Вивчення Біблії: Проповідь “Доки, Господи, благатиму” (Авакум 1:1-4)

ДОКИ, ГОСПОДИ, БЛАГАТИМУ

Авакум 1:1-4

Ключовий вірш 3 : “Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!”

Божою милістю ми завершили вивчення Євангелії від Івана, яке тривало більше року і сьогодні розпочинаємо вивчення ще однієї книги Писання – книги пророка Аввакума. Тож перед тим, як ми приступимо до розгляду уривку, дозвольте мені сказати кілька слів про те, що це за книга, ким був її автор, в який час і за яких обставин вона була написана.

Книга пророка Авакума відноситься до так званих книг “малих” пророків. Звичайно, вони “малі” не тому, що не важливі, а тому що ці послання досить короткі. Ключовий вірш цієї книги — 2:4 “ Подивись на зухвалулюдину, – немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою”. Ці слова: “праведний житиме вірою” — дуже євангельські. Вони тричі цитуються в НЗ: в посланні до римлян (Рим.1:7), до галатів (Гал.3:11) та до євреїв (Євр.10:38). Свого часу ці слова здійснили переворот в житті Мартина Лютера, відкрили йому Божу праведність і стали початком і девізом подій, які ми нині називаємо Реформацією.

Про самого пророка Авакума нам відомо не так багато. Майже нічого. Навіть щодо походження його імені і того, де правильно ставити наголос ведуться дискусії. Про нього немає згадок в жодній з книг Біблійного канону. Єдине, що ми знаємо точно, це те, що він був пророком (1:1). Також, з огляду на те, що 3ій розділ являє собою пісню, написану для виконання хором під час богослужіння, існує здогад, що Аввакум був добре обізнаний, а можливо і задіяний в храмовому служінні, як священик або як музикант. Це щира побожна душа, яку гнітить і обтяжує гріх і зло, які він бачить навколо себе.

Ще одна особливість цієї книги полягає в тому, що пророк в ній жодного разу не звертається до людей. По-суті, в книзі описана власна молитовна боротьба Аввакума. Він мав серйозні питання з якими він прийшов до Бога. Господь відповів Аввакуму і цю відповідь звелів записати на таблицях, тож ми маємо цю дорогоцінну книгу.

Хоча ми не знаємо багато про самого Аввакума, час коли він служив можна визначити досить точно. Це були останні десятиліття існування Юдейського царства перед тим, як Єрусалим було захоплено і зруйновано царем халдеїв, Навуходоносором. Кінець VII – початок VI ст. до Р.Х. Це був час, коли Юдея пережила короткий період релігійного пробудження за часів правління праведного царя Йосії. Але цей час швидко закінчився, надіям багатьох побожних людей не судилося здійснитися.

Цар Йосія був вбитий в битві з військом єгипетського фараона. Замість нього фараон посадив його сина Єгоакима, який, на жаль, великою побожністю не відрізнявся. Він робив зло в очах Господа (2Цар.23:37), так само робили і усі царі, які ще недовгий час царювали після нього. Єрусалим повністю втратив свою суб’єктність і став заручником у великій геополітичній грі, а на горизонті ось-ось мали з’явитися війська халдеїв.

В такий от лихий і тривожний час довелося жити Аввакуму. Вивчаючи цю книгу ми можемо побачити багато паралелей з сучасністю і я дуже подіваюся, що те зміцнення, яке отримав Аввакум, отримаємо і ми з вами. Втім, нам важливо також пам’ятати, що історія Ізраїлю – це історія Ізраїлю, а історія України – це історія України і, що проводячи паралелі, важливо не зайти в цьому надто далеко. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 2-4: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?! Навіщо Ти допускаєш, щоб я побачив беззаконня і дивився на муку? На моїх очах звершується грабіж і насильство, посилюється ворожнеча і сварка. Тому й закон втрачає силу, і не провадиться належне судочинство, – нечестивий звідусіль насідає на праведного, через що перекручується усяке право».

В тексті, який ми читаємо сьогодні – перше питання Аввакума. З цим питанням він приходить в молитві до Бога. І ми бачимо, скільки пристрасті, скільки муки в цій молитві. Питання, які турбують його це не якісь теоретичні, відсторонені питання. Тут явно йдеться не про академічний інтерес. Це щось, з чим Аввакум зустрівся дуже особисто, на власному досвіді. Він волає до Бога, кричить в надії, що Бог почує і відповість.

Що ж сталося? Що так сильно турбувало пророка? Власне, дві речі. Перше – його сильно засмучує, навіть обурює те, що відбувається навколо нього, обставини в яких він опинився. Друге і, можливо, це бентежить його навіть більше ніж обставини, — це відсутність Божої реакції.

Отже, що це за обставини? Ми говорили вже про історичний контекст цієї книги, про те, що відбувалося в Юдеї і Єрусалимі згідно зі свідченнями науки історії. Але тут ми можемо побачити, ці події очима самого Аввакума. Вірші 2 і 3: навколо себе Аввакум бачить беззаконня і муку, грабіж і насильство, ворожнечу і сварку, нечестивий насідає на праведного і тому Закон втрачає силу, а правосуддя перекручується.

Аввакум був свідком духовного підйому в Ізраїлі, коли реформи царя Йосії дали надію багатьом Божим людям на покращення, на відродження і пробудження. Все в житті і в країні тільки-тільки почало налагоджуватися і раптом усі ці позитивні зміни пішли димом. Знову до влади прийшли лихі безбожні царі. Знову народ повертається до поклоніння ідолам. Царі і князі народу роблять зле, використовують свою силу і владу заради збагачення, заради розпусти, кривдять бідаря, сироту, вдову і приходька. І на них немає ніякої управи. Замість закону, діє право сили, грошей і влади. Різні негідники нахабно, цинічно, зухвало роблять, що їм лише заманеться і з цим ніхто нічого не може і не хоче робити. Ось що бачить Аввакум навколо себе.

Далі він каже: «тому і Закон (Тора) втрачає силу». Що це означає? Аввакум бачить, як Закон поступово втрачає свій вплив на суспільство. Люди не живуть згідно цього Закону, не живуть згідно Божих велінь. Вони бачать, що Закон не діє. Коли нечестивий тисне праведного і йому за це нічого нема, не приходить суд на нього ні від людей, ні від Бога, тоді люди полишають Божий Закон. Якщо за злочин нема покарання, навіщо тоді слухатися Бога і Його постанов?

Подібне роздуми ми знаходимо, наприклад і у Асафа, автора Псалма 73. Він каже: «Бог, насправді, добрий до Ізраїлю, – до тих, в кого чисте серце! А я ледь не спіткнувся, – мало не послизнулися мої ноги. Адже я позаздрив зарозумілим, побачивши добробут нечестивих. Вони не зазнають жодних страждань до самої смерті; їхні тіла здорові. Серед людей, які важко працюють, їх нема, і злидні звичайних людей їх не торкаються… Через те за ними тягнеться і народ мій, щедро черпаючи собі їхню воду й кажучи: Як дізнається Бог? Хіба має бути відомо Всевишньому?» (Пс.73:1-13). Усі ці спостереження приводять Асафа до питання: «невже надаремно я зберігав у чистоті своє серце і вмивав у невинності руки свої?»

Ось що стається, коли суспільство живе за принципом: «своїм – усе, чужим – закон». Ось що стається, коли злочин залишається без кари. Коли панує неправда і немає рівності усіх перед Богом і законом.

Аввакуму боляче дивитися на все це. Це викликає в нього муку. Так само і ми, чи не так? Коли ми бачимо свавілля чиновників, коли чуємо цинічну, зухвалу брехню від можновладців, коли бачимо, як хтось наживається на невинній крові, коли бачимо жахливі злочини, насильство, яке залишається непокараним, невинну кров на асфальті, тоді все всередині нас повстає проти цього, чи не так? Ми б воліли ніколи не бачити такого, але найдошкульніше те, що здається, Богу до того цілковито байдуже.

Подивіться вірш 2 ще раз: «Доки, ГОСПОДИ, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!»

Ми бачимо Аввакума, який усі ці свої питання, усю свою біль приносить до Бога. І в цьому, насправді, його велич: шукати відповіді в Бога. Він молиться, він волає і кричить і Бог не відповідає, довгий час, але Аввакум залишається на своєму посту.

Історія Аввакума і наш досвід навчають нас, що Бог може довгий час не відповідати на наші прохання про звільнення від насильства і страждань, про справедливе покарання на злого, на молитву. Вже більше двох років Україна волає про несправедливість і насильство від якого ніхто не рятує і поки кінця-краю цій війні, цьому насильству не видно. Історія Аввакума вчить нас, що іноді Божа відповідь зовсім не така, якої ми очікували. Чи означає це, що можна перестати молитися і робити добро? – зовсім ні.

Де ж нам брати сили, щоб продовжувати молитися, щоб продовжувати робити те, що необхідно, залишатися вірними Христу навіть тоді, коли в нас нема відповідей на усі питання? Звичайно, довгий час ми можемо не отримувати відповіді, але ми не можемо жити без надії. І найкраще – те що Господь пропонує нам таку надію в Своєму слові. Автор 119 Псалма називає Боже слово світильником своїй нозі. Особливість світильника в тому, що хоча він не висвічує усього шляху, але він висвічує наступний крок, показує, куди поставити ногу. В Божому слові ми можемо знайти втішення, надію і практичну мудрість: що я маю робити зараз, який має бути мій наступний крок.

Можливо у вас є якісь свої улюблені уривки, чи обіцянки з Писання, які допомагають вам стояти в Христі коли навколо хаос і темрява. Я хочу поділитися з вами сьогодні двома такими уривками.

Перший – це слова з Псалма 11:1-5 «Я на ГОСПОДА покладаю надію. Як же ви можете мені казати: Лети на свою гору, немов птах? Ось нечестиві натягують тятиву лука, прикладають свої стріли до тятиви, щоб у темноті стріляти на довірливих серцем. Коли зруйнуються основи, що може зробити праведник? ГОСПОДЬ у Своєму святому Храмі; ГОСПОДЬ – Його престол на небі. Його очі бачать, Його повіки спостерігають за людськими дітьми. ГОСПОДЬ досліджує праведника. Він ненавидить нечестивого і того, хто любить насильство».

Бог має контроль над ситуацією. Він у Своєму храмі на небесах, над землею і Його очі бачать. Ніщо з того, що відбувається не відбувається поза Божим контролем. Те, що відбувається може нам не подобатися, може спричиняти нам біль, може викликати в нас сильний протест, як це викликало в Аввакума. Але нам потрібно памʼятати, що Бог залишається на Своєму місці. Він вірно контролює хід історії світу і кожного окремого життя. Навіть якщо ми не бачимо цього і не розуміємо Його дій зараз.

Він досліджує праведника і ненавидить нечестивого. Хоча в суспільстві межа між добром і злом може розмиватися, але не в Бога. Бог зло називає зло, а добро добром. Він визначає, що є добре і що є зле. Він вірний. Тому ми завжди маємо тверду основу, куди можна поставити ногу і знаємо, що вона не похитнеться. Ця основа – слово Божих обітниць.

Другий уривок – це слова з нагірної проповіді: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть потішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони наситяться» (Мат.5:3-6).

Таких людей, як Аввакум Господь Ісус називає блаженними. Убогих духом, які плачуть через гріхи свого народу. Лагідних, які шукають миру і ненавидять насильство, вступаються за скривджених і дають відсіч злу. Голодних і спраглих праведності, які моляться про Боже спасіння. Вони блаженні не тому, що плакати чи бути голодним – це щось хороше. А тому, що вони відчувають те саме, що і Сам Господь, коли дивиться на цей світ. Вони не можуть миритися з тим, що бачать. І Божа обітниця для таких людей, для нас із вами: ви будете потішені, бо Господь витре кожну вашу сльозу. Ви, голодні і спраглі справедливості, насититеся, тому що Господь судитиме зло. Він йде і Його нагорода з Ним. Кінець кінцем лукаві згинуть, а праведні наслідують землю. Тому не втомлюйтеся молитися, не втомлюйтеся робити добро, не втомлюйтеся любити. Господь прийде.

(п. Йонатан)