head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Перемога в духовній битві – однодушна молитва зі співробітниками” (Вихід 17:8-16)

«Перемога в духовній битві – однодушна молитва зі співробітниками»

Вихід 17:8-16
Ключовий вірш 17:11: «І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик»

Один пастор сказав, що коли стаєш християнином, то у житті з’являється 3 речі: перша, це неймовірна внутрішня радість, другу я на жаль забув, а от третю запам’ятав добре – це проблеми. Сьогодні ми, власне, і поговоримо про них. З того часу, як Ізраїльтяни залишили Єгипет, проблем у них точно вистачало: спочатку їх чуть не повбивала Єгипетська армія, потім у них не було води, потім – їжі, потім знову води, а ось тепер їм прийшлося знову воювати. Через різні проблеми Бог навчав їх, і навчає нас. Давайте сьогодні вивчимо цей урок.

Подивимося на вірш 8: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі». Амаликитяни були нащадками Ісава, брата патріарха Якова (Бут.36). Яків і Ісав були рідними братами, але і зовнішньо, і внутрішньо були зовсім різними. З однієї сторони Яків, звичайно, був негідником, але з іншої він мав духовне бажання і правильну систему цінностей, на основі яких Бог виховав його і зробив патріархом. Однією з його дружин була Лія, яку називають матір’ю Ізраїльського народу, одним із його синів був Йосип, якого називають тінню Ісуса Христа, а від нащадків його сина Юди народився Сам Спаситель Ісус Христос. Нащадки Якова були благословенні. Чого не можна сказати про нащадків Ісава. Ісав був повною протилежністю Якову. Він жив лише тілесним життям. Його життєвим принципом було: «Якщо тобі щось подобається, то іди і бери». Він продав Якову перворідство за сочевичне вариво. Він був спортивної комплекції, мисливцем. Він подобався жінкам, і жінки подобались йому. Він брав собі жінок, які йому подобались, не дивлячись на їхній світогляд і систему цінностей. Однією з них була Ада, від якої народився Єлифаз, а одним із синів Єлифаза був Амалик, від якого власне і пішло те плем’я (Бут.36). Алаликитяни якраз жили на Сінайському півострові, по якому проходили Ізраїльтяни. Звичайно, Ізраїльтяни не були налаштовані вороже. Вони хотіти просто якнайшвидше дістатися до обіцяної Богом землі. У 8-ому вірші написано: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі». В книзі Повторення Закону 25:17,18 описано більш детально що там відбувалося: «Пам’ятайте, що зробив був тобі Амалик у дорозі, коли ви виходили з Єгипту, що спіткав тебе в дорозі, і повбивав між тобою всіх задніх ослаблених, коли ти був змучений та струджений, а він не боявся Бога». Ізраїльтян було близько 2 мільйонів. Це – дуже великий народ. Амаликитян було значно менше, і вони не могли так просто взяти і завоювати їх. Тому вони вибрали підступну тактику: вони нападали на задніх, які були ослаблені, вбивали і грабували. Якщо ви дивилися фільми про тварин, то могли помітити, що вовки чи леви роблять так само: вони вибирають у стаді самих ослаблених, які відстали від стада, і полюють на них. Таку ж хижацьку тактику вибрали і Амаликитяни. Фактично, Амаликитяни були розбійниками і грабіжниками, такими собі піратами пустелі. Їх набіги траплялися не раз і не два. Можливо Ізраїльтяни чекали, що це скінчиться само собою. А можливо думали, що Бог зробить все Сам, як Він зробив з Єгипетською армією. Як ви пам’ятаєте, тоді за ними погналась відбірна Єгипетська армія на колесницях. Але Бог розсунув води моря, і вони перейшли по ньому як по суші. Коли ж єгиптяни кинулись за ними, води моря зійшлись, і усі вони потонули. Кажуть, що недавно в тих місцях відкопали велике кладовище воїнів, можливо то вони і є. То була велика перемога, але Ізраїльтяни нічого не зробили для неї. Усе, що їм залишалося, це зручно вмоститися на березі моря і спостерігати, як гине колись велика єгипетська армія. Можливо вони очікували, що і тут буде щось подібне. І дійсно, до цього часу Бог оберігав їх від війни. Коли вони вийшли з Єгипту, Він не повів їх близькою дорогою, що народ не злякався війни, тому що та дорога пролягала через войовничо налаштованих Хананеїв, яким лише дай привід, то не оберешся лиха. Але на цей раз Бог не зробив усе сам. Набіли Амаликитян продовжувались, вони ставали усе більш наглі і агресивні і їх уже не можна було більше терпіти і ігнорувати. Нарешті Ізраїльтяни зрозуміли, що на цей раз ніхто не буде робити їхню роботу. Вони мають самі взяти відповідальність за цю проблему. Їм прийдеться воювати самим. Бог вчив їх перемагати свій страх і не боятися війни. За добру і правильну справу вони мали воювати.

Подивимось на вірш 9: «І сказав Мойсей до Ісуса: «Вибери нам людей, і вийди, воюй з Амаликом. Узавтра я стану на верхів’ї гори. А Божа палиця буде в моїй руці»». Для війни необхідна стратегія. Ця стратегія, власне, і описана в цих віршах. Мойсей розділив людей на 2 табори: перший, більший, очолював Ісус. Він мав піти і дати відсіч наглим Амаликитянам. Інший, значно менш численний мав за них молитися.

Як ми знаємо, Мойсей отримав кращу освіту свого часу в Єгипті. І, звичайно, він був навчений і воєнній справі. Якось, коли один Єгиптянин ображав Ізраїльтянина, Мойсей вбив його голими руками і закопав у піску. Мойсей був гарним воїном і міг повести за собою народ. Але він взяв на себе більш важку і відповідальну справу – молитву.

Якщо ви читали або дивилися щось про війни, то могли помітити, що там завжди описують воєначальників, кількість військ, яке і скільки озброєння вони мали і так далі. Із усього цього ми лише знаємо, що воєначальником Ізраїльтян був Ісус. І більше нічого. Автор опускає різні військові деталі. Проте він описує молитовну боротьбу Мойсея і показує, що між перебігом воєнних дій і молитвою Мойсея існував прямий зв’язок.

Подивимось на вірші 10,11: «І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори. І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик». Тут ми бачимо неймовірну силу молитви: коли Мойсей молився і підіймав руки, то перемагав Ізраїль, але коли втомлювався і опускав, то Амалик. Ізраїльтяни не були добрими воїнами, вони не вміли воювати. В Єгипті вони навчилися лише робити цеглу і скаржитись. Але коли Мойсей молився за них, то вони перемагали в битві з Амаликитянами. Молитва – це прохання про Божу допомогу. Звичайно, якщо людина не вірить в існування Бога, то і не вірить, що можна отримати допомогу від Нього. З її точки зору можна надіятись лише на саму себе і вірити в саму себе. Але Мойсей знав Бога особисто. І він бачив, що Бог зробив з Єгипетською армією – самою кращою армією того часу. Мойсей знав, що Бог живий, і що Його допомога реальна.

Колись, коли не було тракторів, поля орали кіньми. І навіть у наш час деінде у селі ще можна побачити таку картину. Але зараз це роблять трактори – на порядки швидше і ефективніше. Зараз багато говорять про різні методики служіння, які більш ефективні, які менш. Але усе це нагадує бажання орати поля кіньми, тоді коли є можливість це зробити трактором. Християни не воюють із політичними системами і іншими людьми. Наші битви – духовні. Ми не можемо перемогти просто фізичною зброєю. Тому нам потрібно просити Бога застосувати Його силу у нашій ситуації. Іншими словами, нам потрібно молитися. Коли щось не виходить, люди часто дорікають один одному, осуджують, сваряться. Але такі речі погано допомагають. Точніше сказати, вони зовсім не допомагають, але роблять справу ще гірше. Тому нам не потрібно воювати з іншими людьми. Нам потрібно молитися за них.

Божі служителі мають справу з людьми. Які методи впливу вони мають на людей? Є лише 2 легальних методи: це проповідь слова і молитва. Звичайно, є нелегальні методи впливу: обман, шантаж, тиск, різного боку спекуляції і маніпуляції, залякування – але вони не застосовні в церкві. Їх застосовують в політиці і в бізнесі. В церкві – лише проповідь слова і молитва. Це ще більше підвищує цінність молитви. Тому нам потрібно вчитися молитися. Але проблема в тому, що цьому не можна навчитися швидко. Навчитися молитися – це довге і важке навчання. Це майстерність, яку необхідно постійно відточувати. Ми хочемо мати духовне пробудження в церкві. Ми хочемо, щоб приходили до Христа наші діти. Ми хочемо, щоб зростало нове покоління братів і сестер. Але якщо ми не молимось, то нічого цього не буде. Цього неможливо досягти людськими силами. І тоді докором звучать до нас слова ап. Якова: «Бажаєте ви – та й не маєте, убиваєте й заздрите – та досягнути не можете, сваритеся та воюєте – та не маєте, бо не прохаєте…» (Як.4:2).

І друге, в молитві нам потрібна підтримка. Подивимося на вірші 10б-13:

10б А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори.
11 І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик.
12 А руки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця.
13 І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча.

Мойсей пішов молитися не один. Він взяв з собою команду – Аарона на Хура. Вони боролися разом з Мойсеєм. Вони молились, поки війна не була виграна – поки Амалик не був переможений. Кожному з нас потрібна підтримка просто тому, що ми втомлюємось. Ми втомлюємось фізично, і ми втомлюємось духовно. Зараз активно пропагується ідея таких собі суперменів і супервуменів – героїв, які одні справляються із цілою когортою ворогів. Але так буває лише у фільмах. У реальному житті ми втомлюємось і нам потрібна підтримка.

Дуже часто так буває, що працюючи разом, люди так зненавиджують один одного, що потім все життя не хочуть бачити. Але нам потрібно з часом зробити наших братів і сестер своїми добрими друзями. І тоді, коли наступить критичний момент, вони не відвернуться від нас, а підставлять нам своє плече, як це зробили Аарон і Хур для Мойсея.

Ісус обіцяв:

19 Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!
20 Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них (Мф.18:19-20).

Ці слова Христа кажуть про те, наскільки ми потребуємо один одного. В Екк.4:12 написано: «…і нитка потрійна не скоро пірветься!» Це означає що поодинці кожен – це як нитка, яку так легко порвати, щоб він не думав. І, залишившись наодинці з людиною стається лише одне – він рветься як та нитка. Тому потрібно вчитися дружити і об’єднуватись. Ми потрібні один одному більше, ніж ми думаємо. У фільмі «Отець Піо» одному священику сказали: «Ти не потрібен церкві». Він відповів: «Але церква потрібна мені». Нам потрібна церква, нам потрібні брати і сестри.

Подивимось на вірш 14: «І сказав Господь до Мойсея: Напиши це на пам’ятку в книзі, і поклади до вух Ісусових, що докраю зітру Я пам’ять Амаликову з-під неба». «Стерти пам’ять з-під неба» – означає повне винищення. Це дуже, дуже серйозне покарання. В наш час воно виглядає дуже не гуманним. Однак воно говорить про те, що проступки Амалика були дуже серйозними. За що ж Бог так покарав Амаликитян? Вони не лише займалися грабежем і розбоєм. Вони ще до того противились Самому Богу, противились тому, що хотів зробити Бог – привести Свій народ до обіцяної землі.

Звичайно, часто Ізраїльтяни поводили себе не дуже добре. Вони нам часто не подобається. Але, тим не менше, вони були Божим народом, Бог турбувався за них і Бог оберігав їх. Хто піднімав руку на них, піднімав руку на Самого Бога і ніс за це серйозну відповідальність. Народи мали це знати. Вступити в війну з Божим народом – це вступити у війну з Богом. Вони мали 10 разів подумати, перш ніж це зробити.

У наш час Божий народ – це церква. Її часто критикують, іноді заслужено. Але ніхто не може знищити церкву. Хто пробував це зробити, був покараний.

Сьогоднішній урок: коли ми зустрічаємо ворогів чи проблеми – шукайте співробітників і моліться. Хай Господь навчить нас молитися.

(п.Яків)