head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Слова цього життя” (Дії 5:12-21)

СЛОВА ЦЬОГО ЖИТТЯ

Дії 5:12-21

Ключовий вірш 20 : “Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя”

Сьогодні Господь дав мені таку можливість і привілей стояти за кафедрою і проповідувати зі слова Божого. Але спробуйте уявити, що це не я, а ви стоїте на цьому місці і вас просять розказати про життя ранньої церкви, про життя громади віруючих в часи апостолів. Які уривки прийшли б вам на думку перш за все? Про яку церкву ви б розповідали? 

Навряд чи ми пригадали б слова з послання до Євреїв, де автор докоряє читачам в тому, що за віком вони вже мали б бути вчителями, але по факту, самі ще потребують щоб хтось навчав їх початків Божого слова (Євр.5:12). Навряд чи ми говорили б про те, що в них не було Біблії, як її маємо ми, і вони були значно більшою мірою залежні від вчителів. А вчителів вистачало різних, тож церкви хиталися під вітрами різних вчень. 

Навряд чи ми б згадували, що багато наверних із язичників могли сприймати пиятику і блуд, як частину поклоніння божеству і тому Павло змушений нагадувати церквам про чистоту в спільноті, чистоту в сім’ї і святість без якої ніхто не побачить Бога (Євр.12:14). Навряд чи ми б стали згадувати про конфлікти і судові тяжби, про які згадують в своїх листах ап. Павло і Яків. 

Швидше за все ми б згадали або кінець 2го розділу книги Дій, де Лука розповідає про церкву, яка перебувала в науці апостольській, спільноті братерській, молитві і ламанні хліба. Або кінець 4го — початок 5го розділів які ми вивчали на минулому тижні і продовжуємо вивчати сьогодні. 

Картина, яку Лука змальовує в цих уривках занадто яскрава, занадто гарна, щоб її можна було легко забути. Ми бачимо церкву такою, якою ми хотіли би бачити її завжди, такою якою вона має бути: сповненою життя, сповненою любові і служіння, сповненою Божої роботи і Його присутності. Ми бачимо церкву, з якою рахуються, церкву, яка впливає на світ. І, звичайно, перед нами постає закономірне питання: “як нам бути такою церквою? Нехай Господь помилує нас зараз і працює в нас, щоб ми розуміли Його слово і корилися Йому. 

Подивіться вірші 12-16: “А руками апостолів стались знамена та чуда великі в народі. І були однодушно всі в Соломоновім ґанку. А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх. І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок, так що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них. І безліч люду збиралась до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, і були вони всі вздоровлювані!”

В цих віршах Лука продовжує опис життя церкви в Єрусалимі, який почав в 32 вірші минулого розділу. Минулого разу ми дізналися, по-перше, про дивовижну любов і жертовність, яка характеризувала цю спільноту. “Жаден із них не терпів недостачі: : бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав”, каже Лука (4:34-35). Ці слова глибоко зворушили мене. Ви можете уявити собі суспільство в якому жоден не терпів би недостачі? Я — ні. Ми не знайдемо прикладів такого суспільства в історії. Жодні спроби побудувати його не досягли мети. Але ось воно в 4му розділі книги Дій. 

Немає сумнівів, що Лука хоче, щоб його читачі побачили в цій любові, взаємному служінні і допомозі виконання надії суботніх років, як це описано в Повт.15. Слова “жаден із них не терпів недостачі” — це буквальна цитата з грецького тексту СЗ. Лука показує, як вже зараз нова спільнота Месії починає втілювати в собі той задум, який Бог здавна відкрив щодо Свого народу.

По-друге, через історію Ананії та Сапфіри ми дізналися про дивовижну чистоту якою вирізнялася церква. Ця історія має нагадати нам інші історії зі СЗ про те, як Бог вчив Свій народ про те що храм і ковчег святий, про те, що і громада синів Ізраїлевих має бути святою. Згадайте історію про Узу, який простягнув руку, щоб підтримати ковчег коли його перевозили і віз похилився, чи історію про двох синів Левія, які принесли перед Господа чужий вогонь, чи історію про Ахана, який взяв із заклятого при завоюванні обіцяної землі. В усіх цих випадках відбувся такий самий швидкий суд. Суд, який дає нам відчуття небезпечної святості, який показує, що є речі до яких не можна ставитися легковажно. І церква — це якраз така річ, до якої не можна ставитися легковажно. 

Лука змальовує нам спільноту в якій не може закріпитися бодай щось нечисте, тому що Господь сам очищує Свій народ. І, хоча далі в текстах НЗ ми не знайдемо історій про такий швидкий і рішучий суд, більше того, знайдемо повеління церкві турбуватися про свою чистоту і застосовувати дисципліну, тим не менш Господь продовжує турбуватися про Свою церкву зараз, як і тоді. І ось ми читаємо, який ефект ця подія спричинила на церкву і усіх, хто чув про неї: їх обгорнув страх великий.

Але Лука не зупиняється на цьому і продовжує своє оповідання. І далі ми бачимо церкву, в якій дуже потужно працює Бог. Церкву, в якій Його присутність відчутна в усьому і особливо в тій справі відновлення і зцілення, яке через неї проливається на світ: “А руками апостолів стались знамена та чуда великі в народі…” (12) На вулицю, якою Петро кожного дня йде до храму виносять хворих, щоб бодай його тінь впала б на кого із них. Божа дія, Божа присутність в цій громаді, якій служить Петро така явна, що навіть тінь апостола приносить людям зцілення. “І безліч люду збиралась до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, і були вони всі вздоровлювані!” (16).

Далі Лука оповідає нам про церкву, яка любить збиратися разом, церкву, яка хоче знати Божу волю і коритися їй: “І були однодушно всі в Соломоновім ґанку” (12). Раніше ми вже читали, чим займалася церква, коли збиралася разом. Так само вірш 5:42 каже “І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа”. Вони не мали книг НЗ, як їх маємо ми. Але вони мали апостолів, які знали Христа в дні Його служіння. Знову і знову Апостоли переповідали історії про те що робив Ісус, про те, чого Він навчав. Знову і знову Петро і 12 свідчили про Христову смерть і воскресіння. Вони відкривали книги СЗ і показували, як ті давні тексти і обітниці виповнилися в Ісусі. Вони навчали Божу церкву жити згідно Господнього слова і коритися Його волі. 

Кінець кінцем ми бачимо тут церкву, яка росте: “І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок”.

В цьому уривку Лука показує, як в одному з ґанків храму в Єрусалимі зароджується нове за своєю якістю життя. З’являється група людей, поведінка яких дуже сильно, я б навіть сказав кардинально, відрізняється від того, що ми звикли бачити в світі. Спільнота, де люди зустрічаються з Божою щедрістю, любов’ю та лікуванням. Громада, яку будує, захищає і очищує Духом Святим сам Господь, яка перебуває в любові народу і являє світу Царство Христа. 

Лука не просто змальовує новий спосіб життя. Хоча і це також. Ось це спільне життя однією “сім’єю” зі всіма, хто вірує в Христа; зовсім нове ставлення до власності і до храму; ламання хліба на згадку про Христа, як центральна частина їхнього життя перед Богом — це все справді дещо нове. Але Лука показує щось більше, ніж просто іншу поведінку і стосунки: як через церкву в наш світ, сповнений несправедливості, зіпсованості і хвороб, потужно вривається життя віку майбутнього. 

У віршах 17-18 ми читаємо, про заздрість, що нею переповнився первосвященик та усі, хто належав до єресі саддукейської. Раніше, під час першого затримання вони з погрозою наказали апостолам припинити і більше не проповідувати про ім’я Христа. Марна спроба! Петро та інші апостоли не могли не говорити про те, що бачили і чули. І ось знову апостоли у громадській в’язниці, та в Бога на них зовсім інші плани: вночі приходить ангел і звільняє їх. 

Подивіться вірші 19,20: “Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в’язничні, і, вивівши їх, проказав: Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя”

Ангел відправляє апостолів назад до храму, щоб ставши там вони говорили до народу усі слова цього життя. Якого життя? — очевидно, того нового життя, про яке Лука нам тільки що розказав. Цим життям потрібно не лише жити, про нього потрібно говорити. Вчинки та символи можуть багато про що сказати, та все ж без слів їх можна по-різному тлумачити. Від самого початку про це життя потрібно було навчити. 

Що ж це за слова, в яких заховане це нове життя? Насправді це дуже прості слова: це слова Євангелії, це слова про Христа, який вмер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Це слова про Христа, який сидить по правиці Божій і одного дня прийде, щоб здійснити суд над живими і мертвими. Це нове життя заховане в Ісусі Христі і ніде більше. Успіх церкви полягав не в тому, що апостоли придумали новий політичний, економічний і соціальний устрій. Справа була в тому, що Бог здійснив в Ісусі Христі.

Ми дивимося на цей опис ранньої церкви і нам хочеться того самого. Але ми скільки завгодно разів можемо казати одне одному: давайте більше любити, давайте більше жертвувати, давайте більше турбуватися, більше служити. Але ці слова не будуть мати жодного ефекту, доки ці любов, жертовність і служіння не оживуть для нас в Ісусі Христі. Тому ми знову і знову відкриваємо Писання, щоб пізнавати в ньому Христа.

Апостоли добре розуміли це. Тому послання Павла, як правило складаються з двох частин: в першій він говорить про те, що Бог зробив в Ісусі Христі, і лише після цього про те, якою має бути наша відповідь. З тієї ж причини ап. Іван, коли закликає церкву до освячення, не каже: “будьте святі”. Ні, він каже: “Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він” (1Ів.3:2,3). Коли він говорить про любов і служіння одне одному, то не каже: “ви маєте більше одне одного любити, служити і жертвувати”. Ні, він каже: “Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?” (1Ів.3:16,17). 

Якщо ми хочемо навчитися любити, нам потрібно навчитися любові Христа. 

Слова цього життя мають звіщатися народу в храмі, говорить Ангел. Звичайно, більша частина НЗ написана в першу чергу для віруючих, для церкви, часто, як відповідь на якісь проблеми різних громад. Звичайно, Євангелія — це те, що потрібно чути і постійно нагадувати в першу чергу нам самим. Це сила Божа на спасіння кожному, хто вірую. Але Божий задум для світу полягає не в тому, щоб створити закриті резервації для віруючих, а у відновленні всього (Дії 3:21). Одного дня, коли Божа робота буде завершена, “це життя”, та повнота Божої любові, благодаті і зцілення стане реальністю не лише для окремих громад вірних, а для цілого світу.

Є відома фраза, яку приписують Св. Франциску: “Проповідуй Євангелію завжди, якщо потрібно, використовуй слова”. Я не знаю в якому контексті він сказав ці слова і що саме мав на увазі, але в сучасному світі вони досить часто використовуються щоб виправдати мовчання. Використовуються на захист ідеї, що можна проповідувати самими лише справами. Напевне, я вже наводив слова американського проповідника Альберта Моллєра, щодо цієї фрази, але повторю ще раз: “говорити так, це все одно що говорити: нагодуйте голодних, якщо потрібно, використовуйте їжу”. 

“Оце життя”, про яке говорить нам Лука — це життя, яке заповів нам Господь щоб ми ним жили. Благодатне, сповнене любові і чистоти життя, яке Він творить в нас дією Свого Духа. Але також, це життя, яке має звіщатися нами народу. Нехай Господь ростить нас в Ісусі Христі, щоб наші слова, так само, як і життя кожного з нас і життя нас разом, як Христової церкви являли цьому світу Господню славу і те велике спасіння і відновлення, яке Він здійснює в Ісусі Христі. 

(п. Йонатан)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.