Наповнені всякою повнотою Божою

До ефесян 3:13-21

Ключовий вірш 3:19 : “і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою”

У християнського письменника Філіпа Янсі є книга «Розчарування в Бозі». Не хвилюйтесь, він сам зберіг віру, але в ній він описує людей, які по тим чи іншим причинам відчували таке розчарування. Зокрема в ній він розповідає історію про свого батька. Батько помер коли йому виповнилося 9 місяців від поліомеліту – зараження спинного мозку. М’язи відмовили, і йому прийшлося дихати завдяки спеціальній металевій легені. В 24 р. батько виявився повністю паралізованим і через 3 міс. помер. Філіпу було заборонено відвідувати батька, так як лікарі боялися, що 9-місячний хлопчик може заразитися. Тоді батько попросив прикріпити фото його сина на цій металевій легені, щоб він міг постійно її бачити. Коли уже дорослим Філіп відвідав свою матір, і та розповіла йому цю історію, любов батька стала для нього відкриття: його любив чоловік, якого він практично не знав і не пам’ятав, останні місяці свого життя він провів, бачачи перед собою лише його фотографію! Він присвятив йому весь залишой свого життя, проводив цілі дні, думаючи про свого сина. Він любов його так, як взагалі міг. Філіп зрозумів: у нього є батько, який його любить.

Саме про це і молиться сьогодні ап. Павло у слові, яке ми тільки що прочитали. Багатьом християнам життя здається сухим і несмачним, як трава, і вони близькі до того. щоб розчаруватися в Бозі. Але не цього бажає Бог, Бог хоче, щоб ми наповнилися всякою повнотою Божою. І сьогодні Павло молиться, щоб ми мали Христа у серці, пізнали Божу любов і разом з нею повноту християнського життя.

Подивимось на вірші 14-16:

14 Для того схиляю коліна свої перед Отцем,

15 що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі,

16 щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім

Коли Бог спасає людину, він дає їй нове народження – народження згори і нову природу. Ця природа любить Бога і намагається догождати Йому. У цих віршах Павло називає цю природу внутрішнім чоловіком. Але, з іншої сторони, у нас лишається стара природа. Вона нікуди не дівається. Ця природа не знає і знати нічого не хоче про Бога, вона любить лише себе і намагається догождати лише собі. Тому у віруючої людини починається боротьба між цими природами – між старою, і між новою. Ця боротьба іноді дуже напружена, іноді слабшає, але вона не перестає ні на хвилину, і триває усе наше подальше життя.

Зважте, що тут Павло молиться не про народження цих людей згори. Він говорить тут до людей, які уже народилися згори, які уже були спасені. Він молиться саме про зміцнення їх внутрішнього чоловіка.

Що ж це за 2 природи людини, які ведуть між собою війну? У 2 Кор.4 Павло говорить:

16 Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній.

17 Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги,

18 коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!

Таким чином, є два чоловіки. Зовнішній – це те, що ви бачите, коли дивитесь на себе у дзеркалі. Цей чоловік повстає проти Бога. Цей чоловік з часом нищиться. За допомогою лікарів і ліків ми можемо трохи уповільнити і послабити цей процей, але він невідворотній. І прийде час, коли цей зовнішній чоловік буде зруйнований остаточно і помре. Зовнішня людина звикла виконувати бажання і похоті нашого тіла, яке любить легкий стиль життя, задоволення і розваги. Лозунги такого чоловіка: «Розслабся!», «Насолоджуйся!»

На противагу ній внутнішня людина – це місце, де Бог перебуває у людині. Ця людина здатна сприймати Боже слово, вона здатна поклонятися Богу у дусі та істині. Коли ми вивчали книгу Вихід, ми вивчали про влаштування скинії. Ось така скинія всередині людини, де відбувається Богослужіння і є нашим внутрішнім чоловіком. Саме ця внутрішня людина визначає те, яким буде наше життя, і лише ця внутрішня людина має майбуднє. Зовнішня буде знищена, внутрішня буде жити вічно.

За внутрішньою людиною потрібно турбуватися, таким чином щоб вона зміцнювалася. До народження згори у нас була лише зовнішня людина і ми турбувалися про лише про неї. Але за інерцією і після народження згори люди схильні турбуватися лише про зовнішню. Більше того, турбуватися про зовнішню людину простіше, менш затратно. Значно простіше посміхатися і казати, що у мене все добре, ніж визнати, що я лінивий, чи боягуз, чи комусь заздрю, розкаятися і боротися з цими гріхами. Ми живемо у світі, де практикується культ зовнішньості. Люди більш за все, хочуть гарно виглядати. Вони рахують грами і калорії, роблять пластичні операції, або просто правлять свої фото в Photoshop щоб виглядати на них гарніше, ніж є насправді. Я не проти того, щоб гарно виглядати. Бажано займатися фізкультурою і спортом, якщо у кого виріс живіт, то бажано з ним щось зробити. Але якщо це стає ціллю нашого життя, то ми робимо велику помилку. По-перше, це трата часу впусту. Ап. Павло сказав в 1 Кор.15:50: «І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде». Якщо наша ціль – Небесне Царство, і ми знаємо, що тіло й кров його не наслідують, то ми маємо знати, що коли ставимо наше тіло понад усе, то просто витрачаємо наш життєвий час марно. По-друге, зовнішня людина не є дуже цінною. Ап. Петро радив жінкам, хоча це стосується і чоловіків: «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Пет.3:3-4). Ось ця людина серця і є внутрішній чоловік, про якого ми сьогодні розмовляємо. Лише він є дорогоцінним перед Богом. І коли ми турбуємося про нього, то нас наповнює почуття сенсу і значимості, тому що ми займаємося важливою справою, турбуючить про те, що має ціну і значення. Коли ж ми турбуємося лише про зовнішню людину, яка раніше чи пізніше згине, то це приносить лише пустоту у житті. По-третє, якщо ми не турбуємося про внутрішню людину, то у нашому житті не відбудуться справжні зміни. Ісус попереджав фарисеїв і і книжників: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Мф.23:27) Справжні зміни в людині починаються лише зсередини, лише із внутрішньох людини. Без усвідомлення і визнанная своїх гріхів, без рішень, без боротьби не буде змін. Ми будемо лишатися гробами, наповнененими трупними кістками та всякою нечистотою. Психоаналітик Еріх Фромм сказав: «Нещасна доля багатьох людей – наслідок незробленого ними вибору. Вони ні живі, ні мертві. Життя виявляється тягарем, безцінним заняттям, а справи – лише засобом захисту від мук буття в царстві тіней». У книзі Рональда Толкієна «Володар Перснів» є такі страшні персонажі – Назгули. Це не люди, і не духи, не живі, і не мертві. Страшне життя. Ось таким життям живуть люди без внутрішньої людини.

Яким же чином нам зміцнюватися у внутрішнім чоловікові? Павло молиться за кілька речей. По-перше, через віру. У вірші 17 Павло пише: «щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях…». Ісус сказав: «… Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів.14:23). Христос бажає мешкати у наших серцях. Але перепоною Йому може слугувати наша віра. Віра – це дивна річ. З однієї сторони вона приходить від Бога. Віру дає Бог. Ніхто не може увірувати, якщо Бог не покличе. Але з іншої – віра – це наш відгук на Божий заклик. З однієї сторони віри не видно. На людині не написано, віруюча вона чи ні. З іншої – вона раніше чи пізніше проявляється у житті. У Старому Заповіті, у книзі Буття ми зустрічаємо одного негідника, в честь якого дали ім’я і мені – Яків. Якось він підманув батька і старшого брата і змушений був утікати з дому. Ніч застала його на полі, він ліг і підклав каменя під голову. Це був один з самих важким моментів його життя. Відчуття провини, небезпека і невизначеність у майбутньому мучили його. І у цей важкий час Сам Бог приходить до нього усі сні і каже (Бут.28)

13 … Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм.

14 І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі.

15 І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі.

Бог обіцяв йому величезне благословіння, Свій захист і благополучне повернення назад. Як Яків мав реагувати на це? Він мав лише Божу обіцянку і більше нічого. Вірити Богові чи ні? І Яків вирішує: «Вірити!» Його віра проявилася в обітниці, яку він зробив перед Богом:

20 .. Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись,

21 і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом,

22 і цей камінь, що я поставив за пам’ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі!

Зі своєї сторони Яків обіцяв служити Богові і віддавати десятину. Віддавати десятину для такого скупого чоловіка як Яків було серйозним рішенням. Але десятина стала однією із мотузок, яка дозволила Якову втриматися і встояти у своєму житті віри. Пізніше і Бог виконав усі Свої обіцянки до Якова. Він щедро благословив його і дітьми, і матерільно. І Він зробив Якова патріархом віри, поряд із Авраамом та Ісааком. Віру не видно. Але якщо віра є, то вона проявляється у практичних рішеннях. У когось є віра поїхати місіоненом. У когось не хватає віри навіть регулярно відвідувати Богослужіння. Хай Господь дарує нам міцну віру!

По-друге, внутрішня людина зміцнюється через укорінення в Божій любові. Подивимося на вірші 17-19:

17 щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові,

18 змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина,

19 і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою.

Павло молився, щоб вони були закорінені й основані в любові Божій. Коріння постачає поживні речовини і тримає дерево. Важливо, на чому ми основуємо своє життя. Сидіти в Інтернеті, сидіти у кафе, гуляти і розважатися – такі речі можуть бути непоганими, але вони не укріплюють нашу внутрішню людину. Але коли ми перебуваємо у Божому слові, коли глибоко вивчаємо Біблію, то нам відкриваєтья Божа любов, і це зміцнює нас. Лише Боже слово може змінити нашу систему цінностей і світогляд. І саме система цінностей і світогляд визначають, яким є наше життя. п. Ревекка якось свідчила, що коли вона відкриває Біблію, то відчуває запах Божої любові. Коли ми читаємо новини, то бачимо повно чиновників, які попалися на хабарі, продажних політиків і просто бандитів. Такі речі не змінцюють нас, вони просто наповнюють нас гнівом. Але коли ми вивчаємо Боже слово, то бачимо Божу любов і зміцнюємося.

Павло також пише: «зо всіма святими» (18). В Діях 2:42 про перших віруючих написано: «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах». Перші віруючі перебували разом у церкві і зростали духовно. Можна подумати, що вони часто збиралися разом, тому що у них не було Інтернету і їм не було чим зайнятися. Але це не так. У них були справи на роботі, городи, діти і багато інших справ. Але вони все рівно збиралися разом, тому що цінували своє духовно життя з Богом.

Якось я почав відчвувати, що моє здоров’я почало погіршуватися, і вирішив записатися у тренажерний зал. Як правило я хожу туди раз в неділю – іноді в Пн., іноді в Ср., іноді в Пт., іноді в Сб., і іноді у Нд. ввечері. Але я помітив, що коли б не приходив туди, я бачу там кілька одних і тих самих людей. Думаю, що вони ходять туди щоденно. У чомусь це великі люди. По вечорам вони не просижують годинами біля телевізора чи в Інтернеті, чи за пивом, а займаються спортом, іноді кричать і стогнуть від напруження, обливаються потом, але все рівно не кидають цього заняття. Напевно це для них має певну цінність. Вони віддають на це час. Вони платять за це гроші. Заради цього вони відмовляють собі у чомусь іншому. І вони не думають, що занадто часто ходять у тренажеринй зал. Вони також підбадьорюють один одного словами: «Слухай, а ти молодець – взяв таку вагу!» І як нагороду вони мають гарного зовнішнього чоловіка. І ми, християни, можемо у цьому повчитися у них. Важливо, щоб як перші християни, ми збиралися разом для вивчення слова, на Богослужінні, для спілкування, для того, щоб разом славити і хвалити Бога. Це зміцнює нас і приводить до зростання.

Подивимося 19-ий вірш: «і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою». Зростання і зміцнення внутрішнього чоловіка призводить до того, що ми наповнюємося всякою Божою повнотою. Є люди, які ходять в церву, вивчають Біблію, відвідують Богослужіння, але з часом розчаровуються в Бозі. Це дуже сумна картина. Щось не так пішло у їх духовному житті. Але якщо ми приділяємо увагу нашому внутрішньому чоловікові, якщо ми відповідаємо вірою на Боже слово, коли ми пізнаємо Божу любов і укріплюємося в ній, то ми не розчаруємося, більше того, ми пізнаємо повноту життя в Бозі. Ісус сказав: «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів.10:10). Коли ми маємо у серці Христа, то не розчаруємося, натомість ми пізнаємо цю повноту Божого життя.

(п. Яків)