Вивчення Біблії: Проповідь “Хто мешкати може на святій Твоїй горі?” (Псалом 14:1-5)

“ХТО МЕШКАТИ МОЖЕ НА СВЯТІЙ ТВОЇЙ ГОРІ?”

Псалом 14:1-5

Ключовий вірш 14:1 : “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?”

У цьому Псалмі Давид залишає у спокої безбожників та негідників, яких стирав у порох у попередніх псалмах, і звертає увагу на Божий народ. Не можна всі проблеми світу і твого життя списувати на безбожників та ворогів. Виявляється, проблеми є і у Божих людей. Цей Псалом називають піснею богомільців, які приходили в скинію, а пізніше в храм на поклоніння Богові. Сучасною мовою – це пісня прихожан, які збираються на богослужіння, це наша з Вами пісня. Можливо вона була написана, коли цар Давид переносив Божий ковчег на Сіон (2 Сам.6). Ви знаєте, що тоді стався прикрий інцидент зі священиком Уззою, який, можливо, заставив Давида задатися тими важливими питаннями, які ми чуємо у сьогоднішньому псалмі. Давид дивиться на життя Божих людей і бачить, що це їх життя не відповідає їх вірі. Іншими словами вони називаються віруючими, проте чинять як невіруючі. Тому Давид дає цим людям орієнтири, по яким вони можуть звірити своє життя. Цар Давид не задовільняється поверхневими відповідями, а, як то кажуть, копає глибоко. Ми також маємо думати глибоко, і копати глибоко, якщо хочемо зростати духовно. Нумо сьогодні і ми, разом з царем Давидом, поринемо у таємниці поклоніння та духовного зростання!

Звернемося до 1-го вірша: “Псало́м Давидів. Го́споди, хто може перебувати в наме́ті Твоїм? Хто ме́шкати може на святій Твоїй горі?” У цих двох запитаннях Давид згадує намет – що, очевидно, є скинія, яка була збудована ще за часів Мойсея, після виходу з Єгипту, коли Ізраїльський народ був у пустелі. Пізніше, цар Соломон збудував храм для поклоніння. Свята гора, про яку говорить Давид – імовірно є горою Морія, на якій Авраам намагався принести Богові в жертву Ісаака (Бут.22:2), і на якій пізніше цар Соломон збудував храм. Так хто ж може приходити на поклоніння Богові? На перший погляд, це питання видається досить простим. У Старому Заповіті в законі Мойсея регулювалося, хто може приходити. Ізраїльтяни чоловіки не тільки могли, а мали тричі на рік на свята приходити у назначене Богом місце на поклоніння (Вих.34:23). Коли Соломон збудував храм в Єрусалимі, цей храм став таким місцем для поклоніння. До служителів були більш жорсткі вимоги – священиками могли бути лише потомки Аарона, а допомагати їм – Ізраїльтяни з коліна Левія. Ці люди постійно знаходилися в скинії, а пізніше – в храмі. Формально, Давид не був з коліна Левія, тому не міг постійно знаходитися в скинії, хоча і був царем і мав велику владу. Але ми бачимо тут, у 1-ому вірші, що Давид бажає бути постійно з Господом. Таке бажання – це ознака зміненного Богом серця і зміненого Богом життя. Що властиво грішній людині – це триматися подалі від Бога. Ця звичка пішла ще з того часу, коли наш праотець Адам згрішив і сховався від Бога в кущах. З того часу люди так і продовжують ховатися від Бога і часто дуже неохоче приходять до Нього. Давид же бажав бути з Господом.

Далі, у віршах 2-5 Давид дає відповіді на свої запитання у 1-ому вірші. Щоб зрозуміти цей псалом нам потрібно розуміти що в цьому псалмі не розглядається доктрина виправдання. Перелік якостей у цих віршах – це не є умова виправдання, це – результат виправдання. Цей Псалом стосується процесу освячення людини. Очікується, що віруючі по мірі їх освячення будуть приносити плоди, які тут перераховані.

Про які ж плоди йде справа? Звернемося до 2-го вірша: “Той, хто в невинності ходить, і праведність чинить, і правду говорить у серці своїм”. Іноді якості “в невинності ходить” і “праведність чинить” виділяють в окрему категорію, як базові, а всі інші – це похідні від них, приклади застосування. Як же нам ходити в невинності та чинити праведність? Правильна відповідь – ніяк. Самі ми просто не можемо цього робити! Ми програємо у боротьбі з гріхом, а праведними не можемо бути за означенням, тому що вже з народження грішні. Інша вірна відповідь тут – це “Ісус”. Ісус – це є ключ до нашої невинності і нашої праведності.

В Рим.3:21-24 написано:

²¹ А тепер, без Зако́ну, праведність Божа з’явилась,про яку свідчать Зако́н і Пророки.

²² А Божа праведність через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає,

²³ бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,

²⁴ але дарма́ виправдуються Його благода́ттю, через відку́плення, що в Ісусі Христі,

І в Старому, і Новому Заповітах віруючі спасаються однаково – “через віру в Ісуса Христа”.

В Єв.2:8-10 написано:

⁸ Бо спасені ви благода́ттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,

⁹ не від діл, щоб ніхто не хвалився.

¹⁰ Бо ми — Його тво́риво, ство́рені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготува́в, щоб ми в них перебува́ли.

Ми спасаємося через віру. Не від діл. Але далі ап. Павло говорить про добрі діла. Які це добрі діла? Це ті добрі діла, на які Бог створив нас. Коли Бог виправдовує людину, він починає радикальну перебудову в її житті. Можна сказати Бог, приводячи людину до Себе, має план на перебудову на все її життя. Ціль Бога в одному – зробити нас схожими на Ісуса Христа. Ми називаємо це наслідування Христа. Це наслідування проявляється в тому, що ми починаємо змінюватися. Те як ми живемо показує, як ми наслідуємо Христа. По чому ж видно наше життя з Христом? Чи зустрічали Ви людину, яка вміє володіє повним набором релігійної тематики, але її життя заставляє задуматися про її віру. Ап. Іван в 1:6 сказав:

⁶ Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в те́мряві, то неправду говоримо й правди не чинимо!

Іноді жартома кажуть: “Якщо хтось каже, що вона – яблуня, то де ж яблука?” Можливо, трохи більш звичне прислів’я для нас: “Назвався грибом – лізь у кошик!” У 15-ому столітті католицький монах Тома Кемпійський написав книгу “Наслідування Христа”, яка стала християнською класикою на всі прийдешні століття. З того часу як ми прийняли Христа нашим Господом і Спасителем, ми маємо прикладати великі зусилля щоб зростати духовно, щоб приносити плоди і щоб ці плоди було видно у нашому житті. У цій книзі в самому початку Він писав: ““Хто йде вслід за Мною, не бу́де ходити у те́мряві” (Ів.8:12) Це Христові слова. Вони заохочують нас до того, щоб ми наслідували Його життя і святі звичаї…” По чому ж видно, що ми наслідуємо Христа?

Перше, по тому, чи говоримо ми правду. Подивіться на вірші 2б-3а.

2б … і правду говорить у серці своїм,

3 хто не обмовля́є своїм язиком, і злого не чинить для друга свого…

Цікаво відмітити, що перша ознака праведного життя, яка тут приведена – це що людина говорить. Звичайно, вона не єдина, але по тому, що та як людина говорить, можна багато сказати про її християнство. Ісус сказав: “Бо чим серце напо́внене, те говорять уста́” (Мт.12:34б) Слова, які ми кажемо, важливі. Хоча люди схильні більше довіряти справам, ніж словам, все ж, слова важливі. Словом можна ранити, словом можна підбадьорити і лікувати. Ми, які довгий час знаходимося разом у спільноті, за весь цей час добре вивчили один одного – ми знаємо сильні сторони один одного, але знаємо і слабкі. Якщо ми образились і хочемо зробити один одному боляче, то знаємо куди потрібно бити. Тому ми повинні бути такими обережними зі словами, які говоримо. У 3-ому вірші слова “обмовляє язиком” та “зло чинить для друга” пов’язані. Люди чинять дуже багато зла для своїх ближніх, обмовляючи їх, особливо за їх спиною.

Друге, по тому, чи поважаємо ми богобійних людей. Подивіться на вірші 3б-4:

3б … і свого ближнього не зневажає!

4 Обридли́вий погорджений в очах його, і він богобі́йних шанує…

Праведність проявляється у нашому ставлені до інших людей. В цьому світі поважають відомих, багатих та талановитих. І ми часто відчуваємо спокусу чинити там само, тому що, нам здається, від цих людей залежить наше виживання. Але коли Христос змінює наше життя, ми починаємо звертати увагу на богобійних людей і вчитися у них. В спільноті яких людей Ви любите проводити свій час? Які бояться Бога? Християн? Чи невіруючих?

Третє, по тому чи дотримуємося ми даного слова.

Подивіться на вірш 4б:

4б … присягає, для себе хоча б і на зло, — і дотримує

Християни мають дотримуватися даних обіцянок, навіть коли це стає невигідно для них. Чому? Тому що ми наслідуємо Христа, Який дотримувався Своїх обіцянок. Обіцяти неважко, важко буває дотримати обіцянку. Ми хочемо робити великі справи. Але великі справи починаються з вірності в малому.

Четверте, по тому, як ми поводимося з фінансами (5). Подивіться вірш 5а:

5 не дає свого срі́бла на ли́хву, і не бере на невинного пі́дкупу.

В усі часи люди шукали можливості заробити, тому що гроші потрібні для життя. Але потрібно використовувати правильні способи, а що більш важливо – правильні принципи щоб заробляти, і правильні принципи щоб тратити фінанси. У Старому Заповіті було заборонено давати на лихву, тобто під відсотки з Ізраїльтян, тому що часто це приводило до того, що в людини забирали все, що вона мала, а її саму продавали в рабство за борги. Головна ідея цього закону полягає в тому, що коли твій брат у нужді, не намагатися отримати з цього вигоду. Брати підкуп (хабар) на невинного – це гріх. Коли люди невірно поводяться з грошима, гроші роблять їх своїми рабами та гублять. Якщо Вам не вистачає коштів, один з принципів поводження з фінансами приведено в Пр.11:24:

24 Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє.

Щоб додавалося, потрібно давати. Тут ми можемо переглянути свої принципи: як ми даємо? Для багатьох це болюче питання. Але Бог дивиться на це. Ісус якось сів біля скарбниці і дивився, як люди дають пожертви. Ісус сказав: “Бо де скарб твій, — там бу́де й серце твоє!” (Мт.6:21) По тому, як ми розпоряджаємося фінансами, видно, де наше серце, і видно те, як ми наслідуємо Христа.

В другій частині 5-го вірша написано:

5 … Хто чинить таке, — ніко́ли той не захита́ється!

Бог обіцяв стабільність та безпеку тим, хто чинить таке.

На завершення: якщо Ви відчуваєте тягар через це слово, тому що не можете так жити, як тут написано, і гадаєте, що ніхто не може, то пам’ятайте, що Ісус так жив. Він перебуває з Богом, Він ходив невинності та праведності, і Він повік не захитається. Що ми маємо робити, так це берегти віру в такого Ісуса Христа. І коли ми бережемо цю віру, це буде видно в нашому житті. Життя, яке описане у віршах 2-5 – це результат нашої віри в Ісуса.

(п. Яків)