ОБК 2021: Проповідь “Царство священників і святий народ” (Вихід 19:4-6)
ЦАРСТВО СВЯЩЕНИКІВ І СВЯТИЙ НАРОД
Вихід 19:4-6
Коли в 2000 році я вперше прийшов на богослужіння київської церкви UBF в гуртожитку Київміськбуду, в залі, де збиралася церква, на стіні висіла велика мапа України, а зверху над нею був напис: “Україна – царство священиків і народ святий”. Коли сьогодні на богослужінні я беру в руки програмку, то також бачу там заклик молитися за Україну, щоб Господь зробив її царством священиків, народом святим і країною, що посилає місіонерів. Вихід 19:4-6 — це ключовий вірш нашої церкви до 2031р. Ми живемо з цим віршем вже досить давно і плануємо жити, ще як мінімум 10 років. Це той напрям, який має надавати нашому служінню певну мету і форму. І нема жодного сумніву, що Господь багато працював в нашій церкві через цю тему молитви впродовж останніх десятиліть. Церква виховувала учнів Христа і посилала місіонерів. Чому ж сьогодні ми знову згадуємо це слово?
По-перше, тому що ми схильні звикати до речей, які довго присутні в наших життях і перестаємо їх помічати.
По-друге, в церкві зростають нові покоління учнів. Вони не можуть знати, що ці слова значили для нас раніше. Тому час від часу нам потрібно зупинятися і знову нагадувати собі, що це за тема молитви і що це за напрямок для життя і служіння.
Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам відкритий розум, щоб ясно бачити, що Господнє слово говорить до кожного з нас, до наших сімей і до нашої церкви. І нехай Господь дасть нам м’яке серце, щоб коритися цьому слову.
На початку 19-го розділу книги Вихід ми знаходимо Ізраїльський народ посеред пустелі біля гори Сінай. Що вони там роблять, і як вони там опинилися? — їх привів туди Господь.
Більш ніж 400 років вони провели в Єгипті. Якийсь час, допоки був живий Йосип, їхнє перебування в Єгипті було дуже комфортним. Однак, коли Йосипа не стало, в країні змінилася правляча династія. Новий фараон зробив євреїв своїми рабами.
Яким є життя раба? – воно жахливе. Їм доводилося терпіти важку працю, знущання і приниження. Вони стогнали і їхній стогін підносився аж до неба, каже Писання. Але вірний Бог Авраама, Ісаака та Якова, почув їхній стогін, побачив їхню нужду і зійшов щоб визволити їх (2:24-25). Рукою Мойсея Господь вчинив суд над богами Єгипту і вивів Свій народ з рабства. Він розділив води моря і перевів Ізраїля по сухому. Він потопив велику фараонову армію. В пустелі вони пили воду зі скелі і їли хліб із неба. І ось вони прийшли до гори Синай. Тут Господь звелів їм зупинитися. На цьому місці Він хотів говорити до них і оновити з ними Свій завіт.
Що ж Господь наказав Мойсею звістити Ізраїлевим синам і чому це так важливо? — Подивіться вірші 4-6: “Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе. А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам”.
В цих словах благодать Бога, Який обрав, сформував і викупив Собі народ. В цих словах благий задум Бога, як для цього народу так і для всього світу. Який же це задум? Хто такі ці царство священиків та святий народ? Як ці Божі обіцянки дані єврейському народу більше трьох тисяч років тому стосуються нас сьогодні?
Перше, ці слова адресовані до людей, яких обрав, викупив і привів до Себе сам Бог. Вірш 4 каже: “Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе.”
В світі було і є багато пригноблених народів. В цьому смислі євреї не були чимось унікальним. Так само, вони не мали ніяких особливих чеснот, які б вигідно вирізняли їх з поміж інших народів. Вони були рабами. Вони не належали собі. За рішенням фараона солдати кидали їхніх синів до річки і євреї нічого не могли з цим зробити. Навіть і не намагались.
Проте вірний Бог обрав цей народ і на них явив Свою благодать і силу. Не за їхні здобутки. Виключно через Свою милість і через клятву, якою Він клявся Аврааму, бути Богом його і його нащадків. Господь сильною рукою визволив їх із жорстокого рабства. Ніхто не зміг перешкодити Йому виконати Свій задум. Через пустелю Він приніс їх до Себе, як на крилах орла.
Що означають слова: “як на крилах орла”? Це значить: “вжух… і вони на місці”. Напевне, на крилах орла іноді їм було страшно, іноді події розгорталися занадто швидко і їм хотілося б, щоб все було простіше. Але весь час Бог ніс їх на Своїх руках, захищав їх і турбувався. Напевне, вони стояли тут біля цієї гори і не могли повірити, що їхні життя так кардинально змінилися. Всього два місяці тому вони ще робили цеглу для єгиптян, а тепер вони — вільні люди. Дивовижно, чи не так?
Тут, біля підніжжя Синаю Бог закликає їх зупинитися, озирнутися назад, і побачити Його провидіння і Його турботу в їхніх життях. Можливо, були періоди, коли їм здавалося, що Бог забув про них. Напевне, були моменти, коли вони запитували: “де Бог коли я страждаю?” Але зараз, коли вони дивилися назад, ці питання були зняті.
Бог справді був з ними весь цей час. Ізраїль, який прийшов в Єгипет, як невелике родинне плем’я з 70-ти чоловік, отримав можливість жити в самій могутній державі свого часу і став великим народом. Їхній лідер, Мойсей, отримав найкращу освіту свого часу і був навчений усій премудрості Єгипетській. Кінець кінцем Бог звільнив їх з рабства. Можливо ця любов виглядала не так, як люди уявляли її собі. Напевне, для них найбільшим виявом любові було б якби вони сиділи біля горщиків з м’ясом і часником і їли диню на десерт. Але Бог дав їм значно більше того, про що вони мріяли.
На цій конференції ми святкуємо 30 річчя нашої церкви. І це гарний час, щоб озирнутися назад. Ми згадували під час конференції, як багато Бог працював серед нас і через нас. Було так багато прекрасного. З іншого боку, було багато боротьби і помилок. Серед нас є ті, хто приєднався до церкви вже давно, і ті, хто прийшов зовсім недавно. Що ви бачите, коли дивитесь на своє життя і служіння? Може згадуєте, як вам було важко? Може згадуєте, як колись хтось образив вас і вам стає на гірко? Напевне, в кожного з нас було чимало труднощів, важких моментів і питань. Але чи бачите ви Бога, який привів вас до Себе? Насправді, усі люди проходять через страждання і труднощі. Питання в тім, до чого ці труднощі їх приводять. Але Бог через різні події привів нас до Себе, відкрився нам і явив Свою благодать. Амінь.
Друге, ці слова адресовані до людей Божого Завіту. Вірші 5 і 6 кажуть: “А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків і народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати ізраїлевим синам”
Що таке Завіт? Іноді про Завіт говорять, як про договір. Але це не так. Звичайно, Завіт може містити в собі якісь умови чи зобов’язання. Однак, в першу чергу, Завіт — це стосунки; особливі стосунки вірності та посвяти, узи життя та смерті.
Один з найбільш часто вживаних в Писанні образів, які описують стосунки завіту — це шлюб. В шлюбному завіті чоловік і жінка віддають себе одне одному у вірності і любові на все життя. Такі завітні стосунки приносять в наші життя нові, народжені з любові, обов’язки, але разом з ними і дивовижні благословення. Вони формують наші життя і роблять нас чимось, чим ми не були раніше.
Коли двоє стають щасливою сім’єю? Тоді, коли їх оголосили сім’єю? — ні, тоді, коли вони живуть виконуючи свій шлюбний завіт. Чи не так? Це те, що з’являється в процесі. Так само “царство священиків і святий народ” — це не якась винагорода за вірність і заслуги. Це те, ким ми стаємо, коли маємо правильні стосунки з Богом, а відтак і з людьми навколо нас, коли дотримуємо завіту з Богом.
Ідентичність Ізраїля, як царства священиків будується в першу чергу на їхніх стосунках з Богом (вірність завіту), а відтак і на їхній ролі по відношенню до всього іншого світу.
Священик не потрібен сам для себе. Це очевидно. Священик являє Бога світові. Це з одного боку. З іншого — він представляє перед Богом свій народ, молиться за них і приносить духовні жертви. Ось це і є та роль, яку Господь приготував Своєму народу в цьому світі. Він хотів, щоб через Ізраїля увесь світ пізнав Бога, Його святість, Його милість і Його справедливість.
Також, дотримуючись завіту, вони мають стати святим народом. Що значить “святий”? Святий — це відділений, не такий, як інші. Бог будує з них абсолютно нове суспільство. Далі у 20-му розділі Бог дає 10 заповідей, а потім багато різних повелінь, які стосуються усіх сфер їхнього життя: як особистого, так і сімейного, релігійного та громадського. Виконуючи ці закони, вони справді будуть святим народом. Суспільством, де люди шанують Бога і служать Йому з радістю і вдячністю. Де сусіди не пересувають межу; де є справедливий суд; де жінка захищена від свавілля чоловіка; де вдова, сирота і чужинець не забуті, не знехтувані. Суспільством, де ніхто не скаже: “Чи я сторож брата свого?”, де кожен скаже: “так, я сторож брата свого, я захист йому і опора”. Це справді нове творіння.
Вихід з Єгипту був грандіозною подією. Однак він був лише тінню, образом того великого спасіння, яке Господь здійснив в Ісусі Христі. Син Божий зійшов в наш світ, щоб ціною власної Крові викупити Собі народ, звільнити тих, хто сидів у смертельній темряві і зруйнувати діла диявола. Він прийшов до нас, до тих, хто не шукав Його, до тих, хто не любив Його, до тих, хто жив в рабстві гріха. І Він
могутньо покликав нас із темряви у Своє дивне світло, зі смерті — до життя і свободи. Тому ап. Петро говорить про нас, віруючих в Христа: “Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись ненарод, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!” (1Пет.2:9-10). Через Христа ми стали народом Божим. Той задум царственого священства, який Господь колись проголосив для Ізраїля сьогодні має здійснюватися через нас, через Його Церкву, народ Христа. Амінь!
Питання, яке постає перед нами наступне: “як ми маємо являти Бога цьому світу?”, “як нам сьогодні виконувати служіння царського священства?” Власне, відповідь та сама, що і в часи Мойсея — 1- пам’ятати те велике викуплення, яке Господь здійснив в наших життях, пам’ятати Євангелію; і 2 – дотримувати того завіту, учасниками якого ми стали через Кров Христа. Іншими словами — виконувати все, що Він нам заповів (Мат.28:20). В тому числі: йти в світ і являти Його любов, чистоту, милосердя і зцілення. Тоді, і тільки тоді наші життя і служіння, те, як ми живемо і кожен окремо, і як громада, будуть прикрасою вчення Спасителя нашого Бога (Тит.2:10). І це, насправді, є викликом для нинішнього покоління християн. Чи не так?
Нам варто задуматися: який образ Христа, який образ Божого Царства ми являємо світу? Чи є ми тією сіллю і світлом для світу, про які говорив наш Господь? Ми можемо багато думати про себе. Але ось реальність: опитування молоді (16-29 років) показують, що вони сприймають віруючих не на основі того, що доброго ми несемо в світ, а на основі того, проти чого християни борються. Нас сприймають не як тих, хто трудиться заради захисту життя і сім’ї, не як тих, хто допомагає вбогим, шукає правди і відкриває свої уста заради німого і захисту приречених на погибель (Прип.31:8). А як тих, хто протистоїть: ЛГБТ, розлученням, еволюції, вакцинації і т.д. Не як тих, хто робить щось хороше, а як тих хто критикує і засуджує. Звичайно, іноді ми мусимо бути пророчим голосом в суспільстві: виступити проти грішної культури, несправедливого суду чи корумпованої влади. Але справді впливає не коли ми кидамося в когось гнилими яблуками, а коли жертовно покладаємо свої життя.
Питання, яке задають сучасні молоді люди, в тому числі і всередині церкви не: “чи істинне християнство?”, а “чи ефективне воно?” Чи воно справді щось змінює в світі навколо нас? Все частіше церкві відводиться місце не в суспільстві, а в резервації, десь на периферії життя, де ми нікого не будемо турбувати. І, що справді погано, це те, що часто віруючі самі згідні з таким станом речей.
З чого складається життя сучасного євангельского віруючого? Як правило, воно зводиться до наступних речей: вивчення Біблії, прослуховування християнських пісень, відвідування зібрання кілька разів на тиждень. Ранкова молитва і роздуми над словом. Усе це – пракресні речі. Якщо ви робили так, робіть далі. Але ми маємо також розуміти, що всі ці речі направлені всередину, а не назовні. Вивчення Біблії має виводити нас за стіни церкви: трудитися заради 4
змін там, куди Господь покликав нас, тими дарами, якими Він нас наділив. Що ми пропонуємо світу навколо нас, крім того, щоб сховатися за стінами церкви?
Насправді, навколо нас є багато прикладів того, як церква йде в світ являючи Царство Христа. Мене, наприклад, завжди надихає служіння Генадія Мохненка сиротам. Воно відоме далеко за межами України. Пам’ятаю, я приїхав на минулу міжнародну конференцію до США і декілька пастирів, незалежно одне від одного розпитували про це служіння.
На цій конференції до нас приєдналися брати і сестри церкви з Олександрії, де п. Саша і Вікторія організували клуб “Оаза” для підлітків. Вони проводять для цих дітей заняття, табори, подорожі, показують і їм і їхнім батькам любов Христа. Це прекрасно. Також, мені дуже імпонує співробітництво церкви на Подолі, м. Джона і Марії Піс зі студентською організацією “Lumen” в Києво-Могилянській академії.
Коли ми провели благодійний концерт для допомоги дівчинці Марійці, або допомогу жулянцям на початку пандемії, ми також діяли, як помісна церква, яка прагне змін, являючи світу Христову любов і турботу. Основний напрямок служіння нашої церкви — це проповідь Євангелії студентам. Але ми не можемо служити студентами, і при цьому не бути присутніми серед них. Як це організувати? Це гарне питання, на яке нам потрібно знайти відповідь. Але ось, що я маю сказати: ця відповідь точно є. Покоління змінюються, питання змінюються, але Євангелія залишається та сама, сильна спасати кожного, хто вірує.
Іноді нам здається, що для того, щоб щось змінити, потрібно багато людей і великі ресурси. Насправді — потрібні вірні, посвячені люди, які люблять Христа, які вірні Його завіту і яким не байдуже. І ще потрібна відкритість до співпраці.
Про що ж вона, ця молитва про Україну, стати царством священиків і народом святим? Звичайно, ми не маємо на увазі, що наша країна має змінитися на зразок Ізраїля часів Мойсея чи Давида. Або, що ми маємо стати обраним народом у Бога в тому ж смислі, як був Ізраїль. Ні. Ця молитва – про правильні стосунки з Богом Завіту і про зміни, глибоку послідовну реформацію, які вони несуть в усі сфери нашого життя: і кожного особисто, і як суспільства, в цілому. Ця молитва, щоб через наші життя, служіння, вивчення Біблії і участь в житті людей навколо нас, участь в житті країни, Господь змінював Україну. Щоб Господь піднімав тут багато вірних служителів, духовних лідерів, учнів Христа. Щоб наша церква посилала місіонерів по всьому світу. Щоб дивлячись на Україну люди думали не про корумповані суди, бідність і моральну зіпсутість, а про “славу великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих” (Тит.2:13-14). Україна – ЦСНС!
(п. Йонатан)