head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Бог живих” (Від Марка 12:13-27)

БОГ ЖИВИХ

Від Марка 12:13-27

Ключовий вірш 27а : "Бо Він є Бог не мертвих, а живих!"

На початку XVI ст. в Європі почався новий релігійний рух Реформації. Ряд віруючих не в змозі миритися з тим станом речей, який панував в офіційній церкві, відділились і сформулювали нові чіткі принципи ставлення до Писання і поклоніння Богу. Історично склалось, що в першу чергу цей рух асоціюється з іменами Мартина Лютера та Жана Кальвіна. Що спонукало їх з ризиком для свого життя і майбутнього виступити проти офіційної влади і покласти своє життя на те, щоб донести звичайним людям Біблійну істину? — вони особисто і по-новому пізнали Бога Біблії. Читаючи Біблію, Лютер одного разу зрозумів, що Бог — це не той строгий суддя, який виносить людям присуди в залежності від їх вчинків, а милостивий Батько, який вільно обдаровує грішників праведністю Христа. Важливість і простота цього біблійного відкриття, бажання і іншим донести і показати такого Бога, спонукала протестантів без жодних зволікань взятися за переклад Біблії на доступну мову. Завдяки друкарству ці переклади отримали широке розповсюдження. Новий Заповіт в перекладі Лютера був такий популярний, що один з головних католицьких опонентів Лютера, Йоган Кохлеус з великим жалем писав: “навіть кравці, шевці, жінки та інші простолюдини, ледь навчившись читати німецькою, вже читають Писання так жадібно, ніби воно є джерелом усілякої істини”. Але так воно і було: Біблія стала джерелом не тільки істини, але і свободи, втіхи, радості і сміливості для багатьох поколінь віруючих. І це нове пізнання Бога змінило не тільки релігійну, але і економічну, наукову, соціальну картину і історію Європи, а потім і цілого світу.

В сьогоднішньому уривку до Ісуса з різними складними питаннями приходять різні групи людей. Але відповідаючи, Ісус не просто говорить: роби так, чи інакше. Натомість Він відкриває нам Бога Біблії, щоб пізнавши Його, вже далі ми могли правильно обирати і діяти на славу Господню у всіх аспектах свого життя. Нехай Господь зараз відкриє наші серця і вуха і направить нас на пізнання усілякої істини.

Подивіться вірші 13,14: “І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його. Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?”

На перший погляд питання видається дуже простим і однозначним: “коли приходить рахунок, треба вийняти гроші і віддати, чи ні?” Однак все було не так просто в цьому випадку. Варто лиш поглянути, хто саме питав про це.

До Ісуса прийшли представники двох різних релігійно-політичних течій, які в звичайний час між собою ворогували. Фарисеї були глибоко релігійними людьми, які боролися за строге слідування Божому закону. Вони, як могли, противились римському правлінню, хоча і не ставали до збройної боротьби. З іншого боку, іродіяни були суто політичною партією прибічників царя Ірода, а отже і римської влади. Ну і нам, звичайно треба розуміти, що таке податок. Це в жодному разі не благочинність і не пожертвування в державний фонд. Також це не є оплата за надані товари чи послуги. Це кошти, які кожен громадянин в обов’язковому порядку передає владі на виконання покладених на неї функцій: адміністративних, інфраструктурних, соціальних, військових та інших.

Вирішити платити податки було не простим ділом для кожного юдея. Віддаючи ці, важким трудом зароблені гроші, ти визнавав окупаційну римську владу в своїй країні. Ти знав, що частина цих грошей піде не на те, щоб побудувати нові дороги і нагодувати бідних, а на те, щоб заплатити солдатам, які захопили твою батьківщину. Крім того, тут була ще й релігійна складова, бо римський імператор шанувався на рівні одного з римських богів, і служіння йому було надто близько до ідолопоклонства для кожного правовірного.

Ми можемо краще зрозуміти делікатність цього питання, якщо згадаємо недавні події на головному Майдані нашої країни. В той час був певний момент, коли деякі територіальні громади відмовились переводити гроші зібрані з податків в регіонах в центральну скарбницю. Вони відмовлялись визнати людей, які представляли в той момент центральну владу, і, що логічно, — відмовились віддавати їм свої податки і гроші.

Питання було зовсім не простим. . Тим більше, сказано, що питали Його не для того, щоб взнати істину, а щоб зловити в слові. Ісус знав їх лицемірство. Він знав, що як відповість: платити, тоді фарисеї звинуватять Його, що Він не патріот. А як скаже ні — тоді іродіяни одразу викличуть міліцію і схоплять Його. Тому, замість того, щоб відповідати “так” чи “ні”, Ісус вирішив навчити їх про місце людини перед Богом та в суспільстві.

Подивіться вірші 15-17: “А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити. І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів. Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…” (Мар.12:15-17).

Живучи в цьому суспільстві, християнин отримує два громадянства: земне, тієї країни, де він є, і небесне — Царства Божого. Кожне громадянство дає нам певні привілеї і можливості, і в той самий час накладає на нас певні обов’язки і обмеження. Все було би добре, якби держава та Небесне Царство керувались одними законами, чи принаймні, якби земні закони поважали закони Божі. Однак, на практиці ми бачимо, що так буває не завжди. Раз за разом ми стикаємось з конфліктними ситуаціями, де нам доводиться вирішувати як вчинити: догодити Богу, чи владі. І на цей випадок Ісус відповідає: віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!

Що значить віддавати кесареве кесареві? Це значить, що в загальному випадку ми маємо коритися земній владі і виконувати ті громадянські обов’язки, які на нас покладені: платити податки, ходити на вибори, дотримуватись правил дорожнього руху і приймати участь в суспільному житті.

В Рим.13:1,2 сказано: “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе”

Тут звичайно не говориться про кожну конкретну владу і кожного правителя бо їх обирають люди. Але тут говориться про те, що сам інститут і поняття державної влади встановлені Богом. Також далі там вказується і те, для чого така влада існує — для того, щоб захищати законність, карати зло та заради безпеки громадян (Рим.13:3,4).

Однак, проблеми починаються, коли державна влада втручається в ті сфери людського життя, які їй не належать за означенням. Біда стається коли держава намагається регламентувати духовне чи сімейне життя, освіту і таке інше. Так, в деяких мусульманських і комуністичних країнах державною владою заборонене відкрите сповідання християнства. В гітлерівській Германії пастори отримували платню не з пожертв, а від держави, і в якийсь момент їх змусили присягнути на вірність не Богові, а фюреру, або залишитись без засобів для існування. Їх позбавляли служіння і відправляли на війну, або ж страчували. Як чинити в такій ситуації? Це складне питання, тому Ісус продовжив: “віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!”.

На податковій монеті було зображення кесаря, вона належала йому. Але людина носить на собі образ Божий. Бог є Творцем і Господарем всесвіту і кожного окремого життя. В Його руці уся влада, і в Його руці серце царя [Прит.21:1]. Що ж значить, віддавати Богові Боже? Це значить визнавати Його владу, Його вищість у своєму житті і шанувати Його, як Бога.

В Писанні, Господь відкрив нам різні шляхи, як ми можемо шанувати Його і поклонятись. В Ів.15:8 Він говорить: “Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої”. Тобто ми віддаємо Богові Боже, коли вірно слідуємо за Христом, як Його учні і приносимо гарні плоди життя. Ми віддаємо Богові Боже, коли перебуваємо в Його любові і підкоряємось Його заповідям. Наприклад, Божа заповідь каже: “…Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!.. Люби свого ближнього, як самого себе!” [Мар.12:30,31] Здавалось би, ось я і ось інша людина, це наша особиста справа, як ми ставимось одне до одного — миримось, чи любимо чи ненавидимо. Але Писання каже: у відносинах з цією людиною, чи з твоєю жінкою, чи з твоїми дітьми — віддай Богові Боже. Божа заповідь каже: не кради і не заздри, не давай брехливого свідчення, тому ми віддаємо Богові Боже, коли чесно ведемо свої справи на роботі чи в бізнесі. Ми шануємо Його, коли приносимо Йому свої первоплоди і десятини. Ми віддаємо Йому належне, коли в сьомий день стоїмо в покорі і радості перед Його святим словом і славимо Його від всього свого серця.

Перший пункт Гейдельберзького катехізису питає: “Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті?” і відповідь на нього така: “Те, що я не належу собі, а належу — тілом і душею, як в житті, так і в смерті — моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю та звільнив мене від усілякої сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого Небесного. По суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі”.

Давайте ще раз прочитаємо вірш 17: “Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…”

Лінія між Божим та кесаревим проходить через серце кожного з нас. Тут легко схибити і помилитись. Але коли ми усім серцем бажаємо жити заради Божої слави, Господь проводить нас Своїм Духом і приносить через нас справді гарний плід в цьому світі та у вічному Царстві.

Подивіться вірші 18,19: “І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого”.

Коли здивовані фаресеї з іродіянами пішли додому, до Ісуса зі своїм питанням наблизились саддукеї. Це була ще одна релігійно-політична течія в Ізраїлі. До цієї течії належала аристократія та священики. Це якраз їм належала та торгівля в храмі, яку розігнав Ісус. Їх відмінністю було те, що вони не визнавали нічого, крім закону Мойсея викладеного в перших п’яти книгах Біблії, не вірили в духовний світ і ангелів. І не вірили в воскресіння.

Мойсей в законі дав їм веління мати відповідальність за свою сім’ю, і якщо брат помер не народивши дітей, інший брат мав взяти його дружину і тоді перша дитина, яка б у них народилась вважалась би дитиною померлого. Таким чином закон захищав вдову померлого і його спадок залишався в сім’ї.

На основі цього веління саддукеї придумали трагічну історію достойну самого Шекспіра: бідна вдова і сім трупів. Придумавши таку неймовірну історію вони хотіли показати абсурдність вічного життя і воскресіння мертвих. Це чимось нагадує те, як комуністи переконували, що Бога нема, бо Гагарін в космос літав і на небі нікого не побачив. Це нагадує, як сучасні критики Біблії та християнства, не знаючи, що каже Біблія про воскресле життя, не в змозі уявити своїм недалеким розумом іншого життя, ніж те, що бачать, видумують абсурдні теорії, а потім кажуть що християни в це вірять.

Що відповідає Ісус таким людям? Подивіться вірш 24: “Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?”

Проблема цих людей була в тому, що вони не знали Писання і Божої сили. Вони не знали самого Бога. Напевне вони багато разів перечитали П’ятикнижжя. Можливо вони знали якісь його уривки на пам’ять. Вони все життя прожили біля храму і думали, що служать Богу. Але Ісус каже: ви сильно помиляєтесь. Все ваше високе положення, все ваше багатство, вся ваша праведність, ваше життя, яке ви прожили біля храму і біля Бога все це марне і порожнє, бо ви не знаєте ані Писання, ані Бога, який діє в цьому світі і в житті людини. Як страшно почути такі слова від Господа. Як страшно одного дня виявити, що все твоє життя було помилкою.

Слово закликає нас пізнавати Бога і Його силу в Писанні. Шукати Його, чи не знайдемо. Докладати зусиль, тренувати своє тіло й розум, щоб розуміти Писання. Не заради більшої вченості, але заради практичного пізнання Бога і Його сили в своєму житті. І Бог посилає Духа Святого і відкриває Себе тим, хто шукає Його усім своїм серцем. У Фил.3:8-10 ап. Павло каже: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа… щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті, аби досягнути якось воскресення з мертвих” [Фил.3:8,10,11]. І коли він говорить “відмовився всього”, то це не фігуральний вираз. Він справді мав від чого відмовлятись: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом, він мав чудову освіту і положення, величезні перспективи… але зустрівши одного разу воскреслого Христа, він все залишив щоб слідувати за Ним, пізнавати Його і виконувати Його волю і Христос дивовижним чином відкрився йому, а через нього — усьому світові.

Пізнання Бога істинного дійсно змінює нас. Піднімає, перероджує, спонукає до праці Господньої. Тому так важливо серйозно працювати над словом і в ньому пізнавати Бога. Той самий Лютер, про якого ми говорили на початку, вчив своїх студентів діяти над важким місцем Писання, як Мойсей над скелею в пустелі. Він бив своїм посохом, аж доки не потекла вода для спраглого народу. “Біблія — це велике джерело: чим більше п’єш із нього, тим більше хочеться” – казав він. Я хочу почути і зрозуміти, що говорить Боже слово в цьому місці для моєї душі і для церкви Божої, тому я буду глибоко копати і молитись, щоб Господь відкрив Себе в слові.

Бог дав нам багато можливостей пізнавати Його в Писанні. Ми читаємо Біблію особисто. Кожен з нас має вивчення з пастирем щотижня, ми читаємо Слово на зібранні духовного хліба і роздумуємо над ним в неділю. Але задумайтесь: чи використовуєте ви ці можливості, щоб справді пізнавати Бога? Перед нами завжди є спокуса бути лінивими, підходити до вивчення формально за звичкою. Чи готові ви довбати цю скелю, щоб отримати із неї живу воду? Бо вона є там. Бо між цими рядками великий, благий і дивовижний Бог хоче відкритись нам у Своїй силі та величі. Амінь. Нехай Господь зробить нас людьми Його слова.

Подивіться вірш 25: “Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі”.

Ісус пояснює саддукеям, що їхні уявлення про воскресіння дуже примітивні. Писання відкриває нам цілий новий світ, який Господь приготував для спасенних. Більший, ширший, глибший ніж усе, що ми бачимо зараз. Там не буде сліз, там не буде зла. Там існуватимуть зовсім інші стосунки. І далі Він показує їм, що говорить Біблія про воскресіння і вічне життя в П’ятикнижжі, яке вони так шанували.

Подивіться вірші 26,27: “Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів, Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже”.

Чи могли ви коли-небудь подумати, що коли в Біблії говориться про Бога Авраама, Ісака та Якова, там йдеться не тільки про вірного Бога і Його заповіт, там йдеться ще й про вічне життя? Коли я читаю, як Ісус чи Павло пояснює уривки зі Старого Заповіту, я кожного разу дивуюсь. Вони знаходять там глибину і значення, яких не видно на поверхні. І я кажу собі: я також хочу так знати і розуміти Писання, і я хочу знати Бога відкритого в ньому.

Ісус показує цим нещасним людям Бога живих. Що значить, що Бог є Бог живих? Ці саддукеї думали, що Він є Бог мертвих. Що нема ніякої нагороди чи покарання, немає будь якого продовження після того, як людина помре. Тому вони діяли відповідно: що можна досягти в цьому житті — вони намагались досягти: торгували в храмі, тримались за владу, думали і цінили мертві речі.

Так само деякі люди думають, що Бог — це Бог тільки в церкві, чи тільки в неділю. Вони кажуть: Біблія, це звичайно добре, але ж є реальне життя. Інші думають, що Бог — це тільки Бог після смерті, а в цьому дні Він нічого не може зробити. Вони справді не знають сили живого Бога, який діє в житті людини. Не знаючи Бога живих, вони не можуть довіряти Йому в питанні щоденного хліба, в питанні створення сім’ї, здоров’я і звичайно ж вічного життя. Тому живуть безсило і безплідно. Але Бог каже: “Я Той, що є”, Сущий (Вих.3:14) Це одночасно і ім’я і дія. Він є Бог, який не має ні початку ні кінця і Він діє в сьогоднішньому дні. Бог каже: “Побачте тепер, що Я, Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й оживлюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки. Бо до неба підношу Я руку Свою та й кажу: Я навіки Живий!” [Повт.32:39,40]. В мені серце тремтить, коли я стою перед таким Богом. Бо це Бог в кожному дні, в кожній хвилині мого життя. Бо це Святий, який бачить мої гріхи і Милостивий, який приймає мене в Крові Сина Свого. Бо це Бог, який діє і творить цей новий день по Своїй волі. Це Бог який оживляє мене сьогодні для Своєї вічності. Той, хто не знає живого Бога цікавиться лише мертвими справами, але той хто пізнав Його, перемагає навіть обмеження смерті.

Авраам, Ісаак та Яків були людьми, які вірили в Бога живого, в Бога, який проводить їх по життю. Вони не жили мертвим і мілким життям, як саддукеї… але шукали Небесного, тому Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом (Євр.11:16). Нам треба чесно спитати себе: чи живу я вірою в Бога живих, чи живу я вірою воскресіння? І в своєму житті шукати кращого, Небесного, щоб Бог живих називав Себе і нашим Богом.

В сьогоднішньому слові Бог відкривається нам живим Богом живих. Ми знаходимо цього Бога в Писанні і Він відкривається нам Духом Святим. Це Бог який живе і діє в кожному дні і в кожному житті. Це Бог, який робить нас живими. Нехай Господь помилує нас і допоможе більше і більше пізнавати Його силу і мудрість в Писанні та у власному житті. І нехай через нас Він буде прославлений в цьому поколінні та у вічності. Амінь.

(п. Йонатан)