Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус Христос – голова Церкви” (До колосян 1:18-23)
Ісус Христос — голова Церкви
До колосян 1:18-23
Ключовий вірш 18 : “І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.”
Минулого разу ми вивчали про те, ким є Христос за своєю природою. Він не одне з творінь, а Бог, що існував до початку створення світу. Зараз ми подивимося, яку роль відіграє Христос безпосередньо у житті віруючих.
Прочитаємо 18-й вірш:
І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.
Голова — то важлива частина. Ми в неї їмо 🙂 . Є одна домашня тварина, яка може 9 днів прожити без голови, а на 10-й помирає від голоду (тарган). В Китаї готуються найближчим часом зробити пересадку голови людини. Донором голови буде людина з інвалідністю. Хто буде донором тіла — не знаю. Мабуть, знайшли якогось накачаного хлопця й спитали: “В тебе круте тіло. Хочеш ще й розумну голову?” – “Ага, це єдине, чого мені не вистачає”.
Думаю, ви вже задумалися про значення голови. Якщо без рук чи ніг тіло ще може якось жити, то без голови — все, каюк. Голова віддає накази тілу, як рухатися. Тому інше значення слова “голова” – начальник, той хто командує. Без голови рука може, хіба що, смикатися в конвульсіях, а з головою — написати картину, заграти музику, зварити борщ чи поремонтувати машину. І таку ж роль, як голова для тіла, грає Христос для Церкви. Коли ми читаємо, які справи творила рання церква, ми вражені, скільки вона робила чудес. Хворі і каліки ставали здоровими, а люди, що заплуталися в складних стосунках совісті з грошами, отримували свободу і смисл життя. Ця церква жила Христом, прославляла Христа і в Христі приносила плоди. Але ми знаємо також, що робили і роблять організації, що звуть себе церквами, але не пускають Христа навіть до себе на поріг. У них немає оцього живого руху і плодів. Вони, як відрізана рука, можуть лише хапатися мертвою хваткою за те, що найближче лежить, і, як правило, це чийсь гаманець. Тому Нам треба пам’ятати, що ми, якщо ми церква, маємо слухатися Христа, як тіло слухається голови. Коли хто у вас питає, хто головний в вашій церкві, що вам перше спадає на думку?
І тут ми повинні звернути увагу на визначення, що ж таке церква. Нам дуже не поталанило, що в нашій мові є окреме слово, яке означає все що завгодно, наприклад, сукупність всіх, хто носить хрестик на шиї, або керівництво якоїсь релігійної організації, і навіть будинок особливої форми. Тобто, смисл слова розмазаний, і ми не можемо зрозуміти, головою чого ж саме є Христос.
Церква — це те, що греки називали словом “Еклесія” (᾽Εκκλησία), а євреї — білш зрозумілим нам словом “кагал” (קָהָל). Це слово означає зібрання народу, скликане з певною метою. Як у нас — народне віче. Тобто, це зібрання людей, і Христос у ньому головує. Яким чином Він став там головувати? Це не було так, що Він прийшов і зробив рейдерське захоплення, як це інколи роблять в нашій країні. У нас так інколи служителі Божі храми чи приходи захоплюють. Христос же не прийшов на готове, Він прийшов і згуртував людей довкола Себе. І що було покладено за основу для цього зібрання? Це був Він сам, Його особистість. Коли перші учні прийшли до Нього додому і подивилися, як Він живе, вони негайно переконалися, що Він — Христос, і почали слідувати за Ним. Їх головним інтересом було вивчити Його і побудувати стосунки з Ним. І одного разу Ісус спитав учнів: “За кого ви Мене вважаєте?”. Петро Йому відповів: “Ти — Христос”. І Ісус відповів йому, що на цьому Він збудує Свою церкву, яку не переможуть навіть ворота пекла. Скрізь, де говориться “церква”, ми в голові маємо підставляти “громада”, або “зібрання”. Церква — то не громада, що збирається потусуватися і розважитись. Це люди, що гуртуються навколо Христа.
Чому ж всі так налетіли на Христа і довкола Нього гуртуються? Ще раз прочитаємо 18-й вірш:
І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.
Він — початок, первороджений із мертвих. Це трохи складна фраза, але професор Огієнко, на жаль, не спитав нашої поради, коли її перекладав. Суть така, що ми були мертвими, як тіло без голови. А Ісус Христос воскрес з мертвих, чим переміг смерть і, слідом за Ним, оживив і нас, з’єднавши нас з головою. Він став першим, щоб витягти інших за Собою. Це духовний факт, який здійснився у Христі, і який не міг здійснитися без Христа. Ми не могли це зробити самі. Але я хочу ще підійти з іншого боку, так би мовити, більш приземленого і практичного.
Прочитаємо вірш 19:
Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота,
Повнота — це коли є все, що потрібно, без недостатку. Коли я читаю Біблію і розглядаю особистість Ісуса Христа, я бачу, що ця особистість — незвичайна. Але не в той манер, як роблять себе незвичайними зірки сцени. Христос — Він повноцінний, цілісний. У мене з’являються дві думки: 1) мені не подобається, яким є я, 2) мені подобається, яким є Ісус. Різниця між мною і Ним — як між мертвим і живим. Що вам подобається у Христі? Як на мене, це може бути щоразу щось інше, бо в Нім вся повнота, Він не примітивний, а дуже багатогранний. Почалося з того, що я побачив: Він все робить правильно, але при цьому відкритий до тих, хто все робить не так. Сам безгрішний, але любить грішників. Зараз мені подобається, що Він — справжній. Коли я до чогось прагну, витрачаю сили, час, гроші — через кілька років виявляється, що я вже й не пам’ятаю, що то було. А Христос завжди робив те, що має цінність у вічності. Він справжній, а не так, як я. В Нім — вся повнота, а в мені — одні порожнини. І от, хто побачив це, ті починають менше звертати увагу на себе, а більше тягнуться до Христа. І так утворюється Церква. І перший тут не пастир чи проповідник, а Христос. Один проповідник влучно сказав, що в людських питаннях важливо, що ти робиш, а в духовних важливо, чим ти насолоджуєшся. На те, чим ти насолоджуєшся, завжди знайдеться час і сили. І навіть тоді, коли часу нема, серцем тягнешся до того, що дає тобі насолоду і втіху. Брати і сестри, задайте собі сьогодні питання: чи насолоджуєтеся ви Христом?
На цьому питанні можна було б закінчити проповідь. Але ми ще трохи продовжимо.
Прочитаємо вірш 20:
і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.
Ми вже говорили, що Христос поєднує, але Він поєднує не тільки людей навколо спільних цінностей. Він поєднує земне і небесне. Грішника, який за купою гріхів уже не бачив Бога, Він викупив своєю кров’ю, щоб поєднати з Богом вічним союзом.
Прочитаємо вірші 21,22:
21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках,
22 тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою,
Тут говориться про ворогів. Я не був учасником бойових дій, тому мені складно описати, що означає слово “ворог”. Але ворог — це той, з ким ніколи не може бути нічого спільного. Чому? Бо у ворога таке мислення. Доброту і чесність він сприймає як слабкість, а довіру використовує, щоб знищити тебе. Тому з ворогами не сюсюкають. Їх або знищують, або обмежують їх свободу. А ви знаєте, що ми були ворогами Бога? Це було видно з наших думок. До Римлян 8:7 говорить:
думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
Ми були не просто хорошими людьми, які про Бога не знали, а потім одного разу пішли в церкву і дізналися. Ми були ворогами, бо наше мислення було зле. Воно було направлене на те, щоб протистояти Богу. І тому Бог і Його повнота були по той бік лінії фронту, а по цей бік — ми, з нашею порожнечею. Звичайно, ми хотіли виглядати хорошими. Ми називали розпусту романтикою, а нечесність — кмітливістю. Але видимість повноти — не сама повнота.
Що зробив Христос? Він зробив сміливий рейд на ворожу територію, щоб перевести через лінію ворожнечі всих тих, хто довіриться Йому. І Він має цілком конкретну мету, чому Він це робить. Я вже говорив, що мені не подобається, який я, але подобається, який Христос. Так от, Він примирив нас з Богом, щоб зробити нас новими людьми. Якими саме? “святими, і непорочними, і неповинними перед Собою”. Святі, непорочні і неповинні — це є три кити, на яких стоїть повнота життя.
“Святі” – це люди, що мають смисл життя. Вони знають, чому варто себе присвятити, тому живуть не заради порожніх речей, а задля дійсно вартих того. Чи не найбільше ми страждаємо від того, що присвячуємо своє життя всяким дурницям, які того не варті? І потім чешеш макітру: “На що я розтринькав найкращі роки життя?”, а вже пізно. Присвячувати своє життя правильним речам — то є основа повного життя. От як Ісус: Він жив, щоб виконати волю Бога і врятувати людей, і підпорядковував Свої вчинки цій меті.
“Непорочні” означає тих, хто знає, як жити, і не робить помилок. Ох, ці помилки. Хто ніколи їх не робив? І це не просто неправильно розв’язав шкільну задачку. А, наприклад, не те сказав і зіпсував стосунки, не з тим повівся, і зіпсував життя. Як часто ви з гіркотою думали: “От якби я вчинив не так, а інак?”. Як не робити помилок у важливих питаннях нашого життя? Бог якраз примирив нас з Собою, щоб зробити нас такими, і Він це робитиме. Зверніть увагу, що це не знання, а навичка, тому процес навчання не миттєвий, а триває якийсь час, і вимагає змінити наші звички. Але результат зробить ваше життя повним. Ісус в останній момент життя сказав “Звершилося”. Він не мав, про що жалкувати — все Його диття було непорочним.
І третій кит, “неповинні”. Це ті, хто не боїться покарання. В радянському союзі важливі люди були в’язнями, наприклад, батько космонавтики Корольов. Не тому, що щось погане скоїли, а тому, що від в’язня можна вимагати все, що завгодно, і покарати, якщо не зробить. Їх робили винними, щоб потім через страх керувати. Була така приказка: “Если вы не сидите, то это не ваша заслуга, а наша недоработка”. Що ж робить Бог? Він робить нас неповинними, щоб уже не страх керував нами, а дещо інше. Титу 2:14 говорить:
що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих
Тобто, Бог хоче, щоб ми були людьми, які роблять вчинки не зі страху покарання, а через те, що шукають добра. Нам не треба жити в страху: “Ой, сьогодні я щось не те зробив, треба чекати від Бога покарання”. А назавтра вийшло не помітити, що зробив щось не те, – і вже чекаєш від Бога похвали і премії. Христос уже взяв наші гріхи на себе, давайте думати не про те, чи нам влетить, а що буде добре в очах Бога.
Прочитаємо вірш 23:
23 якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.
Тут написано, як саме Він змінює нас. Механізм такий: ми твердо перебуваємо в вірі і не відпадаємо від надії Євангелії. На початку ми читали, що Христос — голова Церкви. Тіло, не з’єднане з головою, може лише розкладатися. Щоб тіло мінялося на краще, воно має бути з’єднаним з розумною головою. І не під’єднуватися час від часу, в скрутні моменти, але постійно слухати і виконувати те, що хоче голова. Ми з’єднуємося з нашою Головою, Христом, саме через віру і надію. Павло пише, що у вірі треба бути твердим та сталим. Саме таким має бути з’єднання тіла з головою. Що б не сталося, вірте, що Христос уже забрав ввесь ваш гріх і виправдав вас перед Богом. Що б не сталося і що б не хотілося, пам’ятайте, що нічого в цьому світі вас не вдовольнить, і надійтеся на небеса, які нам відкрив Христос, прагніть туди. Все. Все інше робить Бог. Амінь, амінь, амінь!
І тому я хотів би запитати: наскільки ви тверді та сталі в вірі? Знаєте, я перевірив себе, і побачив велику біду в цьому питанні. Бо в мене, окрім церковних зібрань, немає часу, присвяченого Богу. Я перехоплюю щось, як випаде. Випала можливість — помолився. Щось у лісі здохло — почитав Біблію. Немає часу, який відданий Богові. Не присвячений, тобто не святий. І знаєте що, я бачу, що став порочним, бо коли нема чіткого спрямування до Бога, очі і серце блукають де попало. А порочний — тому і повинний. Вже й совість працює проти мене. У вас не буває такого відчуття? Брати і сестри, нам необхідно не час від часу шукати Бога, а зафіксувати сталий зв’язок зі Христом. Ми непогано навчилися проводити час разом. Тепер нам треба навчитися треба навчитися проводити час разом з Христом.
На завершення давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш:
І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.
(п. Ной)