head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!” (Від Матвія 14:22-36)

«Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!»

Від Матвія 14:22-36

Ключовий вірш 14:27 : “А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!”

Минулий раз ми вивчали з вами чудо нагодування п’яти тисяч. Це чудо Ісус зробив при світлі дня, і його побачили тисячі людей. У сьогоднішньому слові Ісус робить ще одне чудо – Він іде по воді. Але це чудо Ісус робить уночі і його свідками стають лише Його учні. Ісус робить це чудо для Своїх учнів. Через нього Він навчає їх вірі, яка долає страхи та дає спокій навіть тоді, коли навколо буря. Люди у своїй більшості мають серця мишей – вони здригаються не те що від бурі – від найменшого шелесту. Усе життя прожити у страху – це не справа, це життя у рабстві. Тому нам конче потрібно вчитися вірі, яка долає страхи. Ви хочете навчитись такій вірі? Тоді я запрошую Вас у захопливу подорож бурхливим Галілейським морем.
Звернемося до віршів 22-23:

  1. І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.
  2. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам.

Слова «зараз звелів» показують деяку поквапливість та рішучість у діях Ісуса. Чому Ісус квапився? В Єв. від Ів. (6:15) розповідається про те, що після чуда нагодування п’яти тисяч люди хотіли поставити Ісуса царем. Вони хотіли такого царя, який би безкоштовно годував їх хлібом та безкоштовно лікував. Як ми бачимо, люди з того часу не змінилися. Не лише зараз, люди завжди хотіли такого царя, який би знизив ціну на газ у 2, а то й у 4 рази, відразу зробив би таку саму пенсію, як у Європі, і ввів би безкоштовну медицину. Це була спокуса для Христа. Він прийшов у цей світ щоб спасти людей від їхніх гріхів, прийнявши страждання на хресті. Це також була спокуса для Його учнів, тому що люди спокушали і їх жити не заради Небесного Царства – не слідувати за Христом, не проповідувати Євангеліє, не навчати Церкву, а будувати земне царство. Тому Ісус терміново відправив учнів на ту сторону моря, а Сам пішов на гору помолитися насамоті. Ми не знаємо, про що Ісус молився. Проте, зазвичай, Він молився не лише про Себе (Ів.17). Він просив у Бога сил щоб завершити поручену Йому справу; Він молився за Своїх учнів щоб ті подолали спокуси диявола, щоб були єдиними, щоб мали радість та Боже слово; Він молився за всіх людей, щоб вони не просто шукали одужання та хліба у Христа, а щоб повірили Тому, що Він – Месія, Божий Син, щоб прийняли Його Спасителем та Господом свого життя.

Далі Матвій переводить наш погляд на учнів Ісуса. Як Христос і наказав їм, вони попливли на ту сторону моря. Однак це не було спокійне плавання. Прочитаємо вірш 24: «А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний». Всередині учнів була буря: чому вони залишили таке успішне служіння, і терміново попливли геть? І на морі була буря. Наше життя іноді спокійне та розмірене. Але час від часу у ньому здіймаються бурі. Частина учнів Ісуса були рибалками – вони рибалили на цьому самому морі, і бурями їх було не здивувати. Але і вони після багатогодинної боротьби із вітром та хвилями втомилися та не на жарт перелякалися. Чому трапляються бурі? Бурі трапляються, коли на морі дує сильний вітер. А чому дує вітер? Вітер дує, коли в атмосфері трапляються перепади тиску. А чому трапляються перепади тиску? Тому що атмосфера в різних місцях нагрівається по-різному. Як ви бачите, це досить складні процеси, які ми не можемо контролювати. Бурі – це те, що ми не можемо контролювати, буря – це коли ситуація в нашому житті виходить з-під контролю. Бурі трапляються, тому ми живемо у грішному світі. Хтось захворів на рак, хтось попав у ДТП, у когось вкрали гроші – це буря. Іноді бурі трапляються, коли ми не слухаємося Бога. Саме так сталося у житті пророка Йони. Бог наказав йому іти і проповідувати в Ніневію. Але Йона не любов ніневітян і хотів щоб вони всі загинули. Тому він пішов і сів на корабель, який відпливав у бік, прямо протилежний тому, де знаходилася Ніневія. Це була злісна непокора Богу! Тоді Бог здійняв на морі велику бурю, у якій Йона мало не загинув (Йона 1:4). У крайньому відчаї Йона розкаявся і Бог спас Його. Однак у цьому випадку учні повністю послухалися Ісуса і попливли на ту сторону моря. І все одно там трапилася буря. Звичайно, Ісус знав про бурю. Проте, Він допустив її. У цьому випадку  буря – це частина виховання. Бог використовує бурі щоб навчити нас тому, чому ми не можемо навчитися у повному штилю, коли живемо спокійним та розміреним життям. Це буря була доброго нагодою для учнів Ісуса зрости у пізнанні Христа і вірі в Нього.

Клайв Льюїс у своїй книзі «Біль» писав, що ми, люди, живемо у своєму ілюзорному світі, надто зайняті своїми дрібними справами, щоб звертати увагу на Бога. І лише коли Бог руйнує цю ілюзію безпечного життя, наприклад, через біль у животі, який погрожує серйозною хворобою, ми згадуємо про Бога, що Він один має володіти нашим серцем. Тому нам потрібні бурі. Ми думаємо, що у нас є віра, ми вважаємо, що ми такі добрі, такі гарні, так любимо, так терпимо, так радіємо. Ми переконані, що є такими добрими християнами. Звичайно, Бог знає, що це не так. Але проблема в тому, що ми цього не знаємо. Бурі виводять нас із цього стану і ми бачимо, які ми насправді дратівливі, як нам важко проявляти терпіння, любов, вірність. І, далі, через бурі Бог навчає нас вірі. Яким же чином?

Прочитаємо вірш 25: «А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю». Учні вже бачили, як Христос виганяє бісів. Вони бачили як Він зцілює невиліковні хвороби. Вони навіть бачили, як Ісус втихомирив бурю (8:23-27). Але такого Ісуса вони ще не бачили – Ісус ішов по бурхливому морю. Йов, описуючи Божі діла, каже: «Розтягує небо Він Сам, і ходить по морських висотах» (9:8). Ідучи по хвилях Ісус робив те, на що здатен лише один Бог. Навколо нього завівав вітер та здіймалися хвилі. Але, на відміну від учнів, Ісус не боявся їх. Ісус володів ситуацією. Він був спокійним. Що це каже про Христа? Це каже що Ісус – це Бог-Творець і Володар цього світу. Усе, включаючи природу, підкоряється Йому, бо усе створено Ним.
Подивимося на вірші 26,27:

  1. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали…
  2. А Ісус до них зараз озвався й сказав: Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!

І цей Ісус сказав учням: «Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!» Буря не закінчилася, вона тривала. Але Ісус вважав, що навіть у такий час у Його учнів є усі підстави, щоб побороти страх та заспокоїтись. Чому? Тому що Він був із ними. Нам легко вірити, що Бог з нами, коли у нас усе добре, чи не так? Коли ми не хворіємо, коли наші батьки та діти не хворіють, коли отримуємо зарплату, коли гарні стосунки в церкві, на роботі, у сім’ї, коли нас поважають та до нашої думки дослухаються. Але коли ми в бурі – чи легко вірити, що Бог з нами? В книзі Йова 27 Йов запитує:

  1. Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?
  2. Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?
  3. Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

Ось у чому запитання: «Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?» Якщо ми не лукаві, якщо у нас є віра, то у час нещасті ми будемо втішатися Всемогутнім і будемо кликати Бога. В одному з тестів на знання біографій реформаторів є таке запитання: «У якого реформаторського богослова померли при його житті всі його 11 дітей?» Це англічанин Джон Оуен. Джон жив у сурові часи 17-ого століття, але вистояв. Його життя навчає нас, як потрібно ставитися до життєвих ударів: в цей час Бог дає нам духовний ріст та відкриває щедрі благословіння. Життя Оуена навчає не боятись страждань, бо це краще середовище для духовного зростання, до виховання в праведності та освячення. Через його життя Бог надихав багатьох служителів в історії і у наш час.

Подивимося на вірші 28-29:

  1. Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді.
  2. А Він відказав йому: Іди. І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

Петро був імпульсивною людиною, і часто казав щось раніше, ніж думав. Наприклад, на горі переображення він запропонував Ісусу та учням залишитися, і не повертатися до людей, тому що там, на горі, було так добре. Іншим разом, коли Ісуса арештовували, Петро вихватив меча і був готовий чинити збройний опір. Однак коли Петро діяв імпульсивно, Ісус не дозволяв так чинити. Проте цього разу Ісус не відповів Петру: «Куди ти підеш? Хіба не бачиш, що на морі буря, ти потонеш!» Натомість, Ісус сказав йому: «Іди». Бажання Петра прийти до Христа по воді було продиктовано його вірою. Звичайно, Петро знав, яким великим був Христос, Петро був свідком багатьох Його чудес. Але тут, на бурхливому морі, Петро зненацька для себе відкрив, наскільки великим був Христос. Петро побачив у Ньому Бога – Творця цього світу. Петро хотів знати Його більше, і пережити Його силу в своєму житті.

Ісус сказав Петру: «Іди». І Петро, покоряючись цьому наказу Христа, ступив у невідоме. Він залишив відносно комфортний човен і зробив крок у бурхливе море. Петро зробив це не з власної примхи. Він зробив це, покоряючись наказу Христа. В історії багато людей залишили комфортне життя і ступили у невідоме, покоряючись Божому наказу. Авраам залишив свою землю, дім свого батька і пішов куди Бог повелів йому. В результаті він став батьком великого народу! Мойсей відмовився від високої посади у самій сильній країні свого часу і вирішив страждати з Божим народом. Через нього Бог спас та виховув Свій народ.

Подивіться на вірші 30-31:

  1. Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!…
  2. І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: Маловірний, чого усумнився?

Спочатку Петро сміливо ішов до Ісуса. Але потім почав потопати. Що змінилося? Буря лишилася тою ж. Єдине, що змінилося, це погляд Петра: Петро перевів свій погляд з Ісуса на бурю, він злякався, і почав потопати. Однак хоча віра Петра похитнулася, Ісус був вірний і спас його. Коли наш погляд зосереджений на Ісусі, ми йдемо. Коли ні – ми починаємо тонути. Але чи дав Ісус потонути Петру? Ні, Ісус простягнув руку й схопив його. Наша віра змінюється, але Христос лишається тим же. Подивіться на вірш 32: «Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухнула». Минулий раз, коли ми вивчали про бурю на морі, написано, що Ісус встав і заказав бурі і морю, і тиша велика настала. Але в цей раз Ісус нічого не наказував бурі – вона вщухла сама. Чому? Напевно, через велику повагу до Ісуса.

У вірші 33 написано: «А приявні в човні вклонились Йому та сказали: Ти справді Син Божий!» Це відбулося у човні. Але це було справжнім Богослужінням, учні зрозуміли, що перед ними знаходиться Сам Бог. Цьому Богу вони можуть довіряти. Тоді вони у великому благоговінні вклонилися Йому. Однак це стало можливим лише тоді, коли вони пройшли через бурю. Коли ми проходимо життєві бурі з Ісусом, то зростаємо у Його пізнанні і дійсно вклоняємося Йому як Богу. Це і є справжнє учнівство. Нам подобається читати про великого Бога, чи співати про великого Бога. Так, Бог дійсно великий. Але ось важливе запитання: «Наскільки Бог великий у моєму практичному житті?» Щоб пережити це, нам потрібно зробити крок назустріч Христу. У американського пастора Джона Ортберга (John Ortberg) є книга і курс, які так і називаються: «Якщо ти хочеш піти по воді, то маєш залишити човен» (If You Want to Walk on Water, You’ve got to Get Out of the Boat). У житті багатьох християн нічого не трапляється, тому що вони вчепилися у свій човен і ні за що не хочуть з нього виходити. Вони бояться невдачі. Так, Петро також пережив невдачу і почав тонути. Але він пережив і успіх – він таки пішов по хвилях, і він пережив спасаючу любов Ісуса. Насправді більшими невдахами були ті інші учні, які лишилися у човні. Піти до Христа, підкоряючись його повелінню варто того, щоб ризикувати.

Якось, в кінці одної з конференцій, нашим місіонерам, в знак подяки, вручили квіти. Туди викликали і мою сім’ю, тому що ми 10 р. служили в Харкові, і сім’ю Авраама Василенко, які служили у Дніпрі. Мені було дуже ніяково, бо я вважаю своє служіння в Харкові було досить провальним, і не дуже люблю про нього згадувати. Однак дружина Авраама Василенка – Сара, сказала: «Ну ми хоча бо попробували, інші навіть не попробували». І тут я зрозумів: «Дійсно, ми хоча б попробували». Ми не змогли там побудувати велику церкву. Однак за ці 10 років Бог зробив одну велику справу в моєму житті – він торкнувся мого стегна і пошкодив його, поламавши моє прокляте бажання бути в усьому першим. Там Бог навчив нас більше розуміти місіонерів. Там Бог навчив нас наскільки важлива церква, наскільки цінні брати та сестри. Хто не любить зібрань і не хоче бачити братів та сестер – тому варто попробувати поїхати кудись служити самостійно на кілька років. Бог і зараз закликає нас вийти із човна та іди до Нього. Для когось це почати вірно вивчати Біблію, для когось – це почати регулярно молитися, для когось – засвідчити іншим про Христа. Попробуйте, і ви багато дізнаєтесь і про себе, і про інших, і, головне, про Ісуса, і Ваша віра буде зростати.

Подивіться на вірші 34-36:

  1. Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську.
  2. А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій околиці, і до Нього принесли всіх хворих.
  3. І благали Його, щоб бодай доторкнутися краю одежі Його. А хто доторкавсь, уздоровлений був.

Ісус з учнями прибули в Генісаретську землю. Вони не спали усю ніч, учні ледь не померли від страху, але, на щастя, усе обійшлося. Вони лише вчора відпустили один натовп людей, вони відчайдушно потребували сніданку, сну та відпочинку, але тут до них уже зібрався інший натовп людей. Що було потрібно цим людям? Вони принесли до Ісуса хворих, щоб Ісус уздоровив їх. Тут не написано, що ці люди цікавились Ісусом, як Месією, як Сином Божим, чи бажали стати Його учнями. Вони лише хотіли, щоб Ісус уздоровив їх хворих. Проте Ісус явив цим людям Свою милість. Любов Христа перевищує нашу уяву.

Давайте через життєві бурі навчатися вірувати у Христа, Творця Неба і землі, і перемагати всякі страхи. Давайте не боятися слідувати за Ним.

(п. Яків)