head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Коли будете ви мати віру” (Від Матвія 17:14-23)

КОЛИ БУДЕТЕ ВИ МАТИ ВІРУ

Від Матвія 17:14-23

Ключовий вірш 18:20: “А Він їм відповів: Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!”

У сьогоднішньому слові Ісус дорікає невірному та розбещеному роду. Тут ми побачимо, що найбільше Христу не подобається невір’я. Коли у нас немає віри, ми не можемо робити нічого. Але коли у нас є віра, то ми можемо навіть рухати гори. Тому нам потрібно вчитися вірі. Хай Господь сьогодні навчить нас вірі в гірчичне зерно.

Подивимося на вірші 14-16:

14 І як вони до народу прийшли, то до Нього один чоловік приступив, і навколішки впав перед Ним,
15 і сказав: Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомісяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду.
16 Я його був привів до учнів Твоїх, та вони не могли вздоровити його.

На горі учням було добре. Там вони побачили Ісуса у славі. Вони хотіли там залишитися, Петро запропонував поставити там кілька шатрів та й оселитися там. Однак вони мали повернутися назад. Повернувшись, вони застали зовсім іншу картину, яка разюче відрізнялася від того, що вони бачили на горі. Тут ми бачимо, як добре у Небесному Царстві. Там Ісус у славі, там святі Мойсей та Ілля. І ми також бачимо, як жахливо у світі невір’я: там людей мучать демони, там страждають батьки.

Подумаймо про цього батька. У нього був син. Зазвичай батьки, у яких є сини, хочуть гордитися своїми синами. Сини, у яких є батьки, хочуть отримати визнання від своїх батьків. Якось мій сусід по вулиці, який був двієчником у школі, переміг мене у бійці. Пам’ятаю, тоді мій батько запитав мене: «Що, отримав від Василя?» Це було одне з найболючіших дорікань у моєму житті. З того часу я почав займатися усіма можливими видами спорту – карате, рукопашний бій, ушу, щоб навчитися давати здачу. Нарешті в школі я поборов одного з найсильніших хлопців і мій батько сказав: «Молодець, синок!» Це було надзвичайне важливе визнання у моєму житті, тому що прийшло від самого батька. Але цей батько не міг визнати свого сина, тому що його син був біснуватим. Коли біс брав верх над ним, то кидав його сина то в огонь, то у воду, щоб погубити його. В Лк.9:38 говориться про те, що це був його єдиний син. Це означало, що батько мав передати йому свої справи, своє майно, свої надії, і що цей син мав продовжити його рід. Але нічого цього не могло бути, тому що цей єдиний син був біснуватим. Батько бачив, що його син не володів сам собою, але ним володів біс. Це був неймовірний біль для батька, тому що він не міг сказати йому: «Молодець, синку!»

Тут ми також бачимо руйнівну силу гріха. Диявол кидав цього хлопчика то в огонь то в воду, маючи лише один намір: погубити його. Грішне життя всіляко рекламується. Люди легко піддаються рекламі. Але результат грішного життя завжди один: це загублене життя.

В надії допомогти сину, батько привів Його до Ісуса. Це було правильне рішення, тому що Ісус дійсно уздоровлював біснуватих юнаків. Але Ісуса не виявилося на місці. Тоді він попросив про допомогу Його учнів, які очікували на повернення Ісуса з гори Переображення. Як ми знаємо, троє учнів Ісуса – Петро, Іван та Яків – були з Ним на горі, а дев’ятеро інших лишилися під горою. Саме до цих дев’яти учнів і звернувся з проханням батько. Раніше, коли Ісус посилав їх проповідувати по двоє, учні вже виганяли бісів. Ба більше, слідуючи за Ісусом, вони не раз бачили, як Він Сам виганяв бісів. Їм здавалося, що це не так тяжко. Вони подумали, що кожен із них зможе вигнати біса, а побачивши, що їх дев’ятеро, біс взагалі втече сам. Однак не змогли. Вони нічим не змогли допомогти ні цьому сповненому мукамихлопчику, ні батькові. Вони хотіли служити Богові та людям та робити великі Божі справи, як-то виганяти бісів. Однак як виявилося, були зовсім не готовими до цього.

Як ви можливо знаєте, нашого любого брата Олександра Бичкова прийняли на навчання до семінарії Кoвенант (Covenant Theological Seminary) у штаті Міссурі, в США. На сайті цієї семінарії написано про те, що багато людей бажають служити Господу, але по факту виявляються зовсім не готовими до такого служіння. Тому що служити Господу це не легка прогулянка. Служити Господу – це боротися із дияволом та його посіпаками. Як виявилося, учні Ісуса також не були готові служити Богові.
Зазвичай Ісус зразу допомагав хворим. Але тут він зробив це не зразу. Тому що була одна річ, яка дуже обурили Ісуса. Подивимося на 17-ий вірш: «А Ісус відповів і сказав: О роде невірний й розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!» До кого тут звертається Ісус? В Евангелії від Мк. (9:1) написано, що Ісус застав від горою не лише батька та учнів, а також книжників, і безліч народу, які сперечалися. Про що вони сперечалися? Про те, чому учні не змогли вигнати біса. Насправді тут Ісус звертається і до батька хлопчика, і до книжників, і до натовпу і до дев’яти учнів, які лишилися під горою. Він дорікає їм за невір’я та розбещеність. Що означає «невірний рід»? Це рід людей, які не мають віри в Бога. Одна справа, коли в Бога не вірять окремі люди. Такі люди були завжди, навіть у часи найпотужніших пробуджень. Але зовсім інша справа, коли у Бога не вірить цілий рід. Це коли гріх невір’я вражає не лише окремих людей, але ціле суспільство. Тоді ціле суспільство починає жити так, наче Бога немає. У такому суспільстві виробляється культура ігнорування Бога, і багато людей страждають від бісів.

Що означає «розбещений» рід? Це люди, які живуть заради власних задоволень. Це люди, які живуть по своїм почуттям та бажанням. Звичайно, в історії завжди були та будуть такі люди. Але розбещений рід – це коли ця розбещеність вражає ціле суспільство. Виробляється ціла культура споживання, задоволень та життя для себе.

Коли учні залишилися з Ісусом на самоті, вони запитати: «Чому ми не могли його вигнати?» (19) Ісус відповів: «Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (20) Тут ми вчимося тому, що коли ми маємо віру в Бога, то Бог через нас може робити великі справи. Ніхто не може силою думки чи слова зсунути гору з місця. Але коли в нас є віра, то Бог через нас може це зробити. Ми також вчимося тому, що нам потрібно вчитися вірі, вчитися діяти вірою та допомагати іншим діяти вірою. На перший погляд здається, вірити в Бога – це легко, тому багато людей кажуть: «Я вірю в Бога». Однак, насправді, вірити в Бога означає довірити Богові усе своє життя: своє навчання, роботу, фінанси, одруження, дітей, і, зрештою, місце нашого вічного перебування. На перший погляд здається, що віддавати Богові десятину чи пожертви, означає бідніти, як мінімум на 10%. Здається, що вірити в Бога – це дорого. Але ми маємо вірити, що коли ми віддаємо Богові те, що належить Йому по праву, то Він благословить нас та дарує нам все необхідне. Колись ми думали: «Як ми можемо літати на міжнародні конференції, це дуже дорого!» Але цим літом більше 10 чоловік від нас відвідають міжнароді конф. Нам потрібно мати віру в Бога, що коли ми шукаємо перш за все Боже Царство та Його правду, то нам все приложиться. Нам в церкві потрібно активно займатися євангелізмом та учнівством. Займатися у наш час євангелізмом та учнівством здається важче, ніж реформувати судову систему України. Але ми маємо вірити в Бога, що коли ми віримо та діємо згідно віри, Він благословить нас.
Бог покликав бездітного Авраама слідувати за Ним, обіцявши Йому стільки нащадків, скільки зірок на небі. Авраам повірив Божій обіцянці та послідував, куди Бог наказав йому. Але пройшло багато років, і нічого особливого в його житті так і не трапилося. Віра Авраама почала хитатися. Бог прийшов і сказав: «Я Бог Всемогутній…» Авраам вчився вірити у Всемогутнього Бога, для Якого немає нічого неможливого. Авраам вчився ходити вірою, часто всупереч здоровому глузду. Він вчився довіряти Богові не лише дітей, але і фінанси, і свою безпеку. Так пройшло 30 р. Нарешті у нього з’явився один спадкоємець – Ісак. Але Авраам продовжував вірити, що у нього буде стільки потомків, як зірок на небі. Це тому що він поважав Бога як Бога, і слово Бога – як слово Всемогутнього Бога. Пройшло багато років, і Бог в точності виконав Свою обіцянку і благословив Авраама по його вірі, давши йому так багато потомків, як зірок на небі. Зараз кожен з нас є потомком Авраама по Його вірі.

Останній раз, коли я відвідав Єльський університет, одна жінка, чоловік якої працює професором цього університету, подарувала мені книгу про історію Єлю. Ця історія – це історія людей, які мали віру в Бога. Будуючи місто Нью-Гейвен, де знаходиться цей університет, в його центрі вони побудували церкву. В Нд. уся діяльність у місті припинялася, і люди цілий день служили Богові. Так робили в багатьох місцях, і Бог щедро благословив цю країну і матеріально, і духовно.
Прочитаємо вірш 21: «Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом». Ісус також сказав «молитвою та постом». По суті, молитва походить із віри. Ми молимося, коли віримо. Коли ми не віримо, то й не молимося. Піст означає скромне життя заради служіння Богові. Коли ми вивчаємо історію монастирів, то знаходимо, що монахи вели скромне та добре регламентоване життя. Вони регулярно збиралися для Богослужіння, вивчення Біблії та молитви. Вони працювали фізично та багато читали книг у бібліотеці. Вони вели скромне життя та мали скромну їжу. Бог щедро благословив їх життя та служіння. Фактично, сучасна Європа збудована мозолистими руками середньовічних монахів.
Подивимося на вірші 22-23:

22 Коли пробували вони в Галілеї, то сказав їм Ісус: Людський Син буде виданий людям до рук,
23 і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне. І тяжко вони зажурились…

Як ми знаємо, учні не любили та не хотіли слухати від Ісуса про Його смерть. Ісус знав це, та однак знову почав говорити Своїм учням про це. Як же вони відреагували? Учні зажурились. Звичайно, смерть Христа була жахливою. Однак завдяки їй ми маємо спасіння, нове життя, радість та справжній мир. Проте учні зажурилися. Багато людей у цьому світі журяться, тому що не приймають смерть та воскресіння Ісуса.

Ми хочемо служити Господу, як цього хотіли дев’ятеро учнів. Але коли ми робимо це без віри та молитви, то у нас нічого не вийде. Невір’я робить нас повністю безпорадними. Невір’я не лише робить нас безсилими. Воно відбирає любов до тих людей, які страждають поруч із нами. Без віри Божі служителі стають акторами, які проводять незрозумілі релігійні ритуали. Навіть якщо ми щось і зробимо, то максимум що вийде – це дім зі піску. З часом це все зникне. Тому нам потрібно молитися про те, щоб Бог дарував нам віру, як гірчичне зерно і ясні теми молитви. І тоді Бог зможе використати нас у Своїй роботі та історії. Хай Господь допоможе нам подолати це невірне покоління та жити вірою.

(п. Яків)