head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “І радість довічна на їхній голові” (Ісая 35:1-10)

І РАДІСТЬ ДОВІЧНА НА ЇХНІЙ ГОЛОВІ!

Ісая 35:1-10

Ключовий вірш 10 : “І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!”

Сьогодні ми маємо третє богослужіння Адвенту і продовжуємо вивчати книгу пророка Ісаї, як її ще називають, п’яте Євангеліє. Час Адвенту – це чотири тижні перед Різдвом, коли ми готуємо свої серця і роздумуємо про те, що саме сталося, коли Божий Син народився в наш світ немовлям. 

Під час першого служіння ми почули від пророка слова надії: для тих хто сидить в країні смертельної темряви, для нас, засяяло світло. Що це за світло? – це дитя, імена якого самі говорять про Нього: Дивний Порадник, Князь миру, сильний Бог і Отець вічності. На Його плечі покладена вся сила і влада і Його панування – панування вічне. 

В другу неділю, ми почули ще одну звістку: народжений Спаситель – це Цар, який скоро прийде і все творіння побачить Його славу. Що ж нам робити, поки Він не прийшов? – пророк відповідає: готуйте дорогу Господу. Ці слова – це заклик до каяття для нас самих, заклик перевірити своє серце і впокоритися  перед Божим словом. Але також, ці слова – це заклик до проповіді Євангелії всьому світові. 

Сьогодні ми подумаємо про ті зміни, які несе в собі Божий прихід як кожному з нас особисто, так і світу в якому ми живемо. Що почалось разом з Його народженням, і чим усе це закінчиться? Чому Його прихід такий очікуваний? Чому звістка про Його народження ознаменована великою радістю?

Наш сьогоднішній текст – 35ий розділ пророка Ісаї. І коли ми читаємо книгу Ісаї підряд, розділ за розділом, то 35му розділу передує 34. Вони певним чином пов’язані між собою. В попередньому розділі пророк змальовує страшні і темні картини Божого гніву і суду над усіма народами. Там ми знаходимо вогонь і спустошення. «Небесні світила усі позникають, а небо, як звій книжковий, буде звинене…» (34:4). Але на такому темному тлі, тим яскравіше перед нами сяє пророцтво 35го розділу, де пророк обіцяє відновлення і благословення для Божого народу і всього світу. 

Пророцтво Ісаї це поезія. Хоча з наших друкованих Біблій це не дуже зрозуміло, але в багатьох виданнях слова поезії виділяються особливим шрифтом і структурою. І оскільки це поезія, то ми маємо розуміти, що пророк говорить до нас не мовою фактів, а мовою образів. Він використовує різні літературні прийоми, наприклад, персоніфікує пустелю, наділяє її людськими якостями, здатністю радіти та веселитися. Він використовує звороти типу «розквітаючи, буде цвісти» для підсилення ефекту і т.д. Щоб почути пророка нам потрібен не лише аналітичний розум, а і жива уява. 

Подивіться вірші 1-2: «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону, вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!»

Розділ починається з опису пустелі. Взагалі, пустеля це не дуже радісне місце. Ізраїльтяни дещо знали про пустелі. Пустеля це небезпечне місце. Джерела води там – велика рідкість. Там нічого не росте, крім колючок. Там не знайдеш затінку і захисту від пекучого сонця. Там важко знайти прокорм і людям і тваринам. 

Але ця пустеля зовсім інша. Вона квітне і радіє. З нею відбуваються дивовижні переміни: там, де росли лише колючки, тепер розквітають троянди і крокуси. Розцвітаючи вона квітне і радіє. Їй дана слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону. В її зміні всьому світу являється Божа слава.

Як правило, автори книг СЗ, згадують про пустелю в негативному контексті. Пустеля асоціюється з Божим прокляттям, Його гнівом. Тоді, як Боже благословення, навпаки, завжди асоціюється з рясністю, плідністю і цвітінням. Власне, Біблійне оповідання починається з опису того, як Бог насадив Сад (Рай) в Едені на сході і посадив туди людину і благословив її. Це прекрасне місце, вельми добре. Але через гріх, людина виселена з саду. Власне, всі обіцянки про благословенну землю, які ми знаходимо в подальшому оповіданні Біблії (наприклад, Ханаан у книзі Вихід) пов’язані з надією і прагненням Божого народу повернутися до цього саду. 

Досить часто Біблія використовує образ пустелі або, навпаки, квітнучого саду, не лише коли це стосується географічних місцевостей чи землі, а і в тих випадках, коли йдеться про життя людини. Пригадайте Псалом 91: «посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі» (14-15). Приклад протилежного використання ми знаходимо в пророка Осії, де Господь закликає Ізраїльський народ, облишити свою невірність: «щоб Я не роздягнув її до нага, і не поставив її такою, як у день її народження, і щоб не зробив Я її пустинею, і не обернув її на суху землю, і не забив її спрагою» (Ос.2:5). 

Без Бога, без джерела життя, світ в якому ми живемо, та й самі наші життя схожі на пустелю, пересохлу, безплідну, порепану землю, де вітер ганяє перекотиполе. Але для такого світу, для таких людей, для нас пророк має новину: «пустиня звеселиться… вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!» Коли Бог приходить зі Своїм благословенням, пустеля розквітаючи квітне і радіє. Коли Бог приходить зі Своїм благословенням в наші життя, вони розквітають, стають плідними і наповнюються радістю. І Бог прийшов в наш світ маленьким дитям, щоб назавжди змінити його. Він творить все нове. Ці зміни, це оновлення розпочалося з життів тих, хто вірує, хто належить до Його Церкви, але одного дня Він змінить усе. Амінь. 

Подивіться вірші 3-4: «Зміцніть руки охлялі, і підкріпіть спотикливі коліна! Скажіть тим, що вони боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас!»

Пророк має звістку до тих, хто втомився і не має сили, чиї руки охляли. Він має звістку до тих, хто наляканий і його ноги не тверді. Звістку, яка має зміцнити нас: «Ось ваш Бог, помста прийде… Він прийде й спасе вас!»

Є багато речей, через які наші руки опускаються, а серця слабнуть, чи не так? Є багато речей, через які ми стаємо боязкі і не здатні зробити бодай щось. Це можуть бути, як якісь зовнішні обставини, так і наші внутрішні вороги і слабкості. Речі, з якими ми не можемо справитись самотужки. 

Наприклад, ми дивимось на те, що робиться в нашій країні, на аморальність, невігластво та тупість тих, хто отримав важелі влади, на людей які обирають собі таких правителів і наші руки можуть опускатися. Ми дивимось на пандемію, що захопила і зупинила весь світ і думаємо: «хіба з цим щось можна зробити?» Ми зустрічаємося з якимось серйозними викликами в житті, і, часто здається, наших сил не вистачить, щоб пройти і подолати це. (Ревека) Ми стикаємося зі своїми гріхами, з різними спокусами перед якими раз за разом не можемо встояти. Ми зустрічаємося з невблаганністю смерті. Чи є якась надія для нас? – так, є! «Ось ваш Бог!..» каже Ісая, «Він прийде і спасе вас». 

Господь Ісус – це ріг спасіння, який Господь підніс нам у домі Давида. Він – Той, хто визволить нас від руки усіх наших ворогів, як зовнішніх так і внутрішніх, щоб ми служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого (Лук.1:69-75). Він – Той, хто прийшов щоб зруйнувати діла диявола і зруйнував їх (1Ів.3:8). Він – Той, хто помер і воскрес і сидить по правиці Божій вище за всяку владу в цьому світі, і Йому кориться все (Еф.1:18-22). 

Подивіться вірші 5-6: «Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу!»

В цих віршах ми бачимо ще одну зміну, яку Боже спасіння принесе світу. Але ось, що цікаво: якщо пророк Ісая говорить ці слова, як про майбутнє, то коли Господь Ісус цитує їх, Він говорить їх, як про теперішнє. В Мат.11:2-6 ми читаємо, як Іван Христитель з в’язниці послав учнів, щоб вони запитали, чи Ісус – це Той, хто мав прийти, чи потрібно чекати іншого. Можливо він сам мав час сумнівів, можливо він хотів, щоб його учні зустрілися з Христом. В будь якому випадку Ісус не дав їм прямої відповіді «так» чи «ні». Натомість Він порадив їм подивитися на ознаки свого часу: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина…»

Одним з аспектів служіння Христа було зцілення хворих і звільнення одержимих. Він справді зцілив глухого і німого, коли вклав йому у вуха пальці і сказав «Еффата», відкрийся. Він зцілив чоловіка, сліпого від народження і про це було засвідчено, як про таку справу, про яку ніхто ніколи не чув від віку. Справді, там де ходив Ісус, в життя людей приходило відновлення і зцілення. Ніби острівки Небесного Царства, нового віку розцвітали в Його присутності. Ніби вік майбутній вривався в цей вік і витісняв його. 

Але з відходом Христа, з Його вознесінням цей процес не зупинився. Перше чудо, описане в книзі Дій – це зцілення кривого, який скочив і почав скакати і славити Бога. Я думаю, Лука пам’ятав цей текст з книги Ісаї, коли описував це зцілення. Справа Христа продовжується через Його Церкву. Дивовижне оновлення про яке говорить Ісая стосується не лише тіла, воно стосується і наших душ. Ті, хто був сліпий духовно – прозрів, щоб бачити славу нашого Бога. Ті, хто був глухий до Його закликів, до Божого слова – почули. Ті, хто раніше відкривав свої уста лише щоб говорити якісь дурниці, тепер прославляють Бога. Це чудеса і оновлення, які продовжують відбуватися в нас. 

Наостанок, як про води, які в пустелі заб’ють джерелом, говориться про Духа, який Господь злив на Свою Церкву: «… Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього…» (Ів.7:37-39) 

Подивіться вірші 8-10: «І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята, не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені. І Господні викупленці вернуться та до Сіону зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!»

В Ісаї є звістка для тих, хто шукає Господа, для тих, хто прагне поклонятися Йому в Його святій присутності. В часи пророка єдиним місцем поклоніння, єдиним місцем де приносилася жертва був храм на Сіоні. Ті, хто хотів поклонитися Богу мусили йти до Єрусалиму і шлях цей був важким. Доріг з твердим покриттям майже не було, частіше це були не дороги, а напрямки. На шляху прочан очікувало безліч небезпек: від диких звірів, від лихих людей, розбійників. В гористій місцевості були небезпеки обвалів і зсувів ґрунту, тому в пісні прочанина Псалмист каже: «Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож» (Пс.120:3). 

Але Ісая обіцяє новий шлях для тих, хто йде до Сіону. Шлях, на якому не заблукає навіть нерозумний (недосвідчений). Дорога свята, яка буде належати Божому народу, там будуть ходити лиш викуплені. І ця обіцянка також виконалася в Ісусі Христі. Він є єдиною дорогою, правдою і життям, бо ніхто не приходить до Отця як лише через Нього (Ів.14:6). Своєю Кров’ю Він відкрив новий і живий шлях яким ми з відвагою входимо святилища (Євр.10:19-20). Кінець цього шляху – на Сіоні, куди Божі викуплені увійдуть зі співом і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть!

Цей розділ починається і закінчується обіцянкою великої радості. Джерело цієї радості – те, що робить Бог. Вона породжена тими змінами, які Він благословляючи приносить у світ. Пустеля перетворюється на сад, боязливі і слабкі отримують силу служити Господу по всі дні свого життя, сліпий бачить, глухий чує, німий говорить, для кожного, хто вірує в Христі відкритий прямий шлях до Бога і хто йде ним, не заблукає. Для Ісаї все це було в майбутньому. Але для нас – це реальність, яка оточує нас зі всіх боків: дещо вже позаду, дещо – тут і зараз, і немало ще попереду. 

Ми маємо пам’ятати, що Бог вже прийшов в наш світ і Він нікуди не дінеться звідси. Навпаки, Його присутність буде лише примножуватися, тому що: «Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його» (Іс.9:6). Господь владно вторгнувся в нашу історію. Христос народився і змінилося все, ніч минула, а день наблизився. Тож нехай Господь буде милостивий до нас, щоб в благословенний час Адвенту ми могли роздумувати про те велике спасіння, яке Він здійснив в Ісусі Христі, про те велике відновлення, яке Господь розпочав в народженні Спасителя і яке завершить разом з Його другим приходом. Нехай Господь буде милостивий до нас, щоб ми могли вірувати і радіти в Ньому.

(п. Йонатан)