head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Євангелія мусить бути народам усім проповідувана” (Від Марка 13:1-37)

ЄВАНГЕЛІЯ МУСИТЬ БУТИ НАРОДАМ УСІМ ПРОПОВІДУВАНА

Від Марка 13:1-37

Ключовий вірш 10 : “Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана”

13й розділ Євангелії від Марка (так само і 24й розділ Євангелії від Матвія) — це дуже відомі уривки в яких Господь описує світ, в якому доведеться жити і трудитися Його учням аж до Його другого приходу. Наш світ. Втім, не зважаючи на те, що ці уривки дуже відомі, вони разом з тим є досить складними для вивчення. Багато прекрасних, посвячених християн, які згідні між собою в розумінні загальних елементів Біблійного вчення все ж розходяться в думках щодо деталей другого приходу Христа. Однією з причин цього є те, що значна частина пророцтв які стосуються цієї теми подаються нам в літературному жанрі, який називається “апокаліпсис”. Як ви знаєте, кожен літературний стиль має свої правила тлумачення. Ми не інтерпретуємо поезію, так само, як хроніку. А як тлумачити пророцтво? — це не просте питання. Тому, розбираючи цей та подібні йому уривки нам особливо потрібні смирення, обережність і допомога Духа Святого. З іншого боку, нам не потрібно уникати обговорення складних тем. Адже від наших переконань щодо природи світу в якому ми живемо і його майбутнього дуже сильно залежить те, як ми проживаємо свої життя, те на що ми витрачаємо свої ресурси та сили.

Цей уривок вивчався на щорічній конференції лідерів нашої церкви. В ньому Господь описує світ повний несподіваних, бентежних і неприємних подій. Достеменно такий світ, який ми бачимо за вікном. Разом з тим Він дає Своїм учням і нам з вами ясний напрямок, як жити, до чого готуватися і що робити. Нехай Господь помилує нас зараз і відкриє нам розум для розуміння Його слова.

Подивіться вірші 1-2: “І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: Подивися, Учителю яке то каміння та що за будівлі! Ісус же до нього сказав: Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!”

Розмова на Оливній горі відбулася після урочистого входу Христа до Єрусалиму. Багато людей вітали Ісуса, як помазаного Царя і Месію, який врятує Свій народ від його ворогів. Впродовж тижня аж до Свої хресних страждань Ісус із учнями перебував в Єрусалимі, в храмі, а вечором йшов за місто. Цей історичний контекст важливий для нас, щоб розуміти в якому з одного боку піднесеному, а з іншого — тривожному настрої перебували учні Христа в цей момент.

І ось, в один із таких днів, коли Ісус виходив із храму, один з Його звернув увагу Учителя на храм: “Подивися, Учителю яке то каміння та що за будівлі!” 

Потрібно визнати, що подивитися там було на що. Храм в Єрусалимі справді являв собою дивовижну і величну будівлю. На той момент роботи з його будівництва тільки-но завершилися. Він весь був складений з величезних блоків мармуру. А його покрівля була вкрита золотом. Не дивно, що така будівля викликала в Ісусових учнів захоплення.

Але що відповідає Ісус? — “Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!” Дуже несподівана відповідь, як на мене. Учні точно не очікували такого повороту подій. 

Ці слова не значать, що Ісус не вмів цінувати чи був байдужий до краси. Це не так. Ісус цінував красу навіть в звичайних речах і говорив про це не раз. Також ці слова не значать, що Ісус зневажав чи вважав нікчемними будь які досягнення культури чи цивілізації чи, взагалі, усе матеріальне. Зовсім ні! Однак храм не був звичайною будівлею. Він був центром релігійного життя юдеїв. З храмом були пов’язані усі їхні месіанські очікування. Не дивлячись на те, що в минулому Господь вже допускав, щоб храм було зруйновано, все одно він здавався їм чимось нерушимим і стабільним. Більше того, не дивлячись на те, що з приходом Христа храм став більше не потрібен (бо Христос виконав усе, що уособлював собою храм), все одно він ще досить довгий час займав важливе місце в житті християнської спільноти. Це добре видно з книги Дій, наприклад. Тому не дивно, що такі слова Учителя вразили і збентежили учнів. Деякі з них вирішили з’ясувати, що ж Господь мав на увазі. 

Подивіться вірші 3-4: “Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатись має?”

Коли Ісус залишився на самоті, четверо найближчих учнів підійшли до нього і просили пояснити “коли станеться це”. Що вони мали на увазі під словами “це” і “все те”? — очевидно, їх цікавила доля храму. Але в їхньому розумінні така руїна була явною ознакою кінця світу і остаточного встановлення Божого Царства. Тому, запитуючи: “Коли станеться це?”, вони одночасно запитують і: “Коли наступить день останнього суду?” Це особливо добре видно в паралельному місці в Євангелії від Матвія. Ми знаємо, що зруйнування храму в 70р. н.е. не було кінцем світу. Запитання учнів стосується двох різних подій (хоч, напевне, самі вони того не усвідомлювали). Відповідь Ісуса, швидше за все, також стосується обох подій: і кінця храму/Єрусалиму, і кінця віку. Ці події ніби накладаються одна на одну. І перша являє собою образ останньої. 

Подивіться вірші 5-10: “Ісус же почав промовляти до них: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: Це Я. І зведуть багатьох. І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм. Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана”

Свою відповідь Ісус розпочинає із застереження: “стережіться, щоб вас хто не звів…”. Це саме застереження Він знову повторює у віршах 22-23: “Бо повстануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити ознаки та чуда, щоб спокусити, як можна, і вибраних. Але ви стережіться! Я сказав вам усе наперед”. Обидва цих застереження даються в зв’язку з страшними і драматичними подіями, свідками яких стануть віруючі. 

Перший раз Ісус говорить про небезпеку фальшивих спасителів перед тим, як розповідає про війни, землетруси і гоніння. Другий раз — після того, як розповідає про велику скорботу. Чому? В цілому, це зрозуміло. Саме в часи таких страшних подій і скорботи небезпека кидатися від одного спасителя до іншого є найбільшою. Коли ти захоплений виром подій, коли ти боїшся за своє життя і не знаєш, що робити і раптом з’являється хтось, хто каже: “я знаю що робити, я все зроблю, не переживай”, дуже хочеться довіритися такому “спасителю”. І якраз в такі часи, як правило і з’являються різні пройдисвіти, які пропонують людям якісь прості рішення складних проблем, часом навіть не рішення а самі лиш лозунги і люди довіряють їм свої життя. 

Та нам, віруючим, Господь говорить: “стережіться, щоб вас хто не звів”. Він попереджає нас, що світ, в якому ми живемо — небезпечний, часто непередбачуваний. Це світ, в якому є різне зло. Ми не повинні дивуватися, коли зустрічаємо його, коли воно приходить в наші життя. В час скорботи нам потрібно покладатися на Христа і довіряти Йому, так само, як і в час коли все добре. І навіть більше. Амінь. 

Далі Ісус наводить декілька ознак, які характеризують світ, в якому ми живемо. Ці ознаки можна умовно розділити на три категорії. Перша категорія — ознаки, які стосуються усіх людей не залежно від їхньої віри чи невірства. До неї відносяться війни, воєнні чутки, землетруси і голод (7-8). Можливо, велика скоробота, про яку Ісус говорить у вірші 19 також відноситься до цих загальних ознак. Це справді страшні речі, особливо якщо вони відбуваються з тобою. Я не бачив війни, хоча вона недалеко від нас. В мене на столі завжди була їжа, і про справжній голод я чув лише від своїх дідусів і то не багато. В Україні не буває землетрусів, лише іноді докочуються слабкі відлуння далеких поштовхів з Туреччини чи Румунії. Нас хвилюють і лякають навіть кадри таких подій з телевізійних хронік чи з фільмів-катастроф. Тим більше легко впасти в паніку, коли це стається навколо тебе. 

2020 рік пройшов під знаком всесвітньої пандемії нової коронавірусної інфекції. Для багатьох пандемія змінила спосіб життя, вплинула на світові економіки і т.ін. На фоні страшних цифр про померлих від хвороби ми чули про пожежі в Австралії, громадянське протистояння в США, вибухи в Лівії і т.д. Новини в нашій країні також зовсім не радували нас. Ми відчайдушно бажаємо, щоб цей світ був безпечним і спокійним місцем для нас і наших дітей. Але так не є. І мусимо знати, що так не буде. В часи страшних подій легко подумати, що прийшов кінець всьому. Однак Ісус пояснює учням, що все це — ще не кінець. Це — початок терпінь породільних. Це — болючі перейми, які все більше і більше стрясають цей світ в процесі народження нового. “…не лякайтесь, бо статись належить тому”, каже нам Господь(7). 

Ці ознаки нагадують нам, що коли пологи почалися, вони мусять закінчитися. Дивлячись на усі ті біди, які стрясають наш світ ми з нетерпінням очікуємо того дня, коли Господь прийде, щоб дати оновлення, мир і зцілення цій землі. Амінь!

Друга категорія ознак характеризує стосунки між світом і віруючими. У віршах 9, 12 та 13 Господь Ісус попереджає учнів про гоніння та ненависть які вони зустрінуть в світі за Ісусове ім’я. Про гоніння Ісус попереджає Своїх учнів не раз і не два. Як світ не прийняв Його, так не прийме і тих, хто йдуть в Його ім’я. Це неприйняття буде проявлятися не лише на рівні державної політики чи культури, а навіть в сім’ї: “видасть на смерть брата брат, а батько дитину”, каже Ісус. В Україні нема великих гонінь за Христа. Максимум, ми можемо зустрітися з певним презирством чи нерозумінням зі сторони невіруючих колег чи знайомих. Але це в Україні. В усьому іншому світі — не так. Наприклад, декілька років тому я познайомився з одним братом з Азербайджану. Його батько — ревний мусульманин, дав йому ім’я Іслам. Коли юний Іслам прийняв Христа, батько хотів вбити його і хлопець мусив тікати до України. 

Гоніння, це не те, чого ми шукаємо чи прагнемо. Але це також та даність, з якою ми зустрічаємося в цьому світі. Тим, хто в цей час проходить через час гонінь, через неприйняття від близьких чи сім’ї Господь дає слова укріплення і втішення: “А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!” (13). В скрутних обставинах Він посилає нам Свою благодать, укріплення і слова від Духа Святого, щоб навіть стоячи перед гонителями ми могли свідчити їм про Христа і лишатися вірними Йому. Амінь!

Третя категорія ознак характеризує те, як Бог ставиться до цього світу і який задум Він має. Я прочитаю вірш 10 ще раз: “Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана”. В Матвія слова Христа ще більш конкретні: “І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!” (Мат.24:14). Про очікування коли ця ознака буде здійснена свідчить не лише Новий, але і СЗ. Пророки передбачали, що в останні дні Дух Божий щедро виллється на всяке тіло (Йоїл 2:28) і усі кінці землі побачать Боже спасіння (Іс.52:10). Усі кінці землі і далекі острови прийдуть до Єрусалиму, що поклонитися істинному Богу.  

Місіонерська проповідь Євангелії усім народам є самою дивовижною ознакою останнього часу. Проповідь Євангелії надає цій епосі між першим та другим приходом Христа смисл і мету. Навіщо потрібен цей розрив між першим та другим приходами Христа? — для того, щоб Євангелія була проповідувана усім народам. Для того, щоб я, кожен із нас почув Євангелію. Для того, щоб усім народам була засвідчена істина Христова.

Ми дивимося на світ за вікном і думаємо: нам довелося жити в епоху війн, землетрусів і гонінь. І це правда. Але якщо це всі характеристики світу в якому ми живемо, то наступною нашою думкою буде: “як мені пережити все це лихо?”. Тому Господь сповіщає нам, що наш час — це також епоха, коли по всьому світові, усім народам проповідується Євангелія Царства. Амінь!

Ворожнеча, боротьба за виживання, гоніння за правду і природні катаклізми були в цьому світі завжди, з днів гріхопадіння, з днів Каїна та Авеля. Що змінилося з приходом Христа? О.., так багато змінилося! Коли ми дивимося на світ до Христа, ми бачимо Ізраїль, якому Господь милостиво відкрив Себе і привів до Себе. І бачимо весь інший світ, цілі народи, які поклоняються своїм ідолам, живуть в темряві, в обмані диявола, в його цілковитій владі (Лук.4:6). Але тепер князь світу цього вигнаний геть (Ів.12:31), вуж стародавній зв’язаний; обманщик, який зводив цілі народи більше не може робити цього (Об.20:2-3). Чому? — бо по всьому світові, в усі народи Господь Ісус посилає Своїх учнів щоб проповідувати Євангелію Царства (Мар.16:15-16). Ми живемо в час благодаті, коли Бог незважаючи на часи незнання, кличе і спонукає усіх людей покаятися, навернутися до Нього і отримати спасіння в Ісусі Христі (Дії 17:30). І якщо ми нічого не можемо зробити з війнами чи гоніннями, то проповідь Євангелії — це та ознака, яка здійснюється Христом через Його учнів, через нас, брати і сестри. 

Як нам проповідувати Євангелію в цьому світі? Ті способи, до яких ми звикли, які знали зараз явно закриті для нас. Минулого року ми планували провести дві конференції: учнівську та євангелізаційну, але через пандемію не провели жодної. З іншого боку, там де закрилися одні двері, відкрилися інші. Хто знає, коли б ми самі зібралися організувати онлайн служіння? Але змушені до того обставинами, змогли досить швидко організуватися і, потенційно, звіщати Євангелію значно більшому числу людей. Ми не можемо проводити масових заходів, але можемо молитися, можемо служити одній душі і вірно вивчати Біблію. Мені сильно не вистачає загальних зібрань нашої громади, але з іншого боку я дуже тішуся, що зараз знову дуже актуальним і необхідним стало домашнє поклоніння, зібрання в невеликих групах і вірне учнівство.

Будьмо відверті, у світі є багато місць, де і без карантину християни не могли проводити великих зібрань, та все одно проповідували Євангелію. Нам здається, що ці обставини обмежують наші можливості для проповіді. В певному смислі так і є. Та маємо пам’ятати слова Писання: “…слова Божого не ув’язнити” (2Тим.2:9). Кінець кінцем, війни, катаклізми, гоніння і епідемії — це якраз і є ті обставини, в яких згідно слів Христа Євангелія і мусить бути проповідувана усім народам. І я молюся, щоб Господь помилував нас і дав нам благодать знайти і зайняти своє місце в тій великій Божій місії проповіді Євангелії усім народам, яку Бог здійснює через нас. Амінь!

З часу, коли Господь Ісус проголосив ці слова пройшло близько двох тисяч років. Не малий відрізок часу. Та все ж ми маємо знати, що людська історія йде до свого кінця. Подивіться вірші 24-29: “Але за тих днів, по скорботі отій, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла. і зорі спадатимуть з неба, і сили небесні порушаться… І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із великою потугою й славою. І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від краю землі до край-неба. Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо. Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, під дверима” (Мар.13:24-29). 

Ми не знаємо, коли прийде Господь. Більше того, Він сам говорить, що не знає цього дня та години. Але Він прийде, як славний Цар, щоб зібрати до Себе вибраних і судити тих, хто противиться. Його прихід більше не буде тихим і потаємним. Він буде явний для всіх. 

З Його приходом порушаться сили небесні. Ті зміни, які Він несе — не лише духовні, політичні чи соціальні. Ні! Він несе очищення, Він несе оновлення усьому творінню, усьому світові, в якому ми живемо і нам самим.

Він йде на хмарах. І це не ті хмари, які падають на нас дощем. Це та хмара слави, яка в СЗ являла собою Божу присутність. Та хмара, яка наповнювала храм і спочивала в Святому Святих. Господь прийде, щоб цей світ був наповнений пізнанням слави Господньої, як води наповнюють моря. 

Як же нам очікувати приходу Господа, коли ми знаємо, що Він прийде, та не знаємо коли? Відповідь проста — пильнуйте! Ми маємо жити так, ніби Господь може прийти в будь який момент. Це чітко ілюструють вірші 34-35. Ми, як слуги в домі, коли господар відсутній. Оскільки господар може прийти в будь який час, слуга має пильнувати, жити саме так, як він хоче, щоб господар побачив, коли прийде. 

Господь каже: “незабаром прийду”! Амінь. Прийди, Господи Ісусе! (Об.22:20) Марана-та. Це молитва і очікування церкви в усі часи починаючи з дня П’ятидесятниці. Це має бути і наша молитва. Нехай Господь помилує нас і допоможе пильнувати, мати відкриті очі, щоб бачити ознаки часу, бути вірними і звіщати цю Євангелію Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. Амінь.

(п. Йонатан)