head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Той Мені брат, і сестра, і мати!” (Від Матвія 12:46-50)

ТОЙ МЕНІ БРАТ, І СЕСТРА, І МАТИ!

Від Матвія 12:46-50

Ключовий вірш 50 : “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”

Сьогодні ми закінчуємо вивчення 12го розділу Євангелія від Матвія. Лейтмотивом усього цього розділу був конфлікт між фарисеями та Ісусом. Спочатку це був конфлікт стосовно розуміння суботи, закону і храму. Потім — стосовно джерела Ісусової сили і т.д. Але закінчується цей уривок зовсім неочікувано. До Ісуса приходить Його сім’я:  брати і мама. Ними керують, звичайно, зовсім інші, ніж фарисеями, думки і почуття, але і тут ми відчуваємо певний конфлікт і напруження. Тут не відбувається ніяких драматичних і карколомних подій. Звичайна рядова ситуація. Але Господь використовує її для того, щоб навчити Своїх учнів про нові стосунки, які об’єднують їхню спільноту, спільноту тих, хто послідував за Ним. Він використовує її, щоб навчити про правильні пріоритети, і щоб благословити Своїх учнів так, як вони ніколи не очікували. Нехай Господь зараз буде з нами, відкриє наші серця і розум щоб розуміти Його слово і дасть кожному з нас Свою благодать.

Подивіться вірші 46-47: “Коли Він іще промовляв до народу, аж ось мати й брати Його осторонь стали, бажаючи з Ним говорити. І сказав хтось Йому: Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають

До цього часу Ісусова сім’я майже ніяким чином себе не виявляла. Ми читали про Марію та Йосипа на самому початку Матвієвого оповідання. Але потім вже нічого не чули про них. І, читаючи, євангельску історію нам легко забути, що Ісус не з місяця впав, а мав звичайну сім’ю. Що Він виріс в звичайному юдейсьому селі, грався з іншими дітьми, глядів молодших братів, слухався маму і тата і вчився ремеслу. Ми часто роздумуємо про Його стосунки з Небесним Отцем і нам легко забути, що також в Нього були і звичайні родинні зв’язки. До 30ти років Він жив зі Своєю сім’єю, аж доки не вирушив до Йордану, щоб прийняти хрещення від Івана Хрестителя.

З того моменту пройшов вже певний час. І в ті часи не було скайпу і мобільного зв’язку, тож все, що родина про Нього могла знати, вони взнавали лише з чуток і розповідей очевидців. Ви можете собі уявити, які це були розповіді, і як дивно вони могли звучати. Але в якийсь момент до них дійшли чутки, які їх серйозно стривожили. Матвій нічого не говорить про причину їхнього приходу, але Мар.3:21 каже: “І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий”.

Ми бачимо, що Ісусова постать викликала неоднозначну реакцію в людей. Навіть в цьому 12ому розділі, який ми зараз вивчаємо ми зустріли декілька варіантів. Були люди, які бачили в Ньому Сина Давида (Мессію), про це свідчили Його діла і слова. Фарисеї підозрювали Його в нечистих мотивах і зв’язках з дияволом. Але також були такі, хто  вважав Ісуса несамовитим, не сповна розуму. Власне, як говорить Клайв Льюїс, на цьому варіанти вичерпуються.

Звичайно, ці різноманітні чутки тривожили Ісусову рідню. Вони переживали через Його стан. Вони переживали через те, що Він налаштував проти Себе фарисеїв і усю юдейську верхівку. Вони турбувались про честь родини і не хотіли пліток. І усе це спонукало їх облишити звичні справи і піти, знайти Ісуса і серйозно поговорити з Ним про Його діяльність.

Але, як виявилось, підступитись до Ісуса було не так просто. Матвій каже, що Ісус в цей час говорив з людьми, промовляв до народу. Щоб почути Його, люди підсунулись дуже близько. Навколо Нього був такий щільний натовп, що протиснутись годі було й думати.

Що ж зробили Ісусові брати? Вони не стали лізти в натовп. Вони просто попросили когось з краєчку, щоб Ісусові переказали про їхній прихід. Ісусовим братам не потрібно було розбирати дах, щоб пробратися до Нього ближче. Вони зробили ставку на родинні зв’язки. І це не дивно. Бо важко знайти більш тісні узи, які зв’язують між собою людей, ніж сімейні.

Якось я дивився фільм про Джона Кеннеді, 35го президента США. І там була сцена, коли його маленькі дочки прибігли до його кабінету в Білому домі. Я тоді подумав: як цікаво, не так просто, напевне потрапити до овального кабінету. Будь кому. Але не дітям. Бо діти приходять не до президента, а до татка.

І тут ми бачимо цю дивовижну картину: ось є Ісус і навколо Нього люди, яких на перший погляд з Ісусом майже нічого не пов’язує. Це сторонні, незнайомі люди. Учні, яких Він позбирав не так давно. Але ці люди прагнуть Його, хочуть протиснутись хоч трішки ближче, щоб почути Його слів. А ось, ті хто знає Його змалечку, хто зв’язаний з Ним нерозривними, самими близькими, сімейними узами… але вони стоять осторонь.

Як Ісус відреагував на повідомлення про прихід сім’ї? Подивіться вірш 48: “А Він відповів тому, хто Йому говорив, і сказав: Хто мати Моя? І хто браття Мої?”

Здавалось би, що ситуація зовсім штатна. Нема про що говорити. Треба закінчити проповідь і вийти до сім’ї. Всі зрозуміють. Всі очікують, що саме так Він і зробить. Але Ісус не каже: нехай зачекають 10хв. Він спеціально звертає увагу оточуючих на сім’ю, задаючи Своє питання.

Ісус запитує: Хто мати Моя? — що за дивне питання? Хіба Ти не знаєш, хто Твоя мама? Хіба Ти не знаєш, хто 9 місяців носив тебе під серцем? Хто годував тебе своїм молоком? Хіба Ти забув, хто сидів біля Твого ліжка, коли ти хворів і втирав сльози, коли Ти малий розбив коліно? Хіба Ти забув, хто ця сама дорога людина, яка все життя турбувалася про Тебе?

Він запитує: Хто брати Мої? — Ісусе, хіба Ти не знаєш, хто Твої брати? Хіба Ти забув з ким ділив стіл і дах, дитячі ігри і батьківську науку? Звичайно, Він не забув. Цими питаннями Він змушує людей згадати про своїх братів, сестер і матерів, свої сім’ї і задуматись про те, що саме їх пов’язує.

Але далі Ісус робить щось ще більш дивне. Подивіться вірші 49,50: “І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”

Ісус піднімає руку, вказує на Своїх учнів і каже: “вони — Моя сім’я”.

Про що говорить Ісус? Що значать Його слова?

По-перше, Його слова не говорять, що сім’я, родинні зв’язки — це не важливо. В жодному разі слова Христа не є відміною інституту сім’ї. Бог об’єднав у сім’ю перших людей. Веління шанувати батька і матір — це перша заповідь з обітницею в СЗ. В НЗ Ісус підтверджує її актуальність і важливість, коли сварить фарисеїв за “корван”. Це неправильно, каже Він, коли ви виправдовуєте свою байдужість до батьків служінням Богу. Сам Ісус, вже висячи на хресті, не дивлячись на страшну муку заповідає одному з учнів турбуватися про Його маму. Павло даючи настанови стосовно церкви каже: “Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного” (1Тим.5:8).

Сім’я завжди займала важливе місце у Божій викупній історії і це місце нікуди не поділось. Ми все ще маємо турбуватись про батьків, виховувати побожне потомство і являти жертовну любов до чоловіка чи дружини. Бог все ще працює в сім’ї і ми укріплюємось Його заповітними обіцянками щодо наших дітей. Однак, ми також мусимо визнати, що сім’я — це не головна тема Біблії.

В сучасному світі дуже багато уваги приділяється стосункам загалом і сім’ї і вихованню дітей зокрема. І церкву ця тенденція не оминула також. Скільки фільмів є в яких головний герой усвідомлює, що він витратив життя марно — на роботу, гроші чи насолоди і втратив саме головне — сім’ю. Але, чесно кажучи, людина, яка приходить до такого висновку, просто міняє одного ідола на іншого. В центрі наших життів має бути Бог і Його слово. Амінь.

Ісус не відміняє сім’ю. Але, з іншого боку, Він вказує нам на новий вид стосунків, які поєднують людей навіть сильніше, ніж сімейні узи. Це стосунки, які пов’язують учнів Христа в єдину духовну спільноту. Це стосунки в Ісусі Христі. Стосунки, якими сам Господь зв’язує нас із Собою: “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”.

І тут потрібно відмітити ще один момент. Говорячи про стосунки з Богом, ми схильні концентруватися на вертикальному аспекті: особистих стосунках з Ним (Бог зробив мене Своїм дитям). Але при цьому ми забуваємо або применшуємо значення горизонтального аспекту: стосунків з іншими віруючими. Забуваємо, що “кому церква не мати, тому Бог не батько” (Кіпріан). ап. Іван в першому посланні прямо говорить, що коли ми не маємо любові до братів, яких бачимо, то як можемо говорити про любов до Бога, якого не бачимо. Наші стосунки з Богом виражаються в тому, як ми любимо церкву, зібрання грішників з різними, складними, колючими характерами, ранами, проблемами але грішників, на яких Христос показав рукою і сказав: оце брати Мої і мати Моя. Амінь!

Цей зв’язок міцніший ніж будь яка генетична спорідненість чи сімейна прив’язаність. Цей зв’язок забезпечений Кров’ю Христа. Кров’ю, яка омила усі наші гріхи на хресті. Цей зв’язок забезпечений Духом Святим, який хрестив нас в одне тіло — Церкву.  Це стосунки, в яких ми, як Церква, служимо одне одному дарами, збагачуємо одне одного, укріплюємо одне одного. І усі разом, одним серцем і устами прославляємо Бога, який в любові викупив нас і зробив Своїм народом, Своєю сім’єю. Це стосунки, в яких навіть батьки і діти стають братами і сестрами, бо в Бога немає онуків. В Бога немає онуків! Це стосунки яких нема в світі. Уявіть собі невіруючого, який читає в церкві на дошці оголошень: “Два брата (батько і син) знімуть квартиру :)”. Це стосунки про які я молюся для своїх дітей. Вони вже мої діти і ніхто не може змінити цього, але як я радію, коли бачу, як вони роблять якісь кроки віри і зростають в Христі. Це стосунки які важко переоцінити. Стосунки, завдяки яким ми разом з Давидом можемо казати: “Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!” (Пс.121:1) Амінь!

Як же грішник може увійти до Божої сім’ї? Подивіться ще раз вірші 49,50: “І, показавши рукою Своєю на учнів Своїх, Він промовив: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!

Слова Христа були несподіванкою не тільки для Його родичів, не тільки на людей, які прийшли Його послухати але і для Його учнів. Вони послідували за Ним одного дня залишивши свої сім’ї і сіті. Вони пізнали Його, як вчителя, а потім, як Господа. Вони вчилися жити в послуху Божій волі. Але чи сподівались вони колись, що Ісус назве їх Своєю родиною, Своїм братом? — я не думаю. Але Він піднімає руку і каже — вони — Мої брати і сестри, Моя родина.

В один момент їм довелось переосмислити свої стосунки з Христом і свій новий статус. Яка це величезна благодать, коли Той, хто стоїть незрівнянно вище за тебе, на кого ти рівняєшся, в кого вчишся, на кого хочеш бути схожий, раптом обертається і називає тебе своїм другом чи тим більше братом. Це стосунки, на які ти ніколи не розраховував, але отримав даром. І розумієш, що тобі вже з цих стосунків нікуди не подітися.

Тут слова “хто волю Мого Отця… чинитиме” — це не причина і не засіб. Це ознака. Думка, що місце в Божій родині можна якось “заробити” — фатальна помилка. Але, коли Бог робить нас Своїми дітьми, коли відроджує наші серця Духом Святим і відновлює в нас образ Божий, нашим природнім прагненням стає бажання чинити волю Небесного Отця. І сьогодні я молюся, щоб кожен з нас побачив Христа, який піднімає Свою руку, вказуючи на нас і каже: оце Мої брати і сестри. Нехай Господь навчить і допоможе нам жити, як Божа Церква, як Його сім’я в цьому світі. І нехай через нас весь світ побачить Його славу. Амінь.

(п. Йонатан)