Вивчення Біблії: Проповідь “Ввійти в Святе Святих” (Вихід 37:1-9)

ВВІЙТИ В СВЯТЕ СВЯТИХ

Вихід 37:1-9
Ключовий вірш 9 : “І були ті херувими з простягненими догори крилами, і затінювали своїми крилами над віком, а їхні лиця одне до одного; до віка були схилені лиця тих херувимів”

Сьогодні ми продовжуємо вивчати про будову скинії, яку ізраїльтяни звели в пустелі з Господнього веління. Ми вже говорили про її будову в загальному, про те, що ця скинія була втіленим бажанням Бога бути зі Своїм народом. Говорили більш детально про деякі її складові: ворота, двір скинії та святилище. І сьогодні ми поговоримо про те, що знаходилось в самому серці скинії, а потім і Єрусалимського храму — про святе святих.

Можливо в когось може виникнути запитання: “навіщо ми так докладно розглядаємо будову якогось намету в пустелі?”. Намету, якого вже кілька тисяч років нема, і не тільки його, а і храму, побудованого після скинії. Ніхто в світі, навіть самі юдеї, а тим більше християни, більше не користуються цим в своєму богослужінні. Вже кілька тисяч років, як жертовник згас а святилище перетворилось на пустку. Навіщо ж нам це потрібно? Але нам це справді необхідно. Тому що, по-перше, це одкровення Бога про самого себе. Через те, який спосіб стосунків Бог обрав зі Своїм народом, яке поклоніння приємне Йому, ми можемо бачити те, який Бог є. І якщо ми хочемо знати і поклонятися Богу Біблії, а не якомусь придуманому богу, тоді ми маємо приймати все, що Він говорить про Себе. Амінь.
Але ще є, по-друге. Так от, по-друге, скинія і весь її устрій — це видимий образ стосунків які існували між Богом та Його народом. Стосунків, які змінилися через Ісуса Христа. І розглядаючи те, що було тоді і те що є зараз, ми в більшій повноті можемо осягнути ті багатства і ту благодать які ми, віруючі Нового Заповіту, отримали через заслуги Христа.

Хай Господь проведе зараз нас в цьому служінні і збагатить наші серця радістю, благодаттю, вірою і вдячністю від роздумів над Його справами і Його спасінням.

Отже, увійшовши ворітьми, пройшовши через двір скинії і опинившись в святилищі людина опинялася перед завісою. Там, за завісою знаходилось святе святих. Найбільш закрита, найбільш сакральна частина скинії. Якщо по єврейському табору міг ходити будь хто, то двір скинії був відкритий тільки для народу Божого, святилище — тільки для священиків для щоденного служіння, але потикатись до святого святих було зась будь кому. Навіть первосвященик міг увійти туди лише за певних обставин із дотриманнях спеціальних процедур.
Що ж знаходилось там, за завісою? Може там знаходились дивовижні незліченні багатства єврейського Бога, на які жоден смертний не мав права дивитись? — саме так думали римські воїни, які в І ст. захопили і зруйнували храм в Єрусалимі. Але, на свій подив, вони не знайшли там нічого. Може тоді там знаходились якісь таємні знання, відкриті тільки для посвячених? — також ні. Єдина річ, яка знаходилась у святому святих — це ковчег заповіту, опис якого ми знаходимо в сьогоднішньому уривку.

Що ж собою являв цей ковчег? — це був великий ящик близько 1.2м в довжину, і 70см в ширину і в глибину. Ящик було виготовлено з акаційного дерева і обшито листовим золотом з зовні і з середини. Також до ковчега в комплекті йшла кришка, виготовлена з щирого золота. Зверху на кришці майстер встановив два золотих херувими, так що вони з кришкою являли собою єдине ціле.

В інших місцях Писання ця кришка також називається престолом благодаті, або ж кришкою викуплення. Тут, на цьому місці Бог, як Цар, давав урочисту аудієнцію Своєму народу. І це була зовсім не буденна подія. Унікальна, таємнича, дуже святкова. Тільки один раз на рік, в день викуплення, сюди приходив первосвященик. Він омивав своє тіло чистою водою і вдягав спеціальний урочистий одяг. Він йшов не з пустими руками. Він ніс перед собою золоту кадильницю, і густий її дим беріг його очі від прямого погляду на Божу славу. На кришку він кропив спочатку кров жертви за свій гріх, а потім, кров жертви за гріхи всього народу. Там, під ангельськими крилами, над кришкою, священик схилявся перед Царем Ізраїлю і херувими (служебні духи), які весь час перебували у присутності Бога, в тіні своїх крил ховали грішника від неприступного світла (1Тим.6:16) Господньої слави.

Над кришкою, в тіні ангельських крил, по благодаті Своїй, святий Господь приймав кров тварин як відплату за гріхи людей і милосердям Своїм Він велично покривав їхні провини. По благодаті Своїй з престолу Свого Він об’являв їм Свою волю і відкривався їм Сам:“І Я буду тобі відкриватися там, і буду говорити з тобою з-над віка з-посеред обох херувимів, що над ковчегом свідоцтва, про все, що розповім тобі для синів Ізраїлевих” (Вих.25:22).
Це місце: Божий трон над кришкою ковчега було самим центром життя єврейського народу, самим центром їхньої релігії, самим центром їхнього поклоніння. Яка це радість, яка це благодать — Бог посеред народу Свого. Бог милостиво приймає і благословляє народ Свій. Бог говорить живе слово Своє. І цей Бог завжди за завісою. Так близько, і в той самий час так далеко.

Ви можете уявити собі життя і служіння священиків у святилищі. Кожного дня вони приходили щоб запалювати пахощі на кадильному жертовнику. Кожного дня вони оновлювали світло і знімали нагар з світильника. Кожного тижня вони міняли хліби на столі і їли їх перед завісою. Все, що було між ними і ковчегом заповіту, між ними і Божою присутністю — це просто шмат тканини, завіса. Не було ніякої варти, не було замкнених дверей, кодових замків, неприступних мурів. Одна лише завіса. Як цікаво, напевне, їм було хоч одним оком поглянути на святиню. Але ні в кого навіть думки такої не виникало — переступити Божу заборону: “Промовляй до Аарона, брата свого, і нехай він не входить кожного часу до святині за завісу, перед віко, що на ковчезі, щоб не вмер він, бо Я в хмарі являюся над тим віком” (Лев.16:2). Ця завіса являла собою розділення між святим Богом і грішною людиною: дороги нема, шлях закрито.
Але в Новому Заповіті ми знаходимо вже зовсім іншу картину. В Євр.4:16 ап. Павло закликає нас, віруючих в Ісуса Христа: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”.

До престолу благодаті — це не до якогось уявного трону, де милостивий Бог являє Свою благодать, коли ми співаємо хвалу. Павло вказує саме на це місце в Святому святих, на кришку ковчега заповіту, на серце поклоніння, на місце, яке було завжди закрите для грішників. Він каже: туди, де завжди висіла табличка: “СТОП”, “Прохід заборонено” тепер висить табличка: “Ласкаво просимо”, тому приступаймо з відвагою. Раніше ми знайшли би там лише осуд святого Бога і смерть, але зараз ми знаходимо там благодать і своєчасну допомогу.
Як же це сталося? — скажете ви. Відповідь — завдяки заслугам, які здобув наш Спаситель Ісус Своїм хрестом і воскресінням.

В Євангелії ми читаємо, як в момент смерті Христа, коли Він скрикнув голосом гучним і духа віддав, завіса в храмі роздерлась надвоє зверху, аж до низу (Мар.15:37,38). Це був жах для священиків храму. Це було щось неймовірне. Вперше за всю історію Ізраїлю святе святих, ось цей центр їхнього поклоніння, центр їхнього життя, стало відкрите для будь-кого. І це зробила не людина — Сам Бог розірвав цю завісу зверху до низу, бо вона перестала бути потрібна. Як первосвященик входив в святе святих і служив образу небесного, образу який Мойсей бачив бувши з Богом на горі Синай, так Христос увійшов у саме небо, щоб служити в істинному святилищі, щоб Самому з’явитись тепер перед Божим лицем за нас. Як первосвященик приносив кров козлів за гріхи народу, так Христос один раз на схилку віків приніс Свою Кров, щоб власною жертвою знищити гріх (Євр.9:24-26). В Ісусі Христі ми знаходимо новий і живий шлях до Бога, який Він відкрив нам нам через завісу, цебто через тіло Своє розірване на хресті за нас (Євр.10:19-20).
Порівняйте ось ці два веління: “Промовляй до Аарона, брата свого, і нехай він не входить кожного часу до святині за завісу, перед віко, що на ковчезі, щоб не вмер він” з книги Левит з одного боку, і “ Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті” з послання Павла до євреїв — з іншого. Вони — як небо і земля, правда? Якщо перше збудовує стіну, інше — повністю руйнує її.

Однією Своєю жертвою Христос зробив непотрібною усю складну систему жертвоприношень. Він зробив скинію непотрібною, перенісши служіння з намету в пустелі в серце кожного віруючого, в серце кожного, кого Бог обрав стати храмом Духа Святого, що живе в нас. Однією Своєю жертвою Христос примирив небесне із земним і відкрив для нас небеса.
Тому сьогодні в центрі нашого поклоніння не ковчег, а Христос. Бо ковчег вказував на Христа. Його серцевина з акації говорить нам про людську природу Христа, а золото — на Божественну.
Тому сьогодні нам не потрібно мати цей ящик-ковчег, для того, щоб знати, що Бог з нами. Бо в нас є Ісус-Емануїл, Бог, який з нами. Бог, який наблизився до людини настільки, на скільки це можливо, Сам ставши людиною, щоб зробити дітьми Божими усіх, хто вірить Йому. Амінь.

І я б хотів, щоб ми ще раз задумались над цим закликом апостола до нас: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр.4:16). Ці слова були написані до євреїв, які, на відміну від нас, бували в храмі. Вони приходили на подвір’я храму зі своїми жертвами і для них пройти далі двору було чимось немислимим. Але апостол закликає нас не лишатись на подвір’ї, за дверима, а прийти до цього престолу благодаті, в саме серце поклоніння, де є Бог.

Чи любите ви приступати до Господа? Чи прагне ваше серце перебувати в Його присутності? Чи готові ви чути Його волю, що лунає з престолу благодаті? Тому що навіть зараз, коли лунає цей заклик “приступаймо”, багато людей продовжують несміливо топтатись на подвір’ї, не можуть зважитись переступити поріг і тому залишаються без цієї милості. Вони бояться почути Божу волю для себе, бо почуте може відрізнятись від того, про що вони мріяли. Вони бояться покластись повністю на Христа і Його праведність, бо для цього треба зректися якихось власних заслуг і гордості. А зі своєю праведністю ніхто не увійде туди. Це дуже сумно. Уявіть, як сильно я би сумував, якби мої діти боялись або не бажали приходити до мене? Небесний Батько через Сина кличе нас до Себе. Його воля — блага і досконала, вона — найкраще для нас. Його благодать — щедра, вона покриває усі наші гріхи і провини. Тому не топчіться на порозі — приступайте з відвагою, щоб знайти милість та благодать. Приступайте до Нього, шукайте зустрічі з Ним, коли відкриваєте Біблію, тоді ви знайдете там не просто цікаву інформацію, а життя. Приступайте до Нього, коли стаєте до молитви, тоді ваша молитва буде не ярмом, не дивним бурмотінням і виголошенням своїх бажань, а спілкуванням, що дає силу і оновлює дух. Приступайте до Нього, коли стаєте до якогось служіння, нехай воно відбувається в Господній силі, під Його керівництвом. І нехай Господь зробить нас людьми, які не тільки приходять на двір Господній подивитись, як служать інші. І людьми, які не тільки щодня здійснюють служіння молитви, слова і поклоніння в святилищі. Але також і людьми, які знаходять оновлення, благодать, радість і глибоке задоволення в Божій присутності і сяйві Його слави. Амінь.
п. Йонатан