head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Треба тобі перед кесарем стати” (Дії 27:1-44)

“ТРЕБА ТОБІ ПЕРЕД КЕСАРЕМ СТАТИ”

Дії 27:1-44

Ключовий вірш 27:24 : “та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”

Коли Павло побачив потужну Божу роботу в Ефесі, він сказав: “… треба мені й Рим побачити”. Павло отримав видіння проповідувати Євангелію в Римі. Але одна справа захотіти проповідувати в Римі, і зовсім інша поїхати проповідувати в Рим. Коли Павло вирішив поїхати в Рим, Бог не забезпечив його квитком першого класу і не оплатив Його перебування там. Павло пройшов через багато труднощів, проте ці труднощі не відібрали в нього бажання і рішучості їхати до Риму. Врешті решт Божий час настав і Павло вирушає в свою останню подорож. Про це сьогоднішнє слово. Хай Господь сьогодні благословить нас.

У віршах з 1-11 описано, як Павло відплив з Кесарії. З ним були Лука та Арістарх. Павла поручили сотникові Юлію. Той розумів, що Павло не є злісним чи небезпечним злочинцем, тому ставився до нього добре, і навіть, коли вони були у Сидоні, відпустив Павла відвідати друзів, які могли потурбуватися про його потреби. Спочатку Павло та його супутники пересідали з корабля на корабель. Скоріше за все це були невеликі прибережні торгові судна, які не виходили далеко у відкрите море. Врешті решт вони знайшли великий грузовий корабель що плив то Італії. На ньому вони прибули до острова Кріт, до місця, яке називалося Доброю Пристанню.

Хоча Юлій добре ставився до Павла, він не поважав його як Божого слугу та досвідченого чоловіка. Подивіться на вірші 9-10:

⁹ А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

¹⁰ говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.

На календарі був кінець жовтня. В цей час плавання в тих краях по морю ставало вкрай небезпечним. З середини вересня плавання в цих водах вважалося небезпечним, а з середини жовтня воно припинялося взагалі до весни. Павло добре знав це, він багато плавав. В 2 Кор.11:25 він сказав: “тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській”.

Однак Павло говорив не лише на основі власного довіду. Він був Божим чоловіком, і мав від Бога дар пророцтва і передбачив, що якщо вони зараз попливуть далі, то таке плавання буде дуже небезпечним. Однак сотник більше довіряв стерничому та власникові корабля. А ті хотіли пропливти ще близько 100 км. до більш зручної пристані, яка називалась Фініка. Там була краща погода для зимівлі, кращі готелі та кращі бари – все як люблять воїни та моряки. Потрібно було всього пропливти вздовж берега близько 100 км – можна було не залишаючи з виду острова. Це здавалося їм зовсім не складно і безпечно. У них був великий сильний корабель. Вони подумали: “Ні, ми не попадемо в бурю, цей Павло говорить якусь маячну!” Ба більше, повіяв попутний західний вітер, і вони подумали, що досягли бажаного.

А далі почалося справжнє пекло, про яке і попереджав ап. Павло. Подивіться на вірші 14-15:

¹⁴ Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.

¹⁵ А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.

Події розвивалися дуже швидко. Погода різко змінилася, на морі почався великий шторм. Капітан та його команда застосували усі методи, які знали, все своє вміння щоб втримати корабель: поспускали вітрила, повикидали з корабля вантаж, та проте не змогли втримати корабля. Вони віддали його на волю вітру, який носив його у відкритому морі. Вони втратили всякі орієнтири, а згодом і саму надію на виживання. Лука підсумував їх стан так:

²⁰ А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…

Тут гарне питання, чи включає слово “ми” ап. Павла і його супутників Луку та Арістарха. Тобто останню надію втратила лише команда корабля та римські воїни, що їх супроводжували, чи її втратили також і ап. Павло з його супутниками? Цілком може бути, що Лука описує стан не лише команди, а й самого ап. Павла. Ми чомусь думаємо, що ап. Павло ніколи не може втратити останню надію. Але ми маємо знати, що яким би великим не був Божий чоловік, духовні битви завжди більші і вимагають більших сил. І цей шторм це показує. Скоріше за все Ви не переживали штормів на морі, але безперечно у Вашому житті піднімалися життєві шторми. Часто такі шторми мають духовну природу, коли проти нас піднімається не просто природа, а духовні сили зла, і такі шторми сильніші за кожного з нас і можуть розтоптати любого, навіть ап. Павла. Тому навіть ап. Павло міг в цій ситуації втратити останню надію. Але в тому, що таке трапляється, немає ніякої трагедії. В одному зі своїх листів (2 Кор.1:8-10) Павло пояснив:

⁸ Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити.

⁹ Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

¹⁰ що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він.

Ми можемо лише уявити, через що проходять люди під час життєвих штормів. Часто обтяжені над силу, без надії далі жити. Але це потрібно щоб ми навчилися покладати надії не на себе. а на Бога. І це саме відбулося у той час у Середземному морі. Бог не залишив цих людей, зокрема Павла та його супутників серед того божевілля, що творилося навколо їх. Бог прийшов до Павла щоб дати йому надію. Подивіться на вірші 23-24:

²³ Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

Можливо Сам Павло і вірив, що Бог приведе його до Риму, навіть якщо йому прийдеться одному перепливти все Середземне море на куску дровеняки. Але він не був впевнений у долі людей, які були з ним, особливо Луки та Арістарха, які віддали свої життя для служіння Богові. Звичайно, Павло боявся за себе, за життя свої супутників і за всю команду корабля. Але тепер, коли він отримав Боже слово, все змінилося. Бог запевнив його, що спасе не лише його, але й усіх людей, які були з ним.

Спочатку Павло дорікнув їм, кажучи: “О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, – і обминули б були ці терпіння та шкоди” (21). Людям в цьому світі часто приємно ткнути в лице іншим, коли ті не праві. “Я ж тобі казав чи казала” – це самі жахливі слова, які хочеться почути від інших. Але Павло зробив це не для цього. Його слова були від Бога, пророчими. І Він нагадав цим людям, що вони знаходяться посеред світу, в якому діють і злі сили, і непослух Богові обходиться дуже дорого. Часто люди не розуміють цього, навіть якщо Ви з любов’ю і для їх же добра радите чи дорікаєте їм.

Далі Павло сказав (22-25):

²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

²³ Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

²⁵ Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

Коли Павло вперше ступив на цей корабель, він був звичайним в’язнем. Зараз він стояв перед цими людьми як справжній капітан цього корабля. Він стояв як пастир, який вдихав надію в цих переляканих насмерть людей. Ці люди втратили всяку надію і готувалися до смерті в любу хвилину, а тепер через Павла для них засяяло світло. Звідки це взялося у Павла? Була лише одна причина: він отримав Боже слово. Тому хоча шторм не закінчився, небезпека не пройшла, Павло міг сміливо зміцнювати цих людей. І коли ці люди почули Боже слово, то навіть шторм перестав здаватися їм таким страшним та смертельним. Шторми цього світу потужні, їх міць більша за силу Божих слуг. Проте коли до них приходить Боже слово, то це слово сильніше за любий шторм.

Колись, коли я був студентом і лише став християнином, буря хіті повстала у моєму житті. Тоді я прийняв Рим.6:11: “Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім”. Коли я повірив Божому слову, що я мертвий для гріха, але живий для Бога, то зміг справитися з цією бурею.

Пізніше, коли я мав створювати сім’ю, я був бідним аспірантом із невизначеним майбутнім. Буря переживань та страхів повстала у моєму житті. Тоді Бог дав мені слово Бут.28:15: “І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі”. Я написав це слово у зошиті кілька сотень разів, поки буря страхів та переживань не вгамувалася.

Брати та сестри, чи є у Вашому серці Боже слово, на яке Ви можете покластися? Якщо немає, то в час бурі Ви не встоїте. Це навчає нас тому що смертельно небезпечно легковажно ставитися до Божого слова. На зібраннях свідчень ми бачимо багато гарних прикладів братів та сестер, які розмірковують над словом, приймають, глибоко пишуть, читають зі сльозами – і ми бачимо, як життя таких людей змінюється, і вони стають джерелом благословення для інших.

Звернемося до віршів 27-44. З однієї сторони моряки повірили Павлу що вони спасуться. З іншої, вони ще продовжували сильно боятися. Вимірюючи глибину, вони помітили, що корабель наближається до берега. Тоді вони почали боятися, що корабель розіб’ється об скелі. Вони посадили корабель на якори, але страх не пройшов. І через цей страх, вони вирішили вкрасти рятувальну шлюпку і на ній поплисти до берега, залишився всіх інших на кораблі. Це був егоїстичний та безвідповідальний вчинок! Ці люди хотіли спасти лише себе. І на таких людей не можна покластися в час небезпеки. Бог сказав Павлу, що спасуться всі, а не лише ці моряки на шлюпці. Павло бачив цю небезпеку, і сказав про це сотникові: “Якщо вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете” (31). Минулий раз сотник легковажно не послухав Павла, і через що почалася ця страшна історія. В цей раз він послухав. Ба більше, він зробив більше, ніж просив Павло: він наказав воїнам перерізати мотузки, на яких висів шлюпка, і та впала в море. Сотник дав усім на кораблі ясно зрозуміти, що ця рятувальна шлюпка більше не буде спокусою ні для кого. Цим вчинком сотник показав абсолютне ставлення до Божого слова, яке той дав через ап. Павла. Видно, що сотник був вражений вірою Божого слуги Павла. І він не єдиний такий в Біблії. Коли Ісус помирав на хресті, сотник Який стояв і бачив Його смерть, сказав: “Чоловік Цей був справді Син Божий!” (Мк.15:39) Іншого сотника ми зустрічаємо в книзі Дій – Корнилія, через якого Бог відкрив Євангелію шлях до поган. Ми не знаємо подальної долі цього сотника Юлія, але, очевидно, як він почав змінюватися через вплив ап. Павла і став ще одним гарним прикладом сотника в Новому Заповіті, який був глибоко вражений вірою одного чоловіка. Цей сотник керував 100 елітними римськими воїнами з полку Августа. Така сотня воїнів – це дуже потужна сила. Він був лідером. Можливо, він вивчав про те, яким має бути лідер. У наш час навчають, що лідер повинен мати досвід, відповідні знання та компетенції, здібності, вміти виголошувати промови та ще різні ноу-хау. Але в час кризи навіть такі люди готові першими вистрибнути з корабля. В духовному світі у нас може не бути деяких з цих якостей. Але що нам напевно потрібно мати – так це віра. Віра змінює наше серце – нашу систему цінностей та світогляд, тобто віра змінює речі, які визначають наші вчинки і саме наше життя. Віра позбавляє нас від страху в життєвих бурях, як вона позбавила Павла від страху під час цього шторму. І ця ж віра приведе нас безпечно на барег, як вона зробила це Павлу і його супутникам під час цього пекельного шторму.

Подивіться на вірш 33: “А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши”. Тут Павло як пастир піклується про цих людей. Оскільки корабель в цьому божевіллі не спасти, їм буде потрібна сила щоб вибратися на берег. Для цього їм потрібно поїсти. Коли вони поїли, їх сили зміцніли. Наступного дня сотник попередив змову вояків, які хотіли повбивати усіх в’язнів, щоб хто не втік, так як він хотів врятувати Павла. Врешті решт всі вони досягли острова Мальта.

У цьому слові ми побачили, як Боже слово змінює людей. Боже слово підняло Павла та його супутників із відчаю. Боже слово, коли ми глибоко приймаємо його, перетворює нас із в’язнів в капітанів. І тоді ми можемо провести не лише своє життя, але і допомогти іншим справлятися з життєвими штормами. Прочитаємо 24-ий вірш: “та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”.

(п. Яків)

Опубліковано: , Змінено: Розділ: Дії 2020р.