Вивчення Біблії: Проповідь “Вони сповнились Духом Святим” (Дії 2:1-21)

ВОНИ СПОВНИЛИСЬ ДУХОМ СВЯТИМ

Дії 2:1-21

Ключовий вірш 2:4 : “Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав”

Сьогодні ми знову трішки відійдемо від вивчення Євангелії від Матвія. В цей раз через свято Трійці, або ж П’ятидесятниці. Традиційно українці в цей день прикрашають свої оселі татар-зіллям, любистком, чебрецем та свіжим сіном, тому це свято також називають “Зелена неділя”. Це свято повноправно входить до числа найбільших християнських свят на рівні з Різдвом та Пасхою. І, як Ісусовий хрест чи Його воскресіння, це такі речі, які мали значення не лише в той момент, коли вони стались, вони продовжують діяти і зараз… Так само і те, що сталось в день П’ятидесятниці — продовжує діяти в наших життях і наповнювати їх новим змістом та силою.

Але водночас П’ятидесятниця — це одне з тих свят значення яких для багатьох залишається таємницею. Тому сьогодні я хотів би подумати про те, як це свято описано в книзі Дій Апостолів. Часто цей день називають днем народження Церкви, початком ери Духа Святого. Чому це так? Як подія, що сталася багато років тому стосується нас сьогодні? Які благословення ми отримуємо через П’ятидесятницю Нового Заповіту? Давайте подумаємо сьогодні над цими питаннями, і нехай Дух Господній відкриє наші серця і розум і навчить нас.

Опис цієї П’ятидесятниці починається у 1ому вірші 2 розділу Дій. Власне, це єдине місце в Писанні де говориться про сходження Духа Святого на Церкву. Якщо життя Ісуса було детально описано в 4х Євангеліях, то про подальшу історію Його учнів пише лише євангеліст Лука. Подивіться вірш 1: “Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі”.

Чому Христові учні зібрались разом і чим вони займалися? Для того, щоб відповісти на ці запитання, нам доведеться звернутись до попереднього розділу. Там розповідається, як Ісус по воскресінні Своїм з’явився апостолам і впродовж 40 днів навчав їх про таємниці Небесного Царства (3). Це була дуже стисла, але дуже насичена програма. Господь готував Своїх учнів до майбутнього служіння. Але ці 40 днів закінчились, і перед тим як залишити учнів і посісти по правиці Божій, Ісус звелів “щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!” (1:4,5).

Що зробили учні? Звичайно, вони послухались веління свого Господа, повернулись в Єрусалим і там перебували. Вірш 15 каже, що їх було до 120 чоловіків і жінок, поіменно. А вірш 14 відкриває чим вони займались, коли збирались: “Вони всі однодушно були на невпинній молитві…”.

Це одна з перших з цілої низки змін, які сталися з Ісусовими учнями після Його воскресіння. Вони почали молитися. Чому я кажу що це зміна? Бо коли ми читаємо Євангелії, ми можемо знайти багато прикладів, як Ісус молився, або, як Ісус навчав Своїх учнів молитись. Але коли Ісус просив молитись Своїх учнів, вони спали. Та тепер усе змінилось. Тепер вони самі, без жодного примусу, збирались щоб разом однодушно молитись. Чому вони збирались і молились? Бо вони чекали здійснення обітниці Отчої. Вони хотіли, щоб Отча обітниця, про яку їм говорив Ісус, здійснилась.

І ще один цікавий момент. Учні Христа були дуже різними, деякі з них мали, взагалі, полярні характери. Ісуса, Який раніше їх об’єднував, тепер з ними вже не було. Але тим не менш, вони не пішли кожен молитись і чекати окремо. Чомусь навіть думки такої не виникло. Вони збиралися разом. Їм не здавалось, що зібрань надто багато. Їм не потрібна була якась спеціальна програма. Вони збирались і молились.

Дивовижно, чи не так? Але скажіть: чого ви очікуєте, коли приходите на Богослужіння або на якесь інше зібрання? Чого ви прагнете? Чи очікуєте ви здійснення Божих обітниць у вашому житті? Чи прагнете бачити дивовижні Божі справи? Чи молитесь, щоб Господь діяв в силі на цьому зібранні і через це зібрання? Саме при такому занятті ми знаходимо учнів Христа на початку другого розділу, в день П’ятидесятниці. Але в цей раз усе закінчується не так, як зазвичай. В цей раз вони отримують відповідь на свою молитву.

Подивіться вірші 2-4: “І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав” (Дiї.2:2-4).

Раптом кімната де вони були переповнилася шумом, як від потяга, як від двигуна великого літака і потужним вітром, вони побачили дивовижне сяйво, схоже на язики полум’я, які розділилися і зійшли на кожного з них. Так дивовижно, так потужно, що Його присутність відчувалась на фізичному рівні Дух Божий, Руах Елохім наповнив цей дім. Той самий Дух, Який носився над водами на самому початку творіння. Той самий Дух, який раніше сходив на пророків давнини. Третя особа Трійці. Дух Святий, яким Господь Ісус прийшов в цей світ, помазанням якого Він творив Свої діла, силою якого був воскрешений із мертвих. Цей Дух тепер велично зійшов на учнів Христа, наповнив їх і приніс їм Свої дари.

Що сталося далі? Раптом учні почали говорити. Мовами, яких ніколи не вчили і не знали. Слова, які поклав їм Дух Божий. Звичайно, учні не залишились в домі, щоб говорити на незрозумілих мовах одне одному. Навіщо? Ні, Дух повів їх на вулиці Єрусалима, де через свято зібралися прочани з усіх усюд. Повів, щоб вони говорили про великі діла Божі до тих, хто міг почути їх і зрозуміти (11).

Про що ми говоримо? — зазвичай ми говоримо про різні речі. Брати часто говорять про машини, про роботу, про політику та про дороги. Якось я чув, як сестри говорили про виховання дітей. Думаю, в сестер є і інші цікаві теми для розмови, про які я не знаю. Ми говоримо про безліч важливих і не важливих речей. Але що стається, коли наші серця наповнює Дух Божий? — ми починаємо говорити про великі діла Божі. Амінь! Він народжує в наших серцях бажання і дає силу проголошувати Євангелію, ділитися з людьми навколо нас Божою благодаттю і прославляти Господа. Амінь.

Подивіться вірші 6-8: “А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!… Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?”

Така незвичайна поведінка учнів Христа спричинила неабияке збентеження в місті. Люди не розуміли, що відбувається. Хтось мав їм пояснити. Пояснювати взявся Петро. Учні зовсім не п’яні. Це просто Бог почав здійснювати Свою обітницю. Подивіться вірші 17,18: “І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!”.

Петро згадує пророцтво Йоіла, в якому Господь обіцяє рясно вилити від Духа Свого на весь Свій народ: старих і малих, чоловіків і жінок, рабів і вільних. Але що значить це вилиття Духа? Навіщо воно потрібне? Чому воно таке важливе і очікуване? Дуже часто цю подію розглядають дуже поверхнево, зводячи її просто до якогось суб’єктивного духовного переживання. Але П’ятидесятниця говорить зовсім про інше. Щоб зрозуміти значення цієї події, нам треба задати собі одне запитання: “чому саме П’ятидесятниця?” Чому воскреслий і піднесений Христос, отримавши всю владу у всесвіті, посівши у славі по правиці Божій, послав Свого Духа Церкві не на кілька днів раніше і не через тиждень, а саме в день П’ятидесятниці?

Давайте звернемося до історії цього свята. П’ятидесятниця (євр. Хаг-Шавуот) святкувалася через 50 днів після Пасхи і була одним з великих юдейських свят, коли усі чоловіки мали зібратися в Єрусалимі. Власне, за часів Христа це свято мало два значення.

Перше значення — це свято дарування Закону. Свято на згадку того дня, коли Божий народ після Виходу з Єгипту зібрався біля гори Божої в пустелі і їм явився Сам Бог. З вогню, бурі, грому і мороку Він Сам проголошував їм Свої заповіді. Він прийшов, щоб укласти із ними Свій Заповіт.

Цей Божий вияв був такий страшний і славний, що люди попросили Бога більше не говорити до них напряму, а говорити до Мойсея. Але яким би благим і величним не був цей Заповіт, все ж він був обмежений. І цей благий Закон, даний на камінних таблицях був для них чимось зовнішнім, не властивим для них. Тим, що ні вони ні ми самі ніколи не могли виконати до кінця. Вони не знали Бога.

В книзі Чисел 11 розповідається, як під час подорожі пустелею в Ізраїльському стані з’явилось двоє чоловіків, які пророкували Господнім ім’ям так само, як Мойсей. Тоді помічник Мойсея, Ісус Навин запалав заздрістю і казав: заборони їм. На що Мойсей відповів: “Чи ти заздрісний за мене? О, якби то ввесь Господній народ став пророками, коли б дав Господь Духа Свого і на них!” (Чис.11:29). Дух Божий діяв в СЗ. Іноді сходив на обраних, щоб вони могли виконувати Божу волю. Але Мойсей мріяв, щоб Господь дав Свого Духа на весь Свій народ. Він мріяв, щоб вони самі знали Господа. Мріяв, щоб вони самі любили знаходитись в Його присутності і молитися. Щоб сам Мойсей, як помазаний посередник був більше не потрібен. Тому, говорячи про Новий, кращий, Заповіт, Бог обіцяє дати Своєму народу не нові закони, а нове серце і на кожного рясно вилити від Духа Святого.

Саме це ми і бачимо в П’ятидесятниці. Бог знову приходить Сам у вогні і вітрі, щоб сповнити обіцянку: пролити на Свій народ, Церкву, від Духа Святого без міри. Це початок нової ери. Початок нових стосунків між Богом та Його народом. Амінь.

Друге значення свята П’ятидесятниці у СЗ — це свято перших плодів. Це був сезон, коли в Ізраїлі якраз починали збирати врожай і ось перші снопи євреї приносили Господу. На що вказували ці перші снопи? — що це лише початок і далі — великий врожай. І тут дивовижним пазлом складаються перед нами дар нових мов з одного боку, і присутність в Єрусалимі людей, які могли зрозуміти ці мови з другого. “Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби…” (9-11). Як багато усіх… та, чесно кажучи учням Христа зовсім не обов’язково було говорити іноземними мовами, щоб їх зрозуміли. Усі ці люди були юдеями і чудово розуміли арамейську. Та через ці події Бог показує Свій задум. Ці люди стали першими плодами Євангелії. Першими плодами великого врожаю віруючих зі всіх народів і язиків і племен. Тих людей, які одного дня будуть стояти незліченним натовпом в небесах в білих одежах перед престолом слави і перед Агнцем і проголошувати Йому хвали. Амінь.

Лука представляє П’ятидесятницю як унікальну подію Божої викупної історії. Так само, як і на Голгофі, в П’ятидесятниці втілились прообрази і виконались обітниці Старого Заповіту. В П’ятидесятниці Лука показує нам Ісуса Христа, який не просто піднісся і зник десь там в хмарах. Він показує нам Христа, Який насправді прийняв всю владу і велич і славу і посів по правиці Божій і виконав Свою обітницю, обдарувавши Своїм Духом наречену, Церкву Божу. Амінь.

В сучасному світі є дві крайнощі в погляді на П’ятидесятницю. Одна — розглядати її, як унікальну, дуже важливу подію минулого, яка, втім, сьогодні не дає нам нічого, крім спогадів. Інша крайність — очікувати нової П’ятидесятниці знову і знову. Насправді ж, П’ятидесятниця, так само як і хрест чи воскресіння, це унікальна подія значення і дієвість якої не змінюються вже десятки століть.

Абрахам Кайпер, відомий нідерландський богослов, навів дуже влучну ілюстрацію до цієї П’ятидесятниці. Уявіть собі місто, городяни якого все життя ходили по воду до криниці. Але ось в місті прокладають водогін, і в один день його урочисто відкривають. Вода біжить по трубам від центрального резервуара до найвіддаленіших будинків. Спочатку з’являється в тих, хто живе найближче — як апостоли в день П’ятидесятниці. Потім вода з’являється в дальніх домах (в книзі Дій ми читаємо про сходження Духа в Самарії, Кесарії та Ефесі). Потім далі і далі. Відкриття водогону — це одноразова подія. Та кожен новий дім, який під’єднається до нього, отримає ту саму воду з того самого резервуару, як і ті, хто отримав її першою. Те сходження Духа, яке розпочалось в день П’ятидесятниці через століття продовжується аж до сьогодні. В наших життях Дух Святий діє так само, як Він діяв в життях тих, хто отримав Його першим в день П’ятидесятниці.

Дух Святий вже даний Церкві і кожному віруючому без міри. Він діє в наших життях в Своїй силі і мудрості. Він  наповнює нас Своєю силою і робить нас свідками Ісуса Христа. Іноді Дух Святий дає час особливої благодаті, коли багато людей одночасно починають шукати Господа, коли проповідь Євангелії звучить з особливою силою. Такі періоди ми називаємо пробудженнями. І ми не були би віруючими, якби не бажали такого сезону благодаті і не молились би, щоб це сталось в наш час, в нашій країні. Але в інший час Дух діє не так бурхливо. Та це не значить, що Його нема. Він обіцяний кожному, хто в Христі і Він даний кожному. Він народжує в нас віру через проповідь слова і дає нам реальну духовну єдність з Христом в таїнствах. Він змінює нас і народжує в нас благодать. Він відкриває нам розум до розуміння Писань. Навіть коли ми грішимо, Він не залишає нас, але викриває гріх і спонукає до каяття. Він робить таких різних людей частиною Церкви, а саму Церкву Він перетворює зі звичайної організації на Тіло Христове, общину святих і без Нього немає Церкви. Сходження Духа — це не лише особисте духовне переживання купки віруючих. Ні, П’ятидесятниця направлена назовні, до всього світу. Господь посилає нам Свого Духа, Руах Елохім, наповнює силою, щоб ми були свідками Євангелії Ісуса Христа сьогодні. Хай же Дух Святий здійснює Свою роботу і через нас являє цьому світу Христа і Його славу.

(п. Йонатан)