head
Університетська Біблійна Співдружність

ОБК 2021: Проповідь “Що це за каміння?” (Ісус Навин 4:1-24)

“ЩО ЦЕ ЗА КАМІННЯ?”

Ісус Навин 4:1-24

Ключовий вірш 4:6 : “щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?”

З дня, коли ноги м. Петра ступили на українську землю, пройшло 30 р. За цей час прийшли нові покоління учнів, виросли наші діти. І вони задають питання: “Що означає UBF?” “Хто така м. Анастасія?” Чому Ірину Степанівну називають п. КенДу? Чому сім’ю називають домашньою церквою? Хто такий пастир? Що таке “Духовний хліб?” І у сьогоднішньому слові ми чуємо запитання: “Що це за каміння?” Задавати питання – це добре. У Вас має бути багато запитань у житті. І на цій конференції ми уважно роздивимося гори каміння і постараємося дати відповідь на запитання: “Що це за каміння?”

У 3-му розділі книги Ісуса Навина описано, як Ізраїльський народ перейшов Йордан і ступив в обіцяну землю. Це була історична подія, не лише в фізичному сенсі, але і в свідомості Ізраїльтян. Ізраїльтяни були рабами в Єгипті. У них не було зброї, вони не вміли воювати. Ханаанські племена були войовничі і потужні. Серед них жили навіть велетні! Ізраїльтяни і подумати не могли, щоб ступити на їх землю, і тремтіли від страху. Ба більше, шлях до ханаанської землі перегородила велика та широка річка Йордан. У них не було човнів для переправи. Але коли вони повірили Богові і послухалися його, сталася велика справа. Води Йордану розійшлися, і вони перейшли на той бік по сухому. Потім хвилі зійшлися. Шляху назад не було. Тепер або Ізраїльтяни мали або завоювати цю землю, або усі загинути.

Звернемося до віршів 1-3:

¹ І сталося, як увесь народ закінчив переходити Йордан, то сказав Господь до Ісуса, говорячи:

² Візьміть собі з народу дванадцять мужів, по одному мужеві з племени. ³ І накажете їм, говорячи: Винесіть звідси, із середини Йордану, із місця, де міцно стояли ноги священиків, дванадцять каменів, і перенесете їх із собою, і покладете їх на нічлігу, що в ньому будете ночувати цієї ночі.

Після переходу Йордану у людей було багато справ: потрібно було закріпитися на березі, виставити охорону, виробити план подальших дій, поїсти та відіспатися врешті решт. Люди були втомлені, а тягати тяжкі камені справа невдячна. Чому ж тоді Бог наказав Ісусу натягати каміння з Йордану? Причина цього написана у віршах 6-7:

щоб то було знаком між вами, коли взавтра запитають ваші сини, говорячи: Що це у вас за каміння?

то скажете їм, що була відділена йорданська вода перед ковчегом Господнього заповіту, коли він переходив в Йордані, була відділена йорданська вода. І будуть ті каміння за пам’ятку для Ізраїлевих синів аж навіки.

Бог хотів щоб Ізраїльтяни пам’ятали про цю подію. Звичайно, Ізраїльтяни, які самі переходили Йордан, які бачили це чудо на власні очі, добре пам’ятали цю подію. Але їх наступні покоління нічого не знали про неї. Тому Бог наказав побудувати пам’ятник і навчити своїх дітей тому, що Бог зробив для свого народу.

У віршах 21-23 Бог говорить про це Сам:

21 І сказав він до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли взавтра запитають вас ваші сини своїх батьків, говорячи: Що це за каміння?

22 то познайомте ваших синів, говорячи: По сухому перейшов був Ізраїль цей Йордан,

23 бо Господь, Бог ваш, висушив воду Йордану перед вами, аж поки ви не перейшли, як зробив був Господь, Бог ваш, морю Червоному, яке Він висушив перед нами, аж поки ми не перейшли,

Бог хотів, щоб Ізраїльтяни пам’ятали цю подію. Тут Він згадує ще одну схожу подію – перехід Червоного моря. Вона сталася за 40 р. до цієї, коли Ізраїльтяни вийшли з єгипетського рабства. Тоді Бог заснував Пасху, щоб в усі віки Ізраїльтяни справляли її та пам’ятали, що Бог зробив для Свого народу. А зараз щоб Бог наказав зробити памятник, щоб Ізраїльтяни пам’ятали як Бог висушив воду Йордану.

Тут ми вчимося тому, наскльки важливо памятати про те, що Бог зробив у твоєму житті. Проте люди зазвичай пам’ятають лише образи та неприємності, а Божу роботу та благодать забувають. Якось Ісуса перестріли десять прокажених (Лк.17:11-19). Вони голосно благали Його: “Ісусе, Наставнику, – змилуйсь над нами!” Ісус змилувався над ними і уздоровив їх усіх від прокази. Девять так зраділи, що забули про все, навіть про Божу благодать. І лише один повернувся до Ісуса щоб подякувати Йому. І тоді Ісус запитав: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Це те питання, яке Ісус задає нам сьогодні, і задає все наше життя: “Чи не десять очистилося, – а дев’ять же де?” Ізраїльтяни мали померти в Єгипетському рабстві, або в пустелі, або потонути в Йордані, або ж загинути від рук хананеїв. Але вони лишилися живі. Ці прокажені мали вести жалюгідне життя на безлюдній території. Але вони очистилися! Нас очікувала вічна загибель, але Бог спас нас Своєю милістю! Ісус каже: “Очистилися” – що Вам ще потрібно? Ісус запитує: “Де інші дев’ять?” Напевно вони займалися

своїми справами, напевно у них було дуже багато невирішених справ. Але їх справжнє місце було біля Ісуса, щоб дякувати Йому за Його благодать у їх житті.

В цьому році ми святкуємо 30-річчя нашої церкви. Два роки тому відбулася передача лідерства від місіонерів до місцевих пастирів. Тому нам потрібно уважно роздивитися ті камені, які поклали місіонери щоб ми знали, що Бог сильний, щоб ми боялися Бога та були мудрими зараз у нашому служінні.

Я згадаю лише декілька етапів такої Божої роботи.

Запрошення. Коли місіонери приїхали в Україну, тільки недавно розпався Сов’єтський Союз. Місіонери погано знали мову. Студенти ставилися до них підозріло, тому що в Сов’єтському Союзі кожен іноземець був потенційним шпигуном. Запросити студентів до вивчення Біблії та церкви здавалося неможливим, тому що вони росли в атмосфері атеїзму, а релігію вважали опіумом для народів. Але Бог зробив через них велику справу, і багато студентів приходили вивчати Біблію та на богослужіння. Коли одна місіонерка запросила мене на вивчення Біблії, я хотів сказати “Ні”, але відповів “Так”. Коли я вперше прийшов на богослужіння, зал був повним молоді. Це була велика та потужна Божа робота.

Учнівство. Хоча в церкву приходило багато студентів та вивчали Біблію, Ісус не був на першому місці в їх житті. Для них просто було цікаво поспілкуватися з іноземцями. Вони вважали м. Петра не місіонером чи пастирем, а просто своїм другом, і називали його “Петя”. Однак на пасхальній конференції в Пущі-Водиці в 1994 р. кілька учнів підписали клятву учнівства. Це був перший раз, коли християнство стало чимось більшим, ніж просто цікава тусовка. І це була велика Божа робота.

Створення сімей. Довірити створення своєї сім’ї Богу нелегко. Але без цього неможливе учнівство. Бо якщо я не можу довірити Богові створення сім’ї з людиною, з якою проживу кілька десятків років, то як можу довірити Богові свою вічність? Один брат вивчав Біблію весь час навчання в університеті. Але коли перед ним став вибір: учнівство чи одруження на київлянці, він вибрав останнє та втік з церкви. В 1996 р. Бог вчинив історичну подію: Авраам та Марія створили сім’ю вірою. Вони показали, що серйозно ставляться до Бога, в Якого вірять, так що довіряють Йому свою сім’ю. Вони показали гарний приклад, якому з часом послідували інші.

Десятина. У час становлення церкви UBF грошей не вистачало на базові потреби, навіть на зубну пасту. Усі були бідні. Але місіонери з самого початку поклали основу десятин: десятина належить Богові, її потрібно віддавати. Сама суть християнства у тому, що ми маємо віддавати. Учні почали віддавати

десятину, навіть коли знали, що грошей в цьому міс. не вистачить. З часом Бог благословив Київську церкву. Ми не живемо на пожертви інших церков, ми не залежимо матеріально від пожертв інших церков. У нас немає боргів. У нас є прекрасна будівля церкви. Ба більше, ми можемо віддавати іншим.

Пастирство. Місіонери з самого початку закликали своїх біблійних студентів служити іншим, молитися за них, звертати на них увагу. Це здавалося неможливим, тому що ми звикли звертати увагу лише на самих себе. Місіонери казали: “Ви маєте нести відповідальність за свій народ”. Бог благословив їх віру і поставив багато місцевих пастирів, які піклуються про інших.

І це лише деякі приклади того каміння, яке було закладене Богом за 30 р. Київського UBF. Наразі перед нами стоять серйозні і в дечому схожі виклики: як запрошувати молодь до Христа? Як допомагати їм ставати учнями Ісуса Христа, а не споживачами релігійних послуг? Як берегти єдність у спільноті? Як служити нашим дітям, щоб вони пізнали Ісуса Христа? Як чинити вплив на суспільство, а не ховатися за церковними стінами? Як зростати та поширюватись? І коли нам здається, що це неможливо, нам потрібно запитати: “Що це за каміння?” Подивіться ще раз на 24 вірш:

24 щоб усі народи землі пізнали руку Господню, що сильна вона, щоб боялися ви Господа, Бога вашого, по всі дні.

За цим камінням ми бачимо великого Бога, для Якого немає нічого неможливого. Хай Господь допоможе нам пам’ятати ті великі справи, які Він вчинив в нашій церкві протягом 30 р. І хай Господь дасть нам через це боятися лише Його одного і не боятися викликів, які стоять перед нами. Хай через наше служіння усі народи землі пізнають Господа.

(п. Яків)