head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Праведність, і мир, і радість у Дусі Святім” (До Римлян 14:13-23)

ПРАВЕДНІСТЬ, І МИР, І РАДІСТЬ У ДУСІ СВЯТІМ

До Римлян 14:13-23

Ключовий вірш 14:17 : "Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім"

Кажуть, що страждати з-за людських конфліктів — одна із самих важких у світі справ. Вони виникають там, де люди збираються разом. Так як у християнській церкві збираються люди, причому самі різні, то, здається, нам не уникнути цих конфліктів. Однак у християн є потужний механізм для боротьби з ними. Це дозволяє церкві не перетворитися на місце нескінченних спорів і боротьби між людьми, а стати місцем, де християни зростають духовно й через яку Євангеліє звіщається цьому світу. Хай Господь сьогодні благословить нас.

Подивимось на 13-ий вірш: «Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси». Минулого разу ми розмовляли про те, що нам не потрібно осуджувати один одного. Зрозуміло, що, оскільки ми всі такі різні, то осуджувати легко. Досить часто, люди осуджують інших просто за те, що вони відрізняються від них самих. Однак, якщо ми будемо лише осуджувати один одного, то це ніяк не збудує церкви. Мати Тереза сказала: «Якщо Ви осуджуєте інших, то у Вас немає часу їх любити». І це вірно. Ви хотіли б прийти в таку церкву де б вас осудили? Звичайно ні! Ми хочемо прийти туди, де нас намагаються зрозуміти й люблять. Тому якщо ви хочете дійсно любити своїх братів і сестер, потрібно залишати всякий осуд. Тому далі ап. Павло каже, на що потрібно звертати увагу: «але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси» (13б). У нас завжди є вибір: або засуджувати інших і ставити їм спотикання і спокуси, або любити їх. Одночасно цього не получиться. Тому, якщо ми вирішили любити наших братів і сестер в Ісусі, то нам потрібно прийняти їх такими, які вони є. Але як це зробити? Головний принцип такий: нам потрібно мати широке серце, куди можуть поміститися самі різні люди. Ми ж очікуємо що інші люди будуть великодушні до наших немощів, наприклад, будуть пробачати мені мої постійні запізнення? Якщо так, то мені й самому потрібно буди великодушним і до їхніх немощів.

Але як це зробити на практиці? Ап. Павло приводить приклад. І знову на прикладі їжі. Це тому що в той час дуже гостро стояло питання їжі. Наприклад, в євреїв були дуже жорсткі обмеження в їжі, дані Богом через Мойсея у Старому Заповіті. Їм не можна було їсти свиней, зайців і кролів, зміїв, деяких видів птахів і морських мешканців, наприклад, кальмарів. Як же бути тоді євреям, які стали християнами? Продовжувати дотримуватись цих обмежень у їжі самим? Вимагати цього від інших, неєвреїв? Чи перестати їх дотримуватись, і почати їсти все? Виникало багато питать. Деякі євреї наполягали на тому, щоб і погани дотримувались цих же обмежень у їжі. Яке ж рішення пропонує ап. Павло?

Подивимось на вірш 14а: «Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі». Павло знав і був пересвідчений у тому, що немає їжі нечистої самої по собі. У нього була проста віра, заснована на книзі Буття. Бог створив цей світ, й усе, що в ньому. У тому числі Бог створив самих різних тварин. Для чого Бог створив їх? Не лише для того, щоб ми спостерігали за ними і знімали про них фільми для передачі «У світі тварин». Бог створив їх і для того, щоб ми їх їли. Про що ви думаєте, коли бачите поросятко? Хіба не про те, щоб його з’їсти? Ісус також навчав своїх учнів, що ніяка їжа не є нечистою. Він казав їм: «Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, — не може опоганити її?» (Мк.7:18) В Діях 10:15 Бог наказав ап. Петру: «Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!» Однак, якщо хтось вважає певну їжу за нечисту, нам не потрібно з ним сперечатися чи засуджувати його. Якщо це може зашкодити нашому брату, нам не потрібно відкрито наполягати на цьому, натомість потрібно терпеливо очікувати, коли брат сам прийде до її розуміння цієї істини. У Христі в нас є багато свобод. Але всі ці свободи обмежені нашою любов’ю до ближніх. Нам потрібно знати, що брат чи сестра значно цінніші за те, щоб з’їсти смачну котлету, чи випити вина, чи кави. Тому якщо ця правда може пошкодити брата, не потрібно на ній наполягати. Нам потрібно вчитися цінувати людей. Вчитися служити їм, поки вони самі не прийдуть до розуміння істини.

У вірші 15 написано: «Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер». Тут нам потрібно серйозно задуматись над тим, як ми впливаємо на наших братів і сестер. Павло каже, що поганий вплив може привести навіть до погибелі інших. Часто ми хочемо лише навчити інших. Але навчити це не все. Нам потрібно самим вчитись добре впливати на інших. Тут ап. Павло приводить прилад їжі, який, здається, не має сьогодні великого значення. Але є багато інших речей, які мають значення. Ми всі якось впливаємо один на одного. І, дивлячись на Вас, люди можуть або надихнутися й укріпитися у вірі, або спіткнутися і спокуситися. І сьогодні ап. Павло хоче щоб ми задумались про те, як ми впливаємо на інших.

Наприклад, подумайте, як ви ставитесь до Богослужіння. Ми всі знаємо, що в нас є свобода. Ми можемо прямо перед Богослужінням попити чию чи кави, поспілкуватись із братами й сестрами, походити туди сюди. Ми можемо навіть запізнитися на нього — ми вільні в Ісусі. Але подумайте про те, як при цьому ви впливаєте на інших. Ми приходимо на Богослужіння не для того, щоб спілкуватись один з одним чи слухати проповідь, хоча ми спілкуємось і слухаємо проповідь. Богослужіння проводиться не для нас, а для Бога. Ми збираємося не заради один одного, а заради Бога. Ми проводимо Богослужіння щоб, зібравшись разом, поклонятися Богу. Тому в цей час потрібно звертати увагу на Бога. Буде добре, якщо ми прийдемо за 15–30 хв., прочитаємо слово, помолимось, підготуємо своє серце. Перед Богослужінням віддайте трохи часу Богу щоб підготуватись. Цим ви будете добре впливати на інших, тому що покажете, що у Вас на першому місці Бог, що ви серйозно ставитесь до Богослужіння й цінуєте його. Але якщо ви запізнюєтесь, або ходите туди сюди під час Богослужіння, або перед Богослужінням розмовляєте з іншими, то цим показуєте, що розмови для вас важливіші. І молоді віруючі це бачать. І їм може здатися, що ми несерйозно ставимося до Бога й до своєї віри.

Який у вас вираз обличчя? Сумна, понура людина погано впливає на інших. Можливо вам так зручно ходити сумним і понурим. Але подумайте як ви цим впливаєте на інших. Молоді віруючі, дивлячись на вас, можуть подумати, що Бог, у Якого ви віруєте, також сумний, понурий і скучний.

Хтось може думати, що провести 1 міс. відпустки у Єгипті — це нормально. Можливо. Але потрібно думати і про те, як це вплине на інших. Чи не подумають вони, що для мене море важливіше, за служіння? У нас багато свобод. Але дорослі віруючі повинні думати про те, як своїми діями вони впливають на інших.

Але на щастя в нас є багато прикладів доброго впливу. Вчора, коли п. Оленка вивчала Біблію 1:1 з однією сестрою, п. Джентельмен під звуки хвали з великою радістю прибирав у залі, готуючи його до Богослужіння. П. Джентельмен — це директор успішної компанії. Але він із радістю робить таку важку й непомітну роботу.

Наша група хвали з великою радістю славить Господа. Коли вони грають, то ми відчуваємо, що Бог приходить сюди й перебуває із нами. Деякі кажуть, що вони вже трохи підстаркуваті, щоб грати і співати у хвалі, але вони на це не зважають і з радістю хвалять Господа.

Нам потрібно дійсно дуже серйозно думати про те, який вплив ми здійснюємо на інших. Ми можемо кудись поїхати, але наш вплив залишиться. Якими люди запам’ятають нас: таким, який постійно бурчав на інших і сварився із ними, чи який любив Біблію, молився і служив іншим?

Друге, нам потрібно звертати увагу на головне. Звичайно, їжа це важливо. Але це далеко не головне. Коли ми опановуємо якусь науку, нам першим чином потрібно намагатись зрозуміти головне, основу, на якій усе тримається. Ми повинні постійно задавати собі питання: «А що тут саме важливе?» Якщо ми будемо постійно концентруватися на дрібних речах, то вони нас переможуть. А що головне у християнстві? Звичайно, не їжа. У християнстві ведуться цілі війни про те, чи можна пити спиртні напої, пиво, вино й навіть каву, чи можна дивитися бойовики і взагалі, чи можна дивитися телевізор. Вони такі спори ніколи нічим хорошим не закінчувались. Подивимось вірш 17: «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім». Ось що головне, і на чому потрібно зосереджувати увагу — це Боже Царство. Біблія — це книга про втрачений і відновлений рай. А що саме важливе в Божому Царстві? Це праведність, мир і радість.

«Праведність» — це правильні стосунки з Богом. По своїй природі ми були Божими ворогами. Святий Бог не міг прийняти грішників, якими ми є. У нас були розірвані стосунки з Богом, між нами була прірва, яку не перейти. Але прийшов Христос, він заплатив за наші гріхи сповна, і став мостом до Бога. Через Христа ми відновлюємо правильні стосунки з Богом. А коли в нас правильні стосунки з Богом, то ми матимемо і правильні стосунки й один з одним. У нас час як ніколи гостро стоїть проблема стосунків між людьми. Є цілі телесеріали з десятками серій, де люди лише те й роблять, що виясняють стосунки. Але не лише в телесеріалах. У реальному житті люди також постійно виясняють стосунки. Вони випивають літри кави і стирають до крові язики, але так і не можуть налагодити стосунки. Стосунки дійсно важливі, тому що людина створена за образом і подобою Божою. А Бог триєдиний. Бог Отець, Бог Син і Святий Дух мали правильні стосунки. І людина намагається їх мати, але без Бога це неможливо. Лише коли ми маємо правильні стосунки з Богом через Ісуса Христа, ми матимемо правильні стосунки один з одним. Іноді здається, що є люди, з якими ми ну точно не можемо прийняти. Але подумайте про це: прірва, яка відділяла нас від Бога була значно більша за ту, яка відділяє нас від іншої людини. І Бог цю прірву здолав. Коли ми знаємо це, і коли ми маємо правильні стосунки з Богом, то зможемо їх мати й між собою.

Друге це «мир». «Мир» — це мир із Богом. Зараз у світі немає миру, війна іде в нас під Богом. Але фундаментальна проблема в тому, що в людей немає миру з Богом. Люди об’явили Богу війну. У 1941 р. Японія напала на воєнну базу США в Перл-Харборі чим спровокувала війну. Так само й людина: коли вона порушила Божу заповідь і їла від забороненого дерева, вона вдерлися на Божу територію й об’явила Йому війну. Бог мав достатньо сили й міг стерти людину в порошок. Як правило, у кого є сила так і робить. Але Бог так не зробив. Замість цього Бог послав Свого Сина й через Нього відкрив шлях для примирення. Тепер людина може отримати мир із Богом. Бог зробив дуже багато для того, щоб відкрити шлях для примирення з нами. Якщо в нас є мир із Богом, то ми буде жити в мирі і з іншими людьми.

Третє, це радість. Справжня радість не приходить від перегляду комедій чи коли ми купуємо якісь речі. У світі без Бога немає справжньої радості. Усі ті радості, які в ньому є — швидкоплинні й дорогі. Справжня ж радість приходить від Святого Духа.

У Божому Царстві буде дійсно не важливо, що ми їли, і що пили у цьому світі. Там буде праведність, мир і радість у Святому Дусі. Якщо перед лицем незначних проблем, які в нас виникають, ми будемо пам’ятати і прагнути до цих головних речей, ми зможемо повирішувати і дрібні.

Подивимось на вірші 20–22: «Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання. Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне. Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується!» Апостол Павло любив християнську церкву. Він любив її настільки сильно, що був готовий відмовитися від речей, які викликали суперечки або могли завдати шкоди іншим християнам або могли просто погано на них вплинути. Якщо було необхідно, він був готовий стати веретаріанцем і непитущим. Ап. Павло мав сильну віру, на багато питань він мав відповіді, він мав власні переконання. Але він не нав’язував їх іншим людям. Боже Царство велике, і там досить місця для людей із різним рівнем віри. Кожному з нас потрібно жити по своїй вірі й тоді ми станемо благословінням для наших братів і сестер.

(п. Яків)