head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Улюблений брат і вірний служитель” (До колосян 4:7-18)

УЛЮБЛЕНИЙ БРАТ І ВІРНИЙ СЛУЖИТЕЛЬ

До Колосян 4:7-18

Ключовий вірш 4:7 : “Що зо мною, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і вірний служитель і співробітник у Господі”

Є люди, з якими у нас зав’язуються глибокі стосунки, і з котрими приємно зустрічатися. А є такі, присутності яких хочеться позбутися. Є сім’ї, у які приємно приходити, а є такі, це панує холодна атмосфера, і ми почуваємось там незручно. І все це справедливе і до церков. Є церкви привітні, де ми відчуваємо любов, церкви, де панує атмосфера поклоніння Богові, а є холодні та непривітні, куди люди приходять щоб відсидіти служіння, і потім поспішають додому. Від чого це залежить? Звичайно, це залежить від стосунків, які мають люди в церкві один із одним. Але щирі і тісні стосунки не приходять самі собою. За них потрібно платити ціну. І у сьогоднішньому слові ми бачимо гарний приклад ап. Павла і його команди по вибудові таких стосунків із церквою в Колосах.

Прочитаємо разом 7-ий вірш: «Що зо мною, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і вірний служитель і співробітник у Господі». Слова «що зо мною, то все вам розповість Тихик» кажуть про те, що ап. Павло був відкритий до християн у Колосах. Без щирої відкритості один із одним не може бути щирих стосунків. Слова «усе розповість Тихик» кажуть про те, що і ми маємо розповідати про себе. Закриті люди ніколи не мають справжніх стосунків.

Той, хто уникає відкритості, сам заганяє себе у темряву. Чому люди бояться глибоких стосунків, чому бояться бути щирими і відкритими? Вони бояться втратити своє лице, вони бояться, що інші дізнаються про них страшні речі, які відомі лише їм самим. Але страх втратити своє лице – це безумство. Це шлях у нікуди. Тому що насправді ми усі давно і так уже втратили своє лице. Ми зіпсуті, спотворені гріхом, ми, як ніхто інший, знаємо правду про себе. Навіть якщо мене в чомусь звинувачують, я знаю – насправді я значно гірший. Але ми знаємо і інше – Христос уже пробачив нас. Євангеліє дає нам свободу і можливість буди щирими із іншими. Мати Тереза якось сказала: «Якщо ви будете чесними і відвертими, то люди будуть обманювати вас – все одно будьте чесними і відвертими». Навіть якщо люди будуть використовувати нашу відкритість, це не має нас зупиняти.

Але як правило щирість породжує щирість. Людина, якій ми відкрилися, стає нам близькою. У нас починаються стосунки, яких не можемо ігнорувати.

Павло відкриває не лише своє життя, але і життя своєї команди і церкви. Подивимося на вірш 8: «Я саме на те його вислав до вас, щоб довідались ви про нас, і щоб ваші серця він потішив». Павло хотів, щоб християни у Колосах довідалися про них, він був відвертий не лише по відношенню до себе, але і у загальних справах. Насправді, як ми знаємо, у Павла не все було добре – він сидів у в’язниці як злочинець, деякі з його друзів залишили його. Навіщо про це було знати віруючим у Колосах? У них вистачало своїх проблем! Це тому що відкриття таємниці зближує. Ми відкриваємо таємниці лише близьким друзям. Відкриття таємниці неймовірно зближує і здружує. Людина, яка шукає стосунків – не вдарить тебе підступно у спину, і такій людині можна довіряти.

Зауважте, Павло не говорить нічого поганого про людей своєї команди, хоча у всіх них було безліч недоліків, і такий вимогливий служитель як Павло бачив, звичайно, усі ці недоліки. Більше того, у команді Павла було 2 явних негідники – Онисим і Димас, про яких ми поговоримо трохи пізніше. Але навіть про Димаса Павло не каже нічого поганого. Павло шукав щирості не щоб дізнатися темні таємниці інших людей та висміювати них. Мета щирості – бачити, як Бог відображається у інших людях, бачити, як Бог діє в них і радіти разом з ними.

Давайте ще раз прочитаємо вірші 7,8: «Що зо мною, то все вам розповість Тихик, улюблений брат і вірний служитель і співробітник у Господі. Я саме на те його вислав до вас, щоб довідались ви про нас, і щоб ваші серця він потішив». Тут Павло згадує Тихика. Тихик разом з Павлом доставив кошти в Єрусалим, коли там був голод. Він доставив послання до церков у Ефесі, Колосах і Філімону. Павло посилав його, щоб замінити Тита на Криті та Тимофія у Ефесі у якості пастора. Кажуть, близько 2 останніх років Тихих знаходився біля Павла. Він був улюбленим братом і добрим співробітником. І, головне, Тихик був вірним. Павло це підкреслює. Павло дуже цінував у інших саме вірність. Вірна людина – це та, на яку можна спертися. Це людина, якій можна поручити якусь справу, і знати, що вона скоріше помре, але її зробить. Невірні люди то є, то їх немає, коли у них власні проблеми чи навіть поганий настрій, вони пропадають. Але вірші залишаються до кінця. Таких людей завжди не вистачає. Таких людей не хочуть відпускати від себе. Але саме Тихика Павло посилає до Колосян. Він віддавав найкраще. І це була його плата за стосунки з Колосянами.

Щоб добратися з Риму до Колос Тихик спочатку мав дістатися до порту в Ефесі. Для цього йому було потрібно або пропливти Середземним морем, обігнувши Італію та Грецію, або ж перетнути пішки Італію і з заходу на схід, перепливти через Ачдріатичне море, потім таким же чином перетнути Грецію і перебратися через Егейське море. Далі з Ефесу пішки 180 км. до Колос. Це був довгий, затратний як по фінансам, так по і часу, та ризикований шлях. Заради чого це все було? Щоб Тихик розповів церкві в Колосах яка погода у Римі? Ні, ця жертва була заради теплих стосунків з християнами в Колосах. Теплі стосунки – це не результат мого настрою: якщо я добре виспався, попив вранці смачної кави, у мене нічого не болить – то я добре ставлюсь до інших, а якщо встав не з тієї ноги – то злюся. Теплі стосунки – це плід тяжкої та жертовної роботи з моєї сторони.

У цьому вчинку Павло наслідує Самого Бога, Який віддав нам найкраще, що мав – життя Свого єдиного Сина Ісуса Христа. Коли ми віддаємо найкраще, то з’являються справжні стосунки, тоді любов процвітає. Христос віддав нам краще. І саме тому ми маємо з Ним  такі тісні стосунки.

Подивіться на закінчення 8-ого вірша: «… і щоб ваші серця він потішив». Павло щиро цікавився християнами в Колосах. Одне з самих великих відкриттів, які Христос приніс у цей світ – це те, що Бог цікавиться нами. Якось перед Пасхою, коли Ісус проходив Єрихон, сліпий Вартимей, який сидів при дорозі, закричав: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» (Мк.10:47) І серед того передсвяткового шуму і штовханини, Христос почув його і вилікував його хворобу. У тому ж Єрихоні, один негідник дуже хотів побачити Ісуса. Для цього він заліз на дерево на шляху, де мав проходити Христос. Несподівано під деревом Ісус зупинився і сказав йому: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» Можливо від несподіванки Закхей мало не звалився з дерева. Христос звертає на нас увагу. Цей світ проповідує одноразові і поверхневі стосунки. Стосунки на одну ніч. Є люди, які базікають без кінця і здаються дуже відкритими і щирими, але це дуже поверхнева відкритість. Якщо ми попробуємо копнути глибше, вони закриваються. З іншої сторони цей світ кричить від болю самотності. Самотність – одна з улюблених тем сучасних пісень. Музиканти, будучи більш відкритими людьми, не соромляться це відкрити. Ми маємо бачити самотність сучасних людей і вчитися у Павла платити ціну за стосунки.

Подивіться на вірш 9: «із Онисимом, вірним та улюбленим братом, який з-поміж вас. Вони все вам розповідять, що діється тут». Онисим був збіглим рабом, який вкрав гроші у свого власника (якого звали Філімон), втік з Колос, і прибув у Рим у пошуках нового життя. Там його знайшли, арештувати і кинули у в’язницю. Так сталося, що там якраз сидів ап. Павло. І через Павла Онисим повірив у Христа! Онисим був небезпечною людиною – він так само міг вкрасти гроші у ап. Павла і ще кудись втекти. Але ап. Павло прийняв його і став для нього як батько. Зараз Павло відсилав Онисима назад до його Філімона.

Далі у віршах 10-15 ап. Павло представляє своїх співробітників – 6 чоловік, і, як ми побачимо далі, 6 героїв. Навіщо Павло їх представляє? Не лише для того, щоб проінформувати церкву в Колосах про свою команду. Ці люди – це приклад життя віри для віруючих в Колосах і для нас з вами. Павло хоче щоб ми вчилися у них і наслідували їх приклад.

Перший це Аристарх (10). Прочитаємо вірш 10а: «Поздоровлює вас Аристарх, ув’язнений разом зо мною…» Аристарх був юдеєм, хоча мав грецьке ім’я, родом із Солуня. Після навернення Аристарх ходив з Павлом і підтримував його. Особливо сильно йому дісталося в Ефесі (Дії 19:29), де його схвалити і потягнули на площу для розправи. Але Бог зберіг йому життя. Більше того, це не злякало Аристарха, і він продовжував ходити з ап. Павлом. Він ходив з ним в Єрусалим, де Павла ув’язнили, і разом з ним приплив в Рим. Аристарх щільно зв’язав своє життя з Павлом. Аристарх був людиною, яка усвідомила цінність Євангелія. І саме це було рушійною силою у його житті. Скоріше за все він не був ув’язнений як Павло. Його не арештовували. Але він сам, добровільно, захотів сидіти з Павлом. Посвячення – це результат того, наскільки глибоко людина розуміє Євангеліє. І ця людина зрозуміла значення Євангелія.

Звичайно, з такою людиною як Павло було непросто бути. Павло був вимогливий і до себе і до інших. Аристарх був у тіні, він грав другі ролі, був не на виду. Але його підтримка дуже багато означала для Павла. Не випадково серед своєї команди Павло називає його першим.

Другий це Марк, про якого Павло пише у вірші 10б: «… і Марко, небіж Варнавин, що про нього ви дістали накази; як прийде до вас, то прийміть його». Про Марка відомо значно більше, ніж про Аристарха – Марко написав Євангелія від Марка. Лише в цьому Євангелії змальований юнак, який втік голий, коли схопили Ісуса, і кажуть це Марко написав про себе. У домі Марка в Єрусалимі збиралася церква, його матір була відома в християнських колах. Варнава був його дядьком, і взяв його з собою у першу місіонерську подорож з ап. Павлом, але Марко не витримав усіх труднощів подорожі і повернувся додому.  Пізніше він став причиною гіркого конфлікту між Павлом і Варнавою. Певний час Марко знаходився в Єрусалимі разом з ап. Петром, і це дуже зміцнило його. Пізніше він знову приєднався до ап. Павла. Бог високо визнав Марка, доручивши написати йому Євангеліє. Марк боявся труднощів. Але з часом він справився зі своїми страхами. Багато людей по причині їх боягузтва вважають себе другосортними християнами. Але через Марка ми бачимо, що поганий старт ще нічого не означає. Усе можна змінити. Для тих, хто впав через свій страх – Марк це добрий приклад того, як варто підніматися і іти далі.

Третій герой це Ісус. Прочитаємо 11-ий вірш: «теж Ісус, на прізвище Юст, вони із обрізаних. Для Божого Царства єдині вони співробітники, що були мені втіхою». Про Ісуса відомо дуже мало. Сам він був навернений з євреїв. Юст – означає «праведний». Не всі Євреї, які прийняли Христа, розділяли служіння Христа для поганів. Але ці троє – Аристарх, Марк та Юст були з Павлом і разом з ним ризикували своїм життям.

Четвертий це Епафрас. Прочитаємо вірші 12-13:  «Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. Він завжди обстоює вас у молитвах, щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею. І я свідчу за нього, що він має велику горливість про вас та про тих, що знаходяться в Лаодикії та в Гієраполі». Єпафрас був пастором Ефеської церкви, а також церков з Лаодикії та Гієраполя – такий собі регіональний служитель. Він прийшов до Павла за порадою з Ефесу через єресі, які з’явилися у його церкві, і результатом його приходу стало послання до Ефесян. Епафрас хотів розібратися, як можна допомогти церкві. Павло залишив Епафраса біля себе, а Тихика відправив тимчасово замість нього. Будучи з Павлом, Епафрас постійно молився за свою церкву.

П’ятий це Лука (14). Прочитаємо вірш 14: «Вітає вас Лука, улюблений лікар, та Димас». Лука написав євангеліє від Луки і книгу Дій. Він був надзвичайно талановитою та освіченою людиною. Кажуть, його книги написані дуже грамотною грецькою мовою. Можливо Лука не був гарним проповідником, але писав він чудово. Лука приєднався до ап. Павла під час другої місіонерської подорожі, і з того часу не залишав його. В своєму останньому посланні (2 Тим.4:11) Павло пише, що з ним лишився один Лука. Він міг зробити гарну кар’єру лікаря – надзвичайно цінної професії того часу. Але він віддав своє життя заради Христа. Павло надзвичайно цінував його вірність.

І Шостим Павло згадує Димаса. На Димасі красномовство ап. Павла закінчується. Він каже просто: «та Димас». І це не випадково. Димас почав своє служіння разом з Павлом і разом з ним переносив різні труднощі. І тим не менше ап. Павло не відмітив жодної якості Димаса. Можливо тому що він бачив серце Димаса. Пізніше Димас залишив Павла: В 2 Тим.4:10 Павло гірко пише: «Бо Димас мене кинув, цей вік полюбивши, і пішов до Солуня…» Димас залишив служіння. І Павло називає причину цього: любов до цього світу. У Димаса була любов до Божого Царства – він чув про Боже Царство від самого Павла. Але сильніше Димас любив цей світ. Він довго не міг визначитися. Але, в кінці кінців, він визначився і пішов до Солуня. Солунь на той час був великим портом і торговим центром, де можна було робити бізнес.

Що об’єднує усіх цих людей? Усі вони, крім Димаса, були вірні. І з кожного з них Бог зробив героєм.  Нам потрібно навчатися у цих людей вірності. І тоді навіть із боягуза Бог здатен зробити героя.

Подивіться на 16-ий вірш: «І як буде прочитаний лист цей у вас, то зробіть, щоб прочитаний був він також у Церкві Лаодикійській, а того, що написаний з Лаодикії, прочитайте і ви». Павло пише їм листа, де ділиться з ними Євангелієм. Більше того, він свого роду організовує навчальний процес – просить церкви обмінятися листами. Павло турбується про їх духовний зріст.

У вірші 17 написано: «Та скажіть Архіпові: Доглядай того служіння, що прийняв його в Господі, щоб ти його виконав!» Скоріше за все Архіп був одним із служителів церкви у Колосах. І, судячи з цих слів, він дещо недбало ставився до своїх обов’язків. Павло застерігає його: цю справу поручив йому Сам Господь, він має пильнувати, щоб виконати її.

Вірш 18: «Привітання моєю рукою Павловою. Пам’ятайте про пута мої! Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь». Павло не писав листа сам. Кажуть, що у нього були проблеми з зором. До того ж він був у в’язниці, прикутий до римського воїна. Листи писали під диктовку Павлові помічники. Але старий Павло нахиляється, щоб написати своєю рукою кілька останніх слів. Ці останні кілька слів – це свідчення його любові до Християн у Колосах. Він сидів у в’язниці, і не міг приїхати до них особисто. Але цими словами він, наче батько, тепло вітає їх і притискає до своїх грудей.

І в кінці Павло довіряє християн у Колосах Божій благодаті. Він знає, що лише Божа благодать може наставити їх та зміцнити.

У цьому світі нам через засоби масової інформації рекламують прихічно хворих зірок чи егоїстичних і брехливих політиків, які лише хочуть використати інших людей у своїх інтересах. Ми часто дезорієнтовані – на кого нам рівнятися, з кого брати приклад? Дивлячись на таких егоїстичних людей нам легко самим стати егоїстичними. Але у цьому слові Павло представляє своїх співробітників. Сам Павло платив ціну за те, щоб будувати гарні стосунки з іншими. І його співробітники – це герої віри, у житті яких відобразився Сам Христос. Хай Господь благословить нас вчитися відкритості у ап. Павла. Хай благословить бути вірними у Божій справі та зростати в образі Христа.

(п. Яків)