head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Там Я серед них” (Від Матвія 18:15-20)

Там Я серед них

Від Матвія 18:15-20

Ключовий вірш 20 : “Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.”

Люди завжди конфліктують між собою. Для вирішення конфліктів вони створили суди, адвокатуру та інше. В будь-якому випадку люди хочуть затвердити свою правоту, відновити відчуття справедливості та наказати винного, ну й заробити трохи грошей. Нажаль, в церкві теж відбуваються конфлікти. Але принципи вирішення конфліктів в церкві, серед віруючих, інші. Ці принципи виходять з самої суті Небесного Царства. 

Подивіться вірші з 15 по 17: “А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!” Ці слова Ісус сказав прямо за притчею про загублену вівцю. Ісус підсумував: “Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих” (14) Тобто, Ісус засвідчив, що Бог не бажає смерті жодного з “цих малих”, і зразу після цього каже “а коли прогрішиться твій брат проти тебе”. Ісус говорить: Я не хочу, щоб він загинув, але коли він прогрішиться, зроби так. Тобто, щоб не загубити цього брата, навіть коли він робить неправильно, роби так. Також Ісус використав слово “прогрішиться”. Тобто, це не просто конфлікт між двома братами, але гріх перед Богом. Нам важливо розуміти, що відносини з братами й сестрами — не просто наші особисті відносини, але ці відносини важливі перед Богом.

Не будь-яка причина конфлікту є гріхом сама по собі. Дуже часто конфлікти виникають через дуже незначні речі: через неприбраний одяг, через неправильно помитий посуд, неохайний вигляд і таке інше. Але навіть дуже дрібні причини приводять до дуже серйозних гріхів: до взаємної ненависті, до зневаги, проклять, розділень і таке інше.  

Як ми маємо робити? Ісус каже: “іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата”. Ми маємо чесно виказати свої претензії братові. Багато конфліктів можна було б уникнути, якщо ми б зразу чесно казали б що нам не подобається. Можливо винуватець ніколи й не думав, що він спокушає або дратує когось. Подивіться на останню частину вірша 15: “як тебе він послухає, ти придбав свого брата”. Тут є перший принцип для розв’язання конфліктів в церкві: “ти придбав свого брата”. Ми розв’язуємо конфлікти не для того, щоб доказати свою правість і не для того, щоб в церкві все було правильно й благочинно, не для того, щоб нам було приємно, але для того щоб придбати брата. Ми маємо знати, що брати й сестри не належать нам, що вони викуплені кров’ю Ісуса Христа і належать Йому. Господь дав нам братів і сестер, щоб ми могли послужити Христу через служіння братам і сестрам, також щоб отримати через них укріплення. 

Коли ми з п. Марією створювали домашню церкву, ми пішли окремо в одне місце і розмовляли. Через цю розмову Господь сказав мені: бачиш, я довіряю тобі Свою дочку, за яку Я заплатив Своєю кров’ю. Дивись, щоб з нею було все гаразд. Я, чесно кажучи, багато в чому  робив далеко не найкращим чином, але ці слова запам’ятав. Думаю, ми всі маємо ставитися до братів і сестер як до дорогоцінних синів та дочок Бога, що Він нам тимчасово довірив, щоб ми піклувалися про них.

Можливо тоді, коли наші брати прогрішаються проти нас, краще не зважати і просто простити? Ні. По-перше, ігнорування проблеми не вирішить питання. Багато хто не може просто простити й забути. Я теж часто не можу. Якщо питання не вирішити, то виникне гіркий корінь, що погубить багатьох. Церкви переповнені історіями, коли добрі раніше брати й сестри залишили церкву і пішли в світ через якусь дрібну образу далеко-далеко в минулому. Ця образа, іноді навіть не реальна, а уявна, не забувалася, вона росла й росла, до неї додавалися й інші дрібні образи. В звичайному стані ми навіть не зернули б уваги, що хтось на нас не так глянув, або не те сказав. Але, коли в нас вже є думка, що цей брат чи сестра не любить Бога та якось підозріло ставиться до мене, то ці дії сприймаються як підтвердження цієї думки. Потім з великою образою й гнівом, з хулою на Бога й на церкву брати й сестри, що раніше дуже любили Бога, розривали всякі стосунки й ішли, дуже гарно, якщо в іншу церкву, але часто йшли просто в світ. В нашій церкві теж таке ставалося. Таке стається не тільки в церкві, це стається і в суспільстві, і в сім’ї, але в церкві, що заснована на любові Ісуса Христа, це відчувається найболючіше. Тому Ісус каже: іди й йому викажи поміж тобою та ним самим. Якщо Ісус наказав вирішувати проблеми, то ми маємо так робити. 

По-друге, нам треба розуміти, що прогріх проти брата це також і гріх проти Бога. Якщо хтось грішить проти нас, то він грішить й проти Бога, так само й ми, якщо грішимо проти брата чи сестри, то цим самим грішимо проти Бога. Гріх веде до смерті і, не виказуючи братові чи сестрі, ми робимо їм погану послугу: вони не можуть розкаятися і, можливо, йдуть в пекло, а ми не робимо нічого, щоб допомогти їм. Тому ми маємо виказати братові чи сестрі, якщо ми маємо щось на них. Ісус обіцяє, що якщо він послухається, то ми придбали брата. Не тільки зберегли братні стосунки, але й придбали для Бога. 

Що маємо робити, якщо конфлікт не можна вирішити особисто? Ми маємо взяти з собою ще одного чи двох, щоб устами двох чи трьох свідків ствердилася всяка справа. Ми маємо взяти свідків, що знають справу, та мають авторитет для нас обох. Ми не маємо підбирати свідків серед своїх приятелів так, щоб вони просто підтвердили що я правий, а брат не правий. Ці свідки мають розглянути справу й зробити висновок. Часто буває, що обидві сторони не праві. Інколи буває, що обидва праві, але, через суперечку, не можуть дійти згоди. Інколи буває що винен хтось один, або вина сторін зовсім різна. Інколи буває, що того, в чому звинувачують брата взагалі не існує: нам може здаватися, що він робить страшний гріх, але цього факту взагалі немає. Тому ми маємо визнати присуд незалежних суддів. В деяких випадках судді скажуть не так, як нам здається правильно, тому ми маємо взяти з собою не своїх приятелів, а дійсно незалежних і авторитетних суддів і послухатися їх. 

Тому тут ми маємо ще один принцип вирішення конфліктів: маємо розглянути факти, чи є те, що нам здається гріхом дійсно гріхом і чи дійсно той брат зробив це. Ми не можемо робити безпідставних звинувачень.

Але є одна річ, що ми точно не маємо робити. Це пліткувати. Може статися так, що нам здається, що брат чи сестра согрішили, покликали свідків, вони розглянули справу й сказали: “це взагалі тільки твої думки. Цей брат нічого тобі не зробив, ти маєш вибачитися перед ним за необґрунтовані звинувачення”. І нам це може дуже не сподобатися. Тоді є спокуса самому встановлювати справедливість, як нам здається правильно. Наприклад, збиратися з тим, хто слухає і казати: “От, ти знаєш, той брат зовсім не духовний, от він робить таке”. “А по ньому й не скажеш, чи це правда?” “Та я казав пастирю, але він не хоче чути, він просто став на його бік, мабуть сам такий”. А далі почати пересуджувати, хто в церкві за кого, і хто правильний віруючий, а хто не правильний. Пліткувати — це страшний гріх, який може зруйнувати церкву. Але церква — це не наше, це Ісуса Христа. За руйнування церкви будемо відповідати перед Господом Ісусом Христом.

Третій етап — це якщо той, хто визнаний винним не хоче розкаятися, але продовжує робити те саме. Тоді це має бути винесено на суд церкви. Тут бачимо третій принцип: якщо справу можна вирішити з найменшим розголосом, маємо потурбуватися, щоб розголос був найменший. Для чого? Звичайно, щоб придбати брата. Якщо ми станемо перед церквою і скажемо: ось він зробив те й те, а потім з’ясується, що цього не було, то як нам потім мати стосунки з братом? Як йому потім дивитися людям в очі? Навіть якщо гріх дійсно був, і він міг би розкаятися, якби з самого початку ми просто виказали йому про це, але ми пропустили два перших етапи та ославили його перед церквою, тоді буде тяжко і йому і церкві. Тому ми маємо робити все так, щоб придбати брата.

Звісно, цей протокол може застосовуватися до приватних справ, які не набули розголосу. Якщо справа стосується багатьох людей, або всієї церкви, або справа набула розголосу, то немає сенсу робити її вирішення тайною. Навпаки, маємо зробити так, щоб всі зацікавлені, хто має дотик до цієї справи та знають про неї, бачили щире покаяння та зрозуміли, що хоча брат впав, але Христос підняв його. Або, якщо не хоче розкаятися, щоб було очевидно, що церква не винна. Це також робиться для того, щоб придбати брата. Не тільки того, хто прогрішив, але й тих, хто чув про справу й кого вона стосується. В будь-якому випадку ми маємо знати, що Христос пролив Свою кров не для того, щоб засуджувати, але щоб спасти й привести грішника до Себе. І будь-які наші справи маємо вирішувати так, щоб допомогти в цьому Христові.

Остання частина 17 вірша говорить: “коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!”. Нажаль, інколи люди не розкаюються. Також, нажаль, деякі проблеми й конфлікти не можна вирішити. В цьому випадку ми не маємо іншого вибору, як ставитися до такої людини як до поганина. Це не значить осуджувати, але говорити з ним та проповідувати як до язичника. І це також робиться з тією самою метою: придбати брата.

Подивіться вірш 18: “Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі”. Якщо ми ради Ісуса Христа в церкві вирішуємо простити брата, що покаявся, то Бог прощає, Він більше не буде дивитися на цей гріх, кине його за хребет Свій.

Подивіться вірші 19,20: “Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.” Тут Ісус дає нам дуже велику обіцянку. Де двоє чи троє віруючих згодяться просити про щось у Бога, то їм станеться те від Бога. Чому? Тому що де двоє чи троє зібрані в ім’я Ісуса Христа, там Він Сам перебуває між ними. Якщо ми тут зібрані в ім’я Ісуса Христа, то Ісус перебуває з нами. Якщо ми одним серцем просимо про щось Бога, то нам станеться. Це станеться не тому що разом наша молитва потужніша, і краще пробиває небеса, а тому, що разом з нами перебуває Ісус і Він також просить Отця згідно з Його волею. 

Чому Ісус говорив, що достатньо сказати брату про гріх наодинці? Тому що двох достатньо, щоб була церква. Тому що вже не двоє, але Ісус Христос посеред нас. Якщо брат розкається, або ми з’ясуємо питання і знайдемо, що воно не варте виєденого яйця, то Ісус серед нас і Він відновить і стосунки, і забере всякий гіркий корінь і відновить праведність перед Богом і принесе все це перед престол Божий на небесах. Чому ми можемо зв’язувати і розв’язувати на землі? Тому що не самі, але Христос з нами. Те, що Христос перебуває з нами — це велика благодать для нас. Це велика благодать для братів в спільному житті: їх не двоє, Олег і Веніамін, але троє: Ісус, Олег і Веніамін. Вони можуть прощати один одного не тому, що такі духовні і ідеальні, а тому що Ісус поміж ними і Він дорого оцінив і Веніаміна і Олега. Якщо Олег знатиме, що Веніамін — дорогоцінний син Бога, за якого Христос віддав Своє життя, і якщо Веніамін знатиме, що Олег так само дорогоцінний син Бога, то вони зможуть вирішувати всі конфлікти, які обов’язково виникатимуть в спільному житті. Якщо двоє людей живуть разом, то обов’язково будуть конфлікти. Конфліктів не буває лише в двох випадках: на цвинтарі, або коли двоє знаходяться в одному місці але зовсім не мають нічого спільного, кожен живе зовсім окремо, зовсім не цікавиться іншим, просто слідують правилам, щоб не заважати один одному. Слава Богу, в спільному житті братів це не так. І тому у них там маленька церква Ісуса Христа, де Сам Ісус Христос перебуває між ними. Не тільки в спільному житті братів. Так само є і між чоловіком та жінкою, між батьками й дітьми, між братами й сестрами в церкві. Там де двоє зібрані в ім’я Ісуса Христа там і Він посеред нас.

Перед написанням проповіді декілька різних людей казало мені, що тема дуже актуальна і треба добре показати Євангелію, щоб ми могли вирішувати конфлікти. Що я можу сказати? Це дійсно складне питання і вирішення конфліктів то не просто. Більш того, деякі конфлікти в принципі не можна вирішити, а всі інші мають таку властивість, що нема загального алгоритму, як їх вирішувати: інколи так, інколи інакше, і вирішення одного не завжди допомагає в вирішенні наступного. Але для себе особисто я знайшов три речі, які допомагають в вирішенні. Перша річ: той, з ким у мене конфлікт — це дорогоцінне дитя Боже, за якого Він пролив Свою кров, і довірив його мені, щоб з ним буле все добре. Не він для мене, але я для нього. Перший раз я зрозумів це 23 роки тому, коли одружувався з п. Марією, але таке ставлення має бути не тільки до дружини, але й до дітей і до братів і сестер в церкві. Якщо ми змінимо своє ставлення до братів і сестер на таке, то більша частина конфліктів вирішиться сама собою, а там де не вирішиться, там зможемо робити все більш акуратно і відповідально. Друга річ, це те, що Ісус перебуває поміж нами. Якщо між нами немає Ісуса, то ми не брати й сестри, просто добрі люди, можливо, гарні друзі, але насправді не пов’язані один з одним, нема особливої причини бути разом і можна в будь-який момент розбігтися. Але Ісус перебуває поміж нами і заради Нього ми вирішуємо конфлікти між собою. Є цінність в тому, щоб разом перебувати разом з Ісусом Христом, тому є причина вирішувати конфлікти. Ми можемо згодитися між собою просити Бога про взаємне примирення і Ісус обіцяв, що тоді дасться це від Отця, що на небі. Третя річ — це те, що ми вирішуємо конфлікти не для того, щоб доказати, що я правий а він ні, не для того, щоб відновити справедливість і не для того, щоб задовольнити жагу помсти, наказати грішника, а для того, щоб придбати брата. Суть цього світу — принизити й зруйнувати іншого, щоб самому здаватися кращим і вищим. Але суть Небесного Царства — допомогти брату піднятися, щоб разом радіти перед престолом Бога. Коли ми не забуваємо цю ціль, то можемо знайти вихід там, де його, здається, не має.

Сьогоднішнє слово дуже сильно інтегровано в загальний контекст всього 18 розділу. Спочатку учні прийшли до Ісуса і просили Його поставити серед них старших і головних. Але замість того Ісус вчив їх, що великий в Царстві небесному — це той, хто упокорюється перед Богом і служить молодим і незначним віруючим. Потім Він застеріг учнів від того, щоб спокушати інших, також від того, щоб ігнорувати “малих цих”. І розказав притчу про загублену вівцю, тому що навіть одна вівця (тобто один віруючий) дорогоцінний для Бога. Тепер Ісус вчить учнів, як вирішувати конфлікти, щоб не загубити але придбати одного брата в Царство Небесне. Для того, щоб ми мали можливість вирішувати ці конфлікти Він дав нам, тобто церкві, владу розв’язувати та зв’язувати, тобто вирішити питання між братами, і якщо є прогріх, від імені Бога простити і це прощення дійсно станеться на небі. Також він дав нам велику обіцянку, що коли ми разом просимо в Отця, Він дасть, тому що Ісус перебуває між нами. Далі, наступної неділі, буде ще притча про немилосердного заємодавця. Але весь цей розділ пов’язаний однією думкою: Ісус дав нам великий дар: Свою милість і любов. Все що ми робимо, чи навчаємо, чи служимо, чи вирішуємо конфлікти, чи прощаємо, ми робимо це тому, що Ісус вже простив нас.

(п. Авраам Влад)