бажання і якого Бог називає Своїм сином. Цей престол — не просто гарний і дорогий стілець, це вказівник на Божий престол і Його праведне правління. Тому, коли Соломон сходить на престол, в 1Пар.29:23 говориться: “І сів Соломон на Господньому троні за царя на місці свого батька Давида”. Цар не просто править своїм народом, він виступає посередником заповіту між народом і Богом. Він помазаний оливою радості, так само, як пізніше істинний Посередник, Христос буде помазаний Духом Святим і отримає усю владу на небі і на землі, як ми згадуємо кожного тижня в кінці Богослужіння.

Заповіт царства — 2Самуїла 7ий розділ. Гріх Давида — 2Самуїла 11ий розділ. Бог явив Давиду Свою благодать, Давид переповнений вдячністю, пише псалом, радіє. Проходить кілька років — Давид впадає в страшний ганебний гріх. Чи зруйнувало це Божий задум? Чи виявився цей гріх більший за Божу благодать? Чи помилка Давида зашкодила Богу виконати Свою обітницю? — Ні! Ні! І ще раз ні! Божа благодать більша за наші гріхи! — Що це? — чи це не те саме, що говорить нам і Євангельська звістка? — так, Амінь! Родовід Христа показує нам Бога, який сильніший за наші гріхи, немочі і помилки. Він виконує Свій задум і обіцянки і  ми можемо бути впевнені в Ньому.

І коли ми рушимо далі вздовж лінії царів, ми побачимо, що ситуація не ставала краще. Навпаки, все гірше і гірше, темніше і темніше, аж поки престол ізраїльських царів не спорожнів назавжди, щоб престол Господній посів свого часу посів син Давидів, Ісус Христос.

Подивіться вірш 7: “Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа”.

Соломон був гарним царем і мудрою людиною. Принаймні так гарно він почав. Однак в якийсь момент мудрість його зрадила, він почав одружуватись з іноземними жінками, завів собі гарем на 700 дружин і 300 наложниць, а потім разом з ними почав поклонятися ідолам. Через це гнів Божий запалав на Соломона. Заради Давида Бог відклав покарання на деякий час. Але після смерті Соломона за днів Ровоама царство Давида розділилось на Ізраїль та Юдею і вже ніколи не з’єдналось. Лише два племені: Юдине та Веніямінове залишились під владою царя Єрусалиму.

Але, не дивлячись на гріхи Соломона та Ровоама, Божа історія йде далі. Перед нами виринають все нові і нові імена. Ми легко впізнаємо їх, якщо читали книги царів та хронік. Деякі з цих царів — гарні правителі, такі як Єзекія чи Йосія, який зацарював, коли йому було лише 8 років. Під час ремонту в храмі Йосія знайшов Біблію. З того часу Боже слово стало його керівництвом для життя. Він винищив ідольські жертовники та дубрави з Ізраїлю, відновив святкування Пасхи та свят, що Господь заповів. Бог благословив Йосію і його царювання.

Але поруч з Йосією ми бачимо Манасію. Якщо від Йосії ми можемо навчитися послуху Божому слову, то чого ми можемо навчитися від Манасії? Він не просто був ідолопоклонником. Він понаставляв жертівників Ваалові, і зробив Астарту, і вклонявся всім небесним світилам та служив їм. Він приніс в жертву ідолам свого сина спаливши його на вогні (2Цар.21). Він пролив багато невинної крові, ввів в гріх свій народ і ніколи не покаявся. Бог прокляв Манасію.

Останнім з царів на престолі в Єрусалимі був Єхонія. Його батько, Йояким також був злим царем. Йояким та Єхонія царювали в часи Єремії. Через Єремію Бог проголосив суд над ними. Що зробив Йояким у відповідь на Боже слово? Він покликав секретаря, щоб той читав йому пророцтво Єремії. І коли секретар прочитував кілька віршів, Йояким відрізав ці рядки від сувою і просто кидав їх у вогонь. Він знехтував Божим словом і Бог прокляв його: “Тому так говорить Господь про Єгоякима, Юдиного царя: Не буде від нього сидячого на Давидовому троні, а його труп буде кинений на спекоту вдень та на холод вночі…”. (Єр.36:30)

Єхонія, його син царював всього три місяці і 10 днів. Після цього його відвели до Вавилону разом з синами, матір’ю і ще 10 тисячами полонених. Він вже ніколи не повернувся звідти. Жоден з його нащадків не став царем Єрусалиму. В Єхонії було багато синів, але в Єр.22:30 про нього говориться так: “Так говорить Господь: Запишіть людину оцю самітною, мужем, якому не буде щаститись у днях його, бо нікому з насіння його не пощаститься сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!”

З Єхонії починається третя частина родоводу, останні 14 поколінь. Подивіться вірші 12 і 13: “А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора”.

Цей заключний етап родоводу включає в себе дуже важливу подію, яка сталася з Божим народом — переселення у Вавилон. Десятки тисяч людей залишили свої домівки, наділи, які їхні предки отримали у спадок від Господа і переселились в чужу землю. Багато хто з цих людей осіли в тій землі і не повернулись до юдеї ні самі ні їхні діти. Але не усі. Були ті, хто через 70 років полону, коли видалася така можливість, зібрав речі і пішов в землю батьків, щоб відбудувати столицю Давида і зруйнований храм. Одним з таких людей був Зоровавель (народжений у Вавилоні), якого цар Кір назначив правителем Юдеї. Його ім’я ми знаходимо у книгах Ездри та Неємії, Огія та Захарії. Це ім’я важливе для нас тому що він — той, хто повернувся до обіцяної землі, щоб через 500 років збулося слово пророка і Цар світу народився не у Вавилоні, а у Вифлеємі.

Зоровавель — останнє ім’я з родоводу Христа, яке ми можемо знайти у Старому Заповіті. Усі ті, хто названий після нього відносяться до періоду мовчання. 400 років між Старим і Новим заповітами, коли Бог не звертався до Свого народу в слові. Часу, в який Божа історія творилася в тиші. Ми не знаємо ким були Авіод чи Азор і чим вони займалися. Але Йосип — прийомний батько Ісуса був теслею. В доіндустріальну епоху зазвичай син займався тим же, чим займався батько і від нього переймав професію і секрети майстерності. А значить в якийсь момент цієї історії хтось в родоводі почав працювати з деревом і навчив свого сина. Нащадок царського роду тепер жив невідомий для світу, заробляв собі на хліб як і усі інші люди. Але те, чого не бачили люди, бачив Бог, який пам’ятав Свою обітницю. До кого ж приводить нас цей родовід? Хто стає його вершиною, вінцем і виповненням?

Подивіться вірші 16,17: “А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять”.

Цей родовід приводить нас до Ісуса званого Христом, сина Марії і названого сина Йосипа, законного спадкоємця Давида, того, хто посяде Господнього престола і в кінці цього Євангелія скаже: “дана Мені усяка влада на небі й на землі” (Мат.28:20). Цей родовід приводить нас до Того, чиє ім’я Ісус, “Господь спасає”, бо Він спасе людей Своїх від їхніх гріхів.

В цьому родоводі ми бачимо різних людей. Тут є пастухи овець, кочівники, як Авраам, Ісак та Яків. Тут є славні царі, такі як Давид і Соломон. Тут є і звичайні робітники, такі як Йосип, чоловік Марії. Тут є чоловіки і жінки. Тут є люди, чиїй вірі нам варто повчитися. І тут є страшні грішники яких Бог прокляв вічним прокляттям. Тут є євреї і язичники. Важко уявити які ще люди не відмітилися в цьому родоводі.  Але завдяки цьому, дивлячись на цей родовід ми розуміємо, що Син Божий прийшов не до якихось досконалих надлюдей, і навіть не одних лише євреїв. Він не належав до якоїсь особливої раси чи таємничого ордену. Він став одним із нас, таким як ми, щоб стати нашим Спасителем. Спасителем для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, для правителів і трудящих. Він прийшов щоб стати Спасителем для грішників, для нас.

Що ще ми бачимо в цьому родоводі, в цих 42х іменах? Ми бачимо Бога, який могутньо діє і творить Свою історію. Від Авраама до Давида з одного старого чоловіка з’являється новий народ, на мапі виникає нова держава, зароджується царська династія. Від Давида до Христа династія занепадає, держава зникає. На фоні, для того, щоб ця історія була здійснена і Божий задум виконався, піднімаються нові імперії і народи зникають з лиця землі. І це не просто якийсь випадковий перебіг подій. Це просто Бог творить Свою історію. Це просто Бог являє Своє Царство. Уся ця історія має напрямок: вона вся зводиться до Христа. Вона вся вказує на Христа. Він — очікуваний Цар. Він джерело Божого благословення для усіх народів. Він — син Давидів, син Авраамів. Він — Христос, Спаситель.

Божа історія — це Божа історія. В ній задіяні люди, але її творець — сам Бог. Але тепер у мене є питання до вас: якщо Божа історія, це історія Божого Царства, чи закінчилася ця історія з народженням Ісуса? Чи завершив Бог Свій труд і спочив? Чи Царство Боже вже виявилось нам у всій красі і повноті? — ні. Добре, а чи продовжується ця історія зараз? — так. Отже, якщо зараз навколо мене Бог продовжує здійснювати Свою історію через людей, тоді яке питання ми маємо задати? Я думаю, це питання: “що саме Бог робить?”, а також “яке моє місце в Божій історії?”. Знаючи відповіді на ці питання, ми будемо знати, що нам робити в кожний момент і в кожній ситуації свого життя. Коли перед нами розкривається Божа історія, Його задум, все стає на свої місця. І відповіді на ці питання дає нам Євангелія. Тому я молюся, щоб Господь помилував кожного з нас і допоміг нам через вивчення цієї книги бачити Бога, який діє в історії, який являє Своє Царство через Сина, Ісуса Христа. І також, щоб помилував кожного з нас знайти себе в цьому Божому задумі. Нехай Господь відкриє нам величність цього спасіння і цього Спасителя і дасть нам Свою благодать.

(п. Йонатан)