Вивчення Біблії: Проповідь “Суть віри” (До Римлян 3:21-31)

СУТЬ ВІРИ

До Римлян 3:21-31

Ключові вірші 3:23,24 : "бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі"

У віршах 2:1-3:20 ап. Павло переконував нас у тому, що кожна людина – винна перед Богом, що ділами закону ніхто не зможе виправдатися. Як ви гадаєте, йому це вдалося? Так, звичайно. Ми озиралися навколо, щоб знайти серед нас хоча б одного праведного, але не знайшли. Ми побачили, що у людини, яка живе без Бога, немає ніякої надії. Вона може піти направо, може піти наліво, може стояти на місці, але що б вона не зробила, вона бачить лише темряву. Щоб вона не робила, усе це марне, попереду її чекає Божий суд, де вона буде напевно засуджена. Людина не зможе виграти на Божому суді. Вона повинна підняти обидві руки і заявити про свою повну капітуляцію. І коли людина визнає себе слабкою, Бог відкриває інший шлях щоб підняти її в зробити сильною.

Подивимося на вірш 21: «А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась, про яку свідчать Закон і Пророки». Слова «а тепер» – це переломний момент у посланні до Римлян. Ап. Павло починає говорити про те, як Бог вирішив проблему людського гріха. Правда Божа – це Божа праведність, це шлях, яким чином людина може виправдатись перед Богом. Джонатан Едвард казав, що грішна людина перед святим Богом – як гидкий павук, який висить на тоненькій павутині над прірвою пекла. Але тепер для людини відкрився шлях стати праведним перед Богом, тобто стати в такому положенні, у якому Бог не засуджує її. До Ісуса люди для прощення гріхів приносили Богу в жертву тварин. Одного разу Соломон за раз приніс Богу в жертву 22 тисячі великої худоби і 120 тисяч дрібної. «Боже, чи не забагато крові?» – подумав я. Але скільки б люди не приносили в жертву травин, вони не були впевнені що примирилися з Богом. Тому вони знову і знову приносили жертви і проливали кров тварин.

Але тепер Бог відкрив інший шлях праведності. Цей шлях не з’явився водночас. Не було такого, що люди проснулися вранці, і появився цей шлях. Цей шлях з’явився давно, про нього свідчили Закон і Пророки. В книзі Буття Бог обіцяв послати насіння від жінки, яке зітре голову сатані (Бут.3:15). Це була перша згадка про Спасителя. Бог обіцяв благословити Авраама так, що в ньому благословляться усі народи землі (Бут.12:1-3). Ап. Павло написав про це так: «І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган, благовістило Авраамові: «Благословляться в тобі всі народи!»» (Гал.3:8). В книзі Вихід ми бачимо прообраз Ісуса в пасхальному ягняті, якого приносили в жертву. Напевно найбільш яскраво звіщав про Ісуса пророк Ісая, який змалював Його як страждаючого слугу. Бог століттями готував прихід в цей світ Спасителя. Великі справи не робляться за один день. І ось, коли прийшов час, з’явилась Божа праведність. Людям тепер не потрібно ходити у темряві. Для них з’явився шлях, як можна отримати спасіння. Яким же чином ми можемо отримати цю праведність?

Прочитаємо разом вірші 22,23: «А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави». Божа праведність потрібна усім, тому що усі згрішили. Одним людям легше, іншим людям важче визнати те, що вони грішники. Наприклад, одному фарисею в Новому Заповіті було дуже важко визнати себе грішником, тому що він знайшов собі дуже зручний об’єкт для порівняння – митаря. Багато людей також знайшли собі зручний об’єкт для порівняння і вважають себе праведними. Але Павло каже: «усі згрішили». В цьому вірші «згрішили» буквально означає «промахнутися мимо цілі». Людина була створена для Божої слави. Але люди не живуть для Божої слави. Люди не відповідають своєму призначенню. Насправді усім людям потрібна Божа праведність. Божа праведність – це є Божа відповідь на неспроможність людини прийти до цієї цілі.

Щоб глибше зрозуміти природу праведності, потрібно глибше подумати над трьома речами.

Перше, виправдання (24). Прочитаємо разом вірш 24: «але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Виправдання – це термін, який прийшов до нас із юридичної практики. Виправдання – це означає, що Бог виправдав нас. Яким же чином стало можливе те, що святий Бог виправдав грішну людину? По-перше, Бог бере людські гріхи і перекладає їх на безгрішного святого Ісуса. По-друге, Бог бере праведність Ісуса і зараховує її нам. Давайте запитаємо себе: «Чи відбулася ця заміна в моєму житті? Чи вірю я, що Бог взяв мою провину, поклав її на Ісуса і засудив за неї Ісуса? Чи вірю я, що Бог взяв праведність Ісуса і зарахував її мені?» Без Бога люди живуть під владою провини. Їх засуджує їх совіть, їх засуджує диявол. Вони відчувають себе нещасними не з-за умов свого життя, а тому що живуть під владою провини. Вони не можуть пробачити себе. І вони думають, що і Бог не пробачить їх. Але це не так. Коли Ісуса розіп’яли на хресті, по обидві сторони від Нього розіп’яли двох злодіїв. Вони вчинили злочини, за які їх засудили на смертну кару. Вони знали, що засуджені справедливо. З людської точки зору вони не мали права просили милості. Однак один із них попросив Ісуса вірою: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Ісус йому відповів: «Поправді кажу тобі: ти будеш з Мною сьогодні в раю!» (Лк.23:42,43). Ісус об’явив його невинним, хоча він і вчинив жахливі гріхи. Це тому що віра в Ісуса Христа виправдовує грішника. Якщо Бог виправдав нас, навіть ми самі не маємо права засуджувати себе і жити в осуді. Ми повинні вірувати в те, що через віру в Ісуса Христа маємо виправдання.

Друге, відкуплення (24). Прочитаємо ще раз вірш 24: «але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Відкуплення – це звільнення від рабства або від смерті. Тут застосоване те ж саме слово, що і при звільненні народа Ізраїля з Єгипетського рабства. Вони були рабами у фараона і страждали від непосильної роботи. Дійшло навіть до того, що фараон почав знищувати їх дітей, а вони не могли нічого зробити. Кожен день вони боролися за виживання і не мали надії на майбутнє. Фактично, вони жили у самому пеклі. Самі вони ніколи не змогли б звільнитися з рабства. Але Бог прийшов і великою силою звільнив їх. Відкуплення має велику силу. Воно вириває нас з влади сатани і робить власністю Бога. Ап. Павло в посланні до Єфесян сказав: «що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його…»

Третє, жертва примирення (25). Подивимося на 25-ий вірш: «що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів». Єврейський аналог слова «примирення» відноситься до кришки ковчега, який побудували при Мойсеї. Цією кришкою закривали святе святих. Через це Бог вчив народ Ізраїля, що Він – святий Бог, і ненавидить гріх. Цю кришку окроплювали кров’ю тварин, вона якби закривала народ Ізраїля від Божого гніву. Про Божий гнів ми говорили у попередніх розділах. Гнів Божий – це не емоції, він не схожий на людський гнів. Божий гнів – це реакція Його праведності на всяку безбожність і неправду людей. Ісус Христос став досконалим захисником від Божого гніву, бо прийняв Його на Себе. В Євр.9:22 написано: «а без пролиття крови немає відпущення». Є лише один метод відпущення гріхів – це пролиття крові. Диявол вимагає лише крові. Жертва Христа була єдиним можливим варіантом спасіння людей. Бог заплатив саму велику ціну за примирення – це кров Його єдиного Сина.

У голландського художника Ян ван Ейка є дивовижна робота, яка називається «Поклоніння агнцю». В центрі картини – Христос, зображений у вигляді ягняти, Який стоїть на жертовнику і проливає Свою дорогоцінну кров. Художник глибоко розумів значення хресної жертви Ісуса. Навколо Нього – багаті і бідні, представники усіх класів прийшли поклонитися Йому. Серед них духовенство, євреї та погани, жінки, папи та єпископи. Усі вони покладаються на Кров Христа, пролиту щоб примирити нас з Богом і спасти нас від наших гріхів.

Нам потрібно вірити, що ми куплені дорогоцінною кров’ю Божого Сина. Кожен, хто повірить у це, почне зазнавати дивовижних змін у своєму житті. Перш за все, у нього з’явиться бажання жити чисто і свято. До цього ми жили як хотіли, як підказували нам грішні бажання. Ми намагалися отримати задоволення від гріха. І ми зовсім не розуміли, в чому щастя життя з Христом. Якщо ми попадали в церкву, то не могли дочекатися, коли ж там закінчиться зібрання. Але коли в нашому житті почне діяти кров Христа, грішні бажання почнуть слабнути, і замість цього почнуть з’являтися святі бажання. Раніше ми ніколи не читали Біблію, але тепер ми відчули смак Божого слова, і відчуваємо без нього голод. Раніше ми не знали, навіщо ходити до церкви частіше 2 р. на рік, але тепер нам подобаються зібрання з братами і сестрами. Ми починаємо ненавидіти гріх і грішні розваги, ненавидіти пусте і марне життя. Раніше у нас в житті не було ніякого вибору – ми могли прожити або пусте, або марне життя. Весь наш вибір зводився до вибору між кока-колою і фантою в дешевому фаст-фуді. Тепер же у нас з’являється вибір жити змістовним і цінним життям з Богом. З часом ми починаємо любити Бога і любити Боже слово більше, ніж телевізор і Інтернет. Звичайно, на початку це нелегко, тому що у нас повно старих грішних звичок. Але ці зміни поступово відбуваються тому що Бог змінює в нас нашу грішну кров на святу кров Христа. З Богом ми можемо з впевненістю, без страху, дивитися у майбутнє В Лк.1:74,75 написано: «щоб ми, визволившись із руки ворогів, служити безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого».

Послання до Римлян називають запобіжним заходом від швидкого старту. Багато людей починають вірити в Ісуса, але з часом видихаються на життєвому шляху і не знають, що їм робити з їх християнством. Здається, що хоча вони вірують і ходять до церкви, у їх житті нічого не змінюється, їх продовжують мучити ті самі гріхи і погані звички. Секрет лежить в 3-ій частині 3-го розділу до Римлян. Нам потрібно знову і знову повертатися до цих слів і заглиблюватися в них. Нам потрібно думати над тим, що ж Христос зробив для нас на хресті, думати про значення виправдання, відкуплення та жертви примирення. Нам потрібно приходити до Христа і дивитися на Божого Агнця, Який проливає Свою кров на хресті.

У книзі Джона Буньяна «Подорож Пілігрима в Небесну Країну» розповідається про одного подорожнього, який іде в Боже Царство. Але йому заважає важка ноша за плечима – це ноша його гріхів. Із-за неї від іде ледве-ледве, і очевидно, що не дійде далеко. Однак дорога в Небесну Країну веде через гору, на якій він зустрічає хрест, на якому Ісус пролив Свою Кров. Коли він побачив хреста, важка ноша відв’язалася і звалилася з його спини, і більше він її ніколи не бачив. У цей час йому з’явилися три Ангели. Один сказав: «Мир тобі! Твої гріхи прощені». Інший зняв з нього його лахміття і надів світлий одяг. Третій дав Біблію і наказав читати усю дорогу до Небесної Країни.

Подивимося на вірш 27: «Тож де похвальба? Виключена. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри». Благодать Божого спасіння дається нам даром. Тому ніхто не може гордитися тим, що заслуговує на спасіння. Іноді люди гордяться тим, що коли самі прийняли рішення прийняти Христа. Але, насправді, і ця віра у них – від Бога. В наше спасіння ми не зробили ніякого – навіть мінімального внеску. Тому нам немає чим хвалитися.

Прочитаємо вірш 31: «Тож чи не нищимо ми Закону вірою? Зовсім ні, – але зміцнюємо Закона». Віра не знищує закон. Закон і віра лежать в різних площинах. Завдання закону – виявити гріх, а віра – виправдовує і спасає грішника. Закон вимагає, щоб гріх був покараний, і Бог покарав замість нас Ісуса. Тому, коли Ісус помер на хресті, закон був виконаний. У цьому сенсі віра не нищить, а зміцнює закон.

На заключення давайте ще раз прочитаємо вірші 23,24: «бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі». Для нас, які згрішили, і були позбавлені Божої слави, відкрилась Божа благодать спасіння в Ісусі Христі. Давайте дякувати Богу і славити Його за цей дар.

(п. Яків)