head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Будьте відважні: Я переміг світ” (Від Івана 16:16-33)

БУДЬТЕ ВІДВАЖНІ: Я ПЕРЕМІГ СВІТ

Від Івана 16:16-33

Ключовий вірш 33 : “Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”

Сьогодні ми закінчуємо вивчати розмову Ісуса у світлиці. Це була Його прощальна розмова з учнями. Речі, про які Він говорив були критично важливі для них, для церкви і для нас з вами. Сама ця розмова тривала заледве кілька годин, але щоб розібрати цей текст нам знадобилося більше місяця. Попереду Христа очікують страждання, смерть і воскресіння. Його учнів попереду очікують великі труднощі і скорбота. Але в цьому уривку Він дає нам обіцянку повної радості, якої ніхто не може забрати, плоду, який зберігається у життя вічне і миру навіть перед лицем випробувань.

Нехай Господь помилує нас і працює в нас Духом Святим, щоб ми розуміли, що говорить нам слово Боже, вірили йому, корилися і були змінені ним.

Подивіться вірші 16-17: «Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]. А деякі учні говорили між собою: Що означає те, що нам говорить: Незабаром не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? Або: Я іду до Отця?»

Вже вкотре за цей вечір Ісус говорить учням про Свій відхід. Він ще недовго з учнями. Він йде туди, куди вони не можуть за ним піти. Скоро вони вже не побачать Його, а потім знову побачать. Що Він має на увазі? — Ісус говорить про Свої смерть і воскресіння. Він повертається до Отця, але Його шлях проходить через хрест. Ми бачимо, що учні не розуміють, що Ісус намагається їм сказати. Вони хочуть запитати, але Ісус випереджає їх з поясненням.

Воно й не дивно, що учні не розуміли всього: адже Ісус говорить не прямо. Він говорить притчами. Він не каже: скоро Я помру, а потім воскресну. Він каже: «Я піду від вас», або «незабаром не побачите Мене». Чому ж Ісус не говорить учням про Свої смерть та воскресіння прямо?

По-перше, Він все ж таки говорить про це. Євангеліст Іван цього не згадує, однак про це розповідають усі інші євангелісти. Проблема в тому, що учні не знали, як до таких слів Христа ставитися. Ісус говорить про Свої майбутні страждання, а Петро відповідає: «Змилуйся над Собою, Господи! Хай з Тобою цього не станеться!» (Мат.16:22). Прийдешні події явно не вкладалися в картину світу, яку мали учні.

По-друге, Ісус говорив їм притчами, образно тому що вони поки не були готові вмістити Його слів. Іван не один раз наголошує на цьому. Ісус щось говорить учням, вони цього не розуміють, а зрозуміли вони це, коли зустріли Його воскреслого. Так було, наприклад, коли Він говорив про те, що відбудує зруйнований храм за три дні і т.д. Правда в тому, що для того, щоб сприйняти деякі істини, ми маємо спершу прожити певний життєвий досвід, маємо бути готові до цього.

Але є ще й третій момент. Справа в тому, що смерть і воскресіння Христа – це ключова подія усієї історії викуплення. Смерть і воскресіння Христа відрізняються від смерті і воскресіння, наприклад Лазаря, чи будь кого іншого. Це не просто якийсь досвід, який Він особисто проживає. Його смерть і воскресіння спричиняють дивовижні наслідки, приносять незліченні блага і благословення нам, тим хто вірить Йому. Він не просто помер і воскрес. Він помер і воскрес згідно з Писанням. Усі ті притчі, усі ті образи, які Він наводив говорячи про розлуку з учнями, вони якраз і розкривають значення Його смерті і воскресіння. Він не просто вмер і воскрес. Він сходить на хрест, щоб прийняти нас в спільність Отця, Сина і Духа Святого, тому каже: Я йду приготувати вам оселі. Він підноситься в Небеса, щоб Дух Святий зійшов на церкву, як інший Заступник. Він йде до Отця, щоб ми могли творити діла, які Він творив і навіть більші. Учні Христа мають пройти через смуток розлуки, для того щоб осягнути радість, якої вже ніхто від них не забере.

Подивіться вірші 20-22: «Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться. Жінка, коли родить, терпить муки, бо прийшов її час. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ. Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас».

Момент смерті Христа стає причиною радості для світу, каже Ісус. Світ, який відкинув Сина Божого, зненавидів Його, світ, який лежить у злі… він радіє. Нарешті він здихався цього Світла, що просвітлює кожну людину. Нарешті він позбувся цієї правди, що виявляє і судить усе. Це момент торжества смерті, торжества темряви, зла і диявола. Але їхнє торжество дуже короткочасне, бо на третій день Господь постав із мертвих. Амінь!

Смерть Христа стала причиною плачу та ридань для Його учнів. Але ваш смуток, — каже Ісус, — на радість зміниться. Він порівнює цей досвід скорботи, через який вони мають пройти з муками породіллі. Народження дитини супроводжується біллю, але радість від того, що людина народилася на світ така велика, що коли мама бере своє дитя на руки, усі ці пережиті випробування відступають назад.

Що ж це за радість, яку Ісус обіцяє Своїм учням? Чи доступна вона нам? Вона не просто доступна, вона неодмінна і неминуча. Це та радість, яка приходить в наші життя разом з Ісусом Христом. Коли Він відвідує нас, коли звертає на нас Своє обличчя, коли являє в наших життях Свою силу і любов.

Цієї радості ніхто не може в нас забрати. Чому? Тому що вона вкорінена в Богові і Його викупних діяннях. Оскільки ніхто не може завадити Богу виконати Його задум, ніхто і ніщо, жодне творіння не може відлучити нас від Божої любові в Христі (Рим.8:38-39), то ніхто не може відняти і нашої радості.

Ця радість спонукає нас до більшого пізнання Бога в Ісусі Христі, до спільності з Ним, до молитви. Вірші 23-24: «І того дня Мене не проситимете нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, – дасть вам. Дотепер в Моє Ім’я ви не просили нічого. Просіть – і отримаєте, щоб ваша радість була повна». Ця радість досягає повноти, коли ми пізнаємо Божу любов до нас в Ісусі Христі, коли просимо в Його ім’я і отримуємо. Коли бачимо, як Бог працює в нас і через нас в цьому світі і приносить гарний плід.

Потрібно визнати, що коли ми дивимося на себе чи на інших християн, то можемо не помічати прямо там багато радості, яка б’є ключем і виривається назовні. Іноді ми сумні, а іноді й плачемо. І це цілком нормально. Ісус не каже, що віруючі мають завжди сміятися. Ні.

Коли ми відкриваємо книгу Дій, то бачимо, що життя і зібрання перших християн дійсно було відмічене радістю. Вони раділи, коли збиралися разом, щоб перебувати в науці апостольській, адже так вони дізнавалися про життя і служіння Ісуса. Вони раділи, коли збиралися за одним столом і ламали хліб в ім’я Ісуса Христа, як ми сьогодні будемо приймати причастя, адже саме так Ісус пообіцяв перебувати серед них. Однак це не значить, що вони жили без турбот і печалей. Навпаки, вони зазнавали багато переслідувань і різних скорбот. Та всі ці печалі не могли забрати в них радості нового життя в Ісусі Христі. Це радість, яка присутня в наших життях наперекір обставинам, радість доступ до якої ми маємо, коли звертаємося до Христа.

Послання до Филипʼян ап. Павла – це послання радості. Він розповідає про те, як радіє в Господі коли чує про їхню віру і він закликає віруючих радіти не дивлячись на страждання. Та коли ми читаємо це послання, нам варто пам’ятати, що він пише його з в’язниці. В нього було багато скорбот: дехто покинув його полюбивши цей світ, люди яких він любив хворіли і були в небезпеці і т.д. Усі ці речі сповнювали його смутком, він печалився через це і чесно це визнавав. Однак, поруч з усіма цими прикростями і печалями в його серці завжди була присутня радість. Радість від Господа, радість народжена в близькому спілкуванні з Богом через Ісуса Христа, радість про Його обіцянки і Його роботу в житті Павла і через нього. Визнавши біль він обрав вірити Ісусу. Це зовсім не схоже на порожню пораду перетворити свій похмурий вид на посмішку. Християнська радість – це глибоке і виважене рішення стати на сторону віри й надії, на сторону сили життя в Ісусі Христі. Амінь!

У віршах 25-28 Ісус говорить про новий рівень пізнання і новий рівень стосунків, які відкриються учням разом через Його смерть і воскресіння. «Це Я в притчах сказав вам; надходить година, коли більше в притчах не говоритиму вам, але відкрито сповіщу вам про Отця» (25). Слова Христа, коли Він говорив про Бога, про Себе і Небесне Царство часто були незрозумілі і загадкові. Учні не розуміли, коли Він говорив про відновлення храму, Никодим не розумів, коли Він говорив про народження згори, юдеї не розуміли, коли Він говорив про хліб із небес. Але воскреслий Христос зриває покрови з усіх таємниць, робить Бога видимим і явним як Він є і водночас робить нас здатними розуміти і пізнавати Бога.

Через Свої смерть і воскресіння Ісус відкриває нам нову і живу дорогу до Бога. Він заохочує нас до глибших стосунків з Богом, до глибшого пізнання Його любові, до молитви: «бо Сам Отець любить вас, – адже ви Мене полюбили й повірили, що Я вийшов від Бога» (27).

Ви пам’ятаєте, що сьогоднішній уривок почався з того, що учні не зрозуміли слів Ісуса про те, що вони Його скоро не побачать. Вони хотіли попросити про роз’яснення, але не встигли. Ісус випередив їхнє питання і це знову вразило учнів. До самого кінця Ісус не переставав дивувати їх Своєю мудрістю і знанням. У віршах 29-30 вони виражають своє захоплення цим фактом і сповідують свою віру. Втім, Ісус приймає це сповідання досить скептично.

«Тепер вірите? — запитує Він, — Ось надходить година, і [вже] настала, що розбіжитеся кожний до свого, а Мене Самого залишите. Та Я не Сам, бо зі Мною Отець». Ісус стоїть перед головним випробуванням Свого життя. Три роки Він поклав на служіння учням але в цей критичний момент Він усвідомлює, що Йому немає на кого покластися, крім одного Отця. Але цього виявляється достатньо. Коли з нами Бог цього достатньо. Коли маємо розуміння Його волі, впевненість в Його любові і підтримці, коли віримо, що Він не полишає нас навіть ні в житті ні навіть в смерті, тоді можемо до кінця йти належний нам шлях для слави Бога, що полюбив і спас нас.

Подивіться вірш 33: «Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!»

Розмова у світлиці завершується дивовижною заявою. Я переміг світ! — каже Ісус. Що Він має на увазі? Що це за перемога і чи стосується вона якимось чином нас?

Це дуже дивна перемога. Вона парадоксальна тим, що Христо перемагає світ дозволивши світу вбити Себе. Смерть Христа стає тріумфом сил зла, ми говорили про це сьогодні. Але дуже швидко виявляється, що ця смерть несе суд цьому світу, силам зла, що панують в ньому і водночас вона несе виправдання і звільнення Божому творінню. В Кол.2:15 Павло каже: «роззброївши вла́ди й начальства, (Христос) сміли́во їх вивів на посміхо́висько, — перемігши їх на хресті!» (в Собі, в НП).

Коли нам завдають кривди, ми самі стаємо злими. Тебе вдарили – ти хочеш вдарити у відповідь. Ісус перемагає зло цього світу, дозволивши злу вивільнитися на Себе, але при цьому Сам Він не стає злом. Він перемагає зло, поглинаючи Його. Він сходить в смерть і перемагає і її. Поглинає смерть життям, що має в Собі (1Кор.15:54).

У світі зазнаєте страждання, — попереджає Ісус Своїх учнів. Як Він зазнав спокус і страждання але залишився вірним Божому задуму, так само і учні в цім світі зустрінуться зі спокусами і стражданнями. Як нам протистояти цим спокусам? Як нам залишитися вірними Божій волі? – вірою в Христа, який переміг світ. Ісус зміцняє нас Своєю перемогою. Не бійтеся, каже Він нам, бо Я переміг, і разом зі Мною перемагаєте і ви. Його перемога, Його смерть і воскресіння стає підставою для нашої сміливості. Тому Павло пише в 1Кор.15:57 «Та подяка Богові, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа».

Смерть і воскресіння Христа стали центральною подією Божої викупної історії. Смерть і воскресіння Христа – це Його і наша перемога на світом. Смерть і воскресіння Христа – це наша дорога до дому Отця. Смерть і воскресіння Христа – це підстава вічної радості, якої ніхто не забере від нас. Нехай Господь помилує нас жити вірою в Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес заради нашого виправдання. Нехай Його радість в нас буде досконала.

(п. Йонатан)