head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Не лякайсь, – тільки віруй!” (Від Марка 5:21-43)

НЕ ЛЯКАЙСЬ, – ТІЛЬКИ ВІРУЙ!

Від Марка 5:21-43

Ключовий вірш 5:36 : "А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!"

В сьогоднішньому слові за Ісусом слідує натовп. Але відповідь на прохання отримують лише двоє людей: перший, це успішний чоловік, у якого є достаток, достойна робота, сім’я і дочка; друга – це бідна знедолена жінка. Чому саме вони? Що у них спільного? Спільне у них – це їх віра, якою вони прийшли до Ісуса і отримали Його благословіння. У кожного з нас є хвороби – фізичні чи духовні чи ті і інші разом. То ж давайте сьогодні будемо вчитися у цих людей вірі.

Прочитаємо вірші 21-23: «І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем. І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!…» Яір, що прийшов до Ісуса, був старійшиною синагоги. Він був керівником, поважною і впливовою людиною у суспільстві. І, безперечно, заможною. Але ні повага, ні влада, ні гроші не змогли убезпечити його від життєвих проблем – його дочка сильно захворіла, так що вже кінчалася. Євангеліст Лука добавляє, що ця дочка була одиначка (Лк.8:42). У тих наших братів, у кого є дочка, то у всіх вона – одиначка. Тому вони напевно добре розуміють Яіра. Коли він приходив ввечері додому, дочка відкривала йому двері, питала що він їй приніс і просила з нею погратися. Але одного дня так не сталося. Дочка лежала хвора при смерті. Як же сильно страждав Яір! Потрібно було терміново щось робити, не можна було гаяти ні хвилини! Якби його дочка просто захворіла, то можна було б запросити того чи іншого лікаря, поставити діагноз, попробувати ті, чи інші ліки, або ж різні методики лікування. Але тут часу не було. Можливо він встигне звернутися лише до одного лікаря. Але до якого? У той час офіційні релігійні керівники, до яких належав Яір, недолюблювали Ісуса. Фарисеї навіть радились, як погубити Його (3:6). Говорячи сучасною мовою, релігійні керівники всіляко пропагували, що Ісус – то є людина не від Бога, що Він – брехун і богохульник і що Його потрібно знищини. Але на щастя у Яіра була своя голова і свої очі. І він бачив і чув інше. Він був керівником синагоги, де збиралися різні люди, він усе чув і усе знав. А чув він, що Ісус виганяє бісів, що Ісус оздоровлює хворих – Він зцілив тещу Симона, очистив прокаженого, підняв на ноги розслабленого, уздоровив сухорукого. А все це були серйозні, невиліковні хвороби. Можливо хтось з цих людей навіть приходив у синагогу, і Яір бачив і говорив з ним особисто. І Яір приймає рішення – що б там не казала офіційна пропаганда, він піде до Ісуса і буде благати Його прийти і оздоровити його доньку!

В наш час на рахунок церкви і Ісуса також багато пропаганди і чуток. Одні кажуть, що якщо ви прийдете в церкву, то там у вас заберуть усі гроші. Інші кажуть, що там обманюють. Про Ісуса також багато чого говорять, навіть те, що Його ніколи і не було. Про Біблію кажуть, що вона невірно перекладена. Але нам потрібно дивитися своїми очими і думати своїм розумом. І тоді стане зрозуміло, що Ісус приходив в цей світ 2000 років тому, що Він – Син Божий, і що Він і сьогодні оздоровлює і фізичні, і духовні хвороби. Коли тобі нічого не загрожує, то пофілософствувати можна. Але перед лицем небезпеки або навіть смерті, до кого звертатится за допомогою та підтримкою? Якось пастор Вільгельм Буш відвідав у лікарні одного підприємця, який помирав. Той поставився до нього досить вороже: «З вашим християнством залиште мене в спокої! У мене власний світогляд, заснований на філософії Ніцше!» Пастор не витримав: «Ви – смертельно хворі. Невже ви хочете постати перед Богом з такою нісенітницею, як вчення Ніцше!»

Я читав ще одну історію, як один чоловік помирав, а його друг сидів біля нього, і, вмовляв його: «Не бійся, будь хоробрим, тримайся до кінця». Той відповів йому: «Я б тримався, якби знав, за що триматися». І ще є одна історія, яка зачіпає моє серце. Помираючи, Вальтер Скот попросив свого зятя Локхарда: «Принеси мені книгу». Вальтер був письменником, і в його домі була ціла бібліотека, тому здивований зять запитав: «Яку книгу?» Валтер відповів: «Є лише одна Книга, синку. Принеси її мені». Лише тоді Локхард зрозумів, що Валтер просить принести йому Біблію. Вальтер знав, що у скрутний час можна покластися лише на Бога і на Його обіцянки, записані у Його слові.

Людям потрібно те, за що можна триматися у скрутний час. І просто дивовижно, що цей старійшина не став жертвою пропаганди і пліток, а знав, за що можна триматися і втриматися. Він прийшов до Ісуса і припав до Його ніг. В вірші 24 написано: «І пішов Він за Ним». Біля Ісуса було багато народу, в 1-му вірші написано: «до Нього зібралось багато народу». Але Він залишив усіх і пішов з одним чоловіком, у якого була віра. Віра Яіра була такою: «Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!» Ісус відмовляв роззявам та тим, котрі приходили Його спокушати. Але Він ніколи не відмовляє тому, хто приходить до Нього з вірою.

Далі давайте на трохи залишимо Яіра, тому що в сюжеті несподівано з’являється одна жінка. Ця жінка була настільки тихою і непримітною, що здавалося вона не може вклинитися в цю історію. Але вона це зробила. Хто ж бо це і як їй це вдалося? Читаємо вірші 25-28: «А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його… Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю…» Ця жінка хворіла страшною хворобою цілих 12 років. Євангеліст Лука, який сам був лікарем, пише скромно: «ніхто вздоровити її не міг» (Лк.8:43), але Марк пише прямо: «що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого». Якщо у вас є нарікання на сучасних лікарів, то не відчаюйтесь – 2000 років тому вони не були кращі – вона брали гроші, але люди помочі з того не мали, а приходили ще до гіршого. Страшна хвороба відібрала у цієї жінки все її добро. В Ізраїлі ця хвороба вважалась нечистою (Лев.15:25), і вона робила нечистою саму людину. Тому ця жінка жила одиноко і уникала людей. У жінки є невгамовна спрага спілкування, значно сильніша, ніж бажання поїсти. Але їй не було з ким спілкуватися. Через цю хворобу вона не могла вийти заміж та мати дітей. Хвороба капля за каплею висмоктувала з неї кров, а значить красу і життя. Напевно, в свої 30 років ця жінка виглядала як стара. Здається що хвороба відібрала у неї все, здається що в неї не лишилося більше нічого. Але це не так. Дивовижно, але у цієї жінки була віра. Можливо вона чула, як Ісус доторкнувся до прокаженого, і той очистився. Вона була нечистою, і ніхто не смів до неї торкатися. Але коли вона слухала про Ісуса, то у неї з’явилася віра, що Ісус може зцілити її. Ця віра була такою: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю…» У неї був боязкий характер, вона соромилася людей, вона була хвора і фізично слабка. Але у неї була віра. І цією вірою вона протиснулася крізь натовп і доторкнулася до Ісуса. В вірші 29 написано: «І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!» В той час натовп тіснив Ісуса (24), і багато людей доторкалося до нього, а деякі навіть навалювалися на Ісуса. Декому вдавалося відірвати собі клаптик Його одягу. Але ніхто з них не зцілювався. Але коли ця одна жінка вірою лише доторкнулася до Ісуса, то зцілилися. Тієї ж миті жінка відчула, що видужала. Її охопила неймовірна радість. Їй хотілося розповісти про це усім. Але вона соромилася людей, і тому хотіла так же непомітно звідти піти. Але Ісус не дозволив їй просто так піти. Відчувши на Собі, що з Нього вийшла сила, Він звернувся до народу: «Хто доторкнувсь до Моєї одежі?» (30) Учні подумали, що розумніші за свого Учителя і відповіли: «Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?» (31) Але Ісус поглядав навкруги щоб побачити ту, яка це зробила (32). Жінка злякалась і затрусилась. Вона зрозуміла, що їй не вдастся просто так зникнути. Тоді «вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла…» (33) Ісус знав, як непросто було для цієї жінки перед усіма розповісти про те, що сталося. Напевно, вона трусилася, червоніла і по її очам текли сльози. Ісус знав, яким нетерплячим був Яір, дочка якого помирала, і як він не міг дочекатися закінчення свідчення цієї жінки. Тоді чому ж Ісус так наполягав на тому, щоб ця жінка засвідчила про те, що Бог зробив у її житті? Тут проблема не просто в тому, прочитати свідчення чи ні. Тут проблема значно серйозніша. В Рим.10:9 написано: «Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся…» Написано, що для спасіння потрібно 2 речі: віра у серці і визнання устами. В наш час часто можна почути: «Я вірю в Бога глибоко у серці, і про свою віру ні з ким розмовляти не хочу. Це – моя особиста справа». Це не є справжня віра. Справжня віра не мовчить, вона свідчить. Той, у кого є віра, розповідає, що Бог учинив йому. Прочитаємо вірш 34: «А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!» Ісус не лише зцілив цю жінку. Ще він духовно благословив її. Він назвав її дочкою. Люди вважали її нечистою і ізолювали в суспільстві. Але Ісус прийняв її Своєю дочкою. Він дарував їй спасіння і мир у серці. Ця жінка прийшла до Ісуса за зціленням. А пійшла здорова фізично і духовно, з радістю і миром у серці.

На прикладі цієї жінки ми можемо подумати не лише про зцілення окремої людини, але і цілого суспільства. Нашій країні потрібне зцілення. І тут проблема не лише в зовнішній агресії східного сусіда. Наше суспільство хворе. Чиновники беруть хабарі, крадуть гроші і обманюють. А рядові українці п’ють горілку і перетворюють живописну країну на суцільне сміттєзвалище. І це – хронічна хвороба, як у цієї жінки. Люди хворі, і одна революція достоїнства не може всього змінити. Але суспільство зміниться, коли люди прийдуть до Бога. Нам потрібно молитися за навернення людей до Ісуса, тому що лише в цьому є справжня надія для країни.

Ісус відпустив жінку з миром, тож давайте відпустимо і ми і повернемося до Яіра, який і так сильно зачекався. Він не розумів, чому саме в цей час, коли потрібно так поспішати, з’явилася ця жінка, та ще так довго читає своє свідчення. Звичайно, він терпеливо очікував, але бачив, що надія на порятунок дочки тане на очах. Прочитаємо вірш 35: «Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?» Це був остаточний удар. Ці люди принесли не тільки погану звичку, а ще й дали погану пораду. Вона означала, що тепер усе закінчено, що немає причини більше турбувати Учителя. І дійсно, коли дівчина була хвора, то ще залишалась надія. Але зі смертю усе закінчилося.

Прочитаємо вірш 36: «А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!» У Яіра була віра, і завдяки їй він прийшов до Ісуса. Але коли він почув погану звістку, в його серце закрався страх. Протилежність вірі це не невір’я, а страх. Страх заставляє людей опускати руки і здаватися навіть не почавши битви. А якщо людина здається без битви, то в неї немає навіть теоретичних шансів перемогти.

На початку другої світової війни, коли одна за одною падали під нацистами Європейські країни, доля Англії опинилася в руках старого, хворого і кульгавого чоловіка – Вінстона Черчилля. Та він вирішив, що не буде слідувати прикладу Європейських країн і просто так здаватися. Він говорив, що неможливо виграти війну, капітулювавши на самому початку. І ця людина вирішила боротися. Черчіль казав, що у людини насправді є один ворог, з яким потрібно боротися – і це страх всередині неї. В опитуванні «100 найбільших британців» він посів перше місце, випередивши навіть письменника Вільяма Шекспіра та фізика Ісаака Ньютона.

Тут ми вчимося тому, що нам потрібно боротися зі своїми страхами. В сьогоднішньому слові ми зустрічаємо успішного в житті чоловіка і жінку, життя якої явно не склалося. Але кожному з них однаково для того, щоб продвинутися далі, потрібно було дати бій своєму страху. В життя кожної людини обов’язково прийдуть, якщо ще не прийшли, страх, зневір’я, депресія. Перед ними не можна відступати. Їм потрібно дати бій. Наша країна зараз веде боротьбу за свою свободу. Усі кажуть, що не потрібно очікувати від Штатів чи Європи, що вони придуть сюди і будуть боротися за нас. Це повинні зробити ми самі. Однаково і в житті окремої людини. Не сидіть просто так. Не думайте, що інші люди прийдуть і все за вас зроблять. Борітеся. Ідіть до Ісуса з молитвою. Просіть Його про допомогу, просіть Його дати Вам напрямок у житті.

Читаємо що сталося далі: «І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!…» (38-42) В Євангеліях описано три випадки, коли Ісус попадав на похорони – цей, коли Ісус зустрів процесію в Наїні і похорони Лазаря. Усі три випадки закінчилися одним і тим же – Ісус воскресив померлого. Ісус сказав так: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів.11:25,26). Ісус прийшов і зруйнував владу смерті. Чого люди найбільше бояться? Смерті. А Ісус зруйнував її владу. Яір як і жінка прийшов до Ісуса за зціленням дочки. А отримав значно більше – він отримав віру в воскресіння.

В сьогоднішньому слові двоє людей прийшли до Ісуса за зціленням. І кожному з них Ісус подарував значно більше зцілення. Ісус дарував їм спасіння, благословення і особисте спілкування з Собою. Лютер сказав, що часто ми просимо у Бога срібла, а Він дає нам золото. Наш Бог благословляє того, хто приходить до Нього з вірою. Давайте сьогодні піднімемося та прийдемо до Ісуса з вірою

(п. Иаков)