Вивчення Біблії: Проповідь “Пробудження в Самарії” (Дії 8:1-25)
Пробудження в Самарії
Дії 8:1-25
Ключовий вірш 15 : “А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли”
Сьогодні ми порозмірковуємо про те, як з’явилася перша церква за межами Юдеї. Ми зможемо побачити один важливий аспект росту церкви.
Ми вивчали про період становлення церкви в Єрусалимі. Але з 8 розділу починається опис того, як добра звістка поширилася за межі юдейського світу. Ісус казав учням, що вони стануть Його свідками в Юдеї, Самарії і аж до краю землі. Але єрусалимська церква у розділах 1-7 не поспішає виходити за межі Єрусалиму. Євангелія могла поширюватись природнім чином, коли хтось з членів церкви від’їжджав, але цілеспрямованого місіонерського руху не було. Але Бог свої плани виконує, хоч і не завжди очікуваним способом.
Подивімось на вірші 1-4:
1 А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських.
2 І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним.
3 А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в’язниці…
4 Ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили.
Вперше ми стрічаємо Савла, коли він сторожує одяг тих, хто побивали камінням Степана за проповідь про покаяння. Я не хочу зупинятись тут на самому Савлі, бо цей уривок показує його більше не як людину, а як стихійне лихо. У 3-му вірші сказано “Савл нищив Церкву”. Тут слово “нищив” має смисл, схожий на дикого звіра, який руйнує, розриває і вбиває. Савл хотів винищити християн і активно цим зайнявся. Тому всі, крім апостолів, мусіли тікати з Єрусалиму. Хто не встиг, того чекала в’язниця. Але це був не кінець церкви, а початок її розповсюдження. Бог добрий завжди, і Його зусилля спрямовані на те, щоб спільнота віруючих, яка зветься церквою, розвивалась. Емігранти розповідали добру звістку скрізь, куди вони виїхали. Таким чином церква росла, а віруючі бачили, що Бог дійсно не обмежений храмом. Хто знає, що станеться завтра. Бог може розпорошити і нас. Тоді треба не впадати у відчай, а розповідати добру звістку там, куди нас закине, і через це Бог може зробити наше служіння ефективнішим. В якомусь сенсі нас вже розпорошив карантин. Молімось, щоб ми могли бачити в цьому добру волю Бога на збудування Його церкви.
Подивіться вірші 5-8:
5 Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа.
6 А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чуда, які він чинив.
7 Із багатьох бо, що мали їх, духи нечисті виходили з криком великим, і багато розслаблених та кривих уздоровилися.
8 І радість велика в тім місті була!
Пилип покинув Юдею і прийшов до Самарії. В той час між юдеями і самарянами стосунки були напружені. В Івана 4:9 сказано, що юдеї не сходяться із самарянами. Але Бог давав Пилипу велику силу, так що той творив чудеса, зцілював хворих і виганяв демонів. І таким чином люди йому повірили і сильно раділи. Звістка про Ісуса Христа несе радість тим, хто її приймає.
Але Лука змальовує нам також ґрунт, на який впала проповідь Пилипа. Про це написано у віршах 9-13:
9 Був один чоловік, на ім’я йому Симон, що до того в цім місті займавсь ворожбитством та дурив самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.
10 Його слухали всі, від найменшого аж до найбільшого, кажучи: Він сила Божа, що зветься велика!
11 Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожбитством.
12 Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристилися.
13 Увірував навіть сам Симон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знамена великі, він дуже дивувався.
До Пилипа мешканці вже бачили чудеса. Написано, що Симон їх дурив, але дурив якісно, так що вони вірили, що він – велика Божа сила, і слухались його. За переданнями, саме Симон заклав основу для такої єресі, як гностицизм, який стверджує, що спасіння досягається якимось особливим знанням. А ми знаємо з того ж 4-го розділу Івана, що самаряни очікували месію, який “все нам розповість”. Можливо, самаряни вважали Симона месією. Тож коли Пилип почав проповідувати Месію-Ісуса, це була війна за вплив. Завдяки великим чудесам люди перестали слухати Симона і прислухалися до проповіді про Ісуса. Зрештою, і сам Симон охристився і став ходити за Пилипом. Це була дійсно велика Божа робота. Але чогось цій церкві не вистачало.
Прочитаємо вірші 14-17:
14 Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана.
15 А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли,
16 бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім’я Господа Ісуса.
17 Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!
Почувши про справи в Самарії, єрусалимська церква послала туди Петра та Івана. І що вони побачили, коли прибули в Самарію? За якимись ознаками апостоли бачили, що на цих людей не зійшов Святий Дух. Велика церква, всі радісні, чудеса здійснюються. Ніби все нормально. Але Святого Духа нема! (Не те, щоб геть немає, бо Він діє і в невіруючих, і в природі. Але немає тієї Його дії, яку Бог приготував саме для Церкви). Так буває, що люди приходять в церкву, але не зрозуміло чому. В одній церкві я колись стояв позаду, і чув, як люди на останньому ряду впродовж всієї проповіді бурчали: «Ну скільки можна, ну коли ж він вже закінчить!». Якось небагато ентузіазму, правда? Цікаво, у нас є такі?
Тут нам треба поміркувати про Святого Духа, яку роль він відіграє в житті віруючого і як, врешті, його дію видно. Святий Дух – це одна з осіб святої Трійці. Ним світ створений і утримується. Він виявляє світові про гріх, про праведність і про суд (Івана 16:8). Тобто, він працює в житті кожної людини, віруючої і невіруючої, показуючи, що правда, а що неправда, що добро, а що зло, і таким чином спонукає залишити злі справи. Святий Дух звершує наше спасіння. У 3-му розділі Євангелії від Івана говориться, що Святий Дух дає нове народження. Івана 14:17 каже, що Святий Дух перебуває з віруючими, а Рим.8:9 стверджує, що той, хто не має Святого Духа, не належить Богу. У 1Кор.12:13 говориться, що Духом всі ми охрещені в одне тіло, тобто Дух робить нас частиною церкви. Також в Еф.1:13 сказано, що Бог запечатав нас Святим Духом, що дає нам безпеку і гарантію. А Рим.8:16 говорить, що саме Святий Дух дає нам впевненість, що ми є Божими дітьми.
Святий Дух діє і після навернення до Христа. Хоча ми знаємо, що він зійшов на апостолів у день П’ятидесятниці, інколи, за потреби, він сходив на них особливим чином для того, щоб дати сили чи мудрості на конкретну справу. Це часто подається фразою “сповнився Святим Духом”. Він допомагає протистати пожадливостям тіла і дає силу для перемоги. Також Він тлумачить нам Писання, щоб ми могли пізнати Бога, і дає нам дари для служіння і збудування церкви.
Я пройшовся дуже поверхово, бо ми маємо повернутися до ситуації в Самарії. Апостоли прийшли, і побачили, що є зібрання, є проповідь Євангелії, є радість, ніби все на місці, але Святого Духа – нема! Ми не знаємо точно, якого саме прояву Святого Духа не побачили Апостоли у самарян. Можливо, вони не побачили у них справжнього покаяння, а лише захоплення чудесами, просто у Пилипа чудеса були сильніші, ніж у Симона. Наприклад, вони могли продовжувати жити в гріху поміж проповідями Пилипа. Можливо, вони покаялись, але не мали впевненості в спасінні і усиновленні. А може бути, що вони мали віру у правильні речі, але не мали сили і бажання для збудування церкви, і все служіння висіло на одному Пилипові. Зараз теж є церкви, де пастор або команда служителів несуть служіння, а всі інші – просто прихожани, які приходять заради своєї мети і не горять бажанням збудовувати спільноту. Апостоли розуміли, що церква не має бути такою, і кожен її член повинен прийняти Святого Духа і служити для збудування Тіла Христового. Хоча віруючий належить до спільноти, він не має рухатися стадним інстинктом, його послух Святому Духу має бути самостійним.
Цікаво, що саме в Самарії Ісус проголосив такі слова:
23 Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. 24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись. (Івана 4:23,24)
В Самарії не було храму, який став осередком для віруючих в Єрусалимі. Їхнім осередком міг стати хіба що Пилип з чудесами. Але Бог бажав, щоб вони об’єднувалися не довкола Пилипа, а в Святому Дусі.
Яким же чином діяли Апостоли, щоб виправити ситуацію? У цьому уривку можемо бачити три речі:
1) “помолились за них” (15). Наповнення Святим Духом – це не людська справа і не може бути досягнуто фізичними чи розумовими зусиллями. У цій справі треба повністю покластись на Бога. Молитва – це в першу чергу не випрошування у Бога чогось, а довіра і підкорення Божій волі. Тому, щоб наша церква зростала в Святому Дусі, необхідно молитись.
2) “на них руки поклали” (17). Покладання рук – це не просто ритуал, це родинна передача благословіння. З давніх давен батьки так благословляли дітей, наприклад, Авраам, Ісаак ті Яків так передавали Боже благословіння своїм нащадкам. Те ж саме стали робити і християни. У листі до Тимофія Ап. Павло пише так:
Не рукополагай скоро нікого, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим! (1-е Тимофію 5:22)
Він попереджує Тимофія, щоб той не покладав руки поспішно, бо цим він може пристати до чужих гріхів, тобто стати спільником того, на кого він поклав руки. Рукопокладення не має чарівної здатності змінити людину. Але воно є символом близьких стосунків між тим, хто покладає руки, і тим, на кого їх покладають. Коли ми з Яковом їздили в Чікаго, де мене мали рукопокласти, то перед тим у нас було багато зустрічей, сумісних вивчень Біблії і спілкування. Тож ми бачимо, що апостоли зайнялися особистими стосунками з новонаверненими віруючими, щоб стати з ними однією сім’єю у Христі. Особливо це було важливо для самарян. Раніше юдеї з ними не сходились, а тепер – поклали на них руки, як на своїх рідних. Це чудова Божа робота, яка робить всіх віруючих єдиними. Таким чином, приклад апостолів учить і нас будувати стосунки в церкві.
3) 25-й вірш підказує нам, що апостоли весь час, доки знаходилися в Самарії, звіщали Слово Господнє. Хоча Пилип, без сумніву, проповідував, Апостоли теж не втрачали можливості говорити Боже слово, бо віра – від слухання.
Таким чином, через служіння Петра та Івана, Бог злив Святого Духа і на самарян.
Але Святий Дух зійшов не на всіх. На кого ж він не зійшов? Подивімось на вірші 18-24:
18 Як побачив же Симон, що через накладання апостольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші,
19 і сказав: Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого покладу свої руки, одержав би Духа Святого!
20 Та промовив до нього Петро: Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші!
21 У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне.
22 Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!
23 Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди.
24 А Симон озвався й сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили…
Симону подобалося те, що відбувається. Але подобалося по-своєму. Йому подобалося мати силу і владу, тож він, побачивши таку сильну дію Святого Духа, захотів нею керувати. Таке бажання сидить в нас ще з Еденського саду, коли люди самі захотіли бути як боги, нікому не підкорятись і самим визначати, що добре, а що погано. Симон приніс гроші, щоб купити право власності на Святий Дух, і роздавати його за своїм бажанням. Ми бачимо, що він не розумів, що тут насправді робиться, і хотів використати Божий дар задля себе. Інколи люди досить несподівано реагують на проповідь про Христа. Якось, коли я проповідував на вулиці, один чоловік запросив мене до свого злочинного угрупування, сказавши: “Нам потрібні люди, які вміють переконувати інших”. На жаль, його я не зміг переконати. Бог не поселяється в серці, яке не покаялось, не визнало своє падіння і свою потребу в спасителі. Він не поселяється там ні за які гроші. І він не стає нікому рабом, як джин з арабських казок. Він Творець і Пан, Його шляхи вище наших шляхів, і Він посилає Святого Духа, щоб ми навчилися коритися Його добрій волі. Що сказав Петро Симону? Він відповів дуже строго. Він чітко вказав, що Симон іде шляхом погибелі і має покаятись. Його думки і бажання були наповнені обманом і гіркою жовчю заздрощів. Він не розумів свого справжнього становища.
До Римлян 6:23 говорить нам:
Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!
Коли людина тоне, і їй протягують руку, було б дивно побачити, що першим бажанням цієї людини є поторгуватися зі своїм спасителем, а то і за гроші отримати владу над ним. Бог дає нам дар, безкоштовний, але надзвичайно цінний. І Бог очікує повної зміни нашої внутрішньої сутності. Гріх зробив нас мертвими для Бога, але Святий Дух дає нам нове життя:
А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас. (Рим.8:1)
І знаючи, що Бог діє в нас, ми повинні теж поставитися до цього відповідально.
17 Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня. 18 І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом (До ефесян 5:17-18)
За грішною природою ми схильні впиватись. І якщо вино трохи виходить з моди, то натомість ми впиваємось потоками інформації, «залипаємо» в мережі. І в тому є небезпека. Коли ти регулярно робиш тільки те, що захотілося, настане розпуста, тобто, ти не зможеш себе контролювати. Наповнюючись Духом, ти віддаєш себе під Його контроль, вчишся робити те, що правильно в очах Бога, і таким чином і сам отримуєш контроль над собою.
Днями бачив в мережі анекдот про одного бізнесмена, який спитав Бога, чи варто на логотипі фірми домалювати рибку, щоб всі побачили, що він християнин. Бог відповів йому: А може краще, якщо вони побачать це через твою чесність? Звісно, тільки чесності мало, треба говорити про те, звідки ця чесність взялася. Але те, як Святий Дух нас змінює, має бути видимо.
Виявляєте ви, що ви лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця. (2-е до коринтян 3:3)
Нам життєво необхідно сповнюватись Духом. Коли члени церкви сповнені Духом, їх не зруйнує карантин, війна чи гоніння. Навпаки, ці речі призведуть лише до нових дивовижних Божих справ. Хай Дух Святий сповнить кожного, хто зараз бере участь в цьому поклонінні Богу.
(п. Ной)