Вивчення Біблії: Проповідь “Пророцтво, від якого можна захворіти” (Даниїла 8)

Пророцтво, від якого можна захворіти

Даниїла 8

Ключовий вірш 27 : “А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив царе́ву працю, і остовпі́в з того видіння, але ніхто того не завва́жив”

Сьогодні у нас незвичайна тема, і вона ніяк не пов’язана з ковідом. Вона пов’язана з другим видінням Даниїла. Це видіння не видається таким страшним, як попереднє. Тут поменше звірів і немає страхітливого четвертого, якого навіть описати не виходило ніякими іншими словами, окрім “страшний”, “грізний” і “міцний”. Тут просто цап завалив барана. Але якщо перше видіння злякало Даниїла, то друге так вдарило по його здоров’ю, що той прохворів кілька днів. Тож давайте подивимось, що таке побачив Даниїл і що ми можемо з того навчитись.

Прочитаймо перші два вірші:

1 За третього року царюва́ння царя Валтаса́ра з’явилося мені, Даниїлові, видіння по то́му, що з’явилося мені перше.

2 І бачив я в видінні, — і сталося в моєму видінні, а я був у тверди́ні Шушані, що в окрузі Еламі, і бачив я в видінні, ніби я був над потоком Ула́й.

Після першого видіння минуло два роки. Як бачимо, видіння у Даниїла були не не п’ятнадцять раз на день, як хотілося б нам. Особливо діти люблять, щоб їм кожні п’ять хвилин нагадували, інакше діло не зрушується. Та й дорослі хочуть, щоб Бог постійно тикав пальцем, куди піти і що зробити. Бог так, як правило, не робить, але це не заважало Даниїлу залишатися вірним, навіть коли до влади прийшов розбещений цар Валтасар, якого п. Яків назвав негідником. Даниїл — це гарний приклад для нас, щоб і ми залишалися вірними. З останнього вірша розділу ми дізнаємося, що і при Валтасарі Даниїл займався царською роботою. У єврейському каноні книгу Даниїла відносять до Писань, а не до Пророків. Мабуть, тому що Даниїл був не пророком, а держслужбовцем, по КВЕДу не проходив. Точно невідомо, де знаходився Даниїл в описаний момент: чи він дійсно був у Шушані, чи він тільки бачив так у видінні. Шушан в той час був мідійською столицею, тож Даниїл міг би бути вавилонським послом. Але це не точно.

Видіння можна розбити на три частини: спочатку Даниїл бачить барана і козла, потім підслуховує розмову якихось двох святих, і в кінці до нього приходить Гавриїл і все йому пояснює. Ми спробуємо дивитися видіння паралельно з поясненням.

Прочитаємо вірші 3 і 4:

3 І звів я очі свої та й побачив, аж ось один бара́н стоїть перед потоком, і в нього два ро́ги. А оби́два ці роги високі, і один вищий від другого, а той вищий виріс наостанку.

4 Я бачив барана́, що колов на за́хід, і на пі́вніч, і на пі́вдень, і жоден звір не міг стати проти нього, і не було ніко́го, хто б урятував від його руки. І він робив за своїм уподо́банням, і став величний.

У 20-му вірші Гавриїл пояснив:

20 Той баран, якого ти бачив, що мав ті два ро́ги, — це царі мі́дян та пе́рсів.

На той момент в регіоні домінувала Вавилонська імперія. Але Бог попередив Даниїла, що з Еламу виросте нова імперія, яка знищить Вавилон. Можливо, Даниїл навіть радів, що Вавилон, ця тюрма народів, буде знищений. Але хепі енда не планувалося. Подивимось наступні три вірші:

5 І я придивлявся, аж ось козел з кіз прихо́дить із за́ходу по поверхні всієї землі, і не дотикається до землі. А той козел мав подобу рога між своїми очима.

6 І прийшов він до того барана́, що мав ті два ро́ги, якого я бачив, що стояв перед потоком, і помча́в на нього в лютості своєї сили.

7 І я бачив його, що він добіг аж до барана́, і роз’яри́вся на нього, та й ударив того барана́, і зламав йому ті два ро́ги, а в барана́ не було сили стати проти нього. І той кинув його на землю, і потоптав його, і не було ніко́го, хто б ви́рятував барана́ від його руки.

З заходу прийшов козел, який намагався виглядати як єдинорог, але поводився все одно як козел. Він зламав барану роги і затоптав його, і ніхто не зміг навіть висловити глибокого занепокоєння з цього приводу. Згідно поясненню Гавриїла,

21 А козел, той волоха́тий, це цар Греції, а той великий ріг, що між очима його, це перший цар.

Роздріблена на той час Греція не могла тягатися з великими імперіями сходу. Але Олександр Македонський об’єднав майже всі грецькі держави і згодом переміг мідян і персів. За легендою, коли він дійшов до Єрусалиму, священики прочитали йому пророцтво саме з книги Даниїла, і це надихнуло Олександра думати, що саме він – той цар, що знищить Мідо-персію.

А після перемоги з козлом почалися метаморфози.

8 А козел з кіз став аж надто великий. А коли він зміцни́вся, то був зла́маний той великий ріг, а замість нього виросли чотири подо́би рога на чотири вітри́ неба.

9 А з одно́го з них вийшов один мали́й ріг, і з мало́го став ду́же великий до пі́вдня, і до схо́ду, і до Пишно́ти.

Слово “Пишнота” тут означає землю Ізраїльську. Гавриїл пояснює:

22 А той зла́маний ріг, і що стали на його місці чотири, — це чотири царства постануть із цього наро́ду, але вже не в його силі.

23 А в кінці їхнього царства, коли покінча́ть своє ті грішники, постане цар наха́бний та вправний у пі́дступах.

Видіння стосувалося конкретних історичних подій, які ще тільки мали статися. Олександр помер рано, чим довів нам, що духовна сила важливіша за військову, бо ніяке військо не допоможе перемогти алкоголізм. По смерті Олександра чотири його воєначальники поділили царство між собою. Особливо важливими для Даниїла були Птолемей, який взяв собі Єгипет, і Селевк, що забрав Сирію і все на схід від неї. Ці двоє вели між собою постійні війни, через що по Ізраїлю туди-сюди ходили армії. За декілька поколінь на престол Селевка сів його нащадок Антіох IV Епіфан, попередньо вбивши свого брата, що займав цей престол до нього. Ім’я “Епіфан” означає “величний, піднесений”, і він дійсно вважав себе таким. Але Біблія називає його “нахабним та вправним у підступах”. Що більшу владу отримує правитель, то більша у нього спокуса вважати себе величним, заставляти інших співати йому хвалу і знищувати опозицію. Але Бог бачить і нахабство і підступність і називає речі своїми іменами. Тож і віруючі повинні називати речі своїми іменами.

Антіох Епіфан був досить довго успішним у своїх темних справах. Прочитаймо вірші 10-12:

10 І він побільши́вся аж до ві́йська небесного, і скинув на землю декого з ві́йська, із зір, і потопта́в їх.

11 І він побільши́вся аж до Вождя́ того ві́йська, і від Нього була́ віднята стала жертва, і покинене місце святині Його.

12 І буде ві́ддане йому ві́йсько враз із щоденною службою через гріхи́, і він кине правду на землю, і зробить, і матиме у́спіх.

І відразу – пояснення, яке дав Гавриїл:

24 І зміцніє його сила, але не його власною силою, і дивно ви́нищить він, і буде мати у́спіх, і ді́ятиме. І винищить він сильних і наро́д святих.

25 А через свою мудрість буде мати у́спіх, ома́на буде в його руці, і він звели́читься в своє́му серці. І в часі миру він понищить багатьо́х, і повстане на Влади́ку над владиками, але без руки буде зла́маний.

Антіох Епіфан зміцнювався не силою, а хитрістю. Він був майстром популізму, пропаганди і залякувань. “Повстане на Владику над владиками” означає його війну проти Бога. У 168 р. до Різдва Христового Епіфан спалив Єрусалим і перебив у ньому масу людей. Він наповнив місто ідолами, а наступного, 167-го року осквернив храм принесенням в жертву свині, нечистої для євреїв тварини. Всіх незгодних Епіфан знищував. Зрештою, Макавейське повстання призвело до того, що служіння в храмі було відновлено. Юда Макавей не міг знищити самого Епіфана, але той був зламаний не людською рукою. Воюючи на сході з Парфянським царством, Епіфан з’їхав з глузду і помер від тяжкої хвороби. 2-га Макавейська хроніка каже, що через хворобу і падіння з колісниці у нього боліли всі нутрощі, його заживо їли черви, тіло гнило, а від його смороду було вся армія була деморалізована.

Звернемося до віршів 13,14:

13 І почув я одно́го святого, що говорив. А інший святий сказав до того́, що говорив: „Аж до́ки це видіння про сталу жертву та про нищівни́й гріх, до́ки святиня й ві́йсько ві́ддані на топта́ння?“

14 І відказав він мені: „Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків, — тоді буде ви́знана очи́щеною святиня“.

Тут якісь загадкові святі дають спойлер, скільки часу протримається осквернення храму. 2300 вечорів-ранків – тобто, 2300 жертвоприношень, які здійснювались уранці і увечері. Тобто, храм має бути занечещений 1150 днів. Якраз стільки минуло між моментом занечещення і відновленням богослужінь Макавеями. В кінці видіння Гавриїл підкреслює Даниїлу, що ця цифра важлива:

26 А видіння вечора та ра́нку, про яке було сказано, це правда, та ти сховай це видіння, бо воно відно́ситься на далекі часи́.

Тут “сховай” означає не “приховати від інших”, а “зберегти для інших”, щоб ця інформація дожила до “далеких часів”. Напевне, для Макавея було важливо знати ці слова, щоб не припиняти боротьбу. Бог поставив межі, за які зло не може перейти. Коли все здається безнадійним, треба згадувати Боже слово.

Прочитаємо 27-й вірш:

27 А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив царе́ву працю, і остовпі́в з того видіння, але ніхто того не завва́жив.“

Як ваше здоров’я після почутого? Даниїл заслаб і взяв собі на кілька днів лікарняний. Звісно, він був уже в літах, коли хвилюватися шкідливо. Згідно Іллі Мечникову, через сильні переживання у літніх людей можливі розриви судин та інші проблеми. І тут було чого хвилюватись. Раніше все було ясно: Бог відправив юдеїв до заслання у Вавилон через їхні гріхи. Згідно пророка Єремії, за сімдесят років полон мав припинитися, і всі юдеї, включно з Даниїлом, очікували повернення і щасливого життя після цього, що кожен з них буде сидіти під власною смоківницею, їсти смокви, заїдати медом і запивати молоком. Але виявилося, що не все так просто. Божий народ чекають нові страждання, не менші за перші. Божий храм знову буде занечещено і Богослужіння занедбано. Боже військо буде віддане в руки безбожника, а правда – кинута на землю і потоптана. Даниїл так тяжко переніс це видіння, бо воно говорило про близькі і важливі для нього речі. Уявіть собі людину, яка воювала з 14-го року проти окупантів, терплячи негаразди і ризикуючи життям і здоров’ям задля захисту рідних, можливо втратила в бою друзів, і раптом у видінні вона бачить ворожі танки на Хрещатику. Що відчуватиме така людина? Мабуть, якось так почувався Даниїл. У нього міг навіть статися серцевий напад.

Інколи ми можемо чути приблизно такі молитви християн: “Боже, дякую Тобі за комфортне життя. Зроби його ще комфортнішим!”. Але буде неправильно очікувати від Бога комфорту. Христос кличе нас не до цього.

Коли ми вірою приймаємо Христа своїм Господом і Спасителем, ми отримуємо вирішення нашої головної проблеми: гріха і смерті. Апостол Павло пише:

Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім! (До римлян 6:23)

І прийнявши Христа ми відчуваємо, який тягар упав з душі і як чудово змінилося життя. Христос забирає засудження, звільняє від залежностей. Ті, чиє життя було зруйноване, починають брати на себе відповідальність, працювати і діяти мудро, і життя налагоджується. І деякі проповідники навіть переконують, що віруючий обов’язково матиме кар’єрний ріст, гарну машину, ідеальну сім’ю і вихованих дітей. В нормальних умовах це, може, і так, але чи завжди умови нормальні? Ще коли я вчився в школі, мене здивував один телепроповідник, який розказував, що його діти молилися за яхту, і їм по молитві подарували зразу декілька яхт. Я, тоді ще невіруючий, не міг зрозуміти, де знайти на всіх стільки яхт. Ісус не обіцяв своїм учням комфортного життя. Навпаки, Він готував їх жити як Божі люди посеред зіпсованого світу. Він попереджав:

⁶ Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки́, — глядіть, не лякайтесь, бо „статись належить тому“. Але це не кінець ще.

⁷ Бо „повстане наро́д на народ, і царство на царство“, і голод, мор та землетруси настануть місця́ми.

⁸ А все це — поча́ток терпінь породільних.

⁹ На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть нена́видіти всі народи за Ймення Моє.

(Від Матвія 24:6-9)

Це просто цікава інформація, доки не стосується тебе особисто. Спробуйте подумати, що буде, коли з вами стануться ці, передбачені Ісусом, речі, і самопочуття точно погіршиться. Декілька років тому війни і воєнні слухи вже стали для нас реальністю, і багато людей живе, як на голках. Гоніння на християн теж не зникли, а лише змінили форму. Коли я думаю, чи достатньо моєї віри, щоб витерпіти будь-які випробування, я розумію, що краще не зарікатись. Залишається лише покластись на Бога, що Він підкріпить, коли буде треба. Нам треба пам’ятати, що Євангелія –це не обіцянка комфортного життя. Євангелія –це надія, яка служить міцним і безпечним якорем посеред будь-яких проблем (Євр.6:18-19). Апостол Петро пише в 1-му посланні:

³ Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскре́сення з мертвих Ісуса Христа,

⁴ на спа́дщину нетлінну й непорочну та нев’яну́чу, заховану в небі для вас,

⁵ що ви бережені силою Божою через віру на спасі́ння, яке готове з’явитися останнього ча́су.

⁶ Тіштеся з того, засмучені тро́хи тепер, якщо треба, всілякими випробо́вуваннями,

(1Пет.1:3-6)

Тіштеся з того, що Бог дав нам живу надію. В цьому світі можуть ставатися такі страшні речі, що волосся стає дибки. Можливо, я чи ви і захворіємо з переляку, якщо гоніння чи війна чи ще яка біда впаде прямо на нашу голову, – хто знає. Але якщо ми маємо живу надію через воскресення Христа з мертвих, то ми можемо тішитись у всякому випробуванні. Бог не забирає від нас труднощі, але Він проходить через усе разом з нами.

Чому ми проявляємо слабкість, піддаємося грішним бажанням, не можемо подолати погані звички, виявляємо гнів чи егоїзм? Скоріш за все, таке трапляється, коли ми не вміємо тішитись Христом, а намагаємось тішитися чимось іншим. Нам треба вчитися тішитися Христом.

Давайте ще раз подивимося на 27-й вірш:

Після одужання, з повним розумінням, що всі імперії одна за одною впадуть, Даниїл знову займається царевою працею. За кілька років він буде говорити царю в лице правду про Божий суд, що ми бачили у 5-му розділі. Але свою роботу він робив відповідально. Працювати треба. Нашою працею ми можемо хоча б локально і тимчасово зробити світ кращим, і таким чином свідчити про царство Боже.

(п. Ной)