head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “А я та дім мій будемо служити Господеві” (Ісус Навин 24:1-28)

А я та дім мій будемо служити Господеві

Ісус Навин 24:1-28

Ключовий вірш 15б : “А я та дім мій будемо служити Господеві.”

Зазвичай, наприкінці одного та на початку наступного року люди підсумовують, те що відбулося в минулому році, та роблять плани на майбутній рік. Але багато хто не робить висновків з минулого, тому його плани на майбутнє є не реалістичними, тому не виконуються. Тому новий рік рідко стає ключовою подією, що змінює все життя. Але сьогодні ми поговоримо саме про ключову подію, що змінила всю історію Ізраїля. Це — границя, що відокремлює історію патріархів та виходу з Єгипту, від реального життя в обіцяному Краю, відділяє обіцянки зробити Ізраїль святим вибраним народом Бога від реального процесу виховання, що зробило вчорашніх рабів у вільний народ, що вклоняється Богові. Ця подія визначила напрямок історії Ізраїля аж до приходу Ісуса Христа.

  1. Ні, таки Господеві будемо служити!

Ця частина заснована на всіх 28 віршах сьогоднішнього слова, окрім 8 слів, де Ісус Навин говорить про своє особисте рішення. Це як дорогоцінна рамка, в яку вставлена ще дорогоцінніша картина. Це як розповідь про подорож Ісуса з учнями в Кесарію Пилипову, про питання Ісуса до учнів, що обрамляють два слова сповіді віри Петра і велике одкровення про Ісуса: “Ти — Христос”. Тому не будемо занадто поглиблено досліджувати рамку, хоча тут теж є дуже дорогоцінне вчення.

Після того, як Господь ввів синів Ізраїля до Краю, після того, як вони почали спокійне та мирне життя, кожен у своєму домі, Ісус Навин зібрав весь Ізраїль до Сихему, щоб всі вони стали перед Господом. Потім Ісус Навин змалював їм величну картину Історії Бога, від батьків, від Тераха, батька Авраама та Нахора, аж до теперішнього часу. Він нагадав народові про велику благодать, що Господь вибрав їх не по їхніх заслугах, а зі Своєї милості, про те, як Господь виконував Свої обіцянки і як до цього часу рятував їх. Після цього Ісус Навин, від імені Господа, запропонував їм вибір з трьох варіантів. Подивіться вірші 14,15а: “А тепер бійтеся Господа й служіть Йому в невинності та в правді, і повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки та в Єгипті, та й служіть Господеві. А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї.” Господь запропонував їм обрати або перше: повернутися до своїх старих богів, що їхні батьки служили в Урі халдейськім, тобто Енліль та Нінліль, Енкі, Інанні та Думузі та іншим; або друге: почати служити новим богам народів, серед яких вони живуть, тобто численним Баалам та Астартам; або третє: повикидати інших богів, що в них залишилися і з Месопотамії, і з Єгипту, і тих, що вони вже встигли набратися від моавітян, аммонітян, та хананеїв, і служити лише одному Господові в невинності та правді.

Дуже несподівана пропозиція, ви так не вважаєте? Покинути Господа після того, як Він здійснив такі великі справи, виконав Свої обіцянки — це чорна невдячність. Але Сам Господь зараз це пропонує: якщо вони вважають, що отримали від Господа все, чого бажала їхня душа, то саме зараз вони можуть піти, саме зараз Господь не буде карати їх за цей вибір. Чому Бог дає такий несподіваний вибір для синів Ізраїля? Є декілька причин. Зараз Господь виконав всі обіцянки, принаймні ті, що народ вважав важливими: Він дав нащадків Аврааму, він зробив з них численний нарід, Він зробив суд над їхніми гнобителями, Він оберігав їх в дорозі, ввів їх в землю обітниці, і дав посісти кожному в своїй спадщині. Якщо їм хотілося лише цього, то Бог вже зробив це, не має сенсу більше слідувати за Ним, можна жити в своє задоволення. Залишилося невиконаними ще дві обітниці: послати Спасителя, та по-справжньому зробити їх святим народом, благословенням для всіх інших народів. Але, я думаю, вони не пам’ятали цих обіцянок та вважали їх несуттєвими. Всякі високі матерії, про благословення, про вічність, про велич перед Богом, про місце в історії Бога — все те не для простих людей, нехай князі й царі тим бавляться. А простий нарід думає про прості речі: про молоко й мед. Тому, з точки зору простого народу, Бог виконав усе, більше нема чого очікувати. Тому, насправді, вибір був дуже простий: або вони шукають чогось від Бога, або вони шукають самого Бога. В першому випадку більше не має сенсу служити Богові, треба служити тому, хто обіцяє більше, щось вагоміше, ніж місце в історії. В другому випадку вибір просто не стоїть: як можна проміняти Бога на зручне життя? Господь нікого не силує вклонятися Йому, це привілей. Тому, якщо хтось хоче просто щось отримати від Бога, але не хоче мати з ним стосунків — то це його вибір, Бог не силує.

Є ще одна дуже вагома причина. Господь хотів зробити їх вибраним народом і благословенням для всіх народів. Але вони не були готові. В самому кінці книги Суддів є дві сумні історії, такі собі замальовки з реального життя Ізраїлі того часу: про Миху, його срібного ідола, молодого левіта та плем’я синів Данових, та про іншого левіта, його молоду дружину, що її до смерті зґвалтували сини Веніаміна та про громадянську війну всього Ізраїля проти племені Веніаміна. Хоча це в кінці книги, але в часі ці історії відносяться до самого початку книги. Вони здійснилися саме “зараз”, в час, коли Ісус Навин зібрав народ. Це реальний духовний стан синів Ізраїля. В них навіть думки не виникало, що не добре красти в матері, що, якщо я служу Господеві, то не добре робити кумира, не добре здійснювати грабіж свого одноплемінника, не добре взагалі брати до себе ідола, не можна всім селом ґвалтувати, та ще й до смерті, молоду жінку. Левіт не думав, що чоловік має захищати свою дружину, а не виставляти її на поругання та смерть, аби його не зачіпали, і таке інше. І це все одні й ті самі люди: сьогодні вони прийшли в Сихем, і сказали, що служитимуть Господеві, назавтра Ісус Навин помер, а третього дня вони вже таке роблять. Тут взагалі не має базових понять про добро й зло, вони дійсно не розуміли, що бути Божим народом і так робити це несумісно. Чи міг би Господь прийти, якщо Ізраїль і в часи Ісуса Христа був би в такому самому стані? Звичайно ні. Але, хоча Ісус і викривав фарисеїв за лицемірство, хоча в той час було багато проблем, але, Юдеї часів Ісуса Христа дуже відрізняються від синів Ізраїля в часи Ісуса Навина. Що з ними сталося? Сталося з ними те, що Бог, протягом 1300 років виховував їх. Ми звикли говорити про 40 років виховання в пустелі. Але справжнє виховання для них тільки починалося. Інколи це було дуже болюче виховання, це безліч війн, поразок, окупацій, це безліч пророків, що викривали гріх Ізраїля, це злі царі, егоїстичні князі та несправедливі судді, це болісні наслідки їхніх гріхів, це те, що з вавилонського полону повернувся лише кожен десятий, і багато чого іншого. Але Бог досягнув мети. Нема жодного іншого народу, що залишився б з тих часів, нема жодного народу, який посів би таке особливе місце в божій історії, і, врешті решт, Син Божий прийшов в цей світ саме через Ізраїльський народ. Так от, щоб починати таке тренування, вони мали вирішити, чи будуть вони його приймати.

Як вони відповіли на пропозицію Господа? Подивіться вірші 16-18: “І відповів народ та й сказав: Борони, нас Боже, покинути Господа, щоб служити іншим богам! Бо Господь, Бог наш, Він Той, що вивів нас та наших батьків з єгипетського краю, з дому рабства, і що зробив на наших очах ті великі знамена, і стеріг нас на всій дорозі, що нею ми ходили, і по всіх народах, що ми перейшли серед них. І повиганяв Господь усі народи та амореянина, мешканця цього Краю, перед нами. І ми будемо служити Господеві, бо Він Бог наш.” Вони вирішили служити Господеві. Тоді Ісус Навин сказав їм, що вони неспроможні служити Господеві. Подивіться вірш 19,20: “І сказав Ісус до народу: Ви не здолієте служити Господеві, бо Він Бог святий, Бог заздрісний Він. Не простить Він вашу провину та ваших гріхів. Коли ви покинете Господа, і будете служити чужим богам, то Він вернеться, і зробить вам зло, і вигубить вас по тому, як робив був добро вам.” Ісус Навин добре знав свій народ і знав, хто є Бог, тому він не мав ілюзій про те, як вони надалі вчинятимуть. Він попередив їх про наслідки. Але вони знову підтвердили свій вибір: “І сказав народ до Ісуса: Ні, таки Господеві будемо служити!” (21). Тоді Ісус сказав до них: “Ви свідки на себе, що ви вибрали Господа служити Йому. І сказали вони: Свідки! А тепер покиньте чужих богів, що серед вас, і прихиліть своє серце до Господа, Бога Ізраїлевого.” (22,23) Тоді народ втретє підтвердив свій вибір: “І сказав народ до Ісуса: Господеві, Богові нашому, ми будемо служити, а голосу Його будемо слухатися!” (24) Тоді Ісус Навин уклав з ними договір, вписав в книгу закону, ще раз прочитав народові весь закон, що Господь дав був до цього дня, та поставив великий камінь, щоб це було свідченням на те, що вони вирішили служити Господеві та слухатися Його. Потому він відпустив всіх по своїх домівках.

Чого ми з цього вчимося? По-перше, ми вчимося, що зробити правильний вибір дуже важливо. Цього разу сини Ізраїлеві зробили правильний вибір: вони обрали служити Господеві та бути Його вибраним народом. Тому Господь теж виконав всі Свої обіцянки, вони дійсно стали вибраним народом Божим, вони зберегли Слово одкровення Божого для всіх народів, і Ісус Христос дійсно прийшов через них. Хоча вони в той час не розуміли, що вони обирають, але завдяки цьому вибору Господь зробив їх великими. Це був вдалий вибір.

По-друге, ми вчимося, що будь-який вибір несе за собою наслідки. Наслідки не завжди приємні. Навіть правильний вибір часто несе неприємні наслідки. Які наслідки були б, якщо вони вибрали служити іншим богам? Господь відпустив би їх, і вони б стали просто як один з ханаанських народів, але Господь вгледів би серед них залишок, через яких продовжив би викупну роботу, щоб виконати обіцянку Авраамові. Тоді б ми не знали про народ Ізраїля, а знали б про інший народ, серед предків якого були Авраам, Ісак, Яків, Мойсей та Ісус Навин. А вони б просто жили спокійно, як інші народи, але коли прийде час, то стали б на суд перед Богом, разом з всіма іншими народами. Але вони обрали служити Господеві, то й наслідки були інші: Бог почав їх виховувати як вибраний народ, почалося багато страждань, але через це Бог дійсно став їхнім Богом. Врешті решт, Він підготував Свій нарід.

По-третє, кожен, хто робить вибір, несе відповідальність за його наслідки. Сьогодні Ісус Навин двічі підкреслив це: коли сказав, що вони свідки на себе, що обрали служити Господеві, та коли поставив камінь, щоб це було свідченням. Люди, починаючи з Адама та Єви в третьому розділі Буття, хочуть уникнути відповідальності за свій вибір: спочатку нерозумно обирають, а потім, коли настають наслідки, удають, що мене тут не було. Але робити вибір і нести за нього відповідальність — це завжди разом і це привілей тільки людини серед всього створіння. Бог жодного разу не дав нікому уникнути відповідальності, за те, що той обрав і що зробив. Так і зараз, коли Бог карав синів Ізраїля за їхні гріхи, Він робив це тому, що вони вибрали слухатися Господа, але не робили цього. Також, обирати й нести відповідальність — це привілей вільної людини, тому що раб не обирає і не несе відповідальності. Але Господь вивів їх з рабства, тому вони відповідають перед Богом. Так само Він і нас зробив вільними, тому як вони, так і ми маємо приймати відповідальність за будь-який свій вибір.

  1. А я та дім мій будемо служити Господеві. (15б)

Подивіться останню частину 15 вірша: “А я та дім мій будемо служити Господеві”. Це особисте рішення Ісуса Навина. Воно має таку саму суть, як рішення, наприклад Авраама послухатися Господа та піти в невідому землю, куди його приведе Господь. Це рішення дорослої та вільної людини, яка розуміє в чому її вибір, які наслідки та відповідальність, та обирає, виходячи з того, що правильно перед Богом.

По-перше, Ісус Навин розуміє сутність вибору і відповідальність. Як ви знаєте, Ісус Навин був слугою Мойсея, коли Господь водив Ізраїль по пустелі. Він також сам був лідером народу від смерті Мойсея аж до тепер. За цей час він багато бачив сили Бога, багато чув одкровення Бога від Мойсея та особисто від Бога, мабуть, бачив ведіння Бога, як Він хоче зробити з Ізраїлем в майбутньому, яке Він приготував для них місце, та бачив славу Бога. Також він бачив разючу невідповідність Ізраїля тому, що Господь хотів зробити. Господь на Хориві обіцяв: “станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим.” (Вих. 19:5б-6а) Від величі цього задуму має закладати вуха і зупинятися серце, але нарід сумує за котлами з м’ясом, динями та цибулями. Господь перед штурмом Єрихону підкреслює, що це Він робить суд над цим народом, це має бути саме суд, а не грабунок, тому все майно має бути спалене, але якийсь чолов’яга робить в “кращих традиціях” “іхтамнетів”: краде собі срібло й кусень дорогоцінної тканини, знеславлюючи тим Бога та принижуючи Його суд. Навіть зараз, обираючи, вони не розуміють, що обирають, що саме їм важливіше: Сам Бог чи Його благословіння. Але Ісус Навин розуміє цей вибір. За час свого служіння він зрозумів, що Господь більший, ніж те, що Він дає, краще мати стосунки з Господом, ніж жити в землі, що тече медом й молоком.  Він особисто взнав Бога, тому для нього навіть не стояло питання, що обирати: звичайно Господа, кого ж іще?

Крім того, за час свого служіння Ісус Навин розуміє, що служити Господеві не просто, там буде біль та страждання не тільки для нього, але й для всіх його нащадків, але в цьому є справжнє благословення. Тому він свідомо обирає важкий шлях для себе та для всього свого дому, знаючи, що цей шлях благословенний. Тут є наука також для нас: не можна досягнути чогось великого, тільки лежачи на дивані, за все велике треба платити. Це не значить, що будь-який важкий шлях веде туди, куди треба, але те, що будь-який легкий шлях точно не веде до мети, яку б мету ми не обрали. Легкий шлях неодмінно приводить лише до нікчемного та беззмістовного життя та до загибелі.

По-друге, рішення Ісуса Навина служити Господеві було самостійне рішення, яке він прийняв незалежно від рішення народу. Щоб прийняти непросте рішення і виконувати його незалежно від інших, треба мати мужність. Ісус Навин знав свій народ, він знав, що зараз вони скажуть одне, а потім будуть робити зовсім інше, що насправді служити Богові буде не популярно, можливо, його нащадків будуть гнати саме за їхню віру, але все одно вирішив служити Господеві, бо це правильно й благословенно перед Богом. 

Я дякую Господеві, що більшість з нас, хто присутній тут, у свій час вирішило повірити в Господа. Я думаю більшість з присутніх одного часу зрозуміли, що Господь більший, ніж то, що Він дає. Повірити в Господа було вдале рішення. Шукати Господа, а не його благословень, це також вдале рішення. В будь-якому випадку, обирати сторону Бога це вдалий вибір. Але на цьому наші вибори не закінчуються. Ми кожного дня обираємо: жити вірою, або ні, служити Господеві та іншим, або ж догоджати собі та інші вибори. Тому це привід нам подумати над своїм життям. Я дякую Господеві, що наші брати й сестри обирають жити не для себе, а для Господа, наприклад, вони жертовно служили на Різдво, служать в клубі “мафії”, та дітям. Це добрі знаки, хай Господь прийме їх серце та благословіть їх служіння.

Мене особисто сьогодні вразили слова Ісуса Навина, про те, що вони не подужають служити Господеві. Хто взагалі може подужати? Ніхто, ні вони, ні ми. Але Ісус Христос, Він подужав. Це наша добра новина від Бога. Також добра новина для всіх нас є те, що Господь, знаючи їх реальний стан, знаючи їхню неспроможність виконати те, що проголосили, про що уклали заповіт, все одно прийняв їхнє рішення і почав виховувати їх. Господь мав на них надію, тому прийняв їх вибір. Тому ми теж маємо надію, що попри нашу неспроможність, Він також має надію і на нас і виховуватиме й нас, щоб ми теж були гідним Його народом. Це добра надія і для всієї нашої країни й для всього народу. Мабуть, десь 2 роки тому, я чув, що середній емоційний вік українців — десь 11-12 років, тобто підліток: вже хочуть самостійності, хочуть робити так, як самі хочуть, ніхто їм не указ; вже розуміють, що вибір це важливо, але ще не обирають розумно, хочуть вірити не розуму, а приємним байкам, хочуть простих рішень; хочуть показати себе, самоствердитись, але не хочуть важко працювати для досягнення мети; не хочуть брати на себе відповідальність. Раніше, років 10 тому, середній емоційний вік взагалі становив 8 років, тобто дитина, що взагалі очікує, що за нього все зроблять батьки. Але дивлячись на духовний стан Ізраїля того часу, і що Бог не залишив їх, то це для нас втіха: їх стан був взагалі як трьох-чотирьох річної дитини: не розуміють, що є добро, а що зло, розуміють лише “хочу” та “не хочу”. Але в Бога для них був добрий план, який Він здійснив, хоча на це пішло 1300 років. Тому сподіваємося, що в Бога є добрий план і на Україну і на наш народ, хоча це й не швидко. І останнє, мене дуже вразив вибір віри Ісуса Навина: “А я та дім мій будемо служити Господеві”. Це розумний і свідомий вибір перед Богом однієї дорослої людини. Саме завдяки таким людям Господь міг продовжувати робити Свою роботу в Його народі. Молюся, щоб ми також вирішили будь-що служити Господеві, незалежно від інших, тоді Господь зможе працювати в нашому народі через нас.

Ще раз прочитаймо ключові вірші: “А я та дім мій будемо служити Господеві.

(п. Авраам Влад)