head
Університетська Біблійна Співдружність

Вивчення Біблії: Проповідь “Прощаються тобі гріхи твої!” (Від Матвія 9:1-13)

Прощаються тобі гріхи твої!

Від Матвія 9:1-13

Ключовий вірш 9:2 : «І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!»

На минулому Богослужінні ми закінчили вивчати 8-ий розділ Євангелія від Мт. У ньому ми бачили як Ісус зцілював хворих людей. Сьогодні, у 9-ому розділі, Ісус починає проголошувати прощення гріхів. Це говорить нам про те, що однією з головних цілей приходу Христа у цей світ було дати нам прощення гріхів або ж, іншими словами, розв’язати проблему нашого гріха. У нас багато проблем, чи не так? Намагаючись вирішити проблеми, люди часто шукали фундаментальну проблему – проблему усіх проблем, вирішення якої допоможе вирішити усі інші. Так, наприклад, французький філософ Жан Жак Руссо вважав, що природа створила людину доброю, але суспільство зіпсувало її. Він вважав, що якщо людині дати гарну освіту, то така людина стане дуже доброю. Гарна освіта це, звичайно, добре. Однак в його думках була одна фатальна помилка – він не визнавав те, що людина грішна, і не визнавав гріх як саму фундаментальну проблему людини. Чому важливо знайти фундаментальну проблему? Тому що правильний діагноз необхідний щоб назначити правильне лікування. Перш ніж вирішити проблему, потрібно знайти – а у чому власне полягає проблема. І у сьогоднішньому слові Ісус говорить про те, якою є фундаментальна проблема людей. Навіть більше, Ісус пропонує і рішення!

Коли ми читали сьогоднішній уривок, то могли подумати, що це мене не стосується: я не паралітик, і я не митник. Однак якщо ми все ж уважно дослідимо своє серце, то знайдемо що ми все ж багато у чому подібні до людей, описаних у цьому уривку: ми часто відчуваємо приступи немочі, коли не в змозі ні чого робити, ми багато плануємо, але мало робимо, часто чинимо егоїстично і почуваємося самотньо. Сьогодні ми побачимо, що гріх робить із нашим життям, і як Ісус вирішує проблему гріха.

Перше, «прощаються тобі гріхи твої» (1-8). У 1-ому вірші написано: «І, сівши до човна, Він переплинув, і до міста Свого прибув». Якщо пригадати події останніх кількох днів, то видно, що Ісусу та Його учням прийшлося несолодко. Спочатку вони смертельно втомилися від натовпу людей, який їх постійно переслідував. Тому вони відправились на човні через море у Гадаринську країну, в надії знайти там відпочинок. Але по дорозі на морі здійнялася буря, яка насмерть перелякала учнів. Коли вони нарешті дісталися берега, то були сонними та втомленими. Вони мріяли про сніданок та сон. Але натомість їх зустріли двоє біснуватих, які знову насмерть перелякали учнів. Та чи інакше, вони мусили залишити ті берега і попливти назад. Коли вони прибули у Капернаум, натовпи хворих людей прийшли до них знову. Хтось прийшов сам, когось принесли. Людей не цікавило, чи Ісус з учнями виспались і поснідали. Вони хотіли отримати від Христа зцілення. У вас таке бувало, що ваші плани на відпочинок несподівано зривалися? У Вас таке бувало, що Ви лишалися без сніданку? Як бачите, таке бувало і у Христа з учнями.

Прочитаємо 2-ий вірш: «І ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» Слова «їхню віру» – включає віру людей, які принесли розслабленого, та віру самого розслабленого. Параліч – це дуже серйозна хвороба, і навіть у наш час практично невиліковна. Дивлячись не неї легко впасти у відчай. Але ці люди вірили в те, що Ісус може зцілити паралітика, і цією вірою принесли його до Ісуса. Побачивши їх, Ісус сказав паралізованому: «Будь бадьорий, сину!» У іншому перекладі (Турконяка): «Кріпися сину!» Можливо люди, які принесли хворого до Ісуса, не знали, як Ісус їх прийме. Можливо Ісус дуже втомлений, дуже зайнятий? Коли ми втомлені та зайняті, то стаємо нервовими, а як же Ісус? Паралізований також почувався невпевнено: чи захоче Ісус мати із ним справу, як прийме? Тоді, як і у наш час, паралізованих людей намагалися не помічати. Коли ми приходимо у незнайоме місце до незнайомих людей, ми також часто хвилюємося: «А як нас там приймуть?» Але хвилювання цього паралізованого були даремними. Ісус зустрів його тепло та привітно. Він підбадьорив його, та назвав сином. Ісус завжди тепло приймає нас, коли ми приходимо до Нього. Нумо вчімося у Христа тепло приймати наших братів та сестер!

Після того як Ісус підбадьорив паралітика, люди очікували, що Він скаже йому: «Ти зцілюєшся від твого паралічу!» Та натомість Ісус сказав йому: «Прощаються тобі гріхи твої!» Це означало що Ісус вважав проблему гріха більш серйозною, ніж параліч. Тому виникає запитання: «що ж таке прощення гріхів та чи потрібно воно людям»? Уздоровлення потрібне, тут не сперечається ніхто. Бізнес по продажу ліків – другий по прибутковості після збройного. Люди готові платити великі гроші за уздоровлення, вони їдуть у дорогі клініки на лікування. Коли їм бракує коштів на лікування, вони кричать в Інтернеті: «Потрібні гроші на операцію! Допоможіть!» Але як же прощення гріхів? Ніхто не кричить в Інтернеті: «Мені потрібне прощення гріхів! Хто може простити мені мої гріхи?» Якби хтось серйозно таке кричав, то його вважали б душевнохворим, якому потрібна допомога психолога. Ми не бачимо, що люди так завзято шукають прощення гріхів, як вони шукають уздоровлення. Якби люди шукали прощення гріхів, то церкви були б так само переповнені, як клініки, тут стояли б черги. Але церкви не переповнені, черги не стоять. То чи людям дійсно потрібне прощення гріхів?

Перш ніж відповісти на це запитання, потрібно розібратися із тим, що таке гріх. Часто вважають, що гріх це, наприклад, вкрасти, чи збрехати, чи вбити. Так, такі справи – це гріхи. Але проблема гріха значно глибша. Гріх, по суті, це промахнутися мимо цілі. Це коли створена Богом людина є не такою, якою задумав її Бог Творець. Гріх – це не визнавати Бога моїм Богом і розірвати з Ним усякі стосунки. Людина, відділена від Бога, не знає хто вона у цьому світі, навіщо вона живе, куди їй іти. Вона почувається самотньою і нікому не потрібною. Вона відчуває порожнечу всередині себе. Люди намагаються заповнити цю порожнечу розвагами, чи то якимись досягненнями. Але то все марне. Ми будуємо багато гарних планів, але здійснюємо мало. З часом ми розчаровуємося в інших людях і самих собі.

З часом гріхи нікуди не діваються. Усе своє життя людина мусить носити свої гріхи із собою. У книзі Джона Баньяна «Подорож пілігрима» автор змальовує гріхи як такий важкий мішок, який людина мусить завжди носити з собою. І за часом він лише збільшується. Гріх – це не вигадка, це реальність, яка мучить людей. Чому люди роблять так багато дурості та зла – тому що їх мучить гріх. Чому п’ють, чому вживають наркотики, чому живуть розпусно – їх мучить гріх. Так вони намагаються звільнитися від його влади, але в результаті він затягує ще більше.

Гріхи просто так ніколи не відпускають. Вони можуть лише ослабнути, але потім повертаються знову. Несповідані та не прощені гріхи повертаються знову і знову.

Це справедливо не лише в житті окремої людини, але і в житті цілих народів. У другу світову війну Німеччина зробила дуже багато зла. Німці були тут, на Україні, вони вбивали українців і навіть дітей. Тут у Києві, у Бабиному яру, вони робили тяжкі звірства, про які є багато спогадів очевидців. Але як же так сталося, що у нас немає ненависті до німців? Річ у тім що вони визнали свою провину. Вони офіційно засудили нацизм, вони виплатити величезні репарації своїм жертвам, зараз у Німеччині за сповідання ідеології нацизму саджають у в’язницю. В результаті Німеччина звільнилася від цього прокляття. Зараз вона – країна з самою сильною економікою у Європі, вона виступає за мир і допомагає Україні боротися за свою незалежність. Ніхто більше не ненавидить німців, ні їх країну, ні їх мову. Натомість, багато людей бажає переїхати туди на постійне проживання. З іншої сторони є країни які не визнали тих звірств, які вчинили – Росія, Японія, Туреччина – і це зло знову і знову повертається туди.

Яким же чином нам вирішити проблему гріха? Ми самі не можемо вирішити цю проблему. Тільки Бог може це зробити. І Бог це зробив! Христос Своєю смертю на хресті повністю заплатив ціну гріха, і тим хто вірить у Нього дарує праведність. Разом із праведністю приходить свобода. І це прощення гріхів паралізований потребував більше, ніж фізичного одужання. Його страждання від влади гріха було більше, ніж від його страшної хвороби!

Коли Ісус проголошував прощення гріхів паралізованому, деякі з книжників подумали: «Він богозневажає» (4). Якщо Ісус – це звичайна людина, то ці книжники абсолютно праві. Одна людина не може простити гріхи іншій людині. Ви можете простити мені мої гріхи? Ні. Навіть папа Римський не може.

Ісус сказав їм: «Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський» (6а). Тут Ісус закликає їх дізнатися, ким Він є насправді. Клайв Льюїс сказав, що одне з двох: або Ісус – це шарлатан, або Бог, Який має владу прощати гріхи. Наше ставлення до Христа визначає наше життя і у цьому житті та у вічності. Ісус має владу на землі прощати гріхи. Тут Ісус запитує кожного з нас: «А ви що думаєте про Мене? Ким Я є?»

Друге, «іди за Мною!» (9-13) У віршах 9-10 Матвій, автор цього Євангелія, описує історію власного життя. Почитаймо 9-ий вірш: «А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним». Звичайно, Матвію хотілося б написати: «А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, який допомагав бідним і боровся з корупцією на ймення Матвія, та й каже йому: о, Матвій, ти відомий активіст, я тебе знаю, іди за Мною!» У крайньому випадку Матвій міг просто опустити деякі деталі, сказавши: «А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, та й каже йому: Іди за Мною!» Але Матвій написав усе, як було: «що сидів на митниці». Так, Матвій був митником, він збирав для римлян податі з власного народу. Він наживався на стражданнях свого народу. Це була зрада і ганьба. Сучасні Матвії – це суперегоїсти, які зуміли скористатися політичною та економічною ситуацією. Податківців не люблять скрізь, зрадників ненавидять скрізь. Але потрібно зважити на те, що євреї були фанатичними націоналістами, і їх ненависть до зрадників була незрівнянно більша. Митників не допускали у синагогу, вони вважалися нечистими, їх прирівнювали до злодіїв та розбійників.

Тут видно, що у той час як люди бачили у Матвії лише зрадника, Ісус зумів розгледіти у ньому Божий образ. Матвій відмовився від своєї честі, думаючи, що вона не така важлива, як гроші. Але відчувши зневагу чи холодну байдужість інших, він зрозумів, як йому не вистачає поваги оточуючих. Ісус розгледів у ньому це бажання і покликав слідувати за Собою. Матвій залишив свою ганебну роботу та послідував за Ісусом. Так, фінансово він програв. Але він отримав честь – він став учнем відомого Учителя. Він залишив забезпечене життя, але знайшов пригоди. Він знайшов нових друзів і нове захоплююче життя. Кажуть, однак, що Матвай залишив не все. Одну річ він таки з собою прихопив – це своє перо. Матфій був освідченою людиною, напевно найосвіченішим із 12 учнів Ісуса, і Бог щедро використав цей дар, коли Матфій написав Євангеліє.

Тут можна запитати: «а де ж тут прощення гріхів?» Тут прощення гріхів у самому поклику Ісуса: «Іди за Мною!» Це означало, що Ісус пробачив усі гріхи Матвія і запросив слідувати за Ним.

Прочитаємо вірші 10-11 «І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками?» Можливо, бенкет який тут описаний, відбувся у домі митника Матвія. Початок його слідування за Христом став для нього великим святом, яке він хотів достойно відзначити. Він покликав до себе інших митників та грішників, купив багато їжі і вони весело святкували. Але, як і в першому випадку, була інша група людей, яким було зовсім не до радості. Хто вони були? Фарисеї. Фарисеї намагалися дотримуватися закону. Вони створили свою систему стандартів. Ті, хто виконували ці стандарти, належали до фарисеїв. Усіх, хто їх не виконували, вони виставляли назовні. Вони скаржилися Ісусу чому Він їсть із митниками та грішниками. Ісус їм відповів: «А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі!» Тут лікар це Ісус. Ісус дивився на людей як на хворих, яким потрібен лікар. Лікар розрізняє пацієнта та хворобу. Хворобу він вважає своїм ворогом, але пацієнта – своїм другом. Він ставиться до людини з великою повагою та милістю. Схожим чином, Ісус розрізняє людину та гріх. Гріх – це ворог Христа, але Ісус любить людей, милостивий до них та дивиться на них з надією. Фарисеї добре знали Біблію, але використовували свої знання щоб засуджувати інших. Але Ісус прийшов, щоб явити милість. Ісус пропонував фарисеям піти до пророка Осії та навчитися. Подивіться на вірш 13: «А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння». Фарисеї були моральними людьми. Вони вивчали Біблію, вони виконували закон. Вони вважали себе добрими людьми. Та Ісус застерігає їх: вони знають закон, але не знають Його. Вони не знають, наскільки гріх – серйозна проблема, і не знають, наскільки вони самі великі грішники.

Як же нам навчитися милості? Нам потрібно самим пізнати милість, яку Ісус явив нам. Коли Ісус покликав мене, я був схожий на фарисеїв. У мене були свої правила, які я виконував, і я був дуже суворий до інших та засуджував їх. Коли я грав з братами у футбол, я кричав на них бо вони погано грали у футбол. В церкві мене остерігалися. Мені дали ім’я Яків – того негідника із Старого Заповіту, який скрізь наживав собі ворогів. Коли пізніше це ім’я намагалися змінити на ім’я благодатного Євангеліста Івана ніхто в це не повірив і не прийняв – я так і лишився Яковом. Коли моя дружина вийшла за мене заміж, за неї хвилювалися, як вона буде зі мною жити. Коли я одружувався, моя пастир сказала мені лише одне: «Не будь до неї надто суворим. Не заставляй її робити багато». Я терпіти не міг і побоювався суворих людей, але сам був таким. Коли я почав вивчати Біблію і мої гріхи відкрилися, я почав засуджувати самого себе. Я хотів залишити церкву, і повернутися лише коли змінюся і стану добрим. Але через вірш Іс.49:25 «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» я зрозумів, що Я – Божий син, якого Він ніколи не забуде і не залишить. Цей вірш відкрив потоки Божої милості у моє серце. Недавно я зустрівся з одними добрими знайомими, яких я не бачив більше 10 років. Потім вони сказали що я змінився. Слава Богу!

Пам’ятаймо слова Ісуса: «Прощаються тобі гріхи твої!» Пам’ятаймо, що Ісус прийшов не осудити, а явити милість.

(п. Яків)