head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Бо ж написано” (Від Матвія 4:1-11)

“БО Ж НАПИСАНО”

Від Матвія 4:1-11

Ключовий вірш 10 : “Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!”

В минулому уривку ми вивчали про те, як Господь Ісус прийняв хрищення від Івана. Це була подія, важливість якої важко переоцінити. В цьому хрищенні Господь не лише показує нам приклад смирення і покірності Божій волі. В цьому хрищенні Він ототожнює Себе зі Своїм народом, займає наше місце, щоб виконати усю правду. Щоб в тому, в чому ми виявили слабкість, непокору і невірство, замість нас і для нас явити досконалу покірність, перемогу і праведність.

Це стає особливо зрозуміло в світлі уривку, який ми розглядаємо сьогодні. Тут Ісус зустрічається з випробовуваннями. Тими самими випробовуваннями, з якими зустрівся Ізраїль в пустелі. Але на відміну від Ізраїлю, Він перемагає. В цьому уривку ми не лише знаходимо практичний приклад і вчення, як можемо перемогти спокуси, але і величезну втіху в особистості та справі Ісуса Христа. Нехай Господь помилує нас зараз і Духом Святим відкриє нам значення Свого слова.

Подивіться вірші 1,2: “Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а в кінці зголоднів”

Куди і з якою метою відправився Ісус після хрищення? — в пустелю, для того щоб зустрітись зі спокусою, або ж випробуванням від диявола. Сама постановка цього речення, смисл, який воно несе викликає в нас тривогу. Чи не так? Зазвичай ми молимось, щоб Господь захистив нас від диявола. Коли ми зустрічаємось з спокусами, ми втікаємо до Бога. В Ньому ми шукаємо перемоги. І ми  точно знаємо, що Господь нікого не підштовхує до зла. Тим не менше тут ми бачимо, що диявол не просто сам собі вирішив, що час вже випробувати Ісуса. Це Бог веде Ісуса в пустелю, щоб диявол Його спокушав.

Чому ж це було необхідно? Чому Христос мав пройти через випробування? Тому що, так само як і в хрищенні, в цих спокусах Ісус виступає не просто, як одна людина, а як представник цілого Божого народу. Ці події наповнені глибоким духовним смислом і вкорінені в історію Божого народу. Матвій спеціально так вибудовує своє оповідання, щоб в читача, знайомого з історією Божого народу, одразу виникли правильні аналогії.

Давайте трішки від’їдемо камерою і подивимось, що ми вже дізнались про Ісуса. В першому розділі ми бачимо Христа, як сина Авраамового, нащадка і виконавця Божих обітниць. В другому, так само, як Ізраїль, Він дитиною відведений до Єгипту і потім повертається до Ізраїлю. Щоб закріпити цю паралель, Матвій згадує слова пророка: “Як Ізраїль був хлопцем, Я його покохав, і з Єгипту покликав Я сина Свого” (Ос.11:1). В третьому розділі Ісус проходить через води хрищення, так само, як Ізраїль, покликаний Богом проходить через води Червоного моря. З неба лунає голос: “це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав” і будь який єврей в цьому місці одразу згадає, хто в Біблії названий Сином Яхве. Це Ізраїль, бо “так сказав Господь: Син Мій, Мій перворідний то Ізраїль” (Вих.4:22). І ось в четвертому розділі ми бачимо ще одну паралель. Після вод Червоного моря Ізраїля чекали 40 років в пустелі. Навіщо були ці 40 років? — “щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні” каже Мойсей (Повт.8:2). 40 років випробувань у пустелі в житті Христа представляються цими 40 днями. Цей епізод — не просто Його особиста справа. Це справа, на яку Його посилає Отець, щоб Він Собою, Своїм послухом, замістив непокірний і грішний народ і справді виконав усю правду. Амінь.

В Євр.2:17,18  говориться: “Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти”. Христос у пустелі: бідний, голодний, одинокий, відкритий атакам сатани — це кожен із нас в цьому світі. Щоб спасти таких людей Він Сам стає таким і перемагає. Амінь.

Подивіться вірші 3,4: “І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих”.

В чому полягала перша спокуса? Ісус був голодний, бо 40 днів постив, а спокусник запропонував Йому перетворити каміння на хліб, щоб наїстися. Що саме з цього було спокусою? Перетворити каміння на хліб? — навряд, бо в іншій ситуації для Ісуса не було проблемою перетворити воду на вино чи примножити хліб і нагодувати 5тис. Можливо, Ісус вважав, що їсти — то свиняча справа, і краще по можливості цього уникати? — також ні, Ісус з задоволенням їв і пив навіть в компанії митарів і грішників.

Щоб зрозуміти в чому була суть спокуси, давайте згадаємо, до яких обставин відносяться ті слова, якими Ісус відповів дияволу. Ці слова взяті з Повт.8:3 “І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина”.

Перше випробування, яке зустрілося Божому народу в пустелі, було випробування голодом. Вони прийшли до пустелі Сін. Вже більше місяця, як вони вийшли з Єгипту. Запаси їжі закінчилися. Вони зголодніли і почали скаржитися на Бога і на Мойсея: “Коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї… Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір” (Вих.16:3).

В пустелі Господь поставив Свій народ в такі умови, що вони кожного дня мали розуміти і згадувати, що людині для життя не достатньо одного хліба. Бог є джерелом життя і всього, тому мати Бога — важливіше, ніж мати хліб чи будь що інше. Амінь.

Яке місце ми віддаємо Богу в своєму житті? Що важливіше для нас: Бог, чи Його благословення? Чи мали ви в житті такий досвід: віддати щось, якогось матеріального надбання, заради більшого, заради Христа і Євангелії? Саме цього Бог навчав Свій народ в пустелі. І коли ми розуміємо це, то можемо відмовитись від спокусливої пропозиції по роботі, якщо вона суперечить Божим заповідям, наприклад. Або, замість того, щоб відпочити увечері, зустрітись з агнцем і вивчати Біблію. Підтримати якесь місіонерське служіння, замість того, щоб купити новий гаджет і т.д. Ми весь час зустрічаємось з такими викликами і, як євреї у пустелі, вчимося обирати Бога.

Також, через це виховання голодом і маною, Господь допомагав Своєму народу усвідомити свою цілковиту залежність від Нього. Навіть на фізичному рівні. Чи усвідомлюємо ми цю залежність? Чому я це запитую? — тому що ми щодня ходимо на роботу, трудимось і отримуємо якийсь результат. Звичайно, ми молимося за успіх. Але також ми бачимо поруч себе інших людей, які не моляться і так само, як ми, отримують зарплатню. Може навіть більшу. І тоді в нас може з’явитися така думка: ми всі в однакових умовах… хто більше працює, той більше має… звичайно добре, якщо Бог благословить, але, здається, на хліб я і сам можу заробити.

Але це не так. Бог справді досить часто більше дає тому, хто більше працює. Але на жаль в наших життях дуже часто Богу відводиться саме така, допоміжна роль: “добре, якщо Він благословить, а нє то нє…”. Але Бог — це не просто джерело додаткового благословення. Він і є саме життя. Це Він велить сонцю сходити над праведними і неправедними. Це Він годує і людей, які в поті лиця добувають собі хліб, і птахів, що не сіють і не жнуть. І віруючих і невіруючих. Найменший комарик і кожен із нас в Його руці. І ми з вдячністю приймаємо те, що Він нам дає. Амінь.

Євреї не могли перетворити каміння на хліб, а Син Божий — міг. Сатана не просто каже Ісусу: “поїж, не мучся”. Він каже: “не будь такими, як вони, ти — Син Божий, а вони — грішне творіння”. Але Ісус, залишаючись голодним і спраглим, залишаючись таким самим як ми, не каже: “спочатку базові потреби, а потім — духовні”. Залишаючись таким самим як ми, Він каже: “не хлібом самим живе людина, але кожним словом, що походить із уст Божих”, і Він перемагає там, де програємо ми. Перемагає за нас і для нас. Амінь.  

Подивіться вірші 5-7: “Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!”

І знову, для того, щоб зрозуміти в чому полягала суть спокуси, будемо рухатись від Ісусової відповіді. На які події вказують ці Його слова: “Не спокушуй Господа Бога свого!”? Це цитата з Повт.6:16 “Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі” і відсилка до подій описаних у Вих.17, друге випробування у пустелі. З пустелі Сін, народ відправився до Рефідіму. Там виникла проблема в пустелі не було що пити. Спраглий народ сварився з Мойсеєм, і Мойсей за Божим наказом вдарив палицею в скелю і звідти потекла вода. Усі напилися. “І назвав він ім’я того місця: Масса та Мерива через колотнечу Ізраїлевих синів і через випробування ними Господа, коли казали: Чи є Господь серед нас, чи нема?” (Вих.17:7).

Юдеї спокушали Господа, кажучи: “чи є Господь серед нас, чи нема?”. Вони казали це після того, як Господь врятував їх з Єгипту. Після того, як зранку вони зібрали ману з неба і добре поснідали. І ще дивлячись на стовп хмари, що супроводжувала їх в дорозі. Вони казали: “якщо Бог з нами, чому ми все ще маємо якісь невирішені проблеми і хочемо пити?”.

Питання спокусника дуже схоже. Він каже: “дивися, я також вмію цитувати Біблію. Так написано: “Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе”? — написано. Бог вірний? — вірний. Ну то давай перевіримо”.

Старий Заповіт містить безліч великих Божих обітниць даних Божому народу, Ізраїлю. Новий Заповіт містить безліч ще більших Божих обітниць даних Божому народу, Церкві. Але Писання не вчить, що той, хто вірить в Бога не матиме труднощів і всі його бажання будуть виконані. А часто ми саме так і думаємо. Намагаємось маніпулювати Богом, щоб Він виконав чого хочемо і довів Свою добрість і вірність. А якщо не отримуємо — ображаємось. І, часто річ, про яку ми просимо — не якась там дрібничка. Іноді це справді питання життя і смерті. Але Бог все одно не мусить нам доводити ні те, що Він є, ні те, що Він добрий, ні будь що інше. Насправді, ми вже маємо найбільший доказ Його любові: “Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим.5:8). “Я став християнином, чому в мене все ще чогось нема?” — це неправильне питання. Правильне питання: “чому, не дивлячись на всі мої гріхи, Господь дав мені так багато?” Писання повне величних Божих обітниць даних нам, Його народу, щоб ми втішалися цими обітницями, щоб ми твердо вірили в них, щоб ми молилися на основі цих обітниць, щоб вони здійснювалися в наших життях. Але не для маніпуляцій.

Ісус справді міг отримати те, чого бажав. І з крила храму кинутись, і покликати легіони ангелів і звільнитися з рук грішників, і зійти з хреста. Але Він пішов іншим шляхом. Вирішив стати таким як ми і приймати з Божої руки ту чашу, яку мав пити. За нас і для нас. Амінь.

Подивіться вірші 8-10: “Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бо ж написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!”

Тут піднімається питання поклоніння. Третя спокуса, яку Ізраїль зустрів в пустелі була також пов’язана з поклонінням. Вих.32. Народ побачив, що Мойсей забарився на Господній горі і зробив собі ідола, золоте теля, і вклонявся йому. Власне, випробування поклоніння, це випробування на якому спіткнувся ще Адам, коли змій сказав йому: “будете, як Боги”. Це спокуса, з якою кожен із нас зустрічається кожного дня.

Спокусник тут говорить про владу, яку він має над цим світом. Це не вигадана влада. Вона реальна, хоча, звичайно, не абсолютна. Це влада над царствами світу та їхньою славою. Влада, яку люди добровільно передали і продовжують передавати йому, коли вирішують виконувати не волю Бога, а власні бажання, пожадливості свого отця.

Христос прийшов встановити Боже Царство, відновити Божий порядок у всіх сферах. Спокуса диявола — це спокуса йти легким шляхом, не страждати. І Господь впевнено відкидає цю спокусу. “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!”. В кінці цього Євангелія ми бачимо цього самого Ісуса, який виконав усю правду, який отримує усю владу на небі і на землі і посідає, як Господь і Цар над усім творінням. Те, що пропонує сатана — нікчемна фальшивка, все справжнє ми отримуємо з рук Творця.

Чого ми маємо навчитися з цього уривку? Тут є багато всього. Наприклад, ми вчимося з кожного з випробувань, які здолав Господь: цінувати Бога найбільше, довіряти Йому своє життя і служити Йому одному.

Також ми вчимося з того, як саме Господь здолав ці спокуси. Як Він це зробив? — словом. Він дає нам гарний приклад. Ми маємо знати слово Боже, щоб протистояти дияволу. Знати краще за диявола. Знати не тільки вірші на пам’ять, але Самого Бога, що стоїть за тими віршами. Боже слово не лише вчить, як перемагати спокуси, воно саме є силою Божою. Боротьба з спокусами зводиться до боротьби за те, щоб прийняти слово Боже.

Але, я думаю, саме цінне, що є в цьому уривку — це сам Христос. Христос, який виконує усю правду. Христос, який являє досконалу покірність і перемагає спокуси, за нас і для нас. В іншому уривку ми побачимо Христа, який помирає за нас і для нас. А потім Христа, який воскресає для нашого виправдання, і стає нашим воскресінням. Ми не можемо покладатися на свою моральну стійкість. Ми не можемо покладатись на своє знання Біблії. Але ми можемо цілком і повністю покластися на Христа. Він не підведе. Навіть з найглибшого падіння Він підніме, поставить, оновить, очистить і прославить. Нехай Господь допоможе нам вірувати в Христа, який переміг диявола, переміг нашу непокірність і гріхи і зробив нас Його викупленим народом. Амінь.

(п. Йонатан)