Вивчення Біблії: Проповідь “Христос у вас – надія слави!” (До колосян 1:24-29)

ХРИСТОС У ВАС — НАДІЯ СЛАВИ!

До колосян 1:24-29

Ключові вірші 26,27 : “Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати послання до Колоссян, кінець першого розділу. В двох минулих уривках ми говорили про Христа та Його місце в Божій історії спасіння. Павло зобразив в цих уривках різнопланове і славне служіння Христа, в якому перебуває уся повнота. Христос відкривається тут як Той, хто тримає в Своїй руці весь всесвіт, від найменшого атома і до далеких галактик, бо Ним усе стоїть і все через Нього і для для Нього створено. З посеред усього творіння Павло особливим чином виділяє Церкву Божу, нове Боже суспільство. Церква — плід Христового справи, Його тіло і з’єднана з ним, як зі своїм Головою. А потім Павло переходить на ще один рівень і вказує на плід святості і непорочності, які приносить панування Христа в кожне окреме життя.

В 23 вірші Павло підводить своїх читачів до славної Євангелії Ісуса Христа, якій Павло став скромним служителем. В уривку, який ми вивчаємо сьогодні Павло розповідає про це служіння. Це його дуже особисте свідчення, майже в кожному вірші він говорить “я” та “ми”. Він говорить про ціну апостольського служіння і радість, про сутність цього служіння і про його мету, про рушійну силу цього служіння. Цей уривок дуже особистий і дуже практичний. Нехай Дух Святий зараз допоможе кожному з нас навчитися в ап. Павла, що значить бути служителем Євангелії Ісуса Христа і укріпить наші серця радістю та силою Євангелії.

Подивіться вірш 24: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква”.

Цей вірш містить всього два десятки слів, однак Павло зумів вмістити в них як мінімум 3 великих теми. Кожна з них може бути темою для цілої проповіді. Це: “радість в стражданнях”, “недостача Христової скорботи”, а також, “тіло Христа — Церква”. Але нам доведеться вмістити їх в одну і ще не забути, що крім цього вірша є ще 5 :). Отже, почнемо їсти слона по шматочках.

“Тепер я радію в стражданнях своїх за вас”, каже Павло в на початку цього вірша. Тут слова “за вас” в рівній мірі можуть стосуватись і страждань і радості. І, по великому рахунку, вони їх і стосуються.

Про які страждання говорить Павло в цьому уривку? — про те, що він за проповідь Євангелії потрапив у в’язницю. Цього листа він пише з в’язниці. Саме там його знайшов Епафр і туди приніс новини про колосську церкву. Проповідуючи Євангелію Павло стикнувся з багатьма труднощами. Декілька разів його побили ледь не до смерті, він обходив своїми ногами пів світу, потопав у морі, часто був  в нужді, страждав від постійних нападок юдеїв. І ось тепер опинився у в’язниці. Всього цього він міг уникнути, якби жив собі, як звичайний юдейський ребе і не каламутив воду. Але, як бачимо, інакше Павло вчинити не міг. Він став служителем цієї Євангелії не тому, що йому подобались пригоди, подорожі, труднощі, або коли його б’ють. А за Божим зарядженням (вірш 25), тобто з Божої волі. Бог могутньо покликав його і зробив служителем Своєї Євангелії, щоб виконалось слово Боже. І Павло покірно прийняв і вірно виконував це служіння аж до кінця свого життя.

Але, в цьому вірші Павло говорить не тільки про страждання, але і про радість.  Чому Павло радів? Він радів через колоссян, точніше, через дію Євангелії серед колоссян. Павло говорить про це на початку розділу, вірші 3-5. Він бачив, як Євангелія, яку він проповідував стала плодоносна і росте по всьому світу. Як вона досягла тих місць і тих сердець, яких сам Павло не міг досягти. Він бачив, що його труд і його страждання ради Христа не були марними і це доставляло йому невимовну радість.

І хоча не багато з нас мали можливість потрапити у в’язницю за проповідь Євангелії, тим не менше ми також часом зустрічаємось з різними труднощами і скорботами. І часом в нас виникає питання: “чому я в скорботах страждаю, а Павло — радів чистою, незамутненою радістю?”.

З цього приводу нам потрібно відмітити деякі моменти. Перше, коли ми читаємо чи роздумуємо над стражданнями та радістю, та й над будь якими речами. Ми маємо схильність зводити все до якихось спрощених моделей, абстрагуватись, а це призводить до того, що ми починаємо бачити все в чорно-білих тонах. Тобто, якщо радість — то повна радість, якщо страждання — то цілковита темрява. Може здатись, що Павла там розпеченим залізом жарять, а він сміється і кричить: “мені лоскотно, перестаньте”. Однак, реальність завжди складніша, ніж чорне та біле. В серці людини якимось дивовижним чином уживаються любов з ненавистю, печаль з радістю і ще купа всього різного. Часом нам доводиться докласти зусиль, щоб розібратись зі своїми емоціями і просто зрозуміти, що ж я в даний конкретний момент переживаю.

Наприклад, коли ти втрачаєш близьку людину, ти відчуваєш глибокий сум, це природно. Але в той самих час, маючи тверді Божі обіцянки Царства Небесного, ти отримуєш радість, мир і вдячність за Божу роботу в твоєму житті, в житті того з ким розлучився. Радість від Духа Святого і надію від Господа.

Слова Павла не значать, що він радів самим стражданням, ні. Але посеред страждань він мав джерело радості і втіху від Господа. Ми справді переживаємо таку радість, коли бачимо роботу Євангелії в серцях тих, кому проповідували і служили. Не дивлячись на усі труднощі.

Друге, що треба відмітити. Те, що крім зовнішньої причини для радості — добрі новини з Колос, Павло мав ще й внутрішню причину. Ця внутрішня і більш глибока причина — це віра в Христа. В те, що в цих стражданнях він поєднаний зі своїм Спасителем і доповнює недостачу Христової скорботи за церкву.

Про що говорить Павло, коли говорить про недостачу Христових скорбот? — про що він точно не говорить, так це про те, що жертви Христа не достатньо для викуплення Церкви, кожного віруючого. Ні. Павло глибоко переконаний, що жертви Христа абсолютно достатньо, щоб кожен, хто вірує в Нього мав життя вічне. Абсолютно достатньо, щоб будь який грішник Христовою кров’ю був повністю виправданий перед Богом. Що будь які наші заслуги, будь які наші справи, будь які наші страждання взагалі нічого не можуть додати до тієї ціни, яку Христос заплатив Своєю смертю і воскресінням перед лицем справедливого Бога. Христа достатньо. Для кожного віруючого. На всі віки. Один раз і назавжди. Амінь.

Однак, з іншого боку, ми бачимо, що Божа робота по будівництву, росту і освяченню Церкви ще не завершена. Бог зараз продовжує будувати Свою Церкву. Євангеліє зараз продовжує розповсюджуватись і приносити плід і квітнути по всьому світу. Дух Святий зараз працює в життях віруючих, освячуючи кожного з нас і змінюючи в образ Ісуса Христа, від слави в славу. Але саме дивовижне, це те — що Бог вирішив задіяти в цій справі будівництва і росту церкви звичайних людей, таких як Павло, і таких, як ми з вами. Амінь.

Не ангелам Бог заповів проповідувати Євангелію до країв землі, а нам. Нам, Своїй церкві Він ввірив служіння слова. Ми не обманюємось, думаючи, що своїми словами можемо когось переконати вірувати в Христа, чи спасти, чи зробити досконалим. Ні. Але служіння Духа нерозривно зв’язане зі служінням слова. І тому ми з радістю використовуємо всяку можливість проповідувати Євангелію, бо твердо знаємо, що не дивлячись на бідність наших слів і недолугість аргументації, Дух Святий діє в серцях грішників, щоб народжувати віру і укріплювати святих. Амінь.

Служіння проповіді Євангелії вимагає певної ціни. “Бо вчинено вам за Христа добродійство”, каже Павло в Фил.1:29, “не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього”. Чому страждання — це добродійство? Не тому що вони мають цінність самі по собі (в світі багато людей страждають просто так), не тому, що вони солодкі якісь (ми ж не мазохісти). А тому, що вони мають стосунок до Христа. Павло розглядав страждання за проповідь не просто, як вимушену і необхідну плату за щось цінне, а як частину або свідчення його союзу з Христом: “ми діти Божі… спадкоємці… співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим.8:16,17).

В чому ж Павло бачив суть того служіння, до якого його покликав Бог? Подивіться вірші 25-27: “якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже, Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави цієї таємниці між поганами, а вона Христос у вас, надія слави!”.

Ну що, спробуємо трішки спростити чи і так все зрозуміло?

Павло говорить тут наступне: “Бог зробив мене служителем Євангелії заради вас, щоб в вас виконалось Його слово”.

“Яке слово?” — спитають колоссяни, “сікрєт” — відповість Павло.

Насправді ні. Павло справді вживає тут слово “таємниця” (містеріон, гр.), але робить це з певною метою. Світ в якому жив Павло і колоссяни був світом містерій, культів, служителі яких обіцяли своїм адептам таємні знання або покровительство богів через участь в містичних релігійних обрядах. Але Євангелія, яку проповідував Павло радикально відрізнялась від цих містерій. Вона була захована від віків і поколінь не в тому смислі, що ці знання ревно оберігалися, а в тому, що вона не була явною. Бог ніколи не приховував Своїх намірів, але вони стали зрозумілі лише через Євангелію. Це був ніби пазл, в якому не вистачало ключових картинок. Христос став тим ключем який зробив Божий задум спасіння ясним і зрозумілим. В Ісусі Христі образи небесного змінились реальністю небес. В Ісусі Христі поняття народу Божого, того “кагалу”, про який минулого разу говорив п. Ной, розширилось від одного невеличкого семітського племені до людей зі всіх народів і племен, кого лишень не закличе Господь.

В чому ж суть цієї таємниці? В 27 вірші Павло відповідає: “а вона Христос у вас, надія слави!”. Це дивовижні слова. І це слова, які Павло говорить про нас із вами.

Зазвичай Павло говорить про християн, як про тих, хто є у Христі. Ми досить детально розглядали це, коли вивчали послання до Ефесян. Там ми говорили, що всі духовні благословення ми маємо лише у Христі. І, якщо ми не в Христі, то всі Його заслуги не мають до нас жодного стосунка, але в Ньому ми маємо усе. Але тут Павло  каже дещо інше, що не тільки ми перебуваємо у Христі, але і Христос є в нас. Хто такий Христос? Ми говорили про це в двох минулих вивченнях. Він — образ Божий і сам Бог, друге лице Трійці. Він — той, хто має повноту влади в усьому всесвіті. Все через Нього і для Нього створено. Все Ним тримається. В Ньому перебуває уся повнота. І ось цей славний Христос, перший над усім, виявляється, присутній в житті кожного віруючого. І цей факт дає мені підставу надіятися і очікувати явлення Його слави у всій повноті не тільки в історії і у всесвіті, але і в моєму окремому житті. Цей факт дає мені підставу очікувати і надіятись, що все те темне, все те, що в моєму житті викривлене, неправе перед Богом, все те, що я сам ненавиджу, все це зникне і буде виправлене одного дня.

Христос в вас — це досвід, який ми переживаємо просто зараз. Його присутність освячує нас і є джерелом і драйвером усіх тих змін, які Бог здійснює в нас. Христос в вас — це джерело вічного життя і всякої повноти, яку ми знаходимо в Ньому. Амінь.

Таке розуміння Христової таємниці пояснює мету, яку Павло мав в проповіді Євангелії. Подивіться вірш 28: “Його ми проповідуємо, нагадуючи кожній людині й навчаючи кожну людину всякої мудрости, щоб учинити кожну людину досконалою в Христі”.

Якою є мета Павлової проповіді? — учинити кожну людину досконалою в Христі. Для цього він проповідував, нагадував і навчав усілякої мудрості. Те саме він говорить і в Еф.4:11-13: “І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти”. Ту саму мету мав і Епафрас, коли проповідував колоссянам “Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею” (Кол.4:12).

Ми бачимо, що ціллю нашого служіння — є зростання у вірі і досконалість церкви. В 25 вірші Павло говорить, що його служіння “для вас мені дане”. І це його ставлення — дивовижне. Якби Господь допоміг кожному з нас мати таке ставлення до свого служіння, до свого місця в церкві. Моє служіння дане мені не для того, щоб розкрити мій потенціал, не для того, щоб я себе реалізував, чи щось подібне, а для мого брата чи сестри, щоб в ньому виповнилось слово Боже. Щоб мої брати і сестри зростали в досконалості в образ Ісуса Христа вірою у надії.

Звідки ж Павло брав сили для такого служіння? Подивіться вірш 29: “У тому й працюю я, борючися силою Його, яка сильно діє в мені”.

Слово kopaio (працюю), яке вживає тут Павло означає важкий труд з повною віддачею, навіть до виснаження. Іноді мені здається, що я занадто багато працюю, але коли я дивлюся на Павла, то розумію, що працюю занадто мало. Коли я дивлюся на приклади прекрасних Божих служителів в історії церкви, мені доводиться червоніти через лінь. Лютер, який в 6 ранку кожного дня вже читав лекції для своїх студентів. Кальвін, який навіть на смертному одрі, не дивлячись на страшні болі до кінця трудився для церкви і боявся, щоб Господь, коли прийде не знайшов його сплячим. Джонатан Едвардз та багато інших.

Звичайно, усі ці зусилля Павла та і усіх інших були б марні, якби успіх залежав лише від них самих. Тому Павло вказує на силу, яка насправді діяла в його труді. Це Сила Христа. Перебуваючи у Христі і маючи Христа в собі Павло мав джерело вічного життя і Божої сили для того, щоб боротись і здійснювати труд Євангелії. Це джерело відкрите для кожного з нас так само. Хай Господь допоможе кожному з нас трудитись з усіх сил для успіху Євангелії, черпаючи життя і силу від Христа.

Що ж ми можемо сказати про те, як Павло бачив своє апостольське служіння?

1. Це служіння було невід’ємною частиною його стосунків з Христом, починалося в Христі і звершувалося в Христі, тому він мав радість і втіху навіть посеред страждань.
2. Суть цього служіння — явити багатство слави Євангелії.
3. Мета — щоб зробити кожного віруючого досконалим в Ісусі Христі.
4. Його сила — це сила Христа.

Як бачите своє служіння, своє покликання у Христі ви? Чи маєте ви в своєму служінні це єднання з Ісусом Христом, чи це просто якась волонтерська діяльність, необхідний обов’язок? Чи наповнюєтесь ви силою Христа, чи намагаєтесь тягнути все своїми власними зусиллями? Чи прагнете досконалості братів і сестер чи шукаєте втілення своїх амбіцій? Від відповіді на ці запитання залежить так багато. Але яким би не було наше становище чи ставлення зараз, подумайте над суттю таємниці Євангелії: Христос в вас — надія слави. З Божої благодаті в нас є щоденний привілей знайти Христа, який трудиться в наших життях щоб зробити нас досконалими. І Він вірний звершити цей труд до кінця. Хай Господь помилує нас і допоможе жити вірою в Христа і надією Його слави в наших життях. Амінь.

(п. Йонатан)