Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус докоряє фарисеям” (Від Матвія 23:1-12)

ІСУС ДОКОРЯЄ ФАРИСЕЯМ

(Частина I)

Від Матвія 23:1-12

Ключові вірші 23:11-12: «Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться»

Сьогоднішнє слово – це перша частина останньої публічної проповіді Ісуса. Цю проповідь Ісус  проголосив у храмі в середу у страстний тиждень, за два дні до Свого розп’яття. Чому ж Ісус присвятив цю проповідь? Він присвятив її щоб застерегти Своїх учнів, людей та інших прочан, які прийшли в Єрусалим на пасху від однієї страшної, смертоносної речі: лицемір’я. Він навчає Своїх учнів та нас якими не повинні бути Божі слуги та якими вони повинні бути. Хай Господь зробить нас Божими слугами по Його серцю!

Подивимося на 1-ий вірш: «Тоді промовив Ісус до народу й до учнів Своїх». Слова у цьому уривку стосуються книжників та фарисеїв. Однак були вони сказані Ісусом до народу та його учнів. Виникає природне запитання: «Чому Ісус не каже ці слова особисто книжникам та фарисеям»? На перший погляд складається враження, що Ісус обговорює книжників та фарисеїв за їх спинами. Ми знаємо, що якщо у нас є щось проти брата, то ми маємо спочатку піти та сказати про це брату особисто. Чому ж Ісус тут каже ці слова не книжникам та фарисеям особисто, а народу та учням? Щоб зрозуміти це, нам потрібно згадати попередній, 22-ий розділ. А в цьому розділі Ісус якраз і говорить до книжників та фарисеїв. Насправді, Він сказав їм усе, що мав. Протягом усіх трьох років служіння Ісуса, фарисеї та книжники провокували його, кидали Йому виклики, Ісус відповідав на їх запитання та дорікав їм. Ісусу більше не було чого сказати їм – Він сказав їм усе що мав.

 

По-друге, Ісус сказав ці слова до народу та учнів щоб застерегти їх від лицемір’я. Сьогодні Ісус досить жорстко дорікає книжникам та фарисеям за їхнє лицемір’я. Лицемір’я це надзвичайно заразна хвороба. Вона дуже легко передається. Якщо десь релігія по тій чи іншій причині цінується, якщо вигідно виглядати духовним, то завжди знайдуться люди, які захочуть підробити релігію. Тобто виглядати духовними та святими людьми, не будучи зміненими всередині. Хай Господь сьогодні навчить нас як вберегтися від лицемір’я.

 

Подивіться на вірш 2: «і сказав: На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї». Книжники та фарисеї усілися на сидінні Мойсеєвім. Тут «сидіння» – це грецьке «καθέδρας», від якого пішло слово «кафедра». Сидіння Мойсеєве це було таке спеціальне місце в синагозі, звідки вчителі закону навчали людей. Це місце давало владу навчати людей, владу проголошувати Боже слово. Ісус наголошує тут, що не Бог посадив книжників та фарисеїв на цьому місці, вони всілися там самі. Вони були самозванцями. Вони присвоїли собі владу навчати, яку Бог їм не дарував. Ісус застерігав Своїх учнів: «Вас виженуть із синагог» (Ів.16:2). Апостолів виженуть із синагог! Хто вижене? Ті люди, які незаконно захопили кафедру, книжники та фарисеї. В Україні є гарне слово, яке добре характеризує таких людей: нелегітимні вчителі.  

Подивіться на вірші 3-4:
3 Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!

4 Вони ж в’яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити… 

Учні повинні старанно виконувати усе, що говориться в Божому слові, навіть якщо цьому навчають такі негідники, як книжники та фарисеї. Боже слово є Божим словом, і його потрібно виконувати. Однак учні не мали робити за вчинками книжників та фарисеїв. Чому? Тому що ті говорили, та самі не робили з того нічого. Додатково до Божих законів вони створили багато інших законів та правил, яких навчали людей і які потрібно було виконувати. Проблема була в тому, що самі вони нічого з цього не виконували: вони не виконували ні Божого Закону, ні навіть своїх приписів. Зазвичай ми думаємо, що книжники та фарисеї були дуже наполегливими у служінні Богові і батаго трудились. Насправді ні. Тут Ісус каже про те, що вони кажуть, та не роблять, кладуть на плечі інших людей важкі тягарі, а самі навіть не хочуть поворухнути пальцем. Очевидно, вони були непослідовними: казали одне, та робили інше. Вони ставили величезні вимоги до інших, у той час як самі нічого з того не виконували. Коли вони навчали про Божий закон, то можна було подумати, що вони є великими ревнителями закону, та це було оманливе враження, тому що вони зовсім не жили по тому закону, якого навчали. Це і є лицемір’я: говорити одне, а робити інше. Чому вони не робили? Бо не могли. Ми маємо знати, що ніякі хибні уявлення про духовність ніколи не можуть впокорити наші тілесні похоті. Якщо ти лише називаєшся християнином, але не є їм по суті, то всередині тебе немає такої сили, яка допоможе тобі побороти похоті свого тіла. Просто немає такої сили. Тому ззовні, звичайно людина може здаватися іншим доброгою та духовною, але всередині вона ніколи не зможе побороти грішні звички. Коли ап. Павло ставить вимоги до старійшин, він каже, що старійшина має бути «мужем однієї дружини, … не п’яниця, несварливий, не срібролюбець». Нелицемірна віра переборює похоті тіла. Лицемірна віра не може, по своїй суті вона не здатна цього робити. Тому коли вибирають служителів, потрібно дивитися не лише на їх здатність навчати, але і на їх життя та на плоди їхнього життя.

Ісус застерігає тут від лицемір’я і нас. Ми не повинні говорити одне, а робити інше. Ззовні здаватися одними, та насправді бути іншими. Вчора ми прийняли с. Руслану в члени церкви. Вони написала заяву, яка починається словами: «Цією заявою я підтверджую, що вірю в Ісуса Христа як в мого Господа та Спасителя…» Спаситель не потрібен праведним та святим людям. Спаситель потрібен грішникам, які не можуть самі себе спасти. Тому ми маємо визнавати себе грішниками, яким потрібен Спаситель! Час від часу ми чуємо, що хтось не може написати свідчення, бо дуже сором’язливий, бо не звик відкриватися перед людьми. Але ми маємо знати, що подібний страх перед людьми легко породжує лицемір’я, від якого застерігає тут Ісус. Всередині ми грішники. Так, грішники виправдані, спасені. Грішники, у яких призупинилося розповсюдження хвороби гріха, і почалося одужання, процес освячення. Та, тим не менше, грішники. Ми не можемо сповідати Ісуса нашим Спасителем, не сповідавши себе грішниками.

У вірші 5 Ісус каже про те, що причиною лицемір’я є життя перед людьми. Давайте прочитаємо його: «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди, і богомілля свої розширяють, і здовжують китиці». Богомілля – це такі кожані коробочки із виписками із Закону, які носили на чолі чи та руках та використовували при молитві. З часом вони розширювали ці богомілля, так що це помічали інші люди та казали: «Ого, які у них великі богомілля! Напевно ці хлопці багато моляться!» Та це ще не все. Вони також здовжували китиці (євр. «tzitzit»). Носити китиці на одязі їм було наказано законом Мойсея щоб вони, дивлячись на китиці, пам’ятали про Божі закони (Чис.15:38-39). Але вони носили китиці не для цього. Вони вішали на одяг довгі китиці, щоб люди їм казали: «Ого! Які в тебе гарні китиці!» І люди думали: «Святі люди! Постійно пам’ятають Божі закони!»

Подивіться на вірш 6: «І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах». Їм надзвичайно подобалося коли їх шанують. Тому вони любили передніші місця на бенкетах. Коли святкували весілля чи якусь іншу важливу подію, то для вчителів закону, равинів, зберігали самі почесні місця. І коли уже усі зібралися, вчитель закону міг так драматично пройти перед усіма і сісти на це почесному місці. Це було схоже на справжнісіньке шоу! І люди казали: «Ого! Та це ж сам раввин! свята людина!» Або коли читали із Писання у синагозі, раввин сидів на почесному місці біля трибуни, люди показували на нього та казали: «Дивіться, він сидить на почесному місці. Значить, він – святий!»

Подивіться на вірші 7: «і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю!» Але і це ще не все. Ще їм дуже подобалися привітання на ринках. У цих людей було спотворене почуття власної значущості. Тут «учитель» – це латинське «docerei», звідки пішло слово «доктор» або «Ph.D». Їм дуже подобався цей титул. Коли на ринку вони когось зустрічали, той казав: «О, учителю, я такий радий тебе бачити, я такий щасливий знаходитися у твоїй присутності!» Тоді вони сяяли від щастя. Тобто вони хотіли, щоб інші люди визнавали їх побожними та святими, не будучи насправді такими.

Ми живемо в час, коли люди значно більше піклуються не про реальність, а про те, як це виглядає в очах інших людей. За гроші мас-медіа можуть зробити так, що чорне буде виглядати як біле. Можна зробити так, що 70 річний дідусь буде виглядати як 30-річний молодий романтичний хлопець. Але Ісус застерігає не робити цього у стосунках із Богом. Ісус каже: «Піклуйтеся про те, що Бог думає про вас, а не що думають інші люди».

У віршах 8-10 Ісус попереджає:

8 А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати.

9 І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі.

10 І не звіться наставниками, бо один вам Наставник, Христос.

Чи значать ці слова, що ми не можемо вживати такі слова як «вчитель», «батько», «наставник»? Звичайно ні. Ап. Павло сказав до коринтян: «Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію…» (1 Кор.4:15). Він звертався до Тимофія та Тита як своїх синів за вірою, значить, вважав себе їхнім батьком. Звичайно, ми можемо вживати ці слова. Христос тут застерігає нас від того, щоб ми не шукали своєї слави та почестей у титулах: вчитель, батько, наставник. Ми можемо бути вчителями, на те повинні шукати слави серед людей через наше вчителювання, навіть серед наших братів та сестер в церкві. Ми можемо мати духовних дітей чи наставляти інших, та не повинні шукати через це визнання, так щоб про нас говорили: «Ого, він такий великий та успішний пастир! Він виховав так багато ягнят!» Є титули, які можуть бути небезпечними, і яких, можливо, краще уникати. Тому, скажімо, в нашій церкві ми не використовуємо таких титулів як «папа», «Святий отець», «Ваше святосте», «Ваша величність», «Апостол». Ми просто називаємо «пастир», або «старійшина», або «слуга». Так, ми Божі слуги. Але ми не маємо шукати у інших віруючих визнання та похвали. Книжники та садукеї шукали визнання та похвали у тих, кому вони служити. І вони спокушали учнів Ісуса робити те саме. Як же боротися із лицемір’ям? Подивимося вірші 11-12:

11 Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде!

12 Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться.

Ми маємо вчитися правильній системі цінностей. Великий не той, кому служать, а той, хто служить. Піднесеться не той, хто підноситься, а хто понижується. Якщо ми шукаємо як піднестися через своє служіння, то будемо понижені. Якщо ж ми шукаємо добра інших та понижуємося, то будемо піднесені. Дух служіння це велика зброя проти лицемір’я. Господь дарував нам на цей рік ключовим віршем Мк.10:45: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Хай Господь допоможе нам в цьому році покірно служити один одному та ягнятам. Хай Господь поставить нас не лицемірними, а добрими пастирями, які проголошують Боже слово та піклуються про інших, а не обтяжують їх!

(п. Яків)