head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Віддавайте Богові — Боже” (Від Матвія 22:15-22)

Віддавайте Богові – Боже

Від Матвія 22:15-22

Ключовий вірш 22:21 : “Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже”

Останнім часом ми розглянули кілька історій та притч, у яких повторюється тема Божого суду над Ізраїльським народом:

– в історії про неплідне фігове дерево Ісус проклинає неплідне фігове дерево;

– у притчі про злочинних винарів пан жорстоко погубив цих винарів; у цій же притчі Ісус каже, що хто впаде на наріжний камінь – розіб’ється;

– у притчі про весільних гостей цар наказує зв’язати гостя, який прийшов не в весільній одежі та кинути його до зовнішньої темряви, де плач і скрегіт зубів.

Ізраїльтяни не прийняли Ісуса як Месію, вони не прийняли Його вчення і тому мали знати: Бог буде судити їх за це. Однак Ісус не бажав їм зла. Іноді явно, іноді неявно Він закликає лідерів Ізраїля до покаяння, залишити злі наміри та свою гордість і навернутися до Бога. Сьогоднішнє слово стосується і нас з вами. Тому перш ніж розгніватися на підступних фарисеїв, звернімо увагу на своє серце, щоб ми були не лише слухачами, а виконавцями Божого слова.

Подивіться на вірші 15-17:

15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його.

16 І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти.

17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?

Ісус розповів фарисеям кілька притч в надії, що вони усвідомлять свої гріхи та розкаються. Фарисеї зрозуміли, що Ісус говорив про них. Однак вони не розкаялися, а продовжували шукати можливість зловити Ісуса на слові. Уже кілька разів вони ставили йому каверзні запитання, в надії піймати Його на слові, але кожен раз Ісус виходили посоромленими. Промахуватися більше не можна було. Тому на цей раз вони приготували запитання, яке точно мало піймати Ісуса у пастку. Тому що як відповідь «так», так і відповідь «ні» несли серйозну загрозу. Їх насправді не цікавила відповідь на це запитання. Їх цікавило лише те, як зловити Ісуса на слові, звинуватити та позбавитися від Нього. І неважливо чиїми руками – чи руками власного народу, чи руками римлян. Або Він виступить проти римлян, і тоді його арештують римляни, або Він виступить проти власного народу і втратить його підтримку.

Запитання фарисеїв нагадує мені стандартне запитання слідчих НКВД, які вони ставили жертвам сталінських репресій: «Ну а тепер розкажи, за що ми тебе арештували?» Це був глухий кут. Якщо нещасна жертва казала, що ні за що, тоді вони казали, що він звинувачує органи в тому, що ті помилилися, а органи не можуть помилятися, і судили його за це. А якщо він розповідав за що, то сам підписував собі вирок. Фарисеї мали бути добрими пастирями, які кладуть своє життя за народ, але вони стали як слідчі НКВД, які його самі знищували.

 

Щоб піймати Ісуса напевно, вони вдалися до хитрості. По-перше, на цей раз вони не пішли самі, а послали своїх учнів. Напевно вони гадали, що Ісус буде менш обережний зі студентами, ніж із досвідченими равинами. По-друге, вони об’єдналися з іродіянами. Фарисеї були помірними націоналістами. Іродіяни – прихильниками царя Ірода. Фарисеї ворогували з Іродіянами. Однак заради того, щоб знищити Ісуса, вони були готові на любі кроки, навіть об’єднатися зі своїми ворогами.

 

Таким чином, вони підійшли до Ісуса та запитали: «Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?» У той час кесар проголошував себе божественним. Євреї вважали, що давати податки кесарю – це як поклонятися ідолу. Платити податки для них означало порушувати 1-у та 2-у заповіді. Сказати, що податки потрібно платити – це означало виступити проти Свого народу. Скажи Ісус що не потрібно – Іродіяни арештували б Його руками римлян.

 

Подивіться на вірші 18-21а:

18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?

19 Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому.

20 А Він каже до них: Чий це образ і напис?

21 Ті відказують: Кесарів…

 

Ісус знав, що вони лицемірять. Вони наче цікавилися питанням податей, та насправді хотіли лише піймати Ісуса. Однак питання, яке вони задали, було важливим. Воно було важливим для християн того часу, наступних поколінь християн і для нас із вами. Тому Ісус відповів. Він попросив принести Йому динарія і запитав про образ та напис на ньому. Кажуть, що ці динарії виготовляли в Іспанії або південній Франції, і вони були в обігу по всій Римській Імперії. Динарій – це срібна монета. На одній її стороні був зображений Тиберій Кесар і навколо зображення по периметру надпис латиною: «Тиберій Кесар – син Божественного Августа». На іншій його стороні було зображення римської Богині миру Пакс, з надписом латиною: «Первосвященниця». Римський імператор вважав себе сином Бога, і цим претендував не лише на політичний, але і на духовний контроль. Ось чому вірні Юдеї так не хотіли платити податі: цим вони визнавали не лише те, що Ізраїль був окупований Римом, але і те, що має над ним духовний контроль.

 

Питання податей важливе для християн і у наш час. Чи мають християни платити податі для держави, яка підтримує аборти, легалізує наркотики, проституцію, евтаназію, азартні ігри? То чи маємо ми давати гроші такій державі?

 

Що відповів Ісус? Подивіться на вірш 21б: «Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже». Ісус сказав: «Віддавайте». Однак ми маємо знати, що по своїй грішній природі ми не схильні віддавати і не вміємо віддавати. Грішні люди зазвичай хочуть лише щось отримати від інших. Стандартні запитання, які вони задають: «А чому я?», «А що мені з цього буде?» Якщо вони не можуть нічого отримати, то це робить їх дуже нещасливими.

 

Ми схильні лише шукати, як щось отримати. П. Ярослав протягом 4 років кожного місяця розсилає графік чергування їжею на зібранні свідчень по Чт. В цю розсилку включені не лише ті брати і сестри, які включені в цей графік, тобто по черзі готують цю їжу, але і ті, які не включені і не готують. Ярослав 4 р. чекав, поки хтось із тих, що не готують, скаже: «Слухай, Ярославе, включи, будь ласка, і мене в цей графік. Я також хочу вчитися щось віддавати». Як Ви гадаєте, за 4 р. скільки таких братів і сестер з’явилося? На жаль, ні одного. Тому ми маємо знати, що віддавати зовсім не просто. Люди можуть роками жити, думаючи, що у них усе добре, тоді як егоїзм, як раз, роз’їдає їх із середини.

 

Недавно я  прочитав про одного брата, якого його пастир 100 разів пригощав обідом. За весь цей час він ні разу навіть не подякував своєму пастирю, не кажучи про те, щоб пригостити обідом і його. Тоді пастир розповів йому наступну історію: «Один пастир 100 разів пригощав одного брата обідом. Але за весь цей час він ні разу навіть не подякував своєму пастирю, не кажучи про те, щоб пригостити обідом і його». Тоді цей брат запитав: «Хто цей негідник?» Пастир відповів: «Це ти». Ця подія стала поштовхом до гарних змін у життя цього брата.

 

У своєму житті ми маємо навчитися багатьом речам. І, однією з головних, ми маємо навчитися віддавати. Як навчитися віддавати? Нам потрібно глибоко та наполегливо вивчати Біблію, поки ми не зрозуміємо її суті. Вірш Ів.3:16 часто називають ключовим віршем усієї Біблії. Там написано: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Бог полюбив і Бог віддав. Ось в чому Євангеліє. Євангеліє почалося з того що Бог віддав найдорожче, що мав. Коли ми розуміємо та приймаємо це Євангеліє в наше життя, Бог починає змінювати нас по Своєму образу. В тоді в нас з’являється бажання віддавати, як це зробив Бог.

 

Минулим літом, коли в нас проходив Reunion пікнік, я поспілкувався з одним братом, який відвідує іншу церкву. Він сказав, що у них серйозна проблема з жертовністю: члени церкви не хочуть жертвувати фінанси. Багато українських церков звикли жити на гроші зі Штатів, чи Європи. На ці гроші вони будують прекрасні церкви. Але проблема в тому, що члени церкви не навчаються віддавати. Я вдячний нашим місіонерам за те, що вони навчали нас віддавати. Часто це були непрості уроки, але наші брати та сестри навчилися віддавати. Ми не отримуємо фінансової допомоги ні зі Штатів, ні з Європи, ні з Кореї, а забезпечуємо церковні потреби самі.

 

Друга проблема, яку він назвав – члени церкви не хочуть відвідувати домашні групи. Іншими словами, не хочуть віддавати свій час. Як ви знаєте, час – це дуже цінний актив, особливо зараз. Бенджамін Франклін, один із засновників США, сказав: «Час – це гроші». Тому віддати свій час – це як віддати гроші. Звичайно, у нас є роботи, діти, і багато інших справ, у Києві затори. Непросто добиратися до церкви. Але ми маємо знати, що віддають фінанси чи час не ті, у кого їх багато. Ми віддаємо, коли змінюємося в образ Бога, Який віддав заради нас Свого Єдиного Сина. Фінанси чи час – це зовнішні ознаки. Це те, що ми бачимо. Але за ними лежить те, чого не видно – наскільки ми змінилися в Божий образ, наскільки ми пізнали Бога, Який віддав заради нас Свого єдиного сина. 

 

Ви напевно пам’ятаєте Самуїла Лі – це один із засновників місії UBF. Якось я читав історію про одного брата, який готував проповідь на конференцію. Щоб покращити його проповідь, Самуїл Лі працював з ним цілу ніч. У проповідників так іноді трапляється. Цей брат втомився, виснажився, хотів спати. Під кінець він думав лише про те, щоб піти відпочити. Тоді Самуїл Лі сказав: «Ти так мало знаєш Божу любов». «Ти так мало знаєш Божу любов» – це гіркий докір. Я часто думаю, що зайнятий, що втомився, виснажився, що у мене немає часу, тому я не віддаю. І тоді чую гіркий докір: «Ти так мало знаєш Божу любов». Ми не віддаємо, не тому що не маємо, а тому що так мало знаємо Божу любов, Який віддав заради нас Свого Сина. Хай Господь допоможе нам вірно платити податі. Хай допоможе нам пізнати серце Бога, Який віддав нам Свого Сина.

 
Подивіться на 22-ий вірш: «А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли». Метью Генрі з цього приводу написав: «Так хотілося б, щоб тут було написане наступне: “А почувши таке, вони диву далися. І пішли услід за Ним”, або ж: “і покорилися Йому”». Та ми читаємо: «І, лишивши Його, відійшли». Датися диву від мудрості та слів Ісуса недостатньо. Ісусу мало нашого здивування. Ісус хоче щоб ми впокорилися перед Ним; що ми визнали Його нашим Спасителем; щоб визнали його Царем нашого життя.

Хай Господь благословить пізнати Бога, Який віддав Ісуса зарази нашого спасіння.

(п. Яків)