Вивчення Біблії: Проповідь “Бог твій – мій Бог” (Рут 1:1-22)

«БОГ ТВІЙ – МІЙ БОГ»

Рут 1:1-22

Ключові вірші 1:16-17 : “А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою.”

Сьогодні ми починаємо вивчати одну невелику книгу Старого Заповіту – книгу Рут. Ця книга – як перлина, яка виблискує на тлі темного оксамиту тієї епохи. А та епоха була темною. То були часи суддів, коли не було царя в Ізраїлі, і кожен робив, що здавалося правдивим в його очах (Суд.21:24). То був час насилля та безбожності. Здавалося, що в Ізраїлі, серед Божого народу, майже не залишилося віри. І в цей час Бог звертає свій погляд на моавитянку Рут, яка не була частиною Божого народу. У всякому покоління Бог знаходить людей віри та дорогоцінно використовує їх у своїй історії. І Рут стала однією з п’ятьох жінок, включених у родовід Ісуса Христа (Мт.1:1-17).

 

Ця книга важлива, тому що грає роль моста між періодом суддів та періодом царів. У ній Бог встановлює сцену та декорації для приходу великого царя Ізраїля Давида. На відміну від інших книг Старого Заповіту, у цій книзі Бог не трощить армії ворогів і не промовляє до Своїх пророків із неба. У цій книзі Бог діє поза основною сценою, на якій розгортаються події. І ми бачимо, як Бог працює в історії через самі звичайні події життя. 

 

Книга Рут розповідає про красиву історію кохання Боаза та Рути. Але в першу чергу вона розповідає про Божу спасаючу любов. У цій книзі цю любов представляє Боаз, який стає спасителем для сім’ї Ноомі. Хай Господь благословить нас через вивчення цієї книги і допоможе прийняти Його велику спасаючу любов!

 

Подивимося на вірші 1-2:

 

1 І сталось за часу, коли судді судили, то був голод у Краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських полях, він і жінка та двоє синів його. 

2 А ім’я тому чоловікові Елімелех, а ім’я жінці його Ноомі; і ім’я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на моавські поля, та й залишилися. 

 

Події, описані в книзі Рут, сталися за часів, коли судили судді. То був духовно темний час. Люди були голодними на Боже слово. І як часто трапляється у такі часи, вони були голодні і фізично. У тому краї був голод. Парадоксально, що місто Віфлеєм, в якому мешкала сім’я Елімелеха, в перекладі означає “Дім хліба”. Але у безбожні часи у “Домі хліба” хліба не було. Автор книги Рут розповідає нам про одну сім’ю – Елімелеха. У нього була дружина – Ноомі, і двоє синів – Махлон і Кілйон. У пошуках кращого життя вони переселилися до Моаву – земель, які знаходилися на південний схід через Мертве море від Ізраїлю. Моавитяни були далекими родичами Ізраїльтян. Історія цього народу сумна. Цей народ започаткував син, який народився в результаті кровозмішення Лота за своєю дочкою – дуже сумна історія, описана в Бут.19:37. Історично, Моав ворогував із Ізраїлем. Коли Ізраїльтяни завойовували обіцяну землю за часів Ісуса Навина, моавитяни найняли чародія Валаама, щоб він прокляв Ізраїльтян (Чис.22:1-6). Траплялися сутички з Моавитянами і за часів суддів (Суд.3:29). Однак у той час, коли відбувалися події книги Рут, стосунки Ізраїльтян з моавитянами були біль-менш нормальними, так що ми бачимо, що сім’я з Ізраїля могла вільно переїхати жити до Моаву.

 

Подивимося на вірші 3-5:

 

3 І помер Елімелех, муж Ноомі, і зосталася вона та два їхні сини. 

4 І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім’я одній Орпа, а ім’я другій Рут. І сиділи вони там близько десяти літ. 

5 І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон. І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму. 

 

Як бачимо, життя цієї сім’ї у Моаві не склалося. Спочатку помер голова сім’ї Елімелех. Обидва сини одружилися на мовитянках – один на Орпі, інший – на Руті. Однак обидва сини Елімелеха та Ноомі були слабкими і також померли. Махлон в перекладі означає “хворобливий”, Кільйон – “чахлий”. Це були слабкі хлопці, які не пережили тих важких часів. Таким чином, Ноомі лишилася сама з невістками, похороновши чоловіка та двох синів. З цього часу практично до самого кінця книга у цій книзі розповідається про жінок. Більшість чоловіків у ній померли на самому початку. Рут – це книга, названа іменем жінки, і у цій книзі розповідається про стосунки жінок, про їх сподівання та розчарування, їх віру, їх вірність, їх переживання та страхи. У цій книзі жінки радяться та жінки приймають рішення. 

 

Звернемося до 6-го вірша: 

 

6 І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, даючи їм хліба. 

 

Непросто зрозуміти, що творилося в серці жінки, яка похоронила чоловіка та двох синів. Їх сім’я пішла до Моаву зі сподіваннями на краще життя, у них були свої мрії та свої надії. Однак помер її чоловік Елімелех. Ноомі не здалася, тому що у неї лишалося ще два сини. Коли вони одружилися, її надії зміцнилися, вона сподівалася на внуків, на велику щасливу сім’ю. Однак по черзі померли обидва її сини. Ноомі не розуміла, що відбувається. Вони йшли в Моав зовсім не за цим! Напевно для Ноомі здавалося що це кінець усього. Від колись великої міцної сім’ї залишилися одні уламки. 

 

Трагедія Ноомі підсилювалися через закони того часу. У неї була земля у Ізраїлі, яку вони залишили, коли пішли до Моаву. Однак Ноомі не мала на неї ніякого права. Право на цю землю міг мати лише її чоловік, чи сини, чи внук чоловічого роду. Але в домі Ноомі залишилися одні жінки. У неї наче була земля, але вона їй не належала, вона не могла її продати, вона не могла на ній нічого вирощувати. Ви, напевно, пам’ятаєте дуже активну та діяльну жінку із Прип.31? Ви знаєте, чому ця жінка могла так багато працювати і так багато встигати? Тому що в неї був чоловік. Без чоловіка у той час – жінка як мертва риба – не мала ніяких прав. Тому в придачу до втрати рідних, Ноомі втратила і землю. У неї в прямому сенсі не залишилося нічого. Підсумок її десяти років життя у Моаві: смерть усіх чоловіків і злидні! Фактично вона була приречена на злидні та жебракування. Напевно вона сподівалася, що в Ізраїлі люди будуть до неї більш милостивими, ніж на чужині, тому вирішила повернутися. До того ж справи в Ізраїлі пішли краще, голод пройшов, земля знову давала врожаї. 

 

Подивимося на вірші 8-9:

 

8 І сказала Ноомі до двох своїх невісток: Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною. 

9 Нехай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа! І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали. 

 

Насправді все ж Ноомі лишилася не зовсім одна – у неї було дві невістки – Орпа та Рут. Як їм бути? Розлучитися, чи повернутися разом до Ізраїля? Тут ми бачимо боротьбу та вагання, які відбувалися в серці Ноомі. З однієї сторони, невістки давали їй невелику, жевріючу, але надію. Ноомі вже не могла мати дітей, вона була надто стара (1:12). Тому вона не могла народити сина, який би вспадкував землю. Проте це могла б зробити одна з невісток Ноомі – Орпа чи Рут, якби їм вдалося в Їзраїлі вийти заміж та народити сина. Тому така надія можливо жевріла в серці Ноомі. З іншої сторони, Ноомі розуміла, наскільки важке буде життя її невісток в Ізраїлі. Вони були чужеземки, і вони разом з Ноомі були приречені на злидні та поневіряння, можливо ще гірші, ніж у Ноомі. Вона не хотіла для них такого життя. І ми бачимо цю боротьбу в серці Ноомі. Вони вже разом пішли до Ізраїля. І тут, на шляху, Ноомі пересилює себе та радить їм повернутися додому. Там у них буде значно більше шансів вийти заміж та влаштуватися у житті. Я гадаю, це велич Ноомі – у великій скорботі та відчаї вона не зациклюється лише на собі. Вона не думає, що раз я страждаю, то хай і люди навколо мене страждають. Вона не відштовхує від себе невісток, тому що як ранений звір нікого не хоче бачити. Видно, що їй самій дуже важко, проте вона думає про своїх невісток, і бажає їм добра. 

 

Подивимося на вірші 14-15:

 

14 І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї. 

15 І сказала Ноомі: Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх, вернися й ти за зовицею своєю! 

 

Таким чином, Орпа поцілувала свою свекруху та повернулася до свого народу. Ми можемо зрозуміти її. І Ноомі пропонує те ж саме зробити і для Рути – повернутися до свого народу і до своїх богів. Однак Рут приймає інше рішення. Прочитаймо його у віршах 16-17:

 

16 А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. 

17 Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою. 

 

Слова, які ми лише прочитали, дивовижні. Здається, що їх говорить не моавитянка Рут. Але ні, їх говорить саме моавитянка Рут. Ці слова можна назвати її рішенням, чи її клятвою, багато в чому вони нагадують клятву, яку дають один одному молоді на весіллі. І дійсно, цими словами Рут клянеться бути вірною Ноомі до кінця свого життя, фактично Рут пов’язує своє життя із життям Ноомі намертво. Вона каже: “куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму я; де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою”. Чи маєте Ви одного такого друга? Можливо, Ноомі навіть не сподівалася, яку цінну подругу вона має, яка готова з нею пройти життєвий шлях до кінця! Тут ми бачимо дивовижну вірність Рути. Вірність Рути – це її велич. Люди шукають там де все готове, і втікають, зустрівши найменші труднощі. Рут лишилася перед уламками колись великої сім’ї. Вона могла повернутися до свого народу в сподівання успішно вийти заміж. Але вони залишається вірною цій сім’ї. Вона вирішує піти з Ноомі до чужого їй народу, не знаючи, як її там приймуть. Вона вирішує залишитися вірною сім’ї, навіть якщо ніколи не вийде заміж, чи навіть буде поневірятися. 

 

Однак це ще не все. Рут каже ще такі слова: “Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог”. Рут приймає народ Ноомі своїм народом, а Бога Ноомі своїм Богом. Раніше Рут жила зі своїм народом, і служила своїм богам, про яких Ноомі згадує у 15-ому вірші. Головним богом Моава вважався Кемош (1 Цар.11:7; 2 Цар.23:13) У Біблії цей бог названий гидотою, служіння йому було гидотним, і включало навіть людські жертвоприношення. І потім, у домі Елімелеха, Рут почала служити Богові Ізраїля. Вона добре побачила різницю. Вона побачила, що Кемош це всього-на-всього гидотний ідол, а Бог Ізраїля – великий та справжній. Напевно вона чула від Ноомі історії про те, як Бог спас Свій народ з Єгипетського полону та дав їм обіцяну землю. Я гадаю, що Ноомі була добрим пастирем для Рути, у Рут була доброю ученицею. За ті роки, що Рут жила в її домі, вона повірила в Бога Ізраїля і прийняла Його своїм Богом. В Ноомі вона бачила можливість переїхати в землю Ізраїлеву та стати частиною Божого народу. Рут нагадує учнів Ісуса, які почули поклик Ісуса та пішли услід за Ним, будучи готовими платити любу ціну слідування за Ісусом. Рут нагадує Авраама, який залишив свою землю, свій народ та пішов у землю, обіцяну йому Богом, де ніколи раніше не був. Так, Рут ніколи не була на цій землі, вона не знала, що на неї там чекає. Але Рут відчувала Божий поклик увійти в Божу історію, влитися в цей потік Божого благословення. Зараз я трішки думаю про Ревеку із книги Буття. Ревека також пішла в іншу землю, від своєї рідні. Проте до неї приїхав слуга Авраама з 10 верблюдами, навантаженими подарунками, а в тій землі на неї чекав багатий наречений Ісаак. Але ніхто не привіз для Рут 10 верблюдів із подарунками, і на неї там не чекав багатий наречений. Тому віра Рути дійсно дуже велика! Як ми знаємо з подальших подій, описаних в книзі Рут, Рут стримала свої обіцянки. І, як ми знаємо, Бог щедро благословив рішення та віру Рути, і включив її в родовід Ісуса Христа. 

 

Подивимося на вірш 18:

 

18 І побачила Ноомі, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її. 

 

Ноомі прийняла рішення Рути. Як добре мати друга, який готовий іти з нами до кінця! Люди хочуть мати гарні стосунки, але не роблять ніяких рішень стосовно один одного, нічим не жертвують. Тому мають зламані стосунки, і лише співають сумні пісні про зруйновані стосунки. 

 

Подивимося на вірші 19-21:

 

19 І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму. І сталося, коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: Чи це Ноомі? 

20 А вона сказала їм: Не кличте мене: Ноомі, кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній. 

21 Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь. Чого кличете мене: Ноомі, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе? 

22 І вернулася Ноомі та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.

 

Коли Ноомі повернулася до Віфлеєму, місцеві мешканці з трудом пізнавали в ній ту Ноомі, яку знали раніше. Її страждання наклали важку печать на її життя, і можливо, за ті 10 років, які вона була у Моаві, вона постаріла на цілих 20! Тому вони запитували: “Чи це Ноомі?” Страждання Ноомі було страшними. Вона пішла заможною, а прийшла порожною. Вона навіть попробувала змінити своє ім’я з Ноомі, що означає “Приємна” на Мара, що означає “Гірка”. Здається у цих віршах Ноомі звинувачує Бога у своїх бідах. Але ми не повинні нарікати на Ноомі. Кажуть, що якщо когось звинувачуєш, то звинувачуй того, хто може щось вдіяти із твоїм горем. Ноомі жила перед Богом, вона не розуміла, що відбувається, але шукала в Бозі виходу. І, забігаючи наперед, Бог приготував для неї величезні благословення. Автор книги Рут дає нам натяк на це у кінці 1-го розділу – в Ізраїлі починалися жнива ячменю. 

 

Сьогодні ми вивчали перший розділ книги Рут. Він – самий сумний у всій книзі і дуже сумний в цілому. Ми бачили голод, ми бачили 3 смерті, на наших очах поламалася родина. Ми бачили розгубленість і нерозуміння – що та чому так відбувається. Для Ноомі, для Рути це були дуже болючі події. Ноомі в кінці каже: “порожньою вернув мене Господь” (21). Ми маємо знати, що Ноома та Рут – це ті жінки, яких Бог планував надзвичайно сильно благословити, яким хотів явити Свою велику любов. Але щоб благословити людину, щоб дати Боже благословення, її потрібно спочатку спустошити. Бог може забрати у Вас ваші плани, ваші надії, близьких Вам людей; може забрати забезпечене життя. Це надзвичайно болючий процес, але якщо ми хочемо прийняти Боже благословення, нам потрібно пройти цей етап спустошення. І хай Господь допоможе Вам довіряти Йому, коли у Вашому житті ламаються Ваші плани, і коли відбуваються незрозумілі події. Хай Господь благословить Вас прийняти Його спасаючу любов!

 (п. Яків)