head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” (Малахії 2:10-16)

Свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!

Малахії 2:10-16

Ключовий вірш 16 : “Бо ненавиджу розвід, говорить Господь, Бог Ізраїлів, і того, хто вкриває насильством одежу свою, промовляє Господь Саваот. Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!”

Позавчора, тобто в п’ятницю, 15 травня, був міжнародний день сім’ї. Думаю, більшість з нас, і я в тому числі, навіть не здогадувалися, що такий день існує. Але тут нам допомагають гугл та мордокнига: вони нагадують нам навіть про те, про що ми самі навіть не здогадувалися. Але свято дійсно гарне та корисне, воно нагадує нам про важливість сім’ї, нагадує, що наші найважливіші людські стосунки — це наша родина. Коли ми хочемо підвищити значення якихось інших стосунків, то, зазвичай, ототожнюємо ці стосунки з сімейними. Наприклад, керівники досить часто кажуть: “наша компанія — це велика родина”. Можна не погоджуватися з цим твердженням, але сам факт того, що ці порівняння відбуваються, свідчить про важливість сім’ї.

В сьогоднішньому слові також досить багато говориться про сім’ю. Біблія також порівнює Божий народ з однією родиною. Але Бог, коли порівнює Свої стосунки з Ізраїлем, не підвищує їх статус. Навпаки, Бог підвищує статус сімейних відносин, роблячи їх відносинами заповіту.

В сьогоднішньому слові ми бачимо четвертий діалог Бога зі Своїм народом. Перший раз Бог стверджував, що вони не вірять в любов Бога. Це відносилося до всього вибраного народу взагалі: і до лідерів, і до простого люду. Другий і третій раз Господь говорив до священиків, і стверджував, що вони не поважають Бога і не цінують ті особливі відносини, що Бог встановив між Собою та ними. Сьогодні Бог звертається до простого народу. Ми часто думаємо: є великі люди, у них великі гріхи, а є маленькі люди, у них і справи маленькі, і гріхи дрібні. Але це не так. Також, здається, що Бог говорить про розповсюдження обману, перелюбу, розлучень та практику одруження з іншими народами. Але це теж не зовсім так. В цьому слові 4 рази повторюється слово “зрада”, двічі “зневажив”, один раз “невірність вчинив”, тобто взагалі 7 разів у 7 віршах. Двічі говориться про насильство й сльози. Тричі говориться про заповіт/умову/засвідчення і що вони руйнують заповіт своїми діями. Тричі говориться, що через їх невірність та насильство Бог не буде приймати їх жертви та дари, та звертати на них увагу. І двічі Бог закликає їх пильнувати свого духа та не зраджувати. Уривок дуже короткий, лише 7 віршів, але як багато і як наполегливо Бог говорить! Тому уважно подивимося, що Господь нам говорить.

Перше, Господь звинувачує їх в тому, що вони зраджують один одного. Подивіться вірш 10: “Чи Отець нам усім не один? Хіба Бог не один нас створив? Чому ж один одного зраджуємо ми, щоб нам зневажати заповіт батьків наших?” Вони зраджували один одного. Вони використовували довіру до них як до єдиновірців, щоб отримати щось собі. Взагалі довіра — це те, що дуже складно завоювати і дуже легко втратити. В давньому світі людина не могла покладатися ні на кого і не могла довіряти нікому. Тому що Авраам не міг довіряти сусідам, він назвав свою дружину своєю сестрою. Бог з законі багато підкреслює, що Його народ має бути як одна єдина сім’я, що вони мають відноситися один до одного як до братів та сестер, не чинити насильства. Навіть якщо одноплемінник, Ізраїльтянин чи Юдей, збіднів, все одно вони мали відноситися до нього як до брата, не мали продавати його в рабство іншоплемінникам, та давати можливість викуплятися, а той, хто не міг викупитися, мав піти на волю в сьомий рік. Дочок, навіть з бідних народу, не можна було продати в рабині в інший народ, а до рабині мали ставитися як до дружини, або відпустити. В законі є багато такого, що змушувало юдея ставитися до іншого юдея по братньому. Юдей для юдея мав бути братом, а не розглядатися як джерело прибутку. І Бог багато разів пояснив, чому це так. Він говорить: Я — твій Бог, тож роби так для Мене. Також: Я — не тільки твій Бог, але і його Бог, тому Я почую, коли він кликатиме до Мене. Такі стосунки в Божому народі мали привести до довіри між віруючими. Кому міг довіряти юдей в світі, де всі ненавиділи їх, в світі, де найближчі, можна сказати братні, народи, едомляни, моавіти, аммонітяни ловили й видавали ворогам втікачів-юдеїв? Якщо вони й могли комусь довіряти, то, мабуть, таким самим юдеям.

Але як вони чинили? В книзі Неємії є епізод, коли бідні з народу, прийшли до Неємії та скаржилися, що мусять продаватися в рабство, щоб заплатити податки царю. В Неємії 5:6-8 сказано: “І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова! А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори. І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова…” Мабуть, не лише багатії таке робили. Навіть бідняк може використовувати довіру іншого, щоб отримати якийсь зиск. Навіть більше, можна просто зраджувати один одного зовсім без зиску, навіть в збиток собі, і таке трапляється дуже часто.

Але як на це дивиться Бог? В 10-му вірші говориться: “щоб нам зневажати заповіт батьків наших”. Бог вважає, що той, хто зраджує, зневажає заповіт з Богом. Десь, починаючи з 2005 чи 2006 року, в Україні було широко розповсюджений вислів: “вовремя предать — это не предать, а предвидеть”. Але Бог вважає, що будь-яка зрада, будь-яка невірність — це гріх перед Богом, і вона є зневагою до заповіту з Богом. Незалежно, хто кого зрадив, незалежно, в маленькому чи в великому, це все є гріх перед Богом.

Друге звинувачення Бога до народу — вони одружувалися на іншоплемінних жінках. Подивіться вірші 11,12: “Зраджує Юда, і робиться нечисть серед Ізраїля та в Єрусалимі, бо Юда зневажив святиню Господню, яку покохав був, і дочку бога чужого за жінку узяв. Нехай Господь вигубить кожного, хто таке робить, того, хто чуває та відповідає з наметів Якова, і хто дар приносить Господу Саваоту.” Хтось може сказати, що тут йдеться про ідолослужіння. Слова “дочка бога чужого” в Біблії часто використовуються саме в такому значенні. Хтось може зауважити, що вже в часи Неємії, змішані шлюби були великою проблемою для юдеїв. “Тими днями бачив я також юдеїв, що брали собі за жінок ашдодянок, аммонітянок, моавітянок. А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом, кажучи: Не давайте ваших дочок їхнім синам, і не беріть їхніх дочок для ваших синів та для вас.” (Неєм. 13:23-25) І ті і ті мають слушність. Після повернення з вавилонського полону юдеї вже не будували жертівників, пагорбів та не садили освячених дерев для інших богів. Вони відбудували храм, та приносили там жертви. Але Господь все одно каже, що вони зневажили святиню Господню. Чим? Тим, що змішалися з невіруючими. В чому справа? До яких наслідків призводять такі шлюби? Вони не тільки збільшують генетичне різноманіття популяції та зменшують імовірність генетичних вад у нащадків, що, безумовно, гарно. Але Бог створив сім’ю не тільки, щоб народжувалися здорові діти. Сім’я має сприяти вірі подружжя: і чоловіка, і дружини. Також, батьки мають гарно виховувати своїх дітей в послусі Богові. Наступне покоління має бути краще, ніж попереднє. Наші діти повинні бути більш вірними, більш відповідальними, більш етичними, більш розумними, ніж ми. Тому Бог хоче, щоб Його народ одружувався, зважаючи на ці обставини. Взагалі-то Бог не заборонив юдеям одружуватися на іншоплемінницях, окрім як з 7 народів Ханаану. Наприклад, в родоводі Ісуса Христа є хананеянка блудниця Рахава. А ще є моавітянка Рут. Навіть в родоводі Ісуса Христа є іншоплемінні жінки. Але Бог хоче, щоб ми, коли одружуємося, не дивилися тільки на лице, фігуру, маєток чи зв’язки батьків. Ми маємо дивитися, чи буде ця дівчина спонукати мене до віри, чи навпаки; чи зможемо ми разом краще служити Богові, чи ні. Так само й дівчата по відношенню до хлопців. Коли Бог створює шлюб, то Він робить з двох одне, тому віра одного допомагає вірі іншого, сильні сторони одного мають компенсувати слабкості іншого. Але може статися й навпаки: невірство одного підсилює сумніви іншого, а слабкості й гріхи одного зводять нанівець прекрасні й сильні сторони іншого. Тому ми маємо звертати увагу на Бога і в питаннях шлюбу.

Що ж сталося, що Бог так звинувачує Свій народ? Вони перестали звертати увагу на Бога. Коли одружувалися, вони звертали увагу на лице, фігуру, маєток, статус, зв’язки, але не звертали увагу на віру. Тому невіруючи дружини виховували невіруючих дітей і були спокусою для чоловіків. Більш того, їхні діти навіть не знали єврейської мови, тому не могли читати Біблію та не могли розуміти богослужіння. Значить, в наступному поколінні вони вже не належатимуть вибраному народу, вони стануть поганами. Ті, хто так робили, зневажали Господа, Святого Ізраїлевого. Вони також зневажали Ізраїль, вибраний народ, святиню Господа Саваота. А ще вони зневажали шлюб, як святий інститут, що його створив був Господь в Едемському саді. Вони зневажали шлюб тим, що звели його до простих людських стосунків. Коли я одружувався, Господь сказав мені про мою майбутню дружину: “ось, Я довіряю тобі Свою улюблену доньку. Дивись, піклуйся про неї”. Мені було дуже соромно перед Господом, що я раніше ніколи не дивився з такої точки зору. А потім було соромно, що часто забував про це. Але я знаю, Господь благословив наш шлюб, тому що ми обоє, створюючи сім’ю, робили це перед Господом, і Господь дійсно був і є з свідком і посередником між нами.

Що станеться з тими, хто зневажає Бога, Його народ та святий шлюб? Господь вигубить кожного, хто таке робить. Вони вже не будуть серед вибраного народу Божого, ті, хто так роблять, стануть і будуть рахуватися як погани.

Третій закид, що Господь закидає своєму народові — вони розлучаються. Подивімося вірші з 13 по 16: “І робите й друге таке: Господнього жертівника ви слізьми покриваєте, плачем та стогнанням, бо до дарів уже Він не звернеться більше, і милої жертви з рук ваших не візьме.  А ви ще й говорите: Защо? За те, що засвідчив Господь між тобою й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга, і дружина умови твоєї! Хіба Бог не один нас учинив? І залишок духу Його. А що цей один? Насіння від Бога шукав. Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте! Бо ненавиджу розвід, говорить Господь, Бог Ізраїлів, і того, хто вкриває насильством одежу свою, промовляє Господь Саваот. Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Господь говорить, що відвернувся від їхніх жертв, не приймає їхніх дарів, через те, що вони зраджують своїм дружинам, розлучаються, кидають їх, або вкривають насильством одежу свою. Є декілька різних тлумачень цих віршів, але поговоримо про те, що не викликає жодних суперечностей. Тобто,  про те, як Господь дивиться на шлюб. 

Він говорить: “За те, що засвідчив Господь між тобою й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж твоя подруга, і дружина умови твоєї!… Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте!” Господь каже, що Він Сам засвідчив між чоловіком та його дружиною. Я не знаю, як в той час чоловіки клялися своїм нареченим.  Зараз ми кажемо приблизно так: “буду турбуватися про тебе, захищати тебе, бути вірним тобі, любити тебе, в горі та в радості, в здоров’ї та в хворобі, в достатку та в бідності, допоки смерть не розділить нас.” Мабуть, в той час, чоловіки казали приблизно так само. Ця клятва проголошується перед людьми, щоб всі були свідками. Тому на весілля запрошують багато гостей: всі вони є свідками, і можуть підтвердити, якщо виникне потреба. Але, найголовніше, ця клятва проголошується перед Богом. Бог Сам є свідком, і Він вимагає дотримання цієї клятви. Більш того, тут сказано: “дружина умови твоєї”. Слово “умова” значить “заповіт”. Господь зробив шлюб заповітом, таким самим заповітом, який Він уклав з Ізраїлем. Мабуть, краще сказати, що Бог робить шлюб частиною заповіту з Самим Собою. Тобто, якщо зраджуємо дружині, або не дотримуємося нашого шлюбного заповіту, то ми тим не тільки руйнуємо свій шлюб, але й руйнуємо заповіт з Богом.

Що Бог наказує? Він двічі проголошує, в 15 та в 16 вірші: “Тому свого духа пильнуйте, і дружину юнацтва свойого не зраджуйте!” та “Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Ми маємо пильнувати свого духа та берегти вірність. Щоб берегти вірність треба пильнувати свого духа. Це нам нагадує слова Петра: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого.” (1 Пет. 5:8)

Ми коротко розглянули сьогоднішнє слово. Здається, більш за все, сьогодні говориться про шлюб. Дійсно, це так. В сьогоднішньому слові дуже чітко та недвозначно говориться про відношення Бога до шлюбу, це є святиня Господня, що була встановлена Богом ще до гріхопадіня, в Едемському саду. Але це тільки зовнішній шар, під ним є ще глибший смисл. Якщо ми уважно подивимося на звинувачення Бога до Свого народу, то побачимо одну особливість: кожен раз Господь говорить про зраду і кожен раз говорить, що це зрада проти Його заповіту з ними. Вони зраджують один одного і цим зраджують і зневажають заповіт з Богом. Вони зраджують божий народ тим, що одружуються з язичницями, і тим самим зневажають заповіт з Богом. Вони зраджують дружинам і тим руйнують заповіт з Богом. Тричі з’являється одна й та сама думка: зрада — це руйнація і зневага заповіту з Богом. Неважливо, яка саме зрада, — це все одно проти Бога. Чому так? Тому що наш Бог — вірний. Скільки разів в Біблії повторюється: Господь — вірний? Вірність і незмінність — це одна з частин сутності Бога. Навпаки диявол — неправдомовець і батько всякої неправди. Коли ми зраджуємо, то переходимо зі сторони вірності на сторону неправди, тобто від Бога до диявола. Вірність — від Бога, невірність — від диявола. Вірність або є, або її нема. Якщо вірності нема, то це буде проявлятися багатьма зрадами: від маленького, навіть непомітного, бажання використати брата або сестру для себе, до великих і всім помітних зрад, таких як подружня зрада, зрада виборців, державна зрада, зрада Бога. Сутність зради не змінюється. Її сутність — грішна природа людини.

Минулого тижня відбулося дещо, що змусило мене подивитися на себе. Я зрозумів, що перестав довіряти людям, що очікую від них не кращого, а гіршого. Двадцять років тому я не був таким, я був наївним. Також, мені пригадався вислів однієї досвідченої та розумної жінки. Вона сказала: проблема нашої країни — це аморальна більшість. Аморальність — це готовність переступити через обіцянки, через клятву, через принципи, через совість, через норми та закони. А більшість — це більшість. Я з нею згоден, але ми повинні бути Божим залишком, навіть якщо нас меншість. Тому, сьогоднішнє слово — це дзеркало, в якому відбивається як кожна людина, так і весь наш народ. Але дзеркало — це лише дзеркало, воно просто показує реальність. Що робити з цією реальністю? Проста відповідь є в сьогоднішньому слові: “Тому свого духа пильнуйте, і не зраджуйте!” Ми маємо пильнувати свій дух. Це допомагає, тому що тоді ми не легковажимо попередженнями Бога. Але просто пильнувати недостатньо. Невірність і зрада — це сутність грішної людини. Її треба змінити. Єдиний шлях змінити — це Ісус Христос. Він був вірним. Він помер на Хресті і за нашу невірність. Також, Він також довіряв Своїм учням, попри те, що знав, що вони зрадять Його. Він знав, що Його смерть та воскресіння, зроблять їх вірними. В Ісусі Христі ми також можемо бути вірними. Крім того, ми можемо довіряти Йому, тому що Його заповіт заснований на Його вірності, на тому, що Він зробив на хресті. Тому наша невірність не може змінити Його вірності. Хоча сьогодні Господь нам показує лише дзеркало, щоб ми подивилися на себе, хто ми є, але в наступному слові Господь говорить про те, що зробить з нашою гріховною сутністю.

(п. Авраам Влад)