head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Ісус, який христить Духом Святим і вогнем” (Від Матвія 3:3-12)

ІСУС, ЯКИЙ ХРИСТИТЬ ДУХОМ СВЯТИМ І ВОГНЕМ

Від Матвія 3:3-12

Ключовий вірш 11 : “Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем”

Якби ви спитали мене: “яку історію розповідає нам уся Біблія?” я би відповів: “це історія Божого Царства”. Звичайно, читаючи Писання книгу за книгою, ми можемо знайти там різні теми і мотиви. Там є поезія, історії окремих людей і цілих народів, практичні поради і концептуальні вчення. Але якщо ми відступимо трішки назад і спробуємо подивитися на цілу картину одним поглядом, то побачимо саме це: історію Божого Царства. Ми говорили про це більш детально у вступній проповіді до цієї Євангелії. Матвій прекрасно вибудовує місток між Старим і Новим заповітами, між обіцянкою і здійсненням. Цар Христос, якого він нам зображує — це нащадок царського роду, втілення обітниць і пророцтв. Його народження ознаменоване появою зорі. Йому поклоняються царі-мудреці зі Сходу. Кінець кінцем, перед Ним, як і перед справжнім царем іде вісник і готує Йому шлях.

Уривок, який ми розглядаємо сьогодні — це завершення прологу, вступної частини Євангелії від Матвія. Тут центральна фігура — хреститель Іван, а вже далі події розгортаються навколо Ісуса Христа. Місія Івана певною мірою є унікальною і неповторною. Через його проповідь ми бачимо, ким є той Цар-Христос, який прийшов в світ і яким є Його царство. Нехай Господь помилує нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова і наставить нас в Своїй істині.

Подивіться вірші 3-4: “Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! Сам же Іван мав одежу собі з верблюжого волосу, і пояс ремінний на стегнах своїх; а пожива для нього була сарана та мед польовий”

В минулий раз ми трішки зачепили особистість Івана хрестителя. У віршах 1 та 2 говориться про те, що коли настав певний історичний момент в юдейській пустелі з’явився дивний чоловік, який закликав усіх до каяття “бо наблизилося Царство Небесне!”

Чому ж Іван так робив? Як Матвій пояснює нам його появу? Вірш 3 відповідає: бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк. Поява Івана була передбачена пророцтвами СЗ. Він був людиною з особливою місією: він мав приготувати прихід Спасителя світу.

Пророк Малахія назвав цього пророка Іллею. “Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний!”, каже через нього Господь в Мал.4:5. І коли ми дивимося на життя та служіння Івана, то бачимо, що він і справді був пророком в дусі Іллі. Він був таким же запальним і безкомпромісним, як Ілля. Як Ілля, він сміливо проповідував і дорікав навіть царям і вельможним з народу. Він був схожий на Іллю стилем життя і зовнішнім виглядом. Але головне, він дуже точно виконував те служіння, ту роль, яку на нього було покладено. Він готував шлях для Царя і Христа.

Навіщо готувати дорогу? Тому що дороги — це дуже важливо. В сучасному світі кожного року країни виділяють космічні суми на підтримку дорожньої інфраструктури в належному стані. Дороги з’єднують міста, і їх називають транспортними артеріями, бо по ним, як в організмі з точки А в точку Б переміщаються люди, товари і все, що тільки можливо і необхідно.

Одними з перших важливість доріг усвідомили римляни. Їхня імперія була величезна і для того, щоб підтримувати в ній порядок, потрібно було мати можливість швидко перекинути війська з одного місця в інше. Тому римляни почали будувати кам’яні дороги по всій імперії. Але, взагалі, в древньому світі спеціально обладнані дороги, тим більше з твердим покриттям, були рідкістю. Зазвичай люди пересувалися битими шлахами, “грунтовкою” по якій плелися в пилюці повозки, мули і подорожні. Це, коли було сухо. А коли йшов дощ — не плелися, а борсалися в багні.

Про дороги в Ізраїлі історик Йосип Флавій повідомляє, що цар Соломон поклав бруківку з чорного базальту на дорогах, що вели до Єрусалиму, щоб полегшити шлях паломникам, а також щоб показати свою “велич і багатство”. Усі дороги з покриттям будувалися за царським велінням і для царів. Їх так і називали “царськими дорогами”. І ось, коли цар мав кудись відправитись, перед ним відправлялися вісники, які мали оголосити про прибуття вельможної особи, прослідкувати, щоб дорога була в належному стані і безпечна і щоб в місцях зупинок було достатньо їжі для тварин і супроводу царя.

Ми добре розуміємо, як готувати дорогу для звичайного царя. Наприклад, на відкриття жулянської школи мав приїхати Президент, і задля цього нашу вулицю дуже швидко відремонтували, (чесно кажучи, так само швидко вона потім і розсипалася). Але як готувати дорогу для Ісуса? Адже Він — не звичайний цар. Подивіться, як Він названий у вірші 3. Він — Господь! Амінь! Матвій цитує тут пророцтво Ісаї 40:3. Слово “Господь” у Ісаї, в оригіналі, звучить, як “ЯХВЕ”, “Сущий” — це власне ім’я, з яким Бог відкрився Своєму народу. В цьому вірші Матвій ототожнює прихід Ісуса і прихід Бога-ЯХВЕ. Сам Господь відвідує Свій народ. Як же можна приготувати дорогу для Нього? — через покаяння (2).

Що таке покаяння? Як ми можемо покаятися?

Подивіться вірші 5-8: “Тоді до нього виходив Єрусалим, і вся Юдея, і вся йорданська околиця, і в річці Йордані христились від нього, і визнавали гріхи свої. Як побачив же він багатьох фарисеїв та саддукеїв, що приходять на хрищення, то промовив до них: Роде зміїний, хто вас надоумив утікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння!”

В цих віршах вказано дві необхідні складові покаяння: перше, це визнання, сповідання гріха. Люди, що христилися від Івана визнавали гріхи свої. Визнавали, що їхні вчинки не відповідають Божим вимогам, визнавали, що їхні серця зіпсовані і не вірні і на те нема ради. Вони визнавали свої провини і шукали милості і прощення, очищення. Але одне лише визнання поганого вчинку ще не є каяттям. Іван хотів не просто чути слова каяття. Він хотів бачити плоди каяття: реально змінені життя. Саме це і є істине покаяння (μετάνοια) — зміна образу мислення і свідомості. Істинне покаяння завжди породжує зміни в наших життях, або спричинене зміною в наших життях. Адже, коли ми починаємо думати по-іншому, ми починаємо і діяти по-іншому. Вірне і зворотнє твердження: якщо наші думки, свідомість насправді не змінилися, тоді звідки очікувати зміни у вчинках?

Зрозумійте, я не кажу зараз, що розкаявшись ми маємо одразу почати жити ідеальним безгрішним життям. Ні. Багато хто помиляється, коли так думає і потім впадає у відчай. Нам потрібно знати, що гріх сильний і ми занадто довго жили під його впливом. Тим не менше ми бачимо зміни в житті тих, хто щиро покаявся, в житті тих в кому працює Дух Божий. І навіть якщо в нас не з’явилося швидких перемог над гріхом, це ще ні про що погане не говорить, але принаймні, як мінімум, в наших життях має з’явитися боротьба з гріхом. Іноді ця боротьба виснажує, але насправді, ми знаходимо втішення навіть в тому, що вона є. Боже свідчить, що Той, хто відродив наші серця і спонукав нас до каяття, діє і змінює нас і буде сильний звершити Свій труд навіть до дня Ісуса Христа. Амінь.

Іванове хрищення і проповідь були справді чимось особливим. Основна частина єврейського поклоніння та церемоній полягала в різноманітних миттях та обмиваннях, які потрібно було здійснювати постійно. Вони вказували на необхідність бути святим та очищеним від гріха, щоб стояти перед святим Богом. Зазвичай це означало, що, наприклад, потрібно омити руки, перед тим як зайти до храму, тощо. Єдині, хто мав бути повністю охрищений (через кроплення водою або занурення), були навернені в юдаїзм погани і цей ритуал робив їх “чистими”. Самі ж євреї ніколи не христилися, тому що вважали себе вже “чистими”, належними до народу заповіту. Але Іван в своїй проповіді усіх закликав до хрищення. Тому його служіння приголомшувало. Він казав, що, походження та моральні заслуги людини не мають значення для Божого Царства. “не думайте говорити в собі: Ми маємо отця Авраама”, каже він. Своїм хрищенням він проголошував, що храм, закон і усі приписи не дають спасіння самі по собі, а лише вказують на дещо інше. На те, що ніхто не “готовий” увійти в Царство і кожному потрібна Божа благодать і прощення гріхів. І покаяння тут — це перший крок до цього прощення. В ньому є відновлення зруйнованих стосунків між Богом і грішником. В ньому є визнання Бога тим, Хто справді достойний панувати в моєму житті. В ньому є покірність Його слову і Його волі. І дивовижна, неймовірна милість Божа являється нам в тому, що “коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1Iван.1:9) Амінь!

Заклик Івана: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!” — це справді милостиве запрошення до примирення з Богом, до відновлення стосунків із Ним, до Його Царства. Але в цього заклику є і друга сторона. Вірш 10 каже: “Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене”. Інша сторона цього заклику до каяття — це неминучість Божого суду над усім, що не кориться Божому правлінню і Його волі. В Царстві Христа немає місця ніякому злу, нічому нечистому і грішному. Все це буде знищене в невгасимім вогні. І нам потрібно визнати, що така участь чекала б і на нас, якби не милосердя, любов і прощення, які Господь виявляє в наших життях в Ісусі Христі. Амінь.

Подивіться вірші 11,12: “Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем. У руці Своїй має Він віячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить ув огні невгасимім”.

Я дуже яскраво пам’ятаю один момент із дитинства. Літом ми з братом лишалися у діда в селі і дід на зиму завжди заготовлював сіно. Доки воно було не готове, воно сушилося на городі. І ось, одного вечора коли сіно було вже сухе, але ми його ще не поносили під укриття, в повітрі запахло грозою. Сонце вже сідало, і раптом небо заволокло темними хмарами між якими спалахували блискавки. В повітрі запахло озоном і почав зриватися вітер. Дід побачив, що має бути буря, схопив нас, якісь плівки і кинувся укривати сіно. І ось ми бігаємо між цими копицями, гарячий вітер вириває з рук рядно і сипле піском у очі, блискавки палахкотять, раз за разом гримить грім, а ми бігаємо між цими снопами і чекаємо, що ось ось зіллє як з відра… але ще нема. І всередині все аж тремтить і хочеться голосно співати від відчуття чогось могутнього і величного, що насувається на тебе і ти нічого не можеш з цим зробити, лише спробувати приготуватися.

Ось таке відчуття виникає в мене, коли я читаю цей уривок. В словах Івана ми бачимо велич, могутність і реальність Царства, що наблизилося. Здається, саме повітря тремтить від напруги, від реальності яка ось ось прорветься в наш світ.

Служіння Івана було дуже потужним. Він мав вплив на багатьох людей. Його проповідь торкнулася багатьох сердець. Але він каже: я — ніхто. Той, Хто йде по мені, потужніший від мене, я недостойний зав’язати Йому сандалі.

Хрищення Івана давало людям очищення і радість. Вони шукали Божого прощення і примирення, висповідували свої гріхи і омивалися у водах Йордана. Але усе це, насправді, була лише підготовка, лише символ. Іван не міг змінити нічиє серце і не міг омити гріхи. Але той, хто йде за ним, христитиме не водою, Він христитиме Духом Святим і вогнем. Його хрищення — це не просто символ очищення, це і є саме справжнє очищення. Як ви христилися, занурювалися у воду, каже Іван, так само ви будете занурені в Духа Святого. Як вода омивала вашу зовнішню нечистоту, так Він, Дух Христа очистить вас із середини, знищить усілякий гріх, освятить, щоб зробити із вас новий народ Господу. Народ, що буде служити і поклонятися Йому в дусі та в істині. Церкву Божу, “Тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним” (1Кор.12:13). Амінь.

Царство Боже наблизилося, Той Хто потужнійший мене, йде за мною, каже Христитель Іван. І на те нема ради. Ви не можете наблизити і пришвидшити Його прихід. Так само ви не можете відсунути його. Він йде як Сам вважає за потрібне, у силі й могутності. Він йде, щоб зруйнувати владу диявола, впокорити світ і відновити Боже Царство. Що ви можете зробити, так це приготуватися. Через покаяння приготувати Йому дорогу, щоб коли Він прийде, з радістю вітати Свого Царя, щоб коли Він прийде, то пролив на вас дощем милість Свою, а не вогонь гніву з неба. Щоб ви могли бачити славу Його посеред вас. Ось це і була проповідь Івана Христителя.

Його служіння було унікальним, воно відбувалося в неповторний історичний момент. Тим не менше нам є чого навчитися у нього. Наприклад, його чистому, простому і посвяченому життю. Таке життя справді має вплив. Але найбільше мене вражає його віра і посвячення Царству Божому. Вони наповнювали його життя і були головним мотивом його служіння. Саме таку віру, таке посвячення Царству і очікування хотів бачити в Своїх учнях Христос, коли розповідав їм притчі про Царство, коли відкривав їм майбутнє і вчив молитися: “нехай прийде Царство Твоє у всій повноті, на землі, як на небі”. Тож давайте запитаємо себе: “чи горить в моєму житті таке очікування Царства Божого?”, “чому присвячене моє життя? Царству Христа чи речам цього світу?”. І якщо я знайду щось неправильне в своєму житті, я мою покаятися і молитися, щоб Дух Святий змінював моє серце зараз і впокорював Його Христу. Амінь.

Я направду не знаю, що мав на увазі Іван Христитель коли казав про хрищення вогнем. Є декілька можливих варіантів: це може бути вогонь майбутнього гніву що проллється на невіруючий світ в майбутньому, це може бути вогонь суду, що пролився на Христа за наші гріхи в минулому, це може бути вогонь очищення яким зараз Дух Святий діє в наших життях. Кожний з варіантів має достатньо вагомі підстави для існування, і кожен не суперечить Євангельському вченню. Більше того, можливо і сам Іван не до кінця розумів роль Христа, тому пізніше і йому довелося боротися із сумнівами. Але що я точно знаю, це те, що хрищення Духа Святого — це те, що Господь вже дав Своїй Церкві від дня П’ятидесятниці, нині і до останнього дня цього світу Дух Святий перебуває серед нас і в нас. Те, що для Івана було майбутнім, для нас — вже сталося. Це те хрищення, яке Господь вже здійснив в житті кожного хто вірує, щоб нам жити зміненим, очищеним, святим життям як новий Божий народ вже зараз, в цьому поколінні. Щоб нам жити, як представники Його Царства і служителі Його волі. І я молюся, щоб Господь помилував мене і кожного з нас жити таким життям, щоб Боже невидиме Царство, Його слава і Його благе правління стало через наші життя явним і видимим для всього світу, як воно було явлене через життя Івана Христителя і навіть більше. Амінь!

(п. Йонатан)