head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!” (Дії 28:1-31)

БЕЗЗАБОРОННО НАВЧАВ ПРО ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА!

Дії 28:1-31

Ключові вірші 30,31 : “І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!”

Сьогодні ми розбираємо останній розділ книги Дій. Впродовж року ми вивчали цю дивовижну книгу. Завдяки праці Луки ми познайомилися з ап. Петром, лідером церкви в Єрусалимі Яковом, першими дияконами Степаном і Пилипом. Напевне, найбільше часу ми провели вивчаючи життя ап. Павла. Через кожного з них Бог багато працював. То один то інший опинявся в фокусі оповідання Луки. Однак жодного з них ми не можемо назвати головним героєм цієї книги. У вступі до цієї книги Лука написав: “Першу книгу (тобто євангелію) я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся” (1:1-2). Через цю другу книгу ми дізналися, як Господь Ісус продовжив Свою роботу, діючи Духом Святим через Своїх апостолів і церкву. Багато читачів відмічають, що книга закінчується дуже несподівано. Ніби в неї, насправді, немає кінця. Але на те маємо зауважити, що Божа робота через Його церкву також не закінчилася в часи Павла і Луки, але продовжується аж до сьогодні.

Нехай Господь помилує нас і дасть нам ясний розум, щоб бачити нашого вірного і милостивого Спасителя і Господа в цьому слові, щоб розуміти Його волю до нас і виконувати її.

В минулому розділі ми читали, про ті труднощі, які виникли у Павла і його супутників в їхній подорожі до Риму. Як виявилося, починати подорож в Листопаді, коли в Середземному морі починався сезон штормів, було поганим рішенням. Корабель, яким плив Павло потрапив в лютий шторм і потонув. Втім, як Господь і обіцяв Павлу в нічному видінні, екіпаж корабля та усі пасажири врятувалися. Жоден з 276 людей, яких Господь подарував Павлу, не загинув і усі вони дісталися суші.

Вірш 1ий 28го розділу говорить, що острів, на якому опинилися Павло та його супутники називався Меліта. В сучасному написанні — Мальта. Тобто мета була дуже близько: до Сіцилії лишалося менше 100км морем. Однак ця відстань виявилася для них нездоланною. Принаймні, в найближчих три зимових місяці.

Подивіться вірші 2-6. Людям, які вибралися з холодної води, на не менш холодний і непривітний беріг (буря ще не закінчилася, йшов дощ і був холод) потрібно було поїсти, обсохнути та відігрітися. І ми бачимо, що місцеві жити надзвичайно людяно прийняли потерпілих. На березі вони запалили вогонь і влаштували табір.

Лука розповідає, що опинившись на березі, Павло не лишився осторонь загальних турбот. Як він служив іншим на човні, так само він продовжи робити це на суші. Він не вважав себе якимсь особливим, чи потерпілим. Він не очікував служіння. Замість цього він проявляв ініціативу і служив. Павло сам ще був мокрий, напевне, але встав і пішов збирати хмиз, щоб інші могли обігрітися. Він не шукав крайнього, і ніхто не казав йому, і не нагадував, що треба подумати про інших, він просто бачив потребу і намагався вирішити її. Це було стилем його життя. І, насправді, дуже часто нашу віру видно саме через такі, не дуже значні, на перший погляд справи, коли ми без зайвих нагадуваннь проявляємо турботу про людей, що нас оточують.

Історія показує, що найбільший вплив на світ церква мала не тоді, коли закривалася і відмежовувалася від світу. А тоді, коли брала участь в житті суспільства; тоді, коли відповідала на реальні потреби людей, які її оточували; тоді, коли християни брали на себе відповідальність і являли своїм життям приклад жертовного служіння.

Вірш 3 каже: “Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому…”

На сучасній Мальті немає змій. Однак вони були там в часи Павла. Як ви знаєте, змії — холоднокровні тварини, тому, коли стає холодно, вони впадають в сплячку. Видимо, в тій купі хмизу, яку знайшов Павло, прихисток на зиму знайшла собі якась отруйна змія. Коли Павло потривожив її, вона вкусила Павла. Є багато людей, які готові покусати того, хто їх будить :).

Павло особливої уваги на звірюку не звернув, а просто струсив її у вогонь. Але на цю подію увагу звернули мальтійці. Подивіться вірш 4: “Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила!”

Тут, якщо ви звернули увагу, у проф. Огієнка “Помста” пишеться з великої літери. В оригіналі вжито грецьке слово “Δίκη”. Згідно з грецькою міфологією Діке була дочкою Зевса і Феміди, втіленим Правосуддям, богинею, яка з мечем переслідувала злочинця і знищувала нечестивця. На думку місцевих, саме це і сталося з Павлом: “Правосуддя не дозволило жити тому, хто таким дивовижним чином врятувався від шторму”.

Мальтійці були добре знайомі з тим, як діє зміїна отрута. В фільмах ми бачимо, як після укусу змії, місце укусу припікають гарячим, чи відсмоктують отруту з рани. Але тубільці навіть не збиралися надавати Павлу якусь допомогу. Вони просто стали чекати, коли той спухне і впаде мертвий. Але хвилина проходила за хвилиною, а Павло зовсім не був схожий на того, хто от-от віддасть Богові душу. Тоді думка тубільців змінилася кардинально: “напевне, Павло сам — бог”.

Лука в своєму оповіданні дуже часто вдається до іронії та гумору. Він висміював юдеїв які намагалися заподіяти зло Павлу, але замість того самі виявлялися биті (18:17). Зі значною долею гумору іноді він описував і дії самих віруючих (12:12-15). Але тут він показує, як кардинально і за короткий час змінюється думка тубільців щодо Павла. Що цікаво: в обох випадках вони помиляються. Їхні висновки неправильні. Вони живуть у темряві марновірства і можуть лише здогадуватись, що саме, або які сили криються за тими чи іншими подіями життя. Вони намагаються вгадувати істинну причину подій і помиляються раз за разом.

На відміну від них, Павло знає Бога, якому служить. Бога, Який скеровує життя Свого слуги відповідно до Свого благого задуму і ніхто і ніщо не вихопить його з руки Божої: ні непередбачувані бурі життя, ні смертоносні укуси змії ні будь які підступи диявола.

Бог потурбувався про Павла і його супутників на Мальті, забезпечив їх усім необхідним. Можливо, Павло ніколи не планував відвідати цей острів. Але тепер в нього було три місяці, щоб проповідувати тут Євангелію і служити місцевим, являючи силу і добрість Бога, якому він служив. Вони потрапляють на острів голі, мокрі і голодні. Але через три місяці їх проводжають з великими почестями (9-10).

Далі їхня дорога легка і швидка: Сіракузи, Реґія, Путеоли. В Путеолах вони затрималися, тому що знайшли церкву. Подивіться вірші 13-14: “А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму”.

Павло вперше відвідав Італію. Він знав, що тут були віруючі, однак сам ніколи не зустрічав їх. В Путеолах він нарешті зустрівся з ними вперше. Вони вмовили його затриматися в них на тиждень. Взагалі-то в цій подорожі Павло був в’язнем, якого під охороною вояки мали доставити до Риму. Але Павло не переставав дивувати своїх конвоїрів. Напевне, вони були вражені, як ці християни, прийняли апостола, якого вперше бачили, як брата і оточили турботою.

Зважаючи, скільки вже тривала ця подорож до Риму сотник, напевне, подумав, що тижнем більше, тижнем менше — не грає значної ролі і дозволив Павлу затриматись. Поки Павло 7 днів був в Путеолах, звістка про його прибуття досягла Риму. Коли він відправився далі, брати з Риму вийшли йому на зустріч по Аппієвій дорозі і зустріли його біля Трьох Таверн, десь за 50-60км від міста. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.

Аппієву дорогу в ті часи називали королевою доріг. Цією дорогою до міста входили генерали, повертаючись зі своїх війн тріумфом і ведучи з собою полонених. Назустріч їм виходила делегація, щоб разом урочисто увійти в місто. Зустріч, яку влаштували Павлу місцеві віруючі була по-істині царською. Насправді, він не знав, як його зустрінуть місцеві віруючі. Десь за 2-3 роки до цього, ще будучи у в’язниці у Феста, він написав їм листа, який ми знаємо, як послання до Римлян. Тепер він бачив, що послання вони отримали і вони справді раді йому. Це сильно укріпило Павла.

В Римі Павла не помістили до в’язниці. Йому дозволили жити в орендованому будинкові. Та все ж він мусив носити кайдани і його цілодобово сторожив римський вояк.

Подивіться вірші 17-20: “І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв отцівських, та проте мене видано з Єрусалиму ув’язненого в руки римлян. Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було. Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб народ свій у чомусь оскаржити. Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами…”

Одна з тем, яка постійно звучала в книзі Дій — це неперервна місія до юдейського народу. Євреям служили Петро та Яків. Але, навіть коли Лука говорить про служіння Павла, апостола до язичників, він не перестає повідомляти, що приходячи до нового міста, в першу чергу Павло шукав місце, де збиралися юдеї (синагогу). І своє служіння Євангелії на новому місці апостол починав саме з народу Божого.

Однак в Римі Павло не міг ходити по синагогах, як раніше. Тому він кличе юдеїв до себе. Він хоче запобігти непорозумінь і пояснити їм своє прибуття до Риму. Він запевняє їх, що в жодному разі не збирається спричиняти юдеям додаткових проблем і не буде на них жалітися кесарю. Але все ж, основна його мета — розповісти їм Євангелію, про те, як в Христі здійснилася надія Ізраїля.

Подивіться вірші 23-24: “А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу. А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками. І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили”.

В назначений день в домі Павла зібралися євреї Риму. На диво, вони не знали багато про Християн раніше і зараз хотіли почути в чому суть цього нового вчення від Павла, з перших рук. Їм дуже поталанило, бо Павло був чудовим учителем Біблії. Він від ранку до вечора розповідав їм про Боже Царство і переконував їх про Ісуса використовуючи книги Закону Мойсея і Пророків.

Що ми бачимо, коли читаємо книги СЗ, ту Біблію, якою користувався Павло, а раніше і Сам Господь Ісус? Часто ми сприймаємо їх, як окремі книги з історіями про Бога і про євреїв. Читаємо незрозумілі пророцтва Ісаї, Єзекіля та Даниїла і намагаємося зрозуміти, чи вони вже здійснилися, чи лише збираються здійснитися. Але Павло дивився на ці книги зовсім по-іншому. Для нього вони були цільним оповіданням про Боже Царство і про Ісуса Христа. Месію, Який мав постраждати на хресті і воскреснути з мертвих, Який став Господом і Царем над усіма народами і Йому дана вся влада на небі і на землі. Христа, в якому виконується обіцянка дана Аврааму і в лиці якого сам Павло побачив славу живого Бога!

Христос і Його Царство — це те послання, яке нам потрібно знаходити, коли ми відкриваємо книги СЗ. Це ті окуляри, через які нам потрібно дивитися на ці древні тексти, ті ключі, які відкривають нам значення цих текстів. Амінь!

Якою була реакція юдеїв на проповідь Павла? — одні вірували, а інші — ні. Це дві відповіді, які завжди присутні там, де проповідується Євангелія. Чому одні приймають, а інші – ні? — це таємниця, яка мучила багатьох Божих служителів. Нам би так хотілось, щоб усі вірували. Але це не так. Проте, нам не можна впадати у відчай, коли ми бачимо, що хтось не вірує, не приймає Євангелії. Є ті, хто прийме. Ті, хто почує не лише слова нашого свідчення, але також і внутрішній поклик від Духа Святого і відгукнеться на слово Євангелії вірою. Амінь!

Подивіться вірші 30-31: “І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього, і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!”

Це слова, якими завершується оповідання Луки. Що далі стало з Павлом? — ми не знаємо точно. З цього приводу є різні думки. Є досить багато свідчень традиції церкви, які говорять, що через два роки суд кесаря виправдав Павла і звільнив його. Після того він відправився до Іспанії, як хотів, і як писав про це в посланні до Римлян. Існує і інша думка. Однак Лука чомусь вирішив завершити своє оповідання саме так. Не історією про Павла чи якогось іншого служителя церкви. А історією про Господа Ісуса Христа, ім’я якого вільно звіщається в самому центрі Римської імперії. Там, звідки Римськими дорогами воно має розповсюдитись до найдальших країв відомого Павлу світу, як і звелів Господь Своїй церкві, коли сказав: “Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі” (1:8).

Ця програма продовжила виконуватися через багатьох вірних служителів Христа і продовжує виконуватись нині, через нас. Можна сказати, що останній розділ книги Дій все ще пишеться, і його герої — усі ми, усі, хто любить Господа Ісуса і звіщає Добру Новину Його Царства цьому поколінню, аж доки Він прийде.

І ще. Павло багато подорожував. Але, здається, найбільший плід, найбільший вплив він мав, тоді коли сидів на місці. Так було, коли він півтора роки залишався в Коринті, а потім два роки щоденно навчав в Ефесі в училищі якогось Тирана. Тоді його проповідь мала великий вплив на весь регіон. І зараз, хоча сам Павло залишався в кайданах, але як він писав своєму учневі Тимофію: “Слова Божого не ув’язнити!” (2Тим.2:9). Хоча сам Павло залишався в кайданах, але вчення про Господа Ісуса Христа розповсюджувалося вільно, беззаборонно, каже Лука. Нехай Господь помилує нас, щоб через нас навіть в тих обставинах, в яких ми опинилися сьогодні, слово про Господа Ісуса Христа вірно проповідувалося цьому поколінню. Нехай буде воля Твоя, нехай прийде Царство Твоє, Господи Ісусе.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.