head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “В очікуванні обітниці Отчої” (Дії 1:12-26)

В ОЧІКУВАННІ ОБІТНИЦІ ОТЧОЇ

Дії 1:12-26

Ключовий вірш 14 : “Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його”

Минулого разу ми почали вивчати книгу Дій і сьогодні продовжуємо розбирати перший розділ. Цей розділ є дуже важливим, ключовим для розуміння усієї книги. Тут задається тон усьому оповіданню. Тут говориться про причини, мотивацію і рушійну силу усіх тих подій, які ми будемо вивчати надалі. В цьому розділі Лука показує нам Христа, який Своєю смертю і воскресінням переміг гріх і смерть і зійшов в небеса, щоб посісти Своє законне місце по правиці Божій. Йому дана вся влада і вся сила і вся слава. Тепер Він, як піднесений Цар посилає Своїх служителів-свідків по всьому світу, щоб звістити цю новину. Христос зацарював, отже тепер усім треба покаятись. В Його імені нам звіщається прощення гріхів. Але новий Цар приносить і новий порядок і тих, хто не підкориться чекає справедливий суд. Цей Цар забезпечує Своїх служителів усім необхідним. Він дає їм Свого Духа і Своє слово. Він Сам скеровує і направляє їхнє служіння. Саме тому, ті події, про які ми читатимемо далі мають смисл, причину і мету. Це не просто копошіння якихось випадкових людей. Це робота Христа через Святого Духа і Церкву.

Минуле вивчення ми закінчили тим, як Христос, давши Своїм учням веління не відходити з Єрусалиму і чекати здійснення Отчої обітниці, вознісся у хмарі. Учні стояли і дивилися на небо, але два мужі в білих одежах нагадали їм, що Господь звелів їм не за небом спостерігати, а зовсім інше. Тому учні повернулися до Єрусалиму. До дня П’ятидесятниці і сходження Духа Святого лишалося ще 10 днів. В цьому уривку ми побачимо, як молода церква проводила ці дні. Яким було їхнє очікування? Про що думали і чим переймалися? Нехай Господь відкриє нам розум і серця щоб нам розуміти Його слово і вірувати в нього.

Подивіться вірші 12-14: «Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня. А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його»

Остання розмова Ісуса з учнями відбувалась на Оливній горі, яка знаходилася зовсім близько від Єрусалиму. Відстань суботнього дня – це трохи більше ніж кілометр, тому дорога до міста зайняла не багато часу. Там вони зібралися разом в якійсь горниці. Ми не знаємо, що це була за горниця. Можливо це була горниця, де Ісус споживав з учнями таємну вечерю. Або події відбувалися домі Марії, матері Івана-Марка. Можливо це була навіть одна з кімнат при храмі. Втім, не так важливо, де саме вони збиралися, як те чим вони там займалися. 

Від Христа вони отримали наказ чекати в Єрусалимі на Духа Святого. Вони чекають. Два мужі в білому одязі нагадали їм, що одного дня Господь прийде у славі на хмарах небесних. Цього дня також треба ще чекати. Вони чекають. Але як чекати? – сидіти склавши руки? Чи може стояти вдивляючись в небо, чи не з’явився там на обрії Син Людський? Чи може краще лягти поспати, набратися сил, бо потім треба буде кудись йти, а я уставший? – ні, зовсім не так! В першому розділі книги Дій ми знаходимо церкву, яка однодушно і невпинно молиться. Це жива, це активна церква, яка хоче виконувати волю свого Господа.

Життя віруючих, наше життя, справді сповнене очікування здійснення Божих обітниць. Ми очікуємо слави Божої, що має відкритися в нас. Ми очікуємо дня, коли Господь прийде, щоб оновити світ, в якому ми живемо. Ви ж очікуєте цього, правда? 

Але чекати – це не значить, сидіти і нюхати хмари. В очікуванні церква діє. В очікуванні церква молиться. Молитва – це дуже важлива частина життя як церкви в цілому, так і окремого християнина. Писання закликає нас до молитви. Апостол Павло в 1Сол.5:17 каже нам: «Безперестанку моліться!». Сам Господь Ісус говорить Своїм учням: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу…» (Мар.14:38). І ця молода громада в Єрусалимі є прекрасним прикладом того, як церква має відповідати на цей заклик. Чи не так?

В сучасному світі молитва часто сприймається, як бездіяльність. Люди кажуть: замість того, щоб сидіти і молитись, треба йти і щось робити. Ніби молитва і справи це протилежні або несумісні поняття. Але це не так. Йти і щось робити – потрібно, але це не значить, що не потрібно молитися. 

Молитва це також труд. Труд, який можуть здійснювати тільки віруючі. Молитва відрізняє віруючого від невіруючого. Ми молимося, тому що знаємо, що є Той, хто чує нас, і хто має владу і бажання дати відповідь на наші молитви. Учні Христа бачили, як їхній Господь, Друг і Вчитель зійшов на престол, щоб правити на небі і на землі. В Його руці тепер вся сила і влада. Події і люди скеровуються Ним. Тому учні і моляться – бо Він чує і може щось змінити. Вони моляться, коли не знають, як діяти і що обрати. Вони моляться, коли знають, як діяти, але потребують сили і сміливості. Вони моляться, коли потрапляють в скрутне становище, так само і коли серця сповнені вдячності. Моляться однодушно і невпинно.

Зараз наша церква знаходиться в обставинах, коли ті способи діяти, до яких ми звикли – закриті для нас. Ми обмежуємо фізичні контакти і офлайн зібрання через небезпеку вірусу. Ми звикаємо використовувати маски і не обійматися. На початку року ми планували дві Біблійні конференції, але судячи зі всього, не матимемо жодної. Країни вводять обмеження на переміщення і перетин кордонів і це також створює певні проблеми. Ми опановуємо нові напрямки служіння і вчимося проводити зібрання з допомогою інтернету. Все змінюється, але є одна річ яку ми можемо робити незмінно і завжди – молитися. І, насправді, ми потребуємо молитви зараз як ніколи. Молитви про захист, бо ми слабкі. Молитви про єдність, бо ми розділені фізично і потрібно більше зусиль докладати, щоб зберігати єдність Духа. Молитви про мудрість, як нам здійснювати служіння, до якого Господь нас покликав. Молитви потребують наші місіонери. Молитви потребують служителі слова. Тож молімося, брати й сестри. Молімося, тому що є Господь, який чує наші молитви і відповідає на них. Є Господь який в Своїй благій руці тримає весь всесвіт і в Своїй мудрості направляє хід подій. Він сильний і вірний здійснити Свій задум. Амінь.

Подивіться вірші 15-20: «Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив: Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив, бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв. І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось… І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови. Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший»

В своїй книзі Лука наводить лише одну подію з цього періоду очікування від Вознесіння до П’ятидесятниці – це призначення іншого Апостола, на місце Юди. Судячи зі всього сам Лука вважав цю подію важливою для церкви. Давайте розглянемо її детальніше, щоб розуміти, чому.

Наводячи список Апостолів, Лука з очевидних причин перераховує лише 11 імен. Це всі, кого Ісус покликав, щоб з Ним були і щоб посилати їх на проповідь, крім Юди. Юда зрадив Христа. Продав Його за 30 срібняків. Євангеліст Матвій оповідає, що коли Юда зрозумів, що накоїв, зрозумів, що видав невинну кров, він прийшов до священиків і кинув їм ці гроші під ноги, а сам пішов і повішався. Лука розповідає, що було потім. Тіло Юди ніхто не зняв з дерева і через якийсь час чи то гілка обломилася, чи мотузка не витримала, але він впав сторчма, тріснув надвоє, і все нутро його вилилося. Священики не могли покласти Юдині гроші до скарбниці храму. Це була ціна злочину, зради і крові. Вони були нечисті. Тому на ці кошти вони купили землю гончара і влаштували там цвинтар для подорожніх. Але гроші були Юдині, тож і земля юридично належала йому. 

Ця зрада була болючою раною і тяжким тягарем для віруючих і ми можемо зрозуміти, чому. Ми маємо розуміти, що в цій ситуації Петро не займався дослідженням і вирішенням якоїсь гіпотетичної богословської проблеми. Вони стикнулися з реальною життєвою ситуацією: один з них, той, кому вони довіряли, той кого обрав і покликав Христос, зрадив їх, відпав і загинув. Напевне дехто з нас також стикався в своєму житті зі зрадою, з тим, коли той кому довіряєш і ділиш хліб б’є в спину, з тим, як близька людина залишає спільну справу і слідує за вигодою. Це завжди сумно, це важко. В такі моменти в нас виникає багато запитань. Очевидно, що запитання виникли і в Петра і в церкви: «чому Юда вчинив так?», «невже Ісус помилився, коли обрав його?», «що нам робити з цим?» і т.д.

Але в цієї проблеми був також і інший вимір. Лука не просто так повідомляє, що ця історія стала відома усім в Єрусалимі. Вона брудною плямою лежала на репутації церкви. В своєму оповіданні Лука описує церкву, як зовсім нове суспільство. Це новий Ізраїль. 12 учнів обрано за числом 12ти патріархів і одного дня вони сядуть на 12ти престолах судити 12 колін Ізраїлевих (Лук.22:28-30). Через них, через церкву через їхнє свідчення колись має прийти оновлення для всієї землі. Це громада, яка відрізняється від того, що є в світі. Серед них панує любов, турбота одне про одного, однодумність. Але як для зовнішнього спостерігача виглядала історія з Юдою? – дуже просто: «Вони нічим не відрізняються. Серед них також є негідники, серед них також є ті, хто працює за гроші, за землю, які готові при нагоді вдарити вчителя в спину». Люди часто так думають про церкву і про християнство. Як про щось продажне, куди люди йдуть заради меркантильних інтересів. Тому, це важливо, щоб церква дбала про своє добре ім’я, щоб гріхи не приховувалися, а засуджувалися. І це одна з причин, чому в церкві застосовується дисципліна.

Отже, є проблема. Її потрібно вирішити. Але як? Ніхто поки не знає, але вони знають, де шукати відповідь. В них є Біблія. Вона значно менша, ніж наша. Там лише книги СЗ, але цього достатньо. Тому що Воскреслий Ісус вже показав їм, як все те, що з Ним сталося стало виконанням написаного в Законі, Пророках і Псалмах. Воскреслий Ісус відкрив учням розум до розуміння Писання (Лук.24:44-45). Тому відповідь вони шукають в Писанні. І Петро знаходить цю відповідь в книзі Псалмів. «Мужі-браття!», каже він, «Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив…» 

Петро знаходить два уривки. Перший – з Псалма 68. В ньому автор говорить про свої страждання, молить Бога про визволення і закликає Його пролити Свій гнів на його ворогів. Ранні віруючі явно розуміли цей текст як свідчення про страждання і смерть Христа. Він цитується в НЗ ще 5 разів, і Самим Ісусом, і Його учнями і Павлом в посланнях. Цитата, яку в цій ситуації використав Петро описує прокляття, яке має впасти на Юду за його підступ і зраду: «Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде».

Другий уривок – з Псалма 108. Цей Псалом насправді більше ніде в НЗ не згадується. Але він дуже близький до Псалма 68 за тематикою: ті самі несправедливі переслідування і підступ. Але в цьому Псалмі з’являється лідер тих, хто переслідує співця. І ось про нього і говориться, що його служіння має перейти до когось іншого. 

Ці тексти церква приймає, як відповіді на свої запитання. Юда не був сліпим знаряддям в руках Божого провидіння, він понесе заслужене прокляття за свій вибір, за свій підлий вчинок. З іншого боку, стає зрозуміло що Господь не помилився, коли зробив його Своїм учнем. Адже так мусило здійснитися Писання, яке Дух Святий промовив вустами Давида. 

Ці тексти церква приймає, як керівництво до дії. Апостольське служіння Юди має перейти до когось іншого. Але до кого? Петро розуміє, що Апостол – це не зірочка на погонах і не титул. Це конкретне служіння. Господь поставив Апостолів, щоб вони турбувалися і навчали Його Церкву. Господь поставив Апостолів, щоб вони свідчили про Його воскресіння. З того, як учні розуміють служіння апостола, випливають і їхні вимоги до кандидатів. 

Подивіться вірші 21-22: «Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами, зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення»

Потрібно, щоб кандидат був з іншими учнями починаючи з того часу, коли Ісус прийняв хрищення від Івана і аж до дня, коли Він вознісся. Зі всіх присутніх, 120 чоловік знаходиться лише 2 кандидатури: Йосип і Маттій. Тут на зібранні присутні рідні брати Ісуса. Але вони не підходять, бо в той час вони не вірили в Нього. Хоча пізніше вони стануть стовпами Єрусалимської церкви, зараз про них не йдеться. 

Добре, коло звузилося до двох. Але котрий з них? – учні не знають. І вони добре розуміють свої обмеження: «ми не знаємо їхніх сердець, але Ти, Господь, знаєш». Що роблять учні? Вони моляться. Вони довіряють Богу цей вибір. А потім кидають жереб. Жереб був досить поширеним способом дізнатися Божу волю в часи СЗ. Наприклад, священики користувалися ним, коли визначали чергу служіння в скинії, або коли під час щорічного свята визначали, котрого з двох цапів принести в жертву, а котрого відпустити в пустелю. Учні також вдалися до жеребкування і вибір вказав на Маттія і він зарахований був до 11 Апостолів. 

Цим епізодом в житті церкви часто нехтують, або взагалі вважають помилкою. Але через цю подію дуже добре видно, те серце, той напрям думок і ті теми молитви, які церква мала в цей час очікування. І це дуже гарний напрямок і гарне серце.

По-перше, в цій конкретній ситуації вони показали виключну вірність Божому слову і бажання слухатися його. Вони не шукали десь інде. Вони хотіли розуміти, що Боже слово говорить про цю проблему і яке рішення дає їм, тому досліджували Писання, молилися і Господь відкрив їм. Церква Божа будується словом Божим. Писання дане нам не для того, щоб вибирати з нього вірші, які нам подобаються чи можуть підбадьорити, а для того, щоб нам і дітям нашим знати усю волю Божу і виконувати її.

По-друге, через те, які вимоги учні висунули до кандидатів на Апостольське служіння ми бачимо, як вони самі розуміли своє місце і роль в Божій історії. Вже в цей час вони думають про свідчення світу, про місію. Маттій стає не якимось номінальним Апостолом для круглого числа. Він має разом з іншими стати свідком Христового воскресіння для всього світу. Дух Святий ще не зійшов на них, але їхні серця вже горять, вони вже думають і готуються нести своє служіння. Чи знаєте ви, чи роздумуєте ви про своє місце, про свою роль в цій великій місії, яку Цар Ісус і зараз продовжує здійснювати Своїм Духом і через Свою Церкву? Чи готові приєднатися до тієї армії свідків, яку Він посилає аж до останнього краю землі? Це те, про що ми маємо думати, молитися, шукати Божого керівництва. І Він подає його нам. 

І третє, що особисто мене зворушує в цій картині – це їхня віра в те, що невидимий Христос перебуває посеред них, в Своїй церкві. Він не десь далеко. Він тут, Він будує Свою Церкву, турбується про неї, ставить служителів, бачить серця. Він там, де двоє чи троє збираються в ім’я Його, разом зі Своєю мудрістю і Своєю владою. Нехай наш Господь зараз діє і в нашій церкві, в наших життях. Виховує нас. Змінює нас Своїм Духом. Ростить нас Його учнями і свідками Його Царства для цього покоління.

(п. Йонатан)