head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Щоб вірою отримати долю з освяченими” (Дії 25-26)

ЩОБ ВІРОЮ ОТРИМАТИ ДОЛЮ З ОСВЯЧЕНИМИ

Дії 25-26

Ключовий вірш 26:18 : “відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими”

В минулому розділі ми залишили Павла у в’язниці послабленого режиму. Точніше сказати у в’язниці Павла залишив римський намісник Фелікс, а ми про те читали :). За два роки, поки Фелікс утримував Павла, він так і не вирішив його справи. Не дивлячись на те, що звинувачення висунуті священиками, так само як і їхня доказова база були нікчемні, Фелікс не зважився звільнити апостола, щоб не псувати стосунків з юдеями. Ну і до того ж він все ще зберігав якусь надію отримати від Павла гроші. Видимо, сам Павло вже не бачив, як його справа може бути вирішена Феліксом. Так само надію здійснити свої задуми щодо Павла втратили і юдейські старші. Тим часом термін намісництва Фелікса сплив і йому на зміну прибув новий чиновник, Порцій Фест.

Коли до влади приходять нові службовці, в народу, як правило є багато очікувань від них. Люди сподіваються, що ці нові представники влади вирішать ті проблеми, які не змогли розв’язати або якими нехтували попередні. За Феста справа Павла й справді зрушила з мертвої точки. Період невизначеності закінчився, попереду Рим. Але перед тим у Павла з’являється можливість виступити перед можновладцями, щоб представити їм свою історію життя, свою віру і дію Божої благодаті в ньому. В цьому уривку є серце Христа до світу. В цьому уривку є місія служителя Євангелії. Нехай Господь помилує нас і відкриє нам серця і розум, щоб нам розуміти Боже слово, вірити йому і жити за ним.

Подивіться вірші 1-4: “А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається”.

Лука змальовує нам Феста, як активного та досить хитрого політика. Після вступу на посаду він не брав ніякого довгого часу на “розкачку”, а одразу приступив до роботи. Всього через три дні по прибутті до Кесарії, він відправився до Єрусалиму. Дивовижно, але незважаючи на те, що пройшло два роки, юдеї не забули про Павла. Більш того, їхні наміри щодо Павла не змінилися. Вони все так само хотіли вбити його. Дуже хотіли. Перше ж питання, яке вони піднімають перед Фестом — питання Павла: чи не хоче він зробити їм послугу і доставити в’язня до Єрусалиму.

Напевне Фелікс попередив Феста про колишні спроби священиків вбити Павла дорогою на суд. Тому Фест легко розкусив їхній задум і запропонував самим їхати разом з ним до Кесарії і там висувати свої обвинувачення.

Далі ми бачимо чергову сцену суду над Павлом у віршах 6-12. Юдеї стали навколо апостола і почали закидати йому багато тяжких звинувачень, яких не могли довести. На всі звинувачення Павло мав спростування. Він твердо дотримувався тієї лінії захисту, яку обрав ще під час минулого суду: “Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря” (8).

Раніше юдеї просили Феста привести Павла до Єрусалиму. Тому, щоб формально виконати свій обов’язок і показати юдеям, що він поважає їх прохання, Фест пропонує Павлу все ж піти до Єрусалиму і виступити на суді перед своїм народом. І тут події починають розвиватися зовсім неочікувано.

Подивіться вірші 10-11: “Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря!”

Павло не збирався довіряти своє життя в руки підступної юдейської старшини. Він був громадянином Риму і мав право на суд кесаря. Але що не менш важливо, він мав чисте сумління і знав що за ним немає жодної провини. Тому він сміливо скористався своїм правом відкликатись до кесаря. Фест був зв’язаний офіційними процедурами і не міг ігнорувати такого запиту. Побалакавши з радою, Фест дав відповідь: “Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!” (12). Наступна зупинка — Рим, як і обіцяв Павлу Господь.

Втім, у Феста була проблема: як людина нова, він дуже мало знав про юдеїв та християн. Він не розумів, чому юдеї так ненавиділи Павла і завдавали йому стільки клопоту. Це добре видно з того, як він відгукується про справу Павла у вірші 19. Він вважає, що все це — внутрішні суперечки про юдейське марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.

Відправляючи в’язня до кесаря Фест мав послати разом з ним і листа, в якому б пояснив в чому цю людину звинувачують. Але йому нічого було сказати. На щастя Феста, до Кесарії прибули цар Агрипа ІІ зі своєю сестрою Вернікою. Агрипа був сином того Ірода, що стяв голову Якову і заарештував Петра і правнуком того Ірода, що вбив немовлят у Віфлиємі. Верніка була його сестрою, на той час вже вдовою. Немає жодного з давніх істориків, який не згадав би про чутки, що Агрипа з сестрою жили, як чоловік з дружиною.

Не дивлячись на моральну зіпсутість Агрипи, він мав значну перевагу порівняно з Фестом. Він справді був добре обізнаний з юдейською релігією і усіма течіями, які в ній вирували. Юдейська старшина шанувала його. І навіть Павло, як ми бачимо в 26 розділі був переконаний, що Агрипа не лише добре знає Писання і історію Божого народу (26:1-3). Але також і вірує тому, що там написано (26:27).

В 26му розділі Павлу надана можливість засвідчити про свою віру перед царем. Він вже не виправдовується перед юдеями. Це вже не суд. Це послідовне викладення того, в що вірить Павло і як він до цього прийшов. Це — апологія, життєве свідчення Павла, а ще це — проповідь. Апостол не втрачає нагоди щоб навіть царя поставити перед істиною Христа і спонукає його зробити рішучий крок. Давайте більш детально розглянемо розділ 26.

У віршах 1-3 Павло вітає царя і визнає його авторитет і здатність розібратися в справі. Однак, він зазначає, що цареві доведеться запастись терпінням. Тим більше, воно знадобиться і нам.

Далі, у віршах 4-8 Павло розповідає коротко, що те вчення, проповідником якого він став не є чимось зовсім новим, відірваним від історії викуплення. Зовсім ні. Навпаки, він проповідує про виконання обітниці, даної отцям. Обітниці, здійснення якої чекають побачити дванадцять племен Ізраїля.

У вірші 22-23 він говорить, взагалі, дивовижну, як на мене, річ: “Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!”. Іншими словами, проповідь про смерть і воскресіння Христа — це не більше, ніж сказали Пророки й Мойсей. Це та сама давня історія, яку цар добре знає. Павло не каже: “юдеї моляться так, а я пропоную щось нове”. Він каже: “я проповідую саме те, про що моляться, чого надіються юдеї, служачи Богу день і ніч”. Ця надія Ізраїлю здійснюється у воскресінні Ісуса Христа із мертвих: “Чому, — питає Павло, — ви вважаєте за неймовіре, що Бог воскрешає померлих?”

Світ справді вважає за неймовірне, що Бог воскрешає померлих. Бо в світі панують гріх і смерть. І ми зустрічаємося з ними щодня. І ми безсилі перед ними. Перед смертю не встоїть жоден супер-герой. Але Христос переміг смерть! Амінь!

Про що нам говорить факт воскресіння Христа? — так багато про що. Коли смерть запанувала в світі? — в той день, коли людина захотіла зайняти місце Бога. В той день, коли за переступ Адама була проклята земля. Смерть стала наслідком гріха, наслідком розірваних стосунків з Богом, джерелом життя. Воскресіння Христа, Його перемога над смертю показує, що знищений самий корінь проблеми, причина звідки взялась смерть. Знищена ворожнеча між Богом і Його творінням. Коли Павло думає про воскресіння Христа, він не може втриматись від хвали Богу: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?… А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав” (1Кор.15:55,57).

Брати і сестри, чи вважаєте ви за неймовірне, що Бог воскрешає померлих… що Бог воскресив із мертвих Христа… що одного дня Він воскресить і наші смертні тіла, щоб ми успадкували землю, світ, який Він створив для нас? Нехай Господь помилує нас не вважати це неймовірним, але, навпаки, жити вірою у Воскреслого Христа, силою Його воскресіння. Амінь!

Подивіться далі. У віршах 9-20 Павло описує своє навернення. Спочатку він сам, так само, як тепер багато юдеїв, думав, що Християнство — це небезпечна єресь, яку потрібно викоріняти. І він викоріняв її зі всім завзяттям. Але все змінилося, коли він зустрів Воскреслого Господа на дорозі в Дамаск.

Господь об’явився йому, як Ісус, “що Його переслідуєш ти”. Він прийшов до Павла не просто так. Христос мав певний задум щодо нього. В цьому задумі дуже добре видно серце Христа до всього світу. Подивіться вірші 16-18: “Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими”.

В цих словах ми бачимо бажання Бога і силу Божу, яка діє в проповіді Євангелії. В світ, який лежить в темряві Він посилає Своїх служителів, щоб відкрити очі сліпим, щоб ті, хто сидить у темряві смерті, побачили велике світло. Щоб ті, хто живе у рабстві гріха і диявола, звільнилися і обернулися до Бога. Амінь!

Перш, ніж моє життя освітило світло Євангелії, я сидів у темряві, любив темряву, часто спав вдень і жив вночі. Чому? — тому що робив справи, які соромно виносити на світло. Перш, ніж моє життя освітило світло Євангелії я був рабом гріха, ненавидів себе і ті справи, які роблю, але продовжував їх робити. Але Христос звільнив мене, бо де Дух Господній, там свобода.

Світ лежить у темряві і обмані сатани. Я так гостро відчув це, коли чув свідчення наших братів і сестер на конференції. Диявол тримає тих, хто належить йому в рабстві. Страшному рабстві гріха, страшному обмані. Так, ніби надії немає. Так, ніби звільнення немає. Але цю темряву гріха і брехню диявола розбиває світло Христа. Як це можливо? — через проповідь Євангелії. В Євангелії, що Христос умер за наші гріхи за Писанням, і що Він був похований, і що воскрес в третій день за Писанням, вірою в Нього нам дарується прощення гріхів і доля з освяченими.

Доля з освяченими така жадана для тих, хто бажає освячення, хто любить святість і ненавидить гріх. Чи не так? Доля з освяченими — це та нетлінна і нев’януча спадщина, до якої Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа відродив нас через воскресіння Христа (1Пет.1:3-4). “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він” (1Іван.3:3). Амінь!

Так само, як Павла, Господь і нас робить Своїми служителями, свідками Євангелії, щоб через нас діяти в цьому поколінні. Щоб через нашу проповідь відкривати очі сліпим, руйнувати владу диявола та звіщати прощення гріхів в Крові Спасителя. Це те, що робить Дух Святий, коли ми встаємо і йдемо робити те, до чого закликав нас Господь. І це дивовижний привілей — бачити, як Бог працює через нас, бути частиною Його історії. Амінь!

Вірш 24 каже: “Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!” Коли Павло проповідував про Христа, Який постраждав і воскрес, щоб проповідувати світло народові й поганам, Фест більше не міг стримуватися. Для нього, язичника, проповідь про Христа була безумством. Але цар Агрипа знав, що слова Павла — не безумство. Події, про які Павло розповідав були йому добре знайомі, вони відбувалися на його очах.

У вірші 27 Павло ставить царя в дуже незручне становище, коли йому пропонується прийняти Євангелію: “Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? – каже Павло, – Я знаю, що віруєш”. Але цар — дуже хитрий політик. Коли серйозна відповідь неприйнятна для нього, він зводить все на жарти.

У вірш 29 Павло каже: “Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…” Це дивовижно. Павло був в’язнем, проти нього плели смертельні інтриги юдеї, його життя було в небезпеці, його доля вирішувалася корумпованими службовцями, він не мав ніякого привілейованого статусу в суспільстві. Але при цьому всьому він вважав себе в значно кращому становищі, ніж цар і намісник, що сиділи на суддівському місці. Бо його життя освітив Христос. Він був вільний навіть в кайданах, на відміну від тих, перед ким він зараз захищався, бо “Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні” (Ів.8:36).

Нехай Господь помилує нас, щоб ми жили в цьому поколінні, в цьому світі свято, як ті, хто має долю з освяченими. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам жити силою Євангелії в цьому поколінні. Бути служителями Євангелії. Щоб через наші життя і проповідь Він відкривав очі сліпим і звільняв тих, хто живе у владі диявола до свободи в Христі.

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.