head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Зневага за Ймення Господа Ісуса” (Дії 5:21-42)

“Зневага за Ймення Господа Ісуса”

Дії 5:21-42

Ключовий вірш 41 : “А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса”

Брати і сестри, сьогодні поговоримо про зневагу і страх, а також про те, що їм можна протиставити. Скажіть, чи виникає у вас інколи відчуття, що люди (чи природа чи небеса чи доля) до вас ставляться гірше, ніж ви того заслуговуєте (чи гірше, ніж вам хотілося б)? Ми живемо в такому світі, де це обов’язково трапляється. І багато кого це ламає. Хтось починає пити, хтось стає злим, а хтось живе в депресії. Але наше життя визначається не обставинами, а нашою реакцією на них. В сьогоднішньому уривку ми знайдемо три різні реакції на події.

Минулого разу ми споглядали картину життя ранньої церкви, засноване на вірі в Ісуса Христа і на Божому слові, та які проблеми вони зустріли. Садукеї на чолі з первосвящеником позаздрили впливу апостолів та кинули їх у в’язницю. Але вночі з’явився Божий ангел і вивів їх звідти, сказавши, щоб вони йшли до храму і говорили людям слова цього життя. Дивно в такій ситуації йти не в ліс, не в криївку, а в саму гущу народу і голосно там говорити. Але слова Божого життя все одно треба передавати іншим, яка б не була ситуація. Тож подивимося, що було далі.

Вірші 21-24 говорять:

21 Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в’язницю, щоб їх привели.

22 А служба, прийшовши, не знайшла їх у в’язниці, а вернувшись, сповістила,

23 говорячи: В’язницю знайшли ми з великою пильністю замкнену, і сторожу, що при дверях стояла; а коли відчинили, то нікого всередині ми не знайшли!

24 Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що б то сталося.

Тут ми бачимо трохи комічну історію. В’язні ніби розчинилися в повітрі. Служба намагалася всяким чином запевнити, що вона в цьому не винна. Ніхто нічого не розуміє, всі бідкаються і розводять руками.

Читаємо вірші 25 і 26:

25 Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: Ось ті мужі, що ви їх до в’язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають народ.

26 Пішов тоді старший сторожі зо службою, та й привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб їх не побили камінням.

От їх нарешті знайшли, що було не важко, і привели назад в судилище. Але дивіться, які слова вжито в 26-му вірші: «без насильства, бо боялись народу». Тут ми бачимо важливість публічного розголосу. Навіть злі правителі бояться робити зло на публіці.

І також прочитаємо вірші 27 і 28:

27 Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи:

28 Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім’я не навчати? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас…

Первосвященик, який відправляв на смерть і самого Ісуса, намагався говорити загрозливо, але ця його фраза видає, що він боїться звинувачень у тому, що це він відправив Ісуса на смерть. 

Таким чином, у служителях, садукеях і самому первосвященику ми бачимо перший тип людей, про яких говорить цей уривок. Люди, які бояться. Таке діється у серці кожного, хто робить зло, навіть коли вони займають посаду великого правителя. Таке діється і в серцях людей, які просто живуть заради себе. Коли ти живеш заради себе, ти завжди можеш щось втратити і програти.

Первосвященик розумів проповідь апостолів так: вони намагаються довести, що це я винен у смерті Ісуса. І це розуміння частково правильне, але не повне. Апостол Павло, коли дає Коринтянам короткий переказ Євангелії, теж починає з цього:

Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням (1Кор.15:3)

Це перший етап в прийнятті Євангелії: визнати, що я – грішник. Другий – що Христос помер за мене. Первосвященик точно знав, що винен в крові Ісуса. Але він не вірив, що Христос помер і за нього, тому жив у страху і хотів приховати провину.  Тому Петро мусив говорити йому про його провину і добру звістку, яку дає Бог. Подивіться вірші 29-32:

29 Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!

30 Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподіяли, повісивши на дереві.

31 Його Бог підвищив Своєю правицею на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів.

32 А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухняний Йому.

Петро ніби говорить: так, кров Ісуса на тобі, і ти це знаєш. Але в Ісусі є пробачення і для тебе. Це все робить Бог, а ми – його свідки. І Бога треба слухатися більше, ніж тих, хто Його забороняє.

Гляньте 33-й вірш:

33 Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й радилися, як їм смерть заподіяти?…

Страх робить людину вбивцею, бо ми завжди хочемо усунути об’єкт нашого страху. Але це ніколи не вирішує питання.

У віршах з 34 до 39 ми бачимо зовсім інше ставлення до подій:

34 І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести.

35 І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте.

36 Бо перед цими днями повстав був Тевда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпорошились та обернулись в ніщо.

37 Після нього повстав, під час перепису, Галілеянин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпорошились.

38 І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона.

39 А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його.

Гамаліїл був президентом синедріону. Його шанували. Він сильно впливав на життя Ізраїлю в різних практичних і богословських питаннях. Наприклад, він займався питаннями діаспори і захистом прав жінок. Також він покращив точність календаря, ввівши туди високосний місяць. Цар Ірод Агрипа і його дружина приходили до Гамаліїла за порадами. Апостол Павло казав, що можна хвалитися тим, що учився у самого Гамаліїла. А в Талмуді написано, що коли Гамаліїл помер, «разом з ним зникла і повага до Тори і перестали існувати чистота і стриманість». Тобто, він був для всіх зразком побожного життя.

Зі слів Гамаліїла ми бачимо, що він ставиться до подій спокійно. Він зупиняє кровожерливі наміри колег. На чому базується його спокій?

По-перше, він добре пам’ятає історію і робить з неї висновки. Він знає, що в народі час від часу виникають екстремальні рухи, але вони різко затихають, коли зникає їхній лідер. Закриваєш канали Медведчука – і розкол в суспільстві швидко перестає існувати. Тому не варто переживати через тимчасові події, варто переживати про вічні цінності.

По-друге, Гамаліїл визнає, що головний тут – Бог. Він знає, що те, що робить Бог, неможливо знищити, а стати ворогом Богу – це найгірше, що може бути. Гамаліїл – це другий тип людей у сьогоднішньому уривку. Він шанує Бога і довіряє Йому, його цікавить, як робити те, що сподобається Богу, і в його серці немає страху і ворожнечі. Можливо, в той момент він ще не розібрався і не пізнав Ісуса Христа, але легенда стверджує, що наприкінці життя він був охрищений Петром та Іваном. Це було б логічним кроком для людини, яка сприймає Бога всерйоз.

Подивимося вірші 40-42:

40 І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили.

41 А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса.

42 І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа.

Завдяки мудрості Гамаліїла всі зразу стали добрими і нікого не стали вбивати, а тільки відлупцювали і залякали. Апостоли – єдині в цій історії, на чию долю випали фізичні страждання. Але яка була їхня реакція? Вони раділи і продовжували звіщати Євангелію. І раділи вони не самим стражданням, а тому, що це були страждання за Ймення Господа Ісуса. 

Щоб проходити страждання і радіти, потрібні всього дві речі: 1) проходити страждання, 2) радіти. І з першим у нас недостачі немає, страждання трапляються досить часто. Але радість – це те, чого люди завжди прагнуть, але так мало знаходять. Очевидно, що первосвященик не мав радості. Особливої радості не виражав і обережний Гамаліїл. Але апостоли мали якесь джерело радості. Тож давайте подумаємо, що це за джерело.

Про важливість радості говорить хоча б те, що слово «радіти» було звичайним вітанням у грецькій культурі того часу. Як у нас вітаються, зичачи здоров’я, бо нам завжди не вистачало хорошої медицини, так греки віталися, зичачи радості. Наприклад, коли вояки насміхалися з Ісуса Христа, вони говорили: «радій!»

І вітати Його зачали: Радій, Царю Юдейський! (Від Марка 15:18)

В 23-му розділі Дій один римський начальник пише листа іншому і починає словами:

Клавдій Лісій намісникові вседостойному Феліксові – поздоровлення! (Дії 23:26)

Тут слово «поздоровлення» буквально написано як «радіти». Так само віталися і віруючі. Яків починає своє послання зі слів:

Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас! (Якова 1:1)

Тут «вітаю я вас» – теж буквально написано як «радіти». Також Апостоли, коли писали офіційну відповідь церквам з поган, почали так:

написавши своїми руками оце: Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохії, і Сирії, і Кілікії: Вітаємо вас! (Дії 15:23)

І тут «Вітаємо вас» – теж буквально написано як «радіти». А коли Іван застерігає не водити компаній з тими, хто вірить лише на словах, але не слідує Божій науці на практиці, він говорить таке:

9 Кожен, хто робить переступ та не пробуває в науці Христовій, той Бога не має. А хто пробуває в науці Його, той має і Отця, і Сина. 10 Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його!

(2-е Івана 1:9)

Тут теж «не вітайте» написано як «не кажіть йому ‘радій’».

У наш час радість так само важлива для людей, що працює ціла індустрія радості. Коли маєш достатньо коштів, ти можеш купити шматочок радості, тому багато людей думають, що самі кошти і є джерелом радості. Але це не так. Багаті, як виявилося, теж плачуть. А те, що виробляє індустрія, може не давати радості. Насправді ж радість – не самоціль, а побічний ефект, коли в нашому житті все правильно. Треба старатись, щоб в житті, особливо, в стосунках з Богом, все було правильно, тоді і радість буде.

Тому Апостол Павло, коли писав послання, вирішив вітатись по-іншому. Замість слова «χαίρειν», яке означає «радіти», він став писати схоже за звучанням слово «χάρις», яке означає «благодать». Наприклад, листа до солунян він починає так:

Павло й Силуан та Тимофій до Церкви Солунської в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир! (1-е до солунян 1:1)

Якщо коротко, «благодать» означає Божу прихильність. Коли ти знаєш, що Бог на твоєму боці, тоді тимчасові невдачі, труднощі чи біль не можуть відібрати твоєї радості. Ми кажемо: як можна бути щасливим, коли мені так тяжко? Але слово Боже говорить: як можна бути нещасним, коли Бог прихильний до тебе? Пророк Авакум колись про це сказав так:

17 Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, 18 то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого!

(Авакум 3:17-18)

Коли уріжуть зарплату, коли захворію, коли залишуся самотнім і мене не розумітимуть – я радітиму, бо Бог прихильний до мене, каже Авакум. А Павло пише коринтянам про церкви в Македонії, які проходили тяжкий період:

1 Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським, 2 що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости;

(2-е до коринтян 8:1,2)

Завдяки пролитій крові Христа ми отримали пробачення всіх наших гріхів і мир з Богом, гарантію Його прихильності. Ми дивимося в майбутнє не в очікуванні катастрофи, а в надії вічного життя. Надія дає нам підстави для рясної радості навіть серед великого досвіду горя. І тому апостоли наполегливо переконують християн радіти:

Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування (Якова 1:2)

Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись. (1-е Петра 4:13)

Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! (До филип’ян 4:4)

Але не тільки надія. Є ще одне джерело радості, ще більш потужне. Це любов. Надія колись припиниться, бо вже не буде потрібна, а любов буде вічно. Апостоли раділи, що постраждали заради Христа, бо вони любили Христа. Дивіться, що писав Петро у своєму посланні:

Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю (1-е Петра 1:8)

Хоча ми не бачимо Ісуса очима тепер, але, коли любимо Його, нашу радість навіть неможливо вимовити. Петро знав, про що пише. Під час суду над Ісусом Петро від страху тричі відрікся від Нього. І після воскресіння Ісус тричі питав Петра: «Чи ти любиш мене?». Відповідь Петра щоразу означала приблизно таке: «Я не можу нічого певного сказати про свою любов. Але куди я дінусь, Тебе я не можу не любити». І Іван гарно пояснив це:

Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. (1-е Івана 4:10)

Ми не можемо полюбити Бога. Ми взагалі нікого, крім себе, не здатні полюбити без егоїзму. Але Бог перший полюбив нас і віддав свого сина за наші гріхи. І знаючи Його любов, ми любимо у відповідь. А тому, хто любить, любов обертає сльози на радість. Ісус обіцяв учням:

Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! (Від Івана 16:22)

Коли в стражданнях ти думаєш про того, хто так любить тебе, це дає полегшення. Коли ти серед неприємних обставин зберігаєш вірність тому, кого любиш, це дає радість, яку ніхто не може відняти. Сам Христос теж мав таку радість. У ніч перед арештом він молився про своїх учнів так:

Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. (Від Івана 17:13)

Ісус досконало перебував в любові Батька і любив Його, тому навіть в очікуванні страждань і смерті його радість – досконала. 

Може бути, ти втратив радість у слідуванні за Христом, і думаєш, що на Богослужіння ходити – то тяжка робота, читати Біблію нудно, а свідчити про Христа – страшно. Тоді треба перевірити, на що ти надієшся і кого чи що ти любиш. Може, ти полюбив щось інше, свій смартфон чи гроші чи комфорт, а не Христа? Може тебе все дістало, і ти часто виражаєш незадоволення і критику, а проявляти любов – вище твоїх сил? Перевір, про що ти мислиш, і помисли про Божу любов, яка навіть в таких грішниках, як ми, здатна зародити любов у відповідь. Може, ти приймаєш зневагу, насмішки чи гоніння за свою віру, і єдине бажання – відповісти злом на зло? Помисли про Христа, який добровільно прийняв страждання за грішників, таких, як ми з тобою. І нехай ніхто не відніме твоєї радості.

41 А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса.

3-є Івана 1:2

Улюблений, я молюся, щоб добре велося в усьому тобі, і щоб був ти здоровий, як добре ведеться душі твоїй.

Від Матвія 28:18-20 

18 А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі.

19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,

20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.

(п. Ной)