РОЗКВІТЛА ААРОНОВА ПАЛИЦЯ В КОВЧЕЗІ

Числа 16-17

Ключовий вірш 17:25 : “І сказав Господь до Мойсея: Верни Ааронову палицю до ковчегу свідоцтва, щоб берегти на ознаку для неслухняних синів, і спиниш їхні нарікання проти Мене, щоб не повмирали вони”

Сьогодні ми продовжуємо цикл проповідей присвячених будові скинії і ковчега свідоцтва. Ми вже говорили про те, що будова скинії включала в себе особливе приміщення в ній — святе святих. Це була найбільш свята, найбільш сакральна зона, куди не міг увійти навіть звичайний священик, не кажучи вже про просту людину. В цьому приміщенні стояла лише одна річ — ковчег заповіту покритий кришкою відкуплення, де Бог призначав аудієнцію Своєму народу в лиці первосвященика. Там Бог являв їм Свою волю і пробачав їхні гріхи, приймаючи відплатою за них кров тварин.

Що собою представляв ковчег? Це був дерев’яний ящик обшитий золотом зсередини і ззовні. Ми розуміємо, що якщо є ящик, значить в ньому щось повинно лежати. І ми пам’ятаємо, що Павло в посланні до Євреїв перелічує три речі, які були в ковчегу. По-перше, це кам’яні таблиці з Господніми заповідями. По-друге, посудина з манною. І по-третє — палиця Аарона, що розквітла. Ми вже розглядали детально значення посудини з манною на минулому Богослужінні. А сьогодні я пропоную розглянути значення розквітлої Ааронової палиці. Однак, для цього нам доведеться відійти від книги Вихід і тимчасово зануритись в книгу Чисел, бо події, що описують як і коли ця палиця потрапила до ковчегу описані саме там. Ці події відкривають нам дещо дуже важливе про Бога та про Його турботу про Свій народ. Звичайно, деякі речі з того що описано в книзі Чисел сьогодні, в часи Нового Заповіту вже не актуальні, або здійснюються по-іншому. Тим не менш сам принцип Божого керівництва і сам Бог — не змінились. Тож, хай Господь проведе зараз нас у вивченні цього уривку, відкриє нам Себе і пошле благодать.

Подивіться вірші 16:1-3: “І взяли Корей, син Їцгара, сина Кегата, сина Левієвого, і Датан, і Авірон, сини Еліявові, та Он, син Пелета, сини Рувимові, та й повстали проти Мойсея, а з ними двісті й п’ятдесят мужа Ізраїлевих синів, начальники громади, закликувані на збори, люди вельможні. І зібралися вони на Мойсея та на Аарона, та й сказали до них: Досить вам, бо вся громада усі вони святі, а серед них Господь! І чому ви несетеся понад зборами Господніми?”.

В цьому уривку описується як деякі вельможні з Ізраїлевих синів збунтувались проти Мойсея, Аарона та їхнього керівництва. Як і чому це сталося? Для цього нам потрібно зрозуміти історичний момент в якому вони опинились.

Ці події сталися вже після того, як Мойсей і весь народ досягли границь обіцяної землі, послали туди шпигунів, почули невтішні новини, що земля охороняється великим і сильним народом, отримали велику поразку і повернулися в пустелю. Бог розгнівався на цих людей за їхнє невірство, невдячність та нарікання і сказав, що жоден із них не увійде до обіцяної землі, тільки їхні діти зможуть володіти нею.

Нам треба розуміти, що навіть, коли євреї перебували в рабстві в Єгипті, вони не були усі однакові і рівні. В них був свій соціальний устрій. Вони жили окремим суспільством в землі Ґошен. Тож в них були поважні старійшини і звичайні люди. Були люди, які відповідали за зв’язки з єгиптянами і наглядали за роботами. Були люди, які виконували якісь священицькі обов’язки і т.ін. В них було звичне і розмірене життя. Мойсей увірвався в нього, як ураган і порушив усі звичні порядки. Він пообіцяв вивести їх з землі рабства і привести до землі, що тече молоком і медом. Бог через нього явив велику силу і суди над єгиптянами і турботу про Свій народ в пустелі. Лідерство Мойсея було незаперечним… принаймні допоки він вів їх до обіцяної землі і до світлого майбутнього. Але тепер ситуація змінилася. Вони вже нікуди не йшли. Тепер перед ними була одна перспектива: 40 років кружляти навколо однієї гори пустелею і померти там. Тепер, коли Мойсей вів їх до певної смерті в пустелі, в людей виникло питання: “а чи варто йти за ним далі?”

Це питання підняли лідери великих родів з Левієвого та Рувимового племен. Власне, вони висунули проти Мойсея три звинувачення:

Перше. У вірші 3 вони кажуть, що Мойсей та Аарон підносяться над громадою, самі собі щось вирішують, а усі мають їх слухатись. “…вся громада усі вони святі, а серед них Господь!” — кажуть вони. Хіба вони не вільні самі вирішувати куди йти і як жити далі? Чим таким відрізняються Мойсей і Аарон, що саме з ними говорить Бог і через них діє?

Друге. У вірші 13 вони кажуть, що Мойсей вирішив використати ці події для того, щоб підняти свій соціальний статус і самому приєднатися до вельмож. Вочевидь, до цього рід Мойсея не мав особливого статусу в соціальній системі євреїв. Цікаво також, що і його діти не стали кимось особливим для Ізраїлевих синів. Однак, священство, яке Господь поклав на Аарона залишилось привілеєм і обов’язку його нащадків аж до часів Ісуса Христа.

Третє. У вірші 14 вони кажуть, що Мойсей не виконав обіцянку і вивів їх з гарної землі, але в обіцяну землю не ввів. Тому, тепер йому нема віри і вони вже не мусять його слухатись.

По-правді кажучи, ці звинувачення не були зовсім вже безпідставними. Мойсей та Аарон справді не були якимось особливими людьми і взірцем святості для інших. Наприклад, Мойсей мав жінку ефіоплянку, за що заслужив свого часу нарікання від своїх ближніх. Бог через Мойсея звелів Своєму народу не утворювати сімей з людьми інших народів. Але сам Мойсей в цьому питанні не міг бути взірцем для свого народу.

Аарону і його нащадкам Бог дав привілей і обов’язок заступати народ Божий перед Божим престолом, приносити жертви і здійснювати священицьке служіння в Божій присутності. Може Аарон був таким особливим і святим, що Господь обрав саме його? — зовсім ні. Саме Аарон очолив народ коли Мойсей був на горі з Богом, а люди прийшли до нього і сказали: не знаємо що сталось з Мойсеєм, дай нам іншого бога. Аарон зібрав золоті прикраси і з них вилив золоте теля і збудував перед ним жертовника і сказав: “Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!” (Вих.32:1-6).

Вони справді були не краще і не святіше за інших євреїв. То може тоді звинувачення Корея і його спільників були справедливі? Аж ніяк! Тому що можливість наближатись до Бога і перебувати в Його присутності — не є одним з базових і невід’ємних прав людини. Це взагалі не право! Це — незаслужена милість і благодать. Амінь.

Мойсей дуже добре це розумів. Тому, коли до нього дійшли ці звинувачення, він не став розказувати про те, що він багато страждав і народив цей народ і тому має право керувати ними. Він не став доводити, що розуміє Божу волю краще за інших. Він взагалі не говорив про себе. Подивіться вірші 16:4,5 “І почув це Мойсей, та й упав на обличчя своє. І промовив він до Корея та до всієї громади його, говорячи: Уранці Господь дасть знати, хто Його та хто святий, щоб наблизити його до Себе; а кого вибере, того Він і наблизить до Себе”.

Бог дуже явно підтвердив ці слова Мойсея. На наступний день 250 чоловіків, які прийшли до Бога за власним розсудом, з власними кадильницями загинули, бо від Бога вийшов вогонь і поглинув їх. Ми бачимо, що Господь приймає тільки те служіння, яке визначив Сам призначив, того священика, якого Він Сам поставив.

Авірон та Датан, які поставили під сумнів, що це Бог через Мойсея направляє Свій народ, також загинули. Під ними розсілась земля і поглинула їх разом зі всіма їхніми родами, наметами та скарбом. Люди, які нарікали через те, що покарання було занадто суворим також загинули.

Щоб раз і назавжди вирішити це питання і більше не повертатись до нього, Господь наказав зробити наступне: подивіться вірші 17:17-20 “Промовляй до Ізраїлевих синів, і візьми від них по одній палиці для батьківського дому, від усіх їхніх начальників для дому їхніх батьків, дванадцять палиць; і напиши ймення кожного на палиці його. А Ааронове ймення напишеш на Левієвій палиці, бо одна палиця для голови дому батьків їх. І покладеш їх у скинії заповіту перед ковчегом свідоцтва, де Я, за умовою, буду являтися вам. І станеться, той чоловік, що Я виберу його, його палиця зацвіте. І Я відхилю від Себе нарікання Ізраїлевих синів, що вони нарікають на вас”.

Суть веління була досить проста: принести палицю від кожного племені Ізраїлевих синів з іменами начальників родів. А від Левієвого племені — з іменем Аарона. Той, чия палиця зацвіте і є той, кого обрав Господь, щоб наблизити до Себе.

Звичайно ж, зацвіла палиця Аарона. Бог підтвердив Своє обрання, яке раніше проголосив через Мойсея. Палиця не просто зацвіла, подивіться вірш 23: “І сталося назавтра, і ввійшов Мойсей до скинії заповіту, аж ось зацвіла Ааронова палиця для Левієвого дому, і пустила пуп’янки, і зацвіла квіткою, і випустила дозрілі мигдалі!”. Тобто на палиці одночасно були присутні і квіти і пуп’янки і дозрілі плоди. Це було явне чудо, яке не можна сфальсифікувати. Усім стало ясно, що саме на Аарона та його нащадків Бог поклав обов’язок священицького служіння перед Його лицем на всі роди. Цей привілей можна було втратити, Божа історія знала такі випадки. Але його не можна було купити чи заробити жодним способом.

Про що ж таке важливе говорить ця розквітла Ааронова палиця, що Господь звелів покласти її до ковчегу свідоцтва серед дуже небагатьох речей, і берегти на ознаку для наступних поколінь?

По-перше, ми вчимося тут правильному ставленню до служіння священика. Корей розглядав це служіння, як джерело влади, поваги і привілеїв. В древньому світі багаті та знамениті люди зазвичай купували собі священицькі привілеї для статусу. Але Бог покликав Аарона до цього служіння не для того, щоб він величався і підносився, а для того, щоб він представляв собою народ, коли приступав до престолу благодаті. І коли Аарон кропив кров’ю на кришку ковчега, Бог дійсно пробачав гріхи Свого народу, бо перед престолом благодаті стояв законний представник. Але якби туди увійшов хтось інший, він би не був прийнятий, бо Бог не призначав його. Аарон не міг самовільно передати чи продати цю представницьку функцію комусь іншому. Ніхто інший не міг зняти з нього ці повноваження чи наділити ними ще когось. Тому що це визначав тільки Бог: “Господь дасть знати, хто Його… а кого вибере, того Він і наблизить до Себе” (Чис.16:5).

Чи міг первосвященик бути негідною людиною? — так, таке бувало і не раз. Ми вже говорили про Аарона, первосвященики часів Христа також були негідними людьми. Більше того, можна з впевненістю казати, що жоден з первосвящеників не був досконалим, і вони служили в земній тимчасовій і недосконалій скинії. І вони приносили недосконалі жертви, які не могли очистити серця і совісті. Але це служіння все одно було особливим. Чому? — бо воно вказувало на іншого, на істинного Первосвященика — на Ісуса Христа. Він — Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина (Євр.8:2). Він увійшов не в рукотворну святиню, що була образом справжньої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас (Євр.9:24). Він приніс не кров телят і козлів, а Свою Кров, Кров Сина Божого, пролиту за наші гріхи (Євр.9:12). І ми знаємо, і цілковито впевнені, що Він був прийнятий Богом і набув для нас, тих хто вірить в Нього, вічне відкуплення, бо Господь обрав Його бути Первосвящеником навік і Агнцем Божим, що бере на Себе гріх світу. Амінь.

По-друге, ми вчимося про те, як Бог турбується про Свій народ і управляє ним. Як Він це робить? — Через Своїх призначених служителів. Бог призначив Мойсея та Аарона турбуватись про Свій народ в пустелі. Так само потім Бог давав Ізраїлю суддів, царів та пророків через яких здійснював Свою волю і виховував Свій народ. Коли люди впокорювались перед Богом, слухались Його служителів і приймали Його керівництво, вони були щасливі і, навпаки, вони багато страждали, коли повставали проти Бога.

Це стосується не лише Старого Заповіту. Сьогодні Бог так само турбується про Свою Церкву через призначених служителів. Звичайно, в певному сенсі нам трошки важче, бо в Аарона була розквітла палиця на підтвердження своїх повноважень, а в нас такої нема. Тим не менше ми можемо бачити, як Бог наділяє необхідними і різноманітними дарами різних людей в церкві, щоб вони могли разом трудитись для укріплення та виховання Божого народу. Ці дари різні: одному Бог дає дар навчати слову, іншому — керувати церквою, а третьому — турбуватись про бідних, четвертому — співати хвалу. Але ці різноманітні дари даються не для того, щоб роз’єднати церкву, навпаки — для того щоб збудовувати спільноту Божих дітей. І коли ми визнаємо Боже керівництво і Боже помазання не тільки в своєму служінні, але і в служінні іншого виду, на іншій людині — ми збудовуємо церкву Божу. Амінь.

Тим не менше, церква — це зібрання грішних людей, тому тут не буває без перекосів, конфліктів, взаємних звинувачень та іншого. Перекоси бувають, як в одну, так і в іншу сторону.

З одного боку, люди можуть використовувати різні маніпуляції для того, щоб захопити владу в церкві і панувати над братами й сестрами. Коли біблійні принципи керування церквою відсуваються в сторону, виникає небезпека: церква будується по моделі, що не відповідає Писанню. Не як тіло Христове, а як бізнес-корпорація чи за армійський підрозділ. Така церква може рано чи пізно опинитись у розпорядженні виконавчого директора з такою повнотою влади, якій міг би позаздрити навіть якийсь середньовічний Папа Римський.

З іншого боку, коли пастир вивчає Писання з ягням, чи проповідник навчає церкву з кафедри, хтось може сказати: а Іван в своєму посланні каже, що і на мені перебуває помазання і я не потребую, щоб хтось мене навчав (1Ів.2:27). Подібно до Корея, вони кажуть: ми усі Божий народ, усі святі і Господь серед нас, усі маємо Духа… чому ти вважаєш, що ти знаєш краще ніж я? На цій підставі з’являються церкви які відкидають взагалі будь які інститути і форми правління. Та як би вони не намагались проголошувати рівність, все одно одні з них стають більш впливовими в одних сферах, інші — в інших.

Сьогоднішнє слово нагадує нам, що керівництво Церквою — це не людська, а Божа справа, хоч і здійснюється вона через слабких людей. Ця істина повинна приводити до смирення тих, кого Господь поставив керувати церквою. Щоб вони пам’ятали, що істинний Глава і Пастир Церкви — це Христос, а вони — лише Його помічники. Що церковна влада є службовою і декларативною, оскільки лише Святе Писання є єдиним правилом віри. Що жодна церковна влада не може видавати веління, які зв’язують совість людини.

З іншого боку, ця істина повинна приводити до смирення і всіх інших, щоб слухатись Біблійного вчення, визнавати і підтримувати служіння лідерів, приймати церковну дисципліну і т.ін. Тому що хоча церковна влада може помилитись через людську слабкість, тим не менше саме на ній лежить відповідальність і обов’язок за дотримання законів Божого слова. І коли спільнота Божих людей буде дотримуватись означених принципів і пам’ятати про Ааронову розквітлу палицю в ковчегу, тоді сила  дисципліни і Божого керівництва послужать на славу і добро Церкви. Амінь.

В кінці кінців нам треба пам’ятати п’яту заповідь і того, чого вона навчає. Джерело усілякої влади є Бог. Він наділяє людей повноваженнями на різних рівнях: батьки і діти, вчителі і учні, лідери церкви та її члени і т.ін. І коли ми поважаємо Боже керівництво і людей, яких Він поставив творити Його волю, тоді наші дні продовжаться на землі і  наші життя будуть сповнені усіляких Його благословень. Амінь. Хай Господь допоможе нам бачити Його керівництво в наших життях, сім’ях і церкві. І хай Його сильна рука веде нас до благословенного і плідного життя. Амінь.

(п. Йонатан)