head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих” (До ефесян 5:1-17)

Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих

До Ефесян 5:1-17

Ключовий вірш 5:14 : “Через це то й говорить: Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!”

У посланні до Ефесян ми говоримо про церкву і ту роботу, яку Бог робить через неї. До певного часу це була таємниця, яка не була відкрита навіть Ангелам. І коли Бог створив церкву і почав відкривати для неї Свою волю, і діяти через неї, то Ангели з подивом виглядали з небес на землю, зігнувши шию, спостерігаючи за тим, що робить Бог у церкві. Сьогоднішнє слово говорить про чистоту церкви. Церква – це канал, через який Бог передає Свої благословіння цьому світові. Для цього цей канал має бути чистим. Хай Господь сьогодні благословить нас.

Подивимося на вірш 1: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти». Ми живемо у часи кумирів. Надзвичайно розвинені засоби мас-медіа дозволяють людям слідкувати за кожним їх кроком. Зірки естради, відомі автори, спортсмени не можуть спокійно навіть сходити в магазин. Люди знають, скільки боїв провів їх улюблений боксер, скільки з них закінчилися нокдауном, у яких фільмах знявся їх улюблений актор. Люди слідкують за ними, затамувавши подих. Вони також хочуть бути, які і вони, красивими, багатими, відомими, успішними. Люди наслідують не лише кумирів. Люди наслідують і філософію життя. «Я сам вирішую, яка точка зору вірна». Вони не самі придумали цю філософію. Це зробили за них першопрохідці пост-модернізму, вони лише наслідують її.

Але ми мусимо знати і те, що наше життя напряму залежить від того, кого або що ми наслідуємо. І сьогодні ми побачимо 2 стилі життя – наслідувати Бога або ж наслідувати цей світ, і побачимо результати і плоди такого життя.

Подивимося на вірш 1 ще раз: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти». Бог – це Всемогутній Творець неба і землі. Він Своїм словом створив небо і землю. Як же нам наслідувати Його? Ми не можемо як Бог створити землю і населити її розумними істотами. Ми не можемо як Бог наслати потом на грішних людей, або як Бог покарати погану країну десятьма карами – хоча іноді дуже цього хочеться. Але є одна річ, у якій ми можемо і маємо наслідувати Бога, річ, яку Він Сам заповів нам робити. Подивимося на неї у вірші 2: «і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі». Ця річ – це любити один одного. Ми грішники, ми егоїстичні грішники, тому любити інших для нас є дуже неприродно. Для грішника природно – це любити тільки самого себе. Але гарна новина полягає у тому, що у Христі ми маємо перемогу і над гріхом, і над егоїзмом, і можемо любити один одного. Тому Павло не просто читає мораль і каже: «поводьтеся в любові», а добавляє: «… як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі». Христос полюбив нас, і показав Свою любов тим, що віддав за нас Своє життя. Любов Христа була жертовною. І Павло закликає нас у цьому наслідувати Його. Бог хоче бачити у церкві жертовну любов християн один до одного.

Антонім жертовної любові – це егоїстична любов. Ця любов описана у вірші 3: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим». Розпуста та нечисть – це всякого роду сексуальні гріхи і збочення. Зауважте, що це у нашому світі називається любов’ю. Але яка це любов? Це егоїстична любов. Така любов хоче лише брати, але вона нічого ніколи не хоче віддавати. Зажерливість – це ненаситне, неконтрольоване бажання до збагачення, накопичування, до володіння чимось. І заради цього люди готові на все. Їх не цікавить їх ближні, їх не цікавить як живуть інші люди, вони хочуть лише мати цю річ і ту річ, цей автомобіль і той автомобіль. Це люди, для яких їх бог – це речі. Речі, речі, багато речей.

Подивіться ще раз на 3-ій вірш: «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим». Іншими словами, такі речі і християнство – несумісні. Якось коли я навчався в університеті, на іспиті по оптиці професор – це була жінка, запитала студента, що таке інтерференція та дифракція. Як виявилося, той не знав. Професор сказала йому: «Шановний! Якщо ви не знаєте, що таке інтерференція та дифракція, то мені з вами немає про що розмовляти на іспиті з оптики». Розумієте? Якщо ви прийшли на іспит з оптики, то маєте знати що таке інтерференція та дифракція. Подібним чином, якщо ви вважаєте себе християнином, то не може бути ніякої мови про присутність у вашому житті розпусти, нечисті та зажерливості.

Подивимося на вірш 4: «і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування». Цей вірш стосується того, що ми говоримо. Коли людина стає християнином, має змінитися її мова. «Гидота» – це різного роду вульгарні розмови. «Марнословство» – це просте збудження звукових хвиль навколо себе без всякого сенсу. Пуста бочка гримить найголосніше. Так і пусту людину легко угледіти по тому шуму, який вона постійно створює навколо себе. Зважте не те, що коли людина, яка звикла марнословити, спробує сказати серйозні речі, її ніхто не сприйме серйозно, люди так і будуть продовжувати вважати її клоуном. «Непристойні жарти» – це, власне, і є непристойні жарти. Через такі речі люди прощупують і стирають межі дозволеного, стирають межу між білим і чорним. Постійні жарти про непристойне призводять до того, що людина звикає до непристойного, і потім їй значно легше чинити його не лише на словах, але і у справах. У Прип.15:21 написано: «Глупота то радість для нерозумного». Глупі розмови виявляють слабо розвинений  мозок. Такі люди за багатьма словами намагаються заховати свої слабкі розумові здібності. У наш час для чоловіків вважається майже святою справою за пивом поговорити про різні непристойності. Останнім часом від чоловіків активно намагаються не відставати і жінки. На перший погляд речі, перераховані у вірші 4 не здаються нам такими вже серйозними. Але зважте – вони віддаляють від Бога поступово. Вони несумісні з християнством і християнину мають бути противні.

Подивіться вірші 5-6:

5 Знайте бо це, що жаден розпусник, чи нечистий, або зажерливий, що він ідолянин, не має спадку в Христовому й Божому Царстві!

6 Нехай вас не зводить ніхто словами марнотними, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних,

У Ефескій церкві була проблема єресей, тому Павло пише: «Нехай вас не зводить ніхто словами марнотними». Були люди, які навчали, що можна бути одночасно християнином, і отримувати усі блага, які дає християнство, в тому числі і вічне життя у Божому Царстві, і в той же час не відмовлятися від деяких речей, які вони робили і які їм подобалися. Серед таких речей Павло називає розпусту, нечисть і зажерливість. Усі ці речі – це є не що інше, як ідолопоклонство. Ідолопоклонство – це пряме порушення другої заповіді.

Для нас здається дивним, що людина може думати, що можна вважати себе християнином, і одночасно жити розпусно. Ми можемо дивуватись: «Як же таке можливо?» Але ми маємо знати, що диявол дуже хитрий, і легко обманює людину. І тому може доходити до того, що людина може бути справжнім нелюдом, в той же час вважати себе добрим християнином.

У вірші 7 Павло пише: «тож не будьте їм спільниками!» Павло каже: «Не майте нічого спільного з такими людьми! Уникайте їх, не спілкуйтеся з ними». Це може здатися жорстоко. Але ми маємо знати, що ми дуже податливі до впливу. Вплив – це дуже потужна річ. Він передається проти нашої волі. Тому якщо людина називає себе християнином, але живе у блуді, дивиться порнографію, має стосунки «на стороні», живе виключно ради власної наживи – не майте нічого спільного з ними.

У цьому слові Павло перераховує кілька заборонених речей для християнина. Але ніхто не в змозі перерахувати усі речі – які дозволені, і які не дозволені. В минулому році я мав нагоду відвідати музей єврейської історії, який на сучасний лад називається «Єврейський музей і центр толерантності». Там мою увагу привернув досить великий книжковий магазин – усі автори книг були, звичайно, євреї. Досить великий розділ займали твори раввінів – це такі товсті багатотомники, де, здається, описувалися усі випадки життя, і як себе вести в них. Але, насправді, ніхто не може описати усього. У цьому випадку важливо мати принципи у житті. І от з одним із таких принципів Павло знайомить нас тут. Подивіться на вірші 8-13:

8 Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, поводьтеся, як діти світла,

9 бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді.

10 Допевняйтеся, що приємне для Господа,

11 і не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте.

12 Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потаємно!

13 Усе ж те, що світлом докоряється, стає явне, бо все, що явне стає, то світло.

У цих віршах слово «світло» повторюється 6 разів, темрява – 3. Павло знайомить нас із принципом: «жити у світлі». Бути християнином і означає – жити у світлі. Життя у світлі приносить гарні плоди. Світло допомагає нам розрізняти зло від добра. Нарешті світло – лікує. Є хвороби, які лікуються сонячними ваннами. І є гріхи, які лікуються, коли ми робимо їх явними для Христа. Христос не засуджує, він лікує.

Подивимося на вірш 14: «Через це то й говорить: Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!» Кажуть що це цитата із ранньохристиянського гімну, який співали при хрещенні. Хрещення символізує перехід до нового життя, від темряви до світла. Спасіння і нове життя з Христом – це перехід із смерті до життя, із темряви у світло.

На закінчення подивимося вірші 15-17:

15 Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі,

16 використовуючи час, дні бо лукаві!

17 Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня.

У 16-ому вірші для слова «час» ап. Павло використав грецьке слово кайрос (καιρόν). Кайрос – це бог у грецькій міфології, наймолодший син Зевса. Він був богом можливості. Його зображали юнаком, у якого на ногах були крила. Спереду на голові він був волосатий, але ззаду – зовсім лисий. Крила на ногах означали, що він дуже швидко і несподівано приходить і відходить – проноситься повз нас. Волосся спереду означало, що коли він наближаться, то у нас є можливість його вхопити. А лисина ззаду – що якщо він пройшов, то ми його більше не схопимо.

До чого це я кажу? У цих віршах Павло протиставляє мудрість  і немудрість, розуміння і нерозуміння. Бог порахував наші дні. Наш час обмежений. Ніхто з нас не знає, скільки буде жити, лише один Бог. Тому нам потрібно вчитися правильно використовувати свій час. Яким же чином нам його правильно використовувати? Нам потрібно ловити можливості, які випадають нам у житті.

У наш час є багато вчень про правильне використання часу. Але ще ніколи люди його так бездумно не витрачали на розваги, ігри, Інтернет, і багато інших речей. У теорії часу є навіть спеціальний термін – «поглиначі часу» – це речі, які безсовісно забирають у нас час. Марнуючи час, люди не готуються зустрічати можливості, які Бог посилає їм у житті. В результаті, коли такі можливості і приходять, вони виявляються зовсім не готові їх ловити і вони лише проносяться повз них.

Люди думають, що з часом усі їх життєві проблеми вирішаться. Але сам по собі час нічого не вирішує і не робить. Ніхто за нас не буде жити наше життя і вирішувати життєві питання. Більше того, серйозні життєві питання не вирішуються за день і за рік – над ними потрібно працювати роками. Тому нам потрібна мудрість. Де ж нам взяти мудрість? Життєва мудрість приходить від Бога. Коли нам випадає можливість навчатися – нам потрібно навчатися із усіх сил. Коли можливість працювати – працювати. Можливість від Бога одружитися чи вийти заміж – потрібно приймати рішення. Можливість побути з дітьми – потрібно побути з ними, тому що вони дуже швидко ростуть. Можливість побачити батьків – побачитись, бо ми не знаємо, чи побачимо їх знову.

І коли ми говоримо про можливості, то повинні сказати про одну, яку ні в якому разі не можна пропустити – це можливість отримати спасіння. Люди часів Ноя їли, пили, одружувалися і виходили заміж. Вони насміхалися над Ноєм, який проповідував їм про Божий суд. Коли наступив потоп, усі можливості були втрачені, і вони усі загинули. Юда ходив з Христом 3,5 роки. Він мав унікальну можливість стати Апостолом, поряд з Петром чи Іваном. Але він безпечно упустив цю можливість, зрадивши Христа. З іншої сторони були люди, які не упустили цей головний шанс у своєму житті. Тут ми згадуємо Вартимея, сліпого. Коли він почув про Ісуса, то дуже захотів зустрітися з Ним. Але він не міг піти шукати Його, бо був сліпий. Але він все таки надіявся, що такий шанс випаде йому у житті. Коли він сидів на виході з Єрихону, повз те місто проходив Ісус. Коли Вартимей дізнався, про це, то зрозумів, що це і є його шанс – напевно перший і останній. І він почав почав голосно кричати: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!» Люди заставляли його мовчати, але він кричав ще голосніше. Ісус почув його крик, вилікував його сліпоту, і дарував Йому спасіння і місце у Своєму Царстві. Не пропустіть Свої можливості.

Хай Господь зробить нашу церкву каналом, через який буде передавати Свої благословіння іншим людям. Амінь.

(п. Яків)