head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Благодать та мир від Бога” (До ефесян 1:1-2)

Благодать та мир від Бога

До ефесян 1:1-2

Ключовий вірш 1:2: «Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа»

Джон Маккей, колишній директор Принстонської семінарії, свідчив, як у 14 р. прочитав послання до Ефесян, і так сильно був вражений ним, що вирішив послідувати за Христом. Це послання називають царем послань або ж «вінцем творінь Святого Павла». Послання до Ефесян – це лист, який написав ап. Павло християнам у Ефесі. Кажуть, що у часи Павла у Ефесі проживало близько 500 тисяч людей, причому більшість з цих людей не були корінними мешканцями, а переїхали туди на проживання. Ап. Павло був у Ефесі двічі – під час своєї другої та третьої місіонерських подорожей. Перші відвідини Ефеса були нетривалими. Вони описані в Дії 18:19-21. Він за своїм звичаєм увійшов в синагогу, де збиралися юдеї, і розмовляв з ними про Христа. Вони попросили подовше лишитися з ними. Павло не лишився, але пообіцяв повернутися, якщо буде на це воля Божа. Через ці відвідини Боже слово було посіяне. Вдруге Павло прибув до Ефесу під час третьої місіонерської подорожі. (Дії 19:1-40, 20:17-38). 3 місяці він проповідував у синагозі, але коли деякі почали чинити спротив, він відділив учнів і щоденно навчав їх. Так за 3 роки, які Павло пробув у Ефесі, там виросла церква. Вона складалася тепер не лише з юдеїв, але і з поганів, тобто неєвреїв. Через заколот, вчинений ворогами Павла, він змушений був залишити Ефес, але церква лишилася, вижила і зміцніла. Коли Павло писав до церкви в Коринті, його послання часто було у дещо різкій формі, наприклад, він пише їм: «Величання ваше не добре» (1 Кор.5:6а). Галатам Павло написав: «О, ви, нерозумні галати! … Чи ж ви аж такі нерозумні» (Гал.3:1-3). У цьому посланні Павло не робить таких різких випадів на адресу церкви в Ефесі. Це була гарна і духовно зріла церква.

У наш час вкрай рідко пишуть паперові листи, їх замінили електронні. Але в любому випадку у листі є чотири складові частини: від кого, кому, тема листа і власне сам лист.

Перше, від кого. Подивимося на вірш 1: «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса». Павло не просто представляє себе як Савл із Тарсу, а саме таким було його оригінальне ім’я. Він представляє себе як «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса». Апостол означає «той, кого послали». Павло був посланий звіщати Євангеліє. У своєму житті він ніколи не хотів і не мріяв стати Апостолом, і навіть не знав, що це таке. Він навчався у одного з кращих учителів закону свого часу – Гамаліїла, і планував стати відомим раввіном. І у Павла були для цього усі необхідні якості: надзвичайні розумові здібності у нього природно поєднувалися з лідерськими якостями. Коли виникла небезпечна християнська секта, яка, як він думав, загрожувала закону Божому, він з усяким завзяттям прийнявся її викорінювати. Він був свідком побиття до смерті камінням пресвітера Стефана. Він взяв необхідні дозволи і пішов до Дамаску, щоб там ловити і саджати у буцегарні християн. Але цьому не судилося було збутися. Великий рибак – Бог – уже закинув Свої сіті і почав велику охоту. По дорозі в Дамаск Павла осяяло велике світло з неба і він почув голос: «Савле, Савле, – чому ти Мене переслідуєш?» Це Христос звертався до Нього. Павло більше не міг противитися Христу. Він прийняв Його у своє життя, і разом з цим прийняв і Його повеління: «для Мене – посудина вибрана він (Павло), щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля».

У нашому житті нам приходиться приймати більші чи менші рішення. Наприклад, на вивченні Біблії п. Йонатан свідчив, що якось прийняв рішення стати фізиком і поступив на фізичний факультет університету Шевченка. Він навіть навчався у аспірантурі. Але потім він і року не працював фізиком, а став IT-шником. Тому час від часу до нього приходять сумніви: «А чи правильний вибір я зробив у своєму житті? Можливо, було краще поступати на факультет кібернетики?» п. Джентельмен закінчив факультет кібернетики і мав гарні перспективи стати кваліфікованим програмістом. Але він і року не працював програмістом, а став бізнесменом. Напевно, час від часу до нього приходять сумніви і точать його зсередини: «Навіщо я поступав на факультет кібернетики? Краще було поступати на економічний». Суть у тому, що люди приймають рішення, але часто до кінця життя не впевнені у тому, чи вірне рішення вони прийняли і мучаться цим.

Але у житті Павла було одне рішення, яке було зроблене абсолютно вірно, безпомилково, і про яке йому ніколи не доводилося жалкувати. Це було рішення стати Апостолом. Чому це рішення було абсолютно вірне і безпомилкове? Тому що воно було зроблене не Павлом, а Богом. Павло став Апостолом Ісуса Христа з волі Божої.

У нашому житті були помилкові рішення. Але одне рішення було абсолютно вірне – це рішення стати християнином і прийняти Боже покликання. І було воно вірним по тій самій причині – тому що його приймали не ми, а Сам Бог. Люди думають, що у цьому житті вони самі усе вирішують. Але це насправді не так. Забігаючи трохи наперед, у 4-ому вірші ап. Павло каже: «так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу…» Лише вдумайтесь: ще до того, як почав існувати наш світ, Бог вибрав нас. Ми народилися і спокійно собі жили, будуючи власні плани. Ми і не знали, але на нас почалася велика охота. І несподівано, коли ми зовсім цього не очікували, до нас від Бога поступила пропозиція, від якої ми не змогли відмовитися. Якось у відомого християнського письменника Клайва Льюїса, автора «Хронік Нарнії» журналісти запитали, яким чином він прийшов до рішення стати християнином. Льюїс відсапнувся. Він ніколи не приймав такого рішення. Якби це було у його волі, то він ніколи не став би християнином, бо бачить Бог, усе життя він лише втікав від Нього. Він відповів, що це Великий Рибак піймав його у свої сіті, і він не зміг противитися.

Більше того, так як ми переконані у тому великому – а безперечно, рішення стати Християнином – це найбільше рішення у житті – то можемо дякувати Богу і за менші речі – за нашу сім’ю, дітей, роботу. Коли Бог потурбувався про велике, про саме головне у нашому житті, то звичайно потурбується і про менше. І тоді, дивовижно! – ми не мучимося, але маємо мир від Бога. У цьому світі люди оцінюють своє положення на основі того моменту, у якому зараз знаходяться. Наприклад, якщо до 30 років заробив на квартиру і автомобіль – то життя склалося, а інакше – не склалося. Але віруючі оцінюють своє життя інакше – на основі тієї віри, яку мають. А вірять вони в те, що Бог веде їх і у Його добру волю. І у світлі такої віри вони починають бачити Божі милості у своєму житті і дякувати за них Богу. Давайте разом скажемо: «Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса».

Друге, кому. Подивіться на другу частину 1-ого вірша: «… святим, що в Ефесі, і вірним у Христі Ісусі». Павло не просто каже: «Віруючим в Ефесі». Він каже дещо більше – святим і вірним у Христі Ісусі. На перший погляд здається дивним, що Павло називає віруючих святими, тоді як ми усі добре знаємо, що усі віруючі – грішники. Недавно мені попалася на очі цитата Любомира Гузара: «Християнин – не святий, він грішник, який бореться». Чому ж тоді Павло називає їх святими? Павло виходить з того, що Бог зробив для християн. У віршах 5:25б-26 Павло сказав: «…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові». Бог дарував християнам народження згори. Він очистив і освятив їх кров’ю Христа. Так, ми лишаємося грішними і мусимо вести духовну боротьбу з гріхом до кінця життя. Але по суті ми святі завдяки заслугам Христа Ісуса.

Павло називає дві адреси віруючих – перша – у Ефесі, друга – у Христі Ісусі. Це наче дві прописки віруючих. Усі люди мають першу. Вона показує де ми проживаємо у цьому житті. Однак проблема в тому, що раніше чи пізніше ми маємо залишити цей світ. І тоді виявляється така прикра річ, що невіруючим людям просто немає куди іти далі. Будинок у цьому світі вони мають лишити, а іншого у них немає. Їх ніхто ніде не чекає. Це дуже сумна картина. З іншої сторони, коли християни лишають своє місце проживання у цьому світі, скажімо у Києві, у них є прописка у іншому місці – у Христі Ісусі, Який приготував для них вічний дім. Пастор Вільгельм Буш якось привів такий приклад. Уявіть собі двох подорожніх, які ідуть пізно ввечері, у темряві, на вулиці іде дощ, холодно і незатишно. Це картина нашого світу. Одному з них немає куди іти. Тому він просто волочиться, низько опустивши голову. Але на іншого чекають у нього вдома. Там на нього чекає дружина, діти, теплий затишний будинок і смачна вечеря. Тому він іде весело, наспівуючи свою улюблену пісню. Християни, як ви здогадалися, це другий подорожній. Їм є куди іти, тому що у них є прописка у Христі Ісусі.

Третє, тема листа (2). Прочитаємо разом 2-ий вірш: «Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа». Цей вірш є ключовим сьогоднішньої проповіді, а два слова з нього – «благодать» та «мир» – є ключовими усього послання до Ефесян. Слово благодать зустрічається 12 раз у цьому посланні – це багато як для такого невеликого листа. Благодать – це незаслужений дар. Божа благодать полягала у тому, що Ісус Христос дарував нам спасіння. В 2:5б написано: «… спасені ви благодаттю». І далі у віршах 7,8 Павло пише: «щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий». Таким чином ми маємо: Павло був апостолом Ісуса Христа; він писав святим, які у Христі Ісусі про благодать, яка від Бога і Господа Ісуса Христа. Ця книга про те, що зробив і продовжує робити Бог в нас і через нас.

Друге слово – це «мир», воно зустрічається 8 разів. У цьому світі немає миру. Немає миру між країнами. Немає миру у сім’ях. Немає миру між людьми. Ми живемо у суспільстві самотніх і відокремлених людей. Найбільшим попитом користуються 1к квартири, а люди не хочуть нікого бачити і хочуть щоб їх усі залишили у спокої. Проблема миру стояла і перед церквою в Ефесі. Скоріше за все вона почалася з юдеїв, які жили в Ефесі і збиралися у синагозі, але з часом до них приєдналося багато людей з інших народів і це спричиняло різноманітні конфлікти. Таке зібрання було гримучою сумішшю, яка у любий момент могла вибухнути. На одній кафедрі в університеті, де я навчався, було 2 наукові співробітники. Коли вони збиралися разом, то завжди починали сваритися. На жаль схожа небезпека є і у церквах, де замісь того щоб любити і служити один одному, віруючі сваряться. Павло пояснює: Бог і Христос Ісус приносять мир. Він пише: «Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши» (2:14,15). Божа ціль полягає у тому, щоб збудувати нове суспільство – церкву у Христі, яка є одним, суспільство людей, де немає ворожнечі, і, навпаки, де є Божий мир. У цьому посланні Павло показує, яким чином Бог вирішив проблему ворожнечі, яким чином Він приносить мир і яка роль у цьому церкви.

Четвертим пунктом іде власне сам лист. Але ми не будемо його сьогодні розглядати. Сам зміст листа стане темою кількох наступних проповідей. Хай Господь благословить вивчення Ефесянам і навчить нас важливості Божої церкви – нової спільноти, людей, які мають Божу благодать та мир.

(п. Яків)