Вивчення Біблії: Проповідь “Дім на камені” (Від Матвія 7:21-29)

Дім на камені

Від Матвія 7:21-29

Ключовий вірш 24 : “Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.”

У попередньому уривку Ісус вчив нас входити тісними воротами та берегтися обманщиків, а також дав нам спосіб вичисляти обманщиків за їх плодами. До речі, цим способом кожен з нас може перевірити і себе. Цим вченням Ісус підкреслив, що ми маємо здатність розрізняти шляхи і направляти своє життя. Ми не живемо всліпу, у нас є достатньо інформації. Як ми бачили, є два можливих шляхи. Можемо назвати їх по-різному, це вже питання термінології. Наприклад, так: Успіх і Поразка. Мовою Біблії – життя і смерть, благословіння і прокляття, або ж спасіння і загибель. Це трохи не те саме, що і #зрада та #перемога, бо мова йде не про відчуття, а про те, до чого реально прямує наше життя.

Новомодні релігії запевняють, що на гору ведуть усі дороги, тому не важливо, що вибирати. Як на мене, підставою для такого твердження може бути або наївність, або цинізм. Бо коли ти хоч трохи знаєш життя, то знаєш, що брехні у світі є достатньо. Тому не все, що захотілося вибрати, приведе на вершину.

Класичний атеїзм говорить нам, що всякий шлях приводить до смерті, і єдине, що ми можемо – це зробити сам шлях трохи приємнішим.

Ісус же вчить не так. І шлях життя, і шлях смерті – існують, і перед нами стоїть реальний вибір, і ми повинні докласти свого розуму до того, щоб зробити його правильно.

У 21-у вірші Ісус знову говорить про ці два шляхи.

21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.

Тут Царство Небесне виступає еквівалентом життя і спасіння. І туди увійде не кожен. Хто увійде? Той, хто виконує волю Отця, що на небі. Це є критерій, за яким проходить відбір у Небесне Царство. Коли ви вступаєте до учбового закладу, зазвичай є якісь тести, де необхідно набрати прохідний бал. Коли я шукав собі роботу, то були співбесіди, на яких визначали, чи відповідаю я їх критеріям. Причому ви могли бути безцінним робітником десь інакше, але не відповідати критеріям цієї конкретної компанії. Дивовижно, в одну компанію мене не взяли, бо я занадто часто сміюся, а їм були потрібні виключно спокійні і серйозні працівники. Давайте подивимося уважно на вірші 21-23, і спробуємо зрозуміти , що ж то за критерії такі у Бога:

22 Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?

23 І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!

Тут ми бачимо, що буде багато досить активних людей, які робили дивовижні справи, але не пройшли за критеріями Небесного Царства. Задумайтеся, чи ж не лякає такий розклад справ? Люди пророкують, демонів виганяють, чудеса творять, – а їм кажуть: стороннім вхід заборонено. Та якщо вони сторонні, то що про мене казати?

Тож давайте уважніше придивимося до того, що сказав Ісус. Особливо, звернемо увагу на контрасти, які Він використовує. Ми бачимо такий контраст: “хто каже до Мене: Господи, Господи!” – “хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. Тобто, одні кажуть, а інші виконують. Уявімо, що я йду уранці на роботу і кажу дітям прибрати у кімнаті, а я за це увечері принесу їм подарунок. Коли я прийду увечері, до мене зразу збіжаться діти з вигуками про подарунок. Ця думка не виходила у них з голови цілий день. Вони могли б і на роботу подзвонити, щоб щось уточнити. А потім виявляється, що кімната так і не була прибрана. От приблизно такий контраст використовує Ісус, щоб показати, якими віруючими ми маємо бути і як ставитися до Божого слова.

Другий контраст: “хто виконує волю Мого Отця, що на небі” – “хто чинить беззаконня”. Слово “беззаконня” означає не обов’язково щось страшне на вигляд. Воно значить просто “що сам захотів”. Так, ці люди багато попрацювали, але їх інтерес був не до волі Отця, який на небі, а до беззаконня, тобто, до власних бажань.

Зверніть увагу, вони багато знали про Бога: зверталися до Нього, робили справи Його ім’ям, говорили від Його імені. Але Ісус їм відповість: “Я ніколи не знав вас”. Уявіть собі концерт, фанат проривається за куліси по автограф – а його не пускає охорона. Він каже: “Та у мене є фото цього співака, і я його фан-групу у Фейсбукові веду!”. А охорона каже: “Він говорить, що тебе не знає, і тому ми тебе пустити не можемо”. Важливо, чи знає нас Ісус. Біблія багато говорить про те, що Бог знає Своїх:

2-е Тимофію 2

19 Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: Господь знає тих, хто Його, та: Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!

Наум 1

7 Добрий Господь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється!

Пізнавати Бога, вивчати Його слово, щось робити для Бога – це не рутинний обов’язок, як деякі думають, щоб отримати перепустку до Небесного Царства. Бог уже знає Своїх, тих, хто поклав свою надію на Нього. Він знає нас наскрізь. І для нас великий привілей теж пізнавати Його.

1-е до коринтян 13

12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.

Таким чином, Біблія вчить, що Бог знає нас, і саме це є нашою єдиною, але непохитною надією, на яку ми можемо опиратися.

І далі Ісус ілюструє Свої слова притчею:

24 Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені.

25 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований.

26 А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску.

27 І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!

Тут іде мова про двох будівельників, які взялися будувати собі будинки. Вони будували своє майбутнє, своє життя. Напевне, їх обох цікавив результат. Але стиль їх роботи дуже відрізнявся. Один чоловік дуже уважно поставився до закладення фундаменту, а інший зразу почав гнати стіни. Закладка фундаменту – справа марудна, вимагає багато часу і грошей. Треба копати землю, тягати каміння, а потім, коли фундамент буде готовий, треба ще й дати йому відстоятися. Кажуть, що бетону потрібно не менше чотирьох тижнів, щоб досягти максимальної міцності. За цей час другий будівельник уже вигнав коробку, поставив гіпсокартонні перегородки, зробив євроремонт, в’їхав жити і провів декілька веселих гостин з друзями і музикою, а перший все ще робив фундамент. Другий його час від часу запитував: “Ти вже розвів дроти під електрику?” – “Ні, ще фундамент роблю”. “Ну що, вже кухню замовив?” – “Ні, ще фундамент роблю”. “Ну як, вже в’їхав?” – “Ні, ще фундамент роблю”. Скільки ж можна, сусід давно вже влаштувався і живе з комфортом. Він і часу менше витратив, і дешевше обійшлося. Нащо тобі та морока?

Може, ви задавалися чи задаєтеся питанням: чому хтось, что не посвячує Богу своїх ресурсів, живе комфортніше, ніж я? Ця притча дає нам зрозуміти, чому.

Перший будівельник знав, що фундамент – то дуже важлива річ. Коли мій батько будував власний будинок, він, через незнання, зробив фундамент без арматури. І коли під одним кутом будівлі просіла земля, почалися тріщини по стінах, які росли з кожним роком. Влітку заліпили, пофарбували – а на зиму – знову дме. Якщож, не дай Бог, десь розмиє водою і просяде ще більше – то й увесь будинок може впасти. Не тільки вся робота виявиться даремною, а ще й буде небезпечно для житття.

Інакше підійшли до питання будівничі замку Паланок у Мукачеві.

Замок стоїть на суцільній гранітній скелі. Навіть криниця всередині замку, щоб дістатися до води, була пробурена через 70-метрову гранітну товщу. Він вистояв понад десять століть, витримавши декілька воєн, і стоїть досі.

Повернемося до притчі:

Тут Він теж використовує контрасти: “слухає і виконує” – “слухає та не виконує”, “чоловіка розумного” – “чоловіка того необачного”. Велика різниця. Ми живемо в багатокультурному суспільстві, де нікого не заставляють ходити шеренгою і кожен може мати той світогляд, який хоче. Ми будуємо своє життя, своє ставлення до речей, людей і самого себе, свою систему цінностей на основі свого світогляду, тобто, того, у що ми віримо. Це стосується не лише людей у церкві, а всіх людей. Кожен збудовує своє життя, і кожен будує не у вакуумі, а на чомусь засновується. І, ніби то, всі живуть нормально. Але Ісус говорить, а я йому вірю, що основа робить різницю. Коли проявляється ця різниця? Коли приходить негода. Захворів сам чи хтось із близьких. Втратив роботу. Коли у країні криза чи війна. Коли тебе образили, обдурили, підставили, зрадили. Коли ти не знаєш, що буде завтра. Рік Уорен сказав: “перевірка вашого світогляду — це не те, як ви поводитесь у хороші часи. Тест вашого світогляду — це як ви поводитесь на похороні”. Буря прийшла в життя обох будівельників, але встояв тільки той дім, який мав міцні підвалини. Так само, труднощі приходять у життя кожного з нас. Щоб залишитися тим, ким я є, не зламатися, треба мати міцний фундамент.

Ми дуже різні, у нас різний рівень інтелекту і різна працездатність, різні таланти і схильності. І абсолютно нормально, що хтось досягає більше, хтось менше, або що хтось успішний в одному, а хтось – в іншому. Але є одна проблема, притаманна більшості людей. Це те, що ми досить поверхнево ставимося до основ свого світогляду. І ми говоримо, що віримо в одне, а наші вчинки вказують на інше. Це стосується як невіруючих, так і віруючих. Часто ми робимо вчинки лише тому, що так звикли, чи так захотілося, чи так роблять люди довкола нас. Спитай у людини, чому вона вірить у те, у що вірить, – і далеко не всі знайдуть відповідь.

В чому причина поверхневості переконань – це в прагненні до комфорту. Ми любимо комфорт. Як другий будівельник, ми прагнемо досягти комфортного існування поскоріше, як другий будівельник. Ми хочемо, щоб ніщо не турбувало нашого способу життя і не кидало нам виклик. Але правда і комфорт рідко живуть по сусідству. Віра в Ісуса Христа кидає виклик нашій природі, показуючи нам природу Бога у Христі. Мартін Лютер говорив, що Біблія – його ворог, бо вона говорить проти того, що він хотів собі думати й робити. Його віра була не результатом миттєвого бажання чи традицій, а результатом напруженої боротьби. Клайв Льюіс був професором. Він багато читав і вивчав, багато розмірковував, і одного разу зрозумів, що не може більше протистояти Богу. Він писав, що в той момент він був найнещаснішим новонаверненим у світі, бо йому довелося під впливом Божих аргументів залишити все те, чого він тримався раніше. Ці люди глибоко копали і поклали міцний фундамент для своїх переконань. Але часто ми лінуємося думати глибоко, і в тяжкий час наш світогляд, як неякісний будинок, тріщить з усіх боків. Біблія говорить нам про всі аспекти нашого життя, і ми можемо дослідити і знати волю Бога.

Про що говорить Ісус в цій притчі? Про виконання Його слів. Тобто, не про теорію, а про практику. Коли ми виконуємо, що сказав Ісус, на практиці, наше пізнання Бога теж стає практичним, а не чисто філософським. Апостол Яків про це каже так:

Якова 1

22 Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.

25 А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!

Коли будуємо дім, ми беремо якісь інструкції, вироблені багатьма спеціалістами, і не просто читаємо їх і заучуємо цитати, а робимо згідно них конкретні справи. Ми можемо перечитати купу літератури про бокс і передивитися всі бої Кличків, але це не збільшить наших м’язів і реакції. Для результату потрібна практика. Біблія – це інструкція, яку Бог дав нам для упорядкування наших думок, мотивів і вчинків. Її не просто заучувати, а виконувати треба.

Для мене особисто зараз каменем спотикання є веління Ісуса виховувати учнів. Якось я налетів на той факт, що сам не дуже гарний учень Ісуса, і з тих пір виховання учнів стало для мене проблемою. Але веління Ісуса від того не зникло, та ще й підкріплене Його обіцянкою, що Він сам буде з нами. Я зрозумів, що це веління йде в розріз з моїм комфортним існуванням.

Один брат дав простий діагноз, чому у нас в церкві мало нових людей: бо не проповідуємо. Хтось із нас це робить, але раніше ми в тому були значно старанніші. Мені здається, що і мені самому, і всім нам варто перевірити, чи не стали ми заручниками оманливого комфорту, і молитися, щоб повернутися до основ.

Прочитаємо останні два вірші:

28 І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його.

29 Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні.

Ісус був справжнім учителем Біблії, а книжники були просто вчителями Біблійного тексту. І це дуже і дуже різні речі. Його слово – практичне і виконує його важливу функцію: судить наміри серця.

Ісус заявляв, що Він – Бог, і що Його слова є надійною підставою для нашого світогляду і життя. Якщо ми серйозно ставимося до слів Ісуса, то бачимо, що він дав нам вибір з трьох пунктів, а саме:

Він – не Бог, але Сам в це щиро вірив. Тоді Він несповна розуму, неадекват, на якого не варто звертати увагу, якщо ти не психіатр;
Він – не Бог, і чудово це розумів, але спеціально говорив неправду. Тоді Він небезпечний обманщик, і треба триматися ві Нього подалі;
Він – дійсно Бог, як сказав. Тоді треба поставитися до Його слів з усією серйозністю. Він – Цар, якого треба слухатися, а не тільки цитувати.

Християнство не може засновуватися на чомусь іншому, ніж особистість Ісуса Христа. І, якщо ми віримо Йому, то треба виконувати Його слово. І коли ми виконуємо Його слово, зможемо дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати (Еф.6:13).

(п. Ной)