Вивчення Біблії: Проповідь “А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме” (Даниїла 11:1-45)

А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме

Даниїл 11:1-45

Ключовий вірш 11:32 : “А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме”

Доброго дня, любі брати й сестри. Благодать Господа Ісуса Христа з всіма вами. Сьогоднішнє слово — продовження видіння Даниїла, яке почалося в 10 розділі, продовжується в 11, і завершується в 12 розділі. Якщо подивитися на це слово то легко заплутатися, в різних царях, в подіях, а також в займенниках “він”. Чесно кажучи, коли я читаю цей розділ, не завжди впевнений, до кого саме відноситься займенник “він”. На щастя, саме це і не є дуже важливо. Тому ми, покладаючись на мудрість Бога, спробуємо зрозуміти, що Бог хоче сказати для нас, і як ми маємо жити в цьому світі.

1. Видіння світської історії. (1-30, 36-45)

Сьогоднішнє слово — це монолог Ангола, який почав говорити до Даниїла в 10 розділі. Зараз він відкриває Даниїлові те, що має бути в майбутньому. Вірші, починаючи з 2 по 30 і з 36 по 45 — це про те, що буде відбуватися в людській історії на середньому сході, в Сирії, Єгипті та Палестині, починаючи з царя Дарія мідійського, і аж до панування Риму. Якщо коротко, то Ангол описує те, що ми знаємо з історії давнього світу. Перська імперія набувала розквіту, вона стала найпотужнішою військово-політичною силою на всьому цивілізованому світі. В Перському царстві постануть ще чотири царі, і четвертий з них стане занадто багатим, і почне греко-перські війни. Ми всі знаємо легенди про 300 спартанців, і про марафонського бігуна, який вигукнув “радуйтесь, афіняни, ми перемогли” і впав мертвим від перенапруги. Обидва епізоди — легенди, не було ні триста спартанців, ні марафонського бігуна, хоча ці легенди мають під собою історичне підґрунтя. Але історична подія мала місце. Про це розповідається в другому вірші: “Ось іще три царі повстануть для Персії, а четвертий збагатиться багатством, більшим від усіх, а своєю силою в багатстві своїм підбурить усе проти грецького царства.” Далі Ангол пропускає більше ніж 100 років історії і зразу переходить до Олександра Македонського: “І повстане хоробрий цар, і запанує великим пануванням, і робитиме за своїм уподобанням.” (3) І далі знову, стрибок в часі, до часу розділення імперії Олександра Македонського на чотири царства. І далі Ангол докладно, з подробицями розповідає про довге протистояння між північним царством і південним. До північного царства входила майже вся територія перської імперії без західних областей і Єгипту, а південне царство — це Єгипет. Північним царством правила династія Селевкідів, південним — Птолемеїв. Обидві династії походили з генералів Олександра Македонського, і не мали жодного пієтету до Бога Ізраїлевого. Границя між царствами проходила трохи південніше Єрусалиму. Війни, інтриги, підступи, фальшиві домовленості між двома царствами не припинялися. Ми можемо уявити, як юдеям жилося в прикордонні під владою елліністичних правителів. Але великі проблеми почалися, коли в північному царстві постав цар Антіох IV Епіфан. Він припинив щоденні жертви в храмі, збезчестив храм, принісши в жертву свиню, і поставив в храмі ідола Юпітера. Про це говориться в віршах з 28 по 32. “його серце буде проти святого заповіту; і він зробить, і вернеться до свого краю… і вернеться, і буде чинити опір святому заповітові, і зробить своє. І він вернеться, і погодиться з тими, хто покинув святий заповіт. І повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву, і поставлять гидоту спустошення. А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі.” Також в 39: “І він посадить у твердині народа чужого бога. Тому, хто пізнає його, примножить славу, і вчинить їх панами над багатьма, і поділить землю на заплату.” Тобто, він поставить в храмі ідола, і хто “пізнає його”, тобто поклониться цьому ідолу, підвищить і вчинить славу. Це сплюндрування святині викличе велике обурення серед Юдеїв, так що буде повстання, відоме нам як “Маковейські війни”. Про цього царя також говориться, що він все буде робити з власного розсуду, почне вклонятися богові, якого не знали його батьки, але найголовніша його риса — він звеличить себе понад кожного. В 36 вірші сказано, що Господь дозволить йому робити так, але до часу: “І буде робити той цар за своїм уподобанням, і підійметься, і повищиться понад усякого бога, і на Бога богів говоритиме дивні речі, і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене.” Бог дозволятиме йому робити те, поки не сповниться чаша гніву. А потім, коли чаша переповниться, проти нього піде південний цар, тобто цар Єгипту, і вижене північного царя з Ізраїлю. Оце короткий переказ тієї частини людської історії, яку переповів Ангол Даниїлові.

Звісно, у всіх нас виникає питання: навіщо нам це знати, і навіщо Бог говорить про це в Біблії? Бог записав цю історію в Біблію, значить в ній є щось важливе для нас. Що це?

По-перше, ми бачимо, що Бог керує історією. В цьому розділі стисло описані майже 400 років людської історії. В такому стислому вигляді, вона схожа на розбурхане море: повстають і падають царства, війни, підступ, обман, неправдиві обітниці і фальшиві клятви. Але Бог керує над цим. Не відбувається нічого, що було б поза волею Бога. І весь час Господь беріг Свій народ. Коли все це станеться, юдеї, і ми з ними, зможемо побачити, що все, що сталося, сталося з доброї волі Бога. В той час, коли відбувалися страшні і незрозумілі події, Бог керував ними. Весь цей час Він піклувався про Свій народ.

Нам складно розуміти плин історії, але ми можемо не сумніватися, що Бог керує історією. Він робить це так само, як робив в часи царя Дарія, Олександра Македонського, Птолемея і Антіоха IV Епіфана. Він зараз, як і в ті часи, обмежує свавілля правителів-самодурів і береже Свій народ. Тому, дивлячись на те, що відбувається зараз, ми маємо не панікувати. Ми маємо, покладаючи надію на Бога, робити те, що ми маємо робити.

По-друге, мене вразили слова з 36 вірша: “і матиме успіх, аж поки не довершиться гнів, бо виконається те, що було вирішене”. Господь, інколи, дозволяє злим людям робити зло, аж до того часу, поки не наповниться чаша гніву. Він повторював в Біблії це багато разів. Інколи Бог залишає грішника робити гріх, але це відбувається до того часу, коли його міра беззаконня не переповниться, і тоді буде страшний суд. Що це значить для нас? По-перше, це пересторога для нас. Якщо Господь кличе нас до каяття, то це благодать, не можна нехтувати, треба зразу каятися. Страшно, якщо Господь дозволяє нам робити все те, що ми хочемо. Це значить, Господь перестав мати на нас надію, і в майбутньому на нас чекає лише суд. По-друге, це розрада для нас. Злі не завжди будуть панувати. Але, коли прийде час, Бог покарає зло, як Він зупинив Антіоха IV Епіфана.

2. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме (31-35)

Подивіться на вірші 31-35. “І повстануть його війська та й зневажать святиню, твердиню, і спинять сталу жертву, і поставлять гидоту спустошення. А тих, хто чинить несправедливе на заповіт, він прихилить через лестощі. А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме. А розумні з народу навчать багатьох, але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час. А коли вони спіткнуться, будуть споможені малою поміччю, хоч до них прилучаться багато-хто лестощами. А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.”

В найстрашніший час, коли Антіох IV Епіфан був найбільш могутній, коли він зміг лестощами перетягнути на свій бік і відвернути від Бога значну частину Божого народу, з’явилася частина Божого народу, яка зміцнилася та стала діяти. Хто були ці люди? “А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме.” Це були ті, хто знали свого Бога. Це ті, хто вклонялися Богові незалежно від обставин. Були й інші. Це ті, хто “чинить несправедливе на заповіт”. Вони, в час випробовування, стали на бік того, хто піднісся над всіма богами. Але зараз поговоримо не про них, а про тих, хто зміцняться та будуть діяти.

Як само вони будуть діяти? Вірш 33а говорить: “А розумні з народу навчать багатьох”. Перше, що розумні з народу будуть робити — навчать багатьох.

Не треба думати, що Антіох IV Епіфан якось особливо ненавидів юдеїв і тому, щоб їм досадити, занечистив храм і насаджував елліністичну релігію. Зовсім ні. Ми маємо розуміти той час. Елліністичні релігії, що утворилися на теренах імперії Олександра Македонського це не грецька релігія з олімпійськими богами. Хоча богів звали “Зевс”, “Артеміда”, “Аполлон” і так далі, це не була грецька релігія. Це була суміш місцевих вірувань з елементами грецької релігії. Так у нас, деякий час тому, була дуже сильна мода на східні релігії. Багато хто практикував йогу, багато хто говорив про “чакри”, про коло життя, про епохи переродження і таке інше. Але це не значить, що ті, хто практикували йогу, приймали вчення ведичних текстів. Так само і елліністичні релігії не були ані грецькою релігією, ані старими місцевими віруваннями. На той час взаємний вплив грецької і азійської культури створив нові течії в культурі, в філософії і в віруваннях. Здебільшого нові релігії, що утворювалися з такої суміші, були прогресивніші, ніж попередні. Там відкидалися старі заскорузлі ідеї та практики, і часто бралося багато чого нового і прогресивного з інших релігій. Вони були стильні, модні, молодіжні. Царі з династії Селевкідів щиро прагнули зробити свою державу сучасною і модерновою, і здебільшого це вдалося. Але у випадку з юдеями коса найшла на камінь. Цар не безпідставно вважав, що юдейська релігія — застаріла, і її треба модернізувати. А юдеї цілком слушно вважали, що то не справа поганського царя казати їм в що і як їм вірити.

Для юдеїв це був виклик: вони зіткнулися з ситуацією, коли світ навколо них змінився, став модерновим, він пропонував багато сучасних і привабливих альтернатив для їх старої віри. І, багато хто з юдеїв вирішив, що ці альтернативи дуже добрі, і вони пішли в сучасні, на той момент, елліністичні релігії. А з іншого боку та релігія, що була у них до Вавилонського полону теж вже не відповідала ані сучасним вимогам, ані вимогам Бога. Якби з їхньою вірою все було гаразд, Бог не допустив би Вавилонського полону.

Що тоді зробили розумні з народу? Вони почали вчити. Вчити про Бога, хто такий є Бог. Нам важливо розуміти, що з того, хто такий є Бог випливає відповідь на питання, що добре і що погане перед Богом, чого ми маємо прагнути, а чого уникати, тобто наші внутрішні якості, менталітет, система цінностей. З цього вже випливає суспільна мораль, а з суспільної моралі випливає і суспільне життя, політика, школа, ставлення до науки, до бідних і до багатих, до приходьків і багато чого іншого. Перед вигнанням в Вавилон Бог часто говорив про Свій народ: “вони не знають Мене” і “вони люблять зле”. Всі інші проблеми виходили з того, що вони не знали Бога. Але розумні з народу почали вчити. Хто такий Бог. Що добро і що зло. Чого маємо прагнути і чого уникати. Яка у нас має бути надія. Таким чином юдейство змінилося. З’явилися равіни. З’явилися синагоги, де читалося Слово Боже. З’явилися фарисеї, що наголошували на важливості особистого життя віри. Юдейська віра багато в чому позбавилася магічного мислення. В решті решт юдаїзм теж модернізувався, але не за тим образом, якого прагнув цар.

Сучасний світ також схожий на елліністичний світ. Він зовсім не такий, який був в 19 столітті. І не такий, як в 50-х роках 20-го століття. І ми маємо визнати це. Зараз світ пропонує багато стильних, модних і молодіжних альтернатив вірі. Від східних релігій, до “хатуна матата” — живи в своє задоволення, не думай про завтра. Зараз зовсім не складно сьогодні полетіти кататися на лижах в Альпи, а завтра — займатися дайвінгом на Великому Бар’єрному Рифі в Австралії, чи підніматися на Кіліманджаро в Африці. Дуже легко відчувати себе “людиною світу”: я не українець, не росіянин, не американець, я ельф. Мені не цікаві політичні “розборки”, сьогодні я тут, завтра буду там, де краще. Це сучасні альтернативи вірі. Якщо церква буде жити уявленнями 19 чи 20 століття, то вона може стати закритою маргінальною, реакційною і мракобісною громадою, що противиться будь-яким змінам у суспільстві.

Тоді, як нам жити в такому світі? Нам треба навчати. Навчати себе, навчати невіруючих, навчати віруючих, хто такий Бог. Хто такий Ісус Христос. Яка Його сутність, який Він. Що таке добре і що погано перед Богом. Незалежно від того, ким людина себе вважає, кожна людина прагне до вічності, вона хоче відчувати цінність свого життя. Кожен боїться обернутися назад і побачити, що все було марно, життя було не для того. Більшість людей знає, що їх життя не правильне перед Богом, але вони бояться визнати це. Тому вони потребують Бога, і їх треба навчати.

Коли юдеї зіткнулися з ситуацією, що світ навколо змінився, не всі, деякі, ті, хто знали свого Бога, зміцнилися і почали навчати. Бог незмінний. І Він є відповіддю на будь-яку ситуацію в будь-якому світі. Але цю відповідь кожен раз треба відшукати заново. Тому вони почали навчати. Вони почали змінювати себе і своє суспільство, щоб люди знали Бога, щоб змінили свої цінності, відповідно до цінностей Бога. Не всі прийняли це навчання, але був залишок. Нам також, коли ми зіткнулися з такою складною ситуацією, треба не занепадати духом, а зміцнитися і навчати. З цього буде випливати і все інше: і здорові цінності, і здорова мораль, і здорове суспільство, і здорова держава.

Що сталося далі, коли розумні почали навчати? Подивіться на вірші 33б-35: “але спіткнуться об меча та полум’я, об полон та грабіж якийсь час. А коли вони спіткнуться, будуть споможені малою поміччю, хоч до них прилучаться багато-хто лестощами. А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.” Вони спіткнуться о супротив. І супротив безбожної держави і об супротив безбожного суспільства. Крім зовнішніх перешкод будуть і внутрішні: до них прилучиться багато хто лестощами. Будуть багато хто, хто насправді не любить Бога, і вони будуть заважати їм з середини. Але Бог дасть їм невелику допомогу. Цікаве слово. Чому мала допомога? Я думаю тому, що навчити інших можуть тільки віруючі. Бог не робить все Сам, Він працює через віруючих в Нього. Цю задачу, навчити інших, мають виконати віруючі, а Бог дає їм допомогу. Ця допомога здається малою, вона не така ефектна, як розділити Червоне море, або вразити сліпотою все військо сирійського царя. Але вона достатня, для того, щоб виконати Божу місію.

І останнє. В 35 вірші сказано: “А дехто з тих розумних спіткнуться, щоб очистити себе, і щоб вибрати, і щоб вибілитися аж до кінцевого часу, бо ще час до умовленого часу.” Тут видно, що дехто з розумних спіткнеться, але Бог допустить це. Це для того, щоб очиститися, щоб вибілитися. Інколи, Бог дозволяє нам впасти для того, щоб ми розкаялися. Якщо інші методи не працюють, Бог дозволить це. А наша відповідь на падіння — розкаятися.

Ми сьогодні подивилися передостанній розділ книги Даниїла. Складні часи були завжди. Інколи вони були не тільки складними, але й страшними, небезпечними і навіть диявольськими. Але дехто, в такі часи, укріпився і почав діяти, почав щось робити. Це приклад для нас. Ми не маємо чекати легких часів, ми маємо укріпитися і діяти. Тоді Бог буде давати нам необхідну допомогу.

(п. Авраам Влад)