Записи

ЩОБ ВАША РАДІСТЬ БУЛА ПОВНА
Від Івана 16:16-33
Ключовий вірш 33
1. Вірші 16-20. Що Ісус вкотре повторює учням? Як учні сприйняли Його слова? Як Ісус пояснює слова про Свій відхід і повернення? На які події Він вказує? Що означає слово «незабаром»?
2. Вірші 20-22. В якому контексті Ісус говорив про Свій відхід і повернення раніше (13:33,36; 14:2-3; 14:19; 16:5)? В якому контексті Він говорить тепер? Чому світ радітиме відходу Ісуса? Що можна сказати про такий «світ»? Що Ісус обіцяє учням? Як пов’язані радість і страждання? Що ви можете сказати про обіцяну Ісусом радість?
3. Вірші 23-28. Як має змінитися молитовне життя учнів Христа? Як пов’язані радість і молитва (15:7,8,11)? Чи спонукають ці обіцянки Христа вас до глибшого молитовного життя? Що ще має змінитися після смерті і воскресіння Христа? Як Отець ставиться до учнів Христа? Як ми, віруючі, стаємо причасними любові Отця і Сина (14:21; 15:9-10)?
4. Вірші 29-33. Якою була реакція учнів на слова Ісуса? Як Ісус сприйняв сповідання їхньої віри? Що ми дізнаємося з цих віршів про джерело сили і рішучості Христа щодо Свого призначення? Яку мету переслідував Ісус в цій довгій розмові розділи 13-16? Про що Він попереджає учнів і як зміцняє? Як ви розумієте слова Ісуса: «Я переміг світ»?

КОЛИ ПРИЙДЕ ДУХ ІСТИНИ

Від Івана 16:5-15
Ключовий вірш 16:13

1. Прочитайте вірші 5-7. Куди йшов Ісус? Чому для учнів це було краще? Чому їм було важливо, щоб до них прийшов Утішитель?
2. Прочитайте вірші 8-11. Що робить Святий Дух? Що означає “обвинуватить”? Що означає кожен з трьох пунктів?
3. Прочитайте вірші 12-13. Що ще Святий Дух зробить для учнів? Що це означає?
4. Прочитайте вірші 14-15. В чому суть навчання Святого Духа? Який основний висновок Ви можете зробити з цього уривку?

“ВІН ЗАСВІДЧИТЬ ПРО МЕНЕ”
Від Івана 15:18-16:4
Ключовий вірш 15:26

1. Про що Ісус попередив Своїх учнів? (15:18-20; 16:2) Звідки проростає ненависть до учнів Ісуса? (15:21, 16:3)

2. До яких серйозних наслідків призводить ненависть до Христа? (15:22-24)

3. Яку допомогу Ісус обіцяв Своїм учням? Що наказав робити в такий час? (15:26,27)

4. Чому Ісус попередив Своїх учнів про переслідування? (16:1) Приведіть свої роздуми стосовно того, чому Ісус попередив про переслідування, обіцяв допомогу, однак не звільнив учнів від цих страждань.

ІСУС – СПРАВЖНЯ ВИНОГРАДНА ЛОЗА

Від Івана 15:1-17

Ключовий вірш 5 : “Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого”

Минулий, 14ий розділ Євангелії від Івана закінчується словами: «Уставайте, ходімо звідси!» (14:31б). Можна було б очікувати, що на цьому розмову завершено і наступний розділ відкриє якусь нову тему. Але ні. Уривок, який ми вивчаємо сьогодні продовжує дискурс прощальної бесіди Ісуса. В ньому розвиваються теми, яких автор вже торкався в розділах 13 та 14. Це і тема стосунків в християнській спільноті, і тема очищення і плоду, але насамперед, тема єдності учнів з Христом, нашого перебування в Христі і Христа в нас. В 14 розділі Ісус говорив про це «перебування» використовуючи образ «осель». В 15 розділі Він розвиває цю тему використовуючи образ виноградної лози і галузок.

Чому ж темі єдності з Христом приділяється так багато уваги? Відповідь проста – тому що це так важливо. Наш союз з Христом стоїть в центрі всього Біблійного вчення про спасіння. Це центральна тема богослов’я ап. Павла. Фразу «в Христі» і подібні він вживає в своїх посланнях аж 216 разів. Один з найбільш впливових богословів Реформації, Жан Кальвін в своїх «Настановах в християнській вірі» про цей союз говорить так: «Перш за все мусимо знати, що до тих пір, доки ми не в Христі, відділені від Нього, все що Він здійснив і перетерпів заради спасіння людей, для нас не має жодної користі і безсиле. Відповідно, щоб долучитися до благ, якими Отець збагатив і наповнив Його, необхідно, щоб Він став нашим і перебував в нас». Лише в Христі ми маємо все, а без Нього не маємо нічого.

Тепер декілька слів про структуру уривку. В основі цього тексту Іван помістив метафору, в якій Ісус представлений в образі правдивої виноградної лози. Далі він розкриває цю метафору, але не лінійно, як це часто буває: ось притча, а ось пояснення. Він ніби накладає на базовий малюнок шар за шаром, наповнюючи його все новими деталями. Тому ми бачимо, як нібито одна і та сама думка повторюється декілька разів, але кожного разу все з новими і новими деталями. Тому ми не будемо розбирати цей уривок послідовно, вірш за віршом, а спробуємо прослідкувати, як кожна з тем уривку розкриваються в цьому тексті. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Подивіться вірші 1-2: «Я є справжня Виноградна Лоза, а Мій Отець — Виноградар. Усяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила».

Коли ми читаємо ці слова, в нас зразу виникає питання: чому Ісус називає Себе СПРАВЖНЬОЮ виноградною лозою? Якби Він сказав просто: «Я є виноградна лоза», такого питання в нас би не виникало. Більш того, якби Його наміром було просто показати близькі органічні стосунки з учнями, слово «справжня» було б не потрібне. Але Він каже: «Я є справжня Виноградна Лоза» і таким чином ніби протиставляє Себе якійсь іншій, несправжній лозі. Що це за інша лоза і що Ісус має на увазі?

Вочевидь, Ісус має на увазі Ізраїль. Образ виноградника або виноградної лози – це образ, який регулярно використовується в Пророків і в Псалмах стосовно Ізраїлю. Взагалі, клімат і розташування Ізраїлю надзвичайно сприяли вирощуванню винограду. Хто пам’ятає, який плід принесли люди, яких в часи Виходу Мойсей послав дослідити обіцяну землю? – вони принесли гілку з одним гроном винограду, – таким, що довелось його нести вдвох на жердині (Чис.13:23). Ізраїль мав багато виноградників. Але єдина цінна річ, яку має виноград – це його плід. Тому, майже завжди коли в Писанні Ізраїль порівнюється з виноградником або лозою, згадується і плід, який вони мали принести, але не принесли.

Наприклад, в 5 розділі Ісаї Бог розповідає прекрасну історію про виноградник, який Він насадив на родючому схилі гори, перекопав його, захистив, очистив від каміння і засадив добірною лозою. Він очікував, що вона дасть хороший плід, а вона вродила дикі ягоди. Тому Бог запитує: «Що ще Я мав би зробити для Мого виноградника, чого Я для нього не зробив? Чому ж, коли Я чекав, що він принесе добрий виноград, а він вродив дикі ягоди?» (Іс.5:1-7).

Не дивлячись на всю турботу, яку Бог виявив до Ізраїля, вони не принесли доброго плоду. Вони виявилися народом-відступником, зламали Завіт. Тому в цьому уривку справжньою виноградною лозою названий Ісус. Він – Той на Кого вказував старозавітній Ізраїль, виявився вірний в усьому і приносить добрий плід. Він – Той, хто завершив справу, яку Отець Йому доручив і прославив Отця на землі (17:4). Він – Син улюблений, якого Отець Собі вподобав (Мат.3:17).

Якщо Ісус – це правдива Лоза, яка приносить Богу гідний плід, а Отець – це виноградар, який очікує цього плоду. Яке ж тоді наше місце в цій історії? Чи є нам місце в цій історії? – так, відповідає Ісус, є. Подивіться вірші 4-5: «Перебувайте в Мені, а Я — у вас. Як. галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде на виноградній лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого».

Той, хто пробував вирощувати виноград, добре знає, що лоза не приносить плоду сама собою. Плід росте на молодих, цьогорічних пагонах. Я є Виноградна Лоза, ви — галузки, — каже Ісус, — для того, щоб принести плід, якого очікує Отець, ви маєте перебути на Лозі, в Мені.

Ми бачимо, як Іван в своїй Євангелії послідовно показує, як Ісус заміняє Собою храм, Мойсея, різні святі місця, релігійні свята і приписи. Все ці речі вказували на Христа, але стали непотрібними, коли Він прийшов. Тепер Іван показує, як Ісус заміняє Собою Ізраїль. Віднині, щоб мати можливість приходити до Бога і приносити Йому добрі плоди людині не потрібно ставати частиною Ізраїлю, не потрібен храм, не потрібно бути нащадком Авраама чи щось подібне. Єдине, що потрібно – привитися до Христа, щоб ми були в Ньому, а Він – в нас, з’єднатися з Ним, як гілки з Лозою і перебувати в Ньому вірою завжди. Амінь!

Але що значить: перебувати в Христі? Як ми можемо перебувати в Христі?

По-перше, перебувати в Христі означає вірити в Нього. В минулому розділі в 12 вірші Ісус каже: «Знову й знову запевняю вас, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю». Коли ми з’єднуємося з Христом вірою, коли живемо, як Його учні, коли наслідуємо Його, покладаємося на Нього, довіряємо Йому, тоді ми продовжимо робити діла, які Він робив. Продовжимо приносити плід, який Він приносив.

По-друге, перебувати в Христі, означає перебувати в Його слові. Подивіться вірші 7-8: «Якщо ж будете перебувати в Мені, а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки забажали, просіть — і станеться вам. У цьому прославлений Мій Отець, щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Перебуваючи в слові Христа, в Його вченні, ми пізнаємо Його і зростаємо, як Його учні. Його слово змінює, живить і очищує нас. Боже слово формує наші життя, цінності, спосіб мислення і ростить нас в образ Христа.

В Лук.10:38-42 розповідається, як Ісус одного разу завітав до дому Марії та Марти. Марта бігала і клопоталася приймаючи гостей. А Марія сиділа біля ніг Христа і слухала Його. Якогось моменту Марта не витримала і заявила: Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла! У відповідь Господь сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне — одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!

Перебувати біля ніг Христа, слухати Його слова, навчатися від Нього – це краща частка. Кожного дня в нас багато різних справ, турбот, переживань і обов’язків. Вони поглинають нас цілком. Але коли ми зупиняємо свій щоденний біг для того, щоб посидіти біля ніг Ісуса, відкрити Біблію і послухати Його слова, коли сідаємо писати свідчення і перебуваємо в Його слові, тоді Він сам приходить до нас і втішає, зміцняє і наповнює Своєю благодаттю.

Врешті решт, перебувати в Христі, означає перебувати в Його любові. Подивіться вірші 9-11: «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; тож перебувайте в Моїй любові. Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я, зберігши заповіді Мого Отця, перебуваю в Його любові. Це Я сказав вам, щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною».

Слово «перебувати» передбачає в собі якусь динаміку, якийсь процес. Це не одно-моментна подія. Це стосунки. І ми бачимо приклад цих стосунків в житті Христа. Власне, Він сам вказує нам на цей приклад. Отець полюбив Сина, а Син перебув в любові Отця. Як перебув? – виконуючи Його заповіді, Його волю.

Іван будував своє оповідання так, щоб показати нам Христа, який перебуває в досконалих стосунках любові з Отцем. Він не Свої діла робить, а ті – які заповів Йому Отець. Він не від Себе говорить, а те, що почув від Отця. Отець любить Сина і сприяє Йому в кожній справі, завжди з Ним, завжди чує Його і відповідає. Люди, які бачать життя Ісуса переконані, що Бог з Ним. Никодим і сліпороджений, впевнені: «Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!» (9:33). Син любить Отця, довіряє Йому і готовий виконати будь яку Його волю. Навіть піти на хрест і смерть заради спасіння світу.

До таких самих стосунків любові і довіри Ісус закликає і Своїх учнів. Він явив нам Свою любов. До кінця полюбив нас. Як ми можемо перебути в Його любові? – виконуючи Його заповіді.

Такі стосунки – це система з позитивним зворотнім зв’язком. Вони дають нам значно більше, ніж ми в них вкладаємо. Чим більше ти любиш, тим більше хочеш коритися. Чим більше коришся, тим більше перебуваєш в любові Христа і отримуєш благодаті. Чим більше перебуваєш в любові Христа, тим більше любиш.

«Це Я сказав вам, — каже Ісус у вірші 11, — щоб Моя радість перебувала у вас і щоб ваша радість була повною». Тому що, коли ми живемо так, перебуваємо в Ньому і в Його любові, радісно коримося Його велінням, то стаємо втіхою і радістю нашого Господа, а Його радість сходить в наші життя в усій повноті. Так батьки радіють послуху і успіхам своїх дітей, а радіючи ще більше хочуть дати своїм дітям любові.

І в нас залишилося не розглянутим ще одне питання з цього уривку. Це питання плоду. І, насправді, це дуже важливе питання. Християнство – це не релігія споглядання чи теоретичних знань. Наша віра і любов мають виражатися в видимих плодах, інакше це просто балачки. Плодом цей уривок починається і плодом завершується. Отець-Виноградар зацікавлений в плоді. Власне, для того виноградник і насаджується, щоб він приносив добрий плід. Ізраїль не приніс Богу бажаного плоду, добірна лоза принесла дикі ягоди. Але з’єднані з Христом ми можемо і мусимо приносити Богу плід. «У цьому прославлений Мій Отець, — каже Ісус у 8му вірші, — щоб ви приносили багатий урожай і стали Моїми учнями».

Чи приносимо ми багатий врожай, любі брати і сестри? Чи є в наших життях, як кожного окремо, так і в житті нашої спільноти, рясні плоди, які прославляють Отця? Вони мусять бути. Але також цей уривок нагадує нам, що ці плоди не від нас, вони – наслідок того, як ми перебуваємо в Ісусі. Це Він дає силу, наповнює життям, своєчасно подає допомогу, щоб ми могли робити Його діла. Це Отець працює в наших життях Своїм гострим секатором Слова, очищуючи нас від всякого гріха, формуючи в нас вірні цінності, змінюючи нас в образ Христа, щоб Його плоди проявлялися в наших життях.

Але тут є небезпека. Коли ми чуємо про плід, який маємо приносити, про служіння, то є небезпека ставитися до цього механічно, як до роботи. Тому Ісус одразу попереджає нас. Подивіться вірші 14-15: «Ви — друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить його пан; вас же назвав Я друзями, оскільки сказав вам усе, що почув від Мого Отця».

Не називаю вас більше рабами, — каже Ісус, — ви – друзі Мої. Чим відрізняється друг від раба? Тим, що раб не знає, що робить його пан. Раб не знає, чому пан робить, яка його мотивація. Раб не знає кінцеву мету. Він не знає нічого, крім того шматка роботи, який він має зробити. І якщо подивитися на те, які стосунки з Богом засуджуються Писанням, то це саме рабські стосунки. Коли люди зводять живі стосунки з Богом до набору справ, які потрібно виконати.

Але Своїм учням Ісус відкриває зовсім інші стосунки. Він розповідає нам усе, що почув від Отця. Він розповів чому і навіщо Бог робить те чи інше, яку мету Він переслідує. Він очікує не виконання якоїсь роботи з 9 ранку до 6 вечору, а сердечної участі в Божій історії, щоб учні розділяли Його серце, Його наміри.

Ніколи не можна дати вичерпний набір заповідей, який покрив би усі випадки життя. Але коли ти знаєш чого хоче той, хто дає заповіді, тоді ти в кожному випадку можеш зрозуміти, що треба робити. Коли тобі дають не правила, а принципи, тоді ти можеш сам зрозуміти чого очікує від тебе Бог в тій чи іншій ситуації. І в Нього є певна мета. Вірш 15: «Не ви Мене вибрали, — каже Ісус, — але Я вибрав вас і настановив вас… навіщо? — щоб ви йшли та плід приносили, і щоби плід ваш залишався, аби те, що тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, Він вам дав».

Христос обрав нас, явив нам Свою любов, дав нам життя, прощення гріхів і благодать. І Він хоче через нас бачити плід. Не якийсь плід, а плід, який буде перебувати у вічності, плід, який буде прославляти Отця на небесах. І цей плід можливий, коли ми просимо в Його імʼя.

Ісус не говорить, який це плід. В чому конкретно він має проявлятися. Але ми можемо повернутися до Божого задуму для Ізраїля. Він відкрив Своє бажання, Свій намір. Бог не змінився, Його задум в історії не змінився. Він хоче, щоб ми робили те, що Він задумав від самого початку. І коли ми розуміємо це, то також розуміємо і своє місце в Божій історії і Божій місії, розуміємо, що Він хоче робити через нас.

Він будує з нас спільноту любові, яка одночасно є і прикладом для світу, і Божим засобом, як цей світ має бути змінений. Це спільнота в якій царює любов, турбота одне про одного, де є справедливість, де сирота і вдова захищені, де правда і мир процвітають. Любити одне одного – це ось так жити. Робити щось прекрасне в цьому світі. Бог поставив в цьому світі церкву, щоб ми впливали, щоб ми були джерелом Євангелія, проповідували звільнення, зцілення, оновлення всього, щоб ми продовжували робити діла Христа і приносити Його плоди. Нехай же Господь допоможе нам перебувати на правдивій лозі Христа, щоб принести рясний плід і прославити Його ім’я.

(п. Йонатан)

ІСУС – СПРАВЖНЯ ВИНОГРАДНА ЛОЗА
Від Івана 15:1-17
Ключовий вірш 5
1. Вірші 1-4. Прочитайте притчу Ісуса. Хто є хто в цій притчі? Що значить, що Ісус це – справжня виноградна лоза? Чи є тоді несправжня лоза (Пс.79[80]:9-16; Єр.2:21)? Якою є функція лози і гілок? Навіщо виноградар трудиться над лозою?
2. Вірші 5-8. Як Ісус пояснює Свою притчу? Що нам потрібно робити, щоб принести рясний урожай? Що очікує на того, хто не перебуватиме в Христі? Як ми можемо перебувати в Христі? Як Він перебуває в нас? Яким чином через нас може бути прославлений Отець?
3. Вірші 9-13. Як Отець полюбив Христа? Як Христос полюбив Своїх учнів? Як Ісус перебув в любові Отця? Як ми можемо перебувати в Його любові? Як пов’язані любов і радість? Що є найбільшим виявом любові?
4. Вірші 14-17. Чому Ісус називає учнів друзями, а не рабами? Чим друг відрізняється від раба (Як.2:23; Бут.18:17)? З якою метою Ісус обрав Собі учнів? Про який плід тут йдеться? Чи приносите ви плід на славу Отця?

ЯКЩО ВИ МЕНЕ ЛЮБИТЕ

Від Івана 14:15-31

Ключовий вірш 14:23 : “Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього”

Сьогоднішній уривок – продовження розмови Ісуса з учнями у горниці у переддень Пасхи.

Як ми говорили в минулому уривку, учні були дуже стривожені словами Ісуса і Він їх втішав. В цьому уривку Ісус відкриває нам як ми можемо виявляти свою любов до Нього. Також Він дає обіцянку двох дивовижних – дарів: Духа Святого, а такого мир від Нього.

Давайте подивимось на вірш 15. 15 Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!

Коли ми говоримо про любов, ми маємо на увазі особливе відношення. Батьки по особливому відносяться до своїх дітей – вони для батьків найдорожчі. Чоловік любить свою дружину, бо вона для нього особлива серед усіх жінок і так далі. Чи можемо ми любити когось, з ким не маємо стосунків? Ні не можемо. Це не любов.

Коли Ісус ставить умову: якщо ви Мене любите, то Він це Він говорить до Своїх учнів, з якими Він має ці стосунки, а не чужим людям. Він 3,5 років був з ними. Він навіть назвав їх діточками Своїми. Звісно учні любили Ісуса.

В нас всіх є якісь уявлення як ми маємо виражати свою любов. Причому ми інстинктивно розуміємо, що не можемо показувати свою любов однаково різним людям. Я не можу виявляти свою любов своїй дружині і дітям однаково. Часто матері вважають, що мають показати свою любов тим, що служать своїм дітям смачною їжею. А іноді ми неправильно розуміємо як виявити свою любов і людина не розуміє нас і найгірше незважаючи на наші зусилля – не відчуває любові. Проте Ісус Сам сказав як Він хоче, щоб ми виявляли свою любов до Нього. Він каже: Якщо Ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!

І в цьому уривку Ісус кілька разів повторює цю істину. Чому кілька разів – бо це дуже важливо для Нього.

В 24 вірші Він також говорить, про те як чинять ті, хто не любить Його: Хто не любить Мене, той не береже́ Моїх слів.

Отже Ісус закликає нас зберігати Його заповіді. Зберігайте. Що це значить зберігати заповіді Ісуса? Чи це якісь окремі заповіді? Наприклад в 13 розділі Ісус говорить про заповідь любові: любіть один одного як Як вас полюбив. Але з подальших віршів ми бачимо, що Ісус говорить про всі Слова які Він говорив. А в 24 вірші наголошує: А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.

Пам’ятаєте Ісус розповів притчу про слуг яким Господар відходячи роздав таланти на зберігання. Двоє ці таланти ужили і здобули вдвічі більше, а третій загорнув в платка і закопав свій талант. Він думав що він зберіг саме так як треба. А виявилось ні.

Зберігати це не значить лише почути і спробувати запам’ятати. Це значить виконувати. І саме любов до Ісуса має бути причиною чому ми виконуємо Його заповіді.

Насправді Ісус звертається до кожного з нас, хто прийняв Його Господом і Спасителем. Перед цим словом ми однаково відповідальні.

А яке благословіння Ісус обіцяє далі тим хто любить Його. Подивіться вірші 16, 17: 16 І вблагаю Отця Я, — і Втіши́теля іншого дасть вам, щоб із вами повік перебува́в, — 17 Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебува́є, і в вас буде Він.

Ісус каже, що вблагає Отця щоб Він дав іншого Втішителя. Чому вблагає? Бо наші гріхи відділювали нас від Бога, як каже Бог через пророка Ісаю (Іс.59:2):

2 бо то тільки пере́ступи ваші відді́лювали вас від вашого Бога, і ваші прови́ни хова́ли обличчя Його від вас, щоб Він не почув, —

Наші провини ховали Його обличчя від нас, щоб Він не почув. Тому Ісус став благанням за нас. Послухайте це: Бог послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Щоб стати нашим вблаганням, Він Сам мав стати жертовним ягням за наші провини. Він знищив всі рукописання на нас, які були свідченнями проти нас, прибивши їх до хреста. Собою Ісус знищив наш гріх і тому Він вблагав Отця послати Іншого Втішителя щоб з нами перебував повік.

Що ж це за Інший Втішитель? 17 вірш каже: Це Дух Правди, Дух Святий. Як був для Своїх учнів Втішителем Ісус так буде Дух Святий. Чи хотіли б ви мати Втішителя як Ісус? Втішителя, Який завжди з вами? Згадаєте як посеред бурі на Галілейському морі Ісус заснув на кормі. Які були перелякані учні, аж поки не згадали, що з ними ж Ісус. Коли вони Його розбудили, то буря вщухла. Але Ісус, будучи в тілі, не міг бути вічним Втішителем. Тому Він вблагав Отця дати Іншого Втішителя, який перебуває з учнями повік.

Брати, сестри ви вже маєте такого Втішителя і Він зараз у вас перебуває. Ісус каже: Його знаєте ви. Світ не знає Його, бо не бачить, тому не може прийняти. А ви знаєте. Амінь.

Більше того – цей Втішитель повік перебуватиме з нами. Так, не тимчасово, як з пророками Старого Заповіту, а повік! Це обіцянка Ісуса Його учням.

Треба також сказати, що грецьке слово Параклетос, яке перекладене як Втішитель, насправді має багато значень. Але найкраще його перекласти як той, кого кличуть на допомогу, той хто сильний допомогти.

Подивіться вірші 18-20: Я не кину вас си́ротами, — Я прибу́ду до вас! 19 Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви́ Мене бачити бу́дете, бо живу Я — і ви жити бу́дете! 20 Того дня пізна́єте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас.

Господь знову обіцяє не залишати учнів. Він каже: Я не кину вас сиротами, – Я прибуду до вас! Тепер Ісус каже про Себе, тими ж словами, як перед тим казав про прихід Духа Святого. Він каже, що як Він прибуде, то світ Його не буде бачити, але бачитимуть учні.

Того дня, як Він прибуде, учні пізнають, що Він в Своїм Отці, а учні в Ісусі і Ісус у учнях. Про кого Він так казав, що в нас буде? Про Духа Святого. Так от кажучи, що Дух Святий буде в віруючих, Ісус каже про Себе. Чому? Бо Він Триєдиний Бог. Тому Духом Святим Він обіцяє, що Сам буде в Його дітях. І Він виконав цю обіцянку. Ісус в нас брати, сестри! Ми не сироти, залишені в цьому світі. Він з нами і в нас постійно!

Подивіться вірші 21,22:

21 Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об’явлюсь йому Сам“. 22 Запитує Юда, не Іскаріотський, Його: „Що то, Господи, що Ти нам об’явитися маєш, а не світові?“

Ці слова повторюють те, що Ісус сказав в 15 вірші, але тут Він більш детально пояснює. Він каже: хто заповіді Мої має та їх зберігає. Ісус хоче щоб Його заповіді стали нашими. Щоб вони стали образом нашого життя, а не списком правил. І також Він біль детально говорить який буде наслідок: то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю́ Його, і об’явлюсь йому Сам. Ісус говорить про ті особливі стосунки з Богом, які матиме той, хто любить Ісуса, хто має Його заповіді. Брати, сестри і ми вже маємо в Ісусі цю благодать.

Юда, не Іскаріотський запитав Ісуса: чому Ісус має об’явитись лише їм, а не всьому світові? Учні хотіли, щоб Ісус явив Себе всьому світові прямо зараз. Такими були їх уявлення що до Месії. Месія має прийти в славі і всі побачать Його велич.

Іноді нам здається що ми краще знаємо як Бог має діяти в цьому світі. Як Він має відповідати на наші молитви. Як має розповсюджувати Своє Царство на землі як воно є на Небі… Але наші знання такі обмежені. Ми не бачимо далі свого носа. Тому нам треба смиренно приймати Його слово. Нам треба визнати, що Бог знає усе, Він знає як має виконатись Його слово. Він Сам пильнує над цим.

У відповідь Господь не відповів Юді прямо, але повторив те, що сказав у 21 вірші. Подивіться 23 вірш:

23 Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Він об’явиться і оселиться в тому, хто любить Його, хто береже Його слово. Так діє Бог. Він хоче мати особисті стосунки з кожним з нас.

Як батьки, вони люблять кожну свою дитину особливою любов’ю. Кожне дитя дорогоцінне для них. І так само як батьки очікують, що свою любов діти проявлятимуть в послусі, так і Господь очікує нашого послуху Його слову.

Це зовсім інший рівень стосунків, які Бог робить для Своїх дітей. Пригадайте як було в часи Старого Заповіту. Посеред ізраїльського табору була Скинія. Вона символізувала Божу присутність. Люди приходили туди з жертвами за гріх. Вони не могли прийти з порожніми руками. Але вони не мали прямого доступу до Бога. Там були священики, які були посередниками. Саме вони приносили жертви. А в самій Скинії було Святе Святих, яке було відділене завісою, куди ніхто не міг увійти, навіть священники. Лиш раз на рік Первосвященик з кров’ю за свій гріх і гріх народу міг увійти туди.

Але зараз Ісус каже: Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього. Ось що зробив Ісус завдяки Своїй жертві на Хресті. Він зробив кожного з нас, хто прийняв Його оселею для Бога!

Подивіться вірші 25, 26: 25 Говорив це Я вам, бувши з вами. 26 Утіши́тель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я́ Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.

Господь Ісус обіцяє нам, що Дух Святий буде навчати нас. І Він прямо зараз навчає нас. Господь каже: навчить вас усього і пригадає вам усе. Він робить зрозумілим слова Ісуса, а коли треба нагадує їх нам, коли треба.

В книзі Джона Буньяна подорож Пілігрима в Небесну країну описується випадок, коли Християнин і Уповаючий зійшли з вузької стежки на більш легку, яка завела їх до замку Сумнів, де жив велетень Відчай. Він схопив віруючих і закрив у підземеллі, де час від часу їх бив. Християнин і Уповаючий почали молитись Богу, щоб Він визволив їх. І тоді після молитви Християнин згадав, що в нього є ключ – Божа обітниця, якою вони відімкнули двері підземелля і втекли.

Це все робить в нас Дух Ісусів бо Він так пообіцяв і Він вірний Своєму слову. Він нагадує нам Божі обітниці, якими ми можемо подолати наш відчай чи спокусу. Але який ще висновок можна зробити: щоб було, що нагадати нам вже треба знати. Чи можливо нагадати те, що ніколи не чув, не знав? Як кажуть не знав, не знав і забув. Не можливо, тому треба мати слово Ісуса.

Подивіться вірш 27 Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не триво́житься, ані не лякається!

Зоставляю вам мир – це було звичне єврейське прощання. Але прощаючись Ісус вклав новий смисл. Він каже: Я даю вам не так, як дає світ. Чи може цей світ дати нам мир? Ні не може. Люди часто заспокоюють, що все буде добре. Як про це сказав пророк Єремія 8:11 І леге́нько ліку́ють нещастя наро́ду Мого, говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема! Цей світ насправді не може дати нам мир, скільки б ми в ньому його не шукали. Але Ісус – Він Князь миру. Він каже через пророка Єзекіїля 37:26 І складу́ з ними заповіта миру, — це буде вічний запові́т із ними. І зміцню́ їх, і намно́жу їх, і дам Свою святиню серед них на віки! Чи може бути мир, коли є ворожнеча з Богом? Не може бути. Ми були Божими ворогами. Але Ісус знищив цю ворожнечу як зказано Ефесян 2:14 Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував середи́нну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом. Ісус христом примирив нас з Богом, ворожнечу на ньому забивши. І тепер Він каже: Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!

Він примирив нас з Богом! Він нас зробив Своїми дітьми і тепер живе в нас. Справді Він дає справжній мир!

Подивіться вірші 30, 31: Небагато вже Я говори́тиму з вами, бо надхо́дить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, 31 та щоб світ зрозумів, що люблю́ Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю́. Уставайте, — ходім звідсіля́!

Що має зрозуміти? Що Ісус любить Отця. І для цього Він абсолютно слухається Його. Він вирішує виконати волю Отця до кінця. Він дав нам приклад. Коли ми робимо, те що Бог хоче від нас ми являємо світу, що любимо Його. Амінь.

Давайте ще раз прочитаємо ключовий вірш 23:

Ісус відповів і до нього сказав: „Як хто любить Мене, той слово Моє берегти́ме, і Отець Мій полюбить його, і Ми при́йдемо до нього, і оселю закладе́мо в нього.

(п. Дмитро)

Якщо Ви Мене любите

Від Івана 14:15-31
Ключові вірші 14:15-17

1. Прочитайте вірші 15-18. Що мають робити ті, хто любить Ісуса? (15,23) Яку обіцянку дав Ісус тим, хто любить Його? (16,18) Чому світ не може прийняти Духа правди? (17) Чому Його названо «Втішителем іншим»? (16) Що Ісус має на увазі під словами «Я прийду до тебе»? (18)

2. Прочитайте вірші 19-24. Які обіцянки дав Ісус своїм учням? (19) Що означає вірш 20? Які благословення отримують ті, хто любить Ісуса? (21-24)

3. Прочитайте вірші 25-27. Що Святий Дух зробить для учнів Ісуса? (26) Чим мир Ісуса відрізняється від миру який дає світ? (27)

4. Прочитайте вірші 28-31. Чому учні Ісуса повинні радіти, почувши, що Ісус відходить? (28) Для чого Ісус сказав все це учням наперед? (29) Що ми можемо знати про князя цього світу? (30) Що Ісус продемонстрував світові? (31)

ІСУС – ДОРОГА, ПРАВДА І ЖИТТЯ

Від Івана 14:1-14

Ключовий вірш 6 : “Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”

Сьогодні я хотів би почати з питання. Питання буде таке: «якби вам потрібно було ідентифікувати себе з допомогою 3-5 слів, які слова ви б обрали?» Напевне, серед слів, які багато хто з нас обрав є слово “християнин”. Але що це за слово і звідки воно взялося? Якщо ми відкриємо книгу Дій, то побачимо, що вперше це слово вживається аж в 11 розділі, коли пройшло вже більш як 10 років від дня П’ятидесятниці. Більше того, це не віруючі себе так назвали, це було прізвисько, яке вони отримали від невіруючих.

А як тоді учні Христа називали самих себе? Вони називали себе послідовниками Дороги (Дії.9:1,2). Бути учнем Ісуса означало для них слідувати за Ним Його дорогою. В часи СЗ “дорогою правди” називали Закон. Слідувати дорогою правди — означало жити у відповідності до Божих заповідей. Але в Ісусі Христі Його учні знайшли для себе “нову і живу дорогу” (Євр.10:19-20). Ця дорога — не список правил чи принципів для життя, а сам Христос. Тому що Ісус не вказує нам шлях, Він Сам є шлях. “Я є дорога, і правда, і життя!”, каже Ісус в уривку, який ми вивчаємо сьогодні. “Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.

Тож нехай Господь помилує нас, щоб нам пізнати Христа, щоб через Нього нам приходити до Бога, через Нього знати Бога і в Ньому мати життя. Нехай Господь благословить нас зараз, коли ми приступаємо до Його слова, щоб на кожне Його слово, на кожну обітницю чи веління ми мали віру щоб відповідати: “так!” і “амінь!”

Давайте звернемося до нашого уривку. Подивіться вірші 1-4: “Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте. У домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте”.

Розділ починається з того, що Ісус звертається до учнів зі словами підбадьорення. Чому вони потребували цього? Відповідь ми можемо знайти в попередньому розділі. Учні мали усі підстави тривожитись, адже щойно Ісус повідомив, що один із них невдовзі зрадить Його (13:21). Інший учень, Петро, зречеться Христа ще до того, як заспіває півень (13:38). Врешті решт Ісус говорить їм про власний відхід: Він покине учнів і вони не можуть піти за Ним. “ Діти, — каже Він, — Я з вами буду недовго. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу” (13:33). Учні бачили, як сильно все це гнітить і тривожить самого Ісуса і це не могло не передатися їм, навіть якщо вони не все зрозуміли з Його слів.

“Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте”, каже Ісус, щоб підтримати учнів. Іншими словами Він каже: “хоча я полишаю вас, і дуже скоро ви зустрінетеся зі зрадою, гоніннями і страхом, але довіртеся Мені і довіртеся Богові. Все йде, як має бути ”.

В цьому уривку євангеліст Іван показує нам Ісуса в Якого учні мають вірити так само, як вони вірять в Бога. Чому? – Тому що Він і є Бог. Справи Христа – це справи Божі, Його слова – це Божі слова. Ісус – не просто Вчитель, друг чи приклад для наслідування. Він – об’єкт нашої віри. На Нього спрямовані наші очікування. Йому ми молимося. Йому ми коримося. Його славимо. Якщо Він говорить “нехай серце вам не тривожиться!” то хіба нема у Нього вагомих підстав для цього? Звичайно, є! Так само, як учні, ми часто не розуміємо, що відбувається навколо і чому. Так само, як учні, ми зустрічаємося з різними загрозливими обставинами життя. Де нам взяти сили, щоб не дивлячись на усі ці обставини, жити, як учні Христа? – Як Ісус казав учням, так Він і нам каже сьогодні: віруйте в Бога і віруйте в посланого Ним Ісуса Христа. В цьому наше спасіння і наше життя (Ів.17:3). Амінь!

Далі у віршах 2-3 Ісус пояснює учням, чому вони не повинні тривожитися і який плід принесе Його відхід: “У домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були”.

Про який дім Отця говорить Ісус? Що за оселі Він там готує? Куди Він відправляється і коли повернеться? В нас виникає багато питань, коли ми читаємо ці вірші, чи не так? Це дуже добре, коли у нас виникають питання до Біблії.

Насправді, існує декілька можливих пояснень цього тексту. Напевне, найбільш популярне з них каже, що Ісус має на увазі віддалене майбутнє, коли Він прийде вдруге і кудись забере віруючих. Однак, я думаю, що Ісус говорить тут не про якісь кімнати на небі, куди Він колись збирається взяти віруючих. Саме так, буквально, Його слова зрозуміли учні і, як бачимо, помилилися. Власне, це досить часта картина в Євангелії від Івана: Ісус щось говорить, Його слова сприймають буквально і помиляються. Пригадайте, наприклад, Никодима і слова про народження згори. Або жінку з Самарії і слова про живу воду. Або учнів і слова Христа про зруйнування храму і його відновлення за три дні. Справжнє значення слів Ісуса відкривається учням значно пізніше, після Його смерті і воскресіння. Так само і тут.

Але загальний контекст цього розділу підказує, що Ісус тут говорить не про небесну архітектуру, не про якісь подорожі і переміщення, а про Бога і стосунки з Ним, які ми, віруючі, маємо через Ісуса Христа. Вірте в Бога і в Мене вірте, каже Він нам.

Говорячи про Свій відхід і повернення, Ісус має на увазі Свою смерть і воскресіння. Оселі, про які говорить Ісус – це не якісь кімнати, це та близькість, ті стосунки, те вічне життя в Божій присутності, яке стало можливим і яке ми маємо через смерть і воскресіння Сина Божого. Своєю смертю і воскресінням Господь Ісус спустошив ад і заселив небеса, тому ап. Павло в Еф.2:5-6 також каже, що Бог нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив разом із Христом, і воскресив разом з Ним, і в Христі посадив на небесах.

Далі, у вірші 4 Ісус каже: “А куди Я йду дорогу ви знаєте”. Виявляється, учні вже знали шлях до дому Небесного Батька. Можливо вони ще не усвідомлювали цього, але вже мали усе необхідне. Бо якщо Дорога — це, як ми побачимо далі, сам Ісус, то хто, як не учні, яких Він обрав, яким Сам відкрився, які чули усі Його слова і бачили усі Його справи могли знати Його?

Проте, як бачимо, учні ще не розуміють, про що говорить Ісус. Хома у 5 вірші говорить: “Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. [Тож] як можемо знати дорогу?” Хома сприймає слова Ісуса буквально. Він думає, що Ісус говорить про якийсь маршрут і не розуміє, як можна знати шлях, якщо не знаєш кінцевої мети.

До слова, таку саму структуру тексту ми бачимо далі в розмові з Филипом. Ісус каже: відтепер ви знаєте Отця і бачили Його, на що Филип відповідає: «Господи, покажи нам Отця».

І в одному і в іншому випадку Ісус заявляє, що учні вже дещо мають, вже дещо знають. Вони знають дорогу до Отця. Вони бачили Отця. Хоча самі учні цього ще не усвідомлюють. І це нагадує нам про те, як часто ми також навіть не усвідомлюємо, як багато ми вже отримали в Ісусі Христі, а не знаючи, не користуємося цим. Так ніби у вас є банківський рахунок і на ньому величезна сума, але ви навіть не здогадуєтеся про існування цього рахунку і змушені тяжко працювати, щоб жити. Тому Павло молиться за віруючих в посланні до Ефесян, щоб Бог дав нам Духа мудрості й відкриття і відкрив нам очі серця, щоб ми знали, якою є надія Його покликання, яке багатство слави Його спадщини у святих, яка неосяжна велич Його сили в нас (Еф.1:17-19). Нам ще так багато потрібно пізнати про себе самих і про Бога, який покликав нас в Ісусі Христі. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

Як Ісус відповідає Хомі? Вірш 6: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.

Ось вона відповідь: Ісус має на увазі не подорож і не кімнати. Він має на увазі Себе. І хоча дорога, правда і життя – це такі різні речі, але вочевидь Ісус говорить про щось одне. Він говорить про Бога, Який стає досяжний і близький для нас в Ісусі Христі. Про Бога, Якого ми пізнаємо в Ісусі Христі. Про Бога, який через Христа дає нам вічне життя.

Не так давно син запитав мене: «тато, а навіщо потрібне вічне життя?» Дивовижне запитання, чи не так? Як би ви відповіли на нього? Для того, щоб на нього відповісти, потрібно спочатку відповісти на питання: «а що таке вічне життя?» Часто про вічне життя думають, я про дуже довге життя. Якщо це дуже довге життя ще й не сильно відрізняється від того, що ми бачимо навколо себе з усіма тими бідами та проблемами, то не дуже вже його й хочеться, чи не так?

Але, коли Біблія говорить про вічне життя – то це не стільки про тривалість (як довго), скільки про якість. Ісус в Ів.17:3 каже: «Вічне життя є те, щоби знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, — Ісуса Христа». В Біблійній мові, та й в нашому повсякденному житті, знати когось – це не просто знати якісь факти з біографії. Знати когось – це мати з ним стосунки, мати особистий досвід спілкування і взаємодії. Але чи можна мати стосунки з Богом? Дивовижно те, що через Христа це стає можливим. В Христі ми пізнаємо єдиного і істинного Бога і маємо стосунки з Ним.

Це добре видно у віршах 8-11. Филип просить Ісуса показати йому Отця, а Ісус відповідає: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто Мене бачив, той і Отця бачив. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені?»

Ісус говорить Пилипу про ту дивовижну єдність і любов, яка поєднує Отця і Сина і яка виливається в словах і вчинках Сина (11). Вчення і вчинки Христа, які роблять Його стосунки з Отцем явними і видимими. Це дуже добре зрозуміли, наприклад Никодим (3:2), або сліпороджений, якому Ісус повернув зір (9:31-33). Це стосунки, які несуть цьому світу зцілення і звільнення. І це стосунки, до яких Ісус запрошує і Своїх учнів. Він заохочує Своїх учнів приходити до Отця в Його імʼя і просити з впевненістю, що Отець почує і відповість.

Подивіться вірші 12-14: «Знову й знову запевняю вас, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю, — навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця. І що тільки попросите в Моє Ім’я, те й зроблю, щоби прославився Отець у Сині. Коли Мене про щось попросите в Моє Ім’я, — Я те зроблю».

Слова «в імʼя Ісуса Христа», які ми часто додаємо в кінці молитви, це не якась магічна формула, без якої молитва не працюватиме. Просити в імʼя Ісуса – означає просити від Його імені і за Його дорученням. Як це стало можливим? – через Христа!

Чи ж це не дивовижно? Святий Бог, Єдиний Який має безсмертя і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може (1Тим.6:16) в Ісусі Христі став близький і пізнаваний для нас. Бог, Який завжди був схований за завісою в святині, куди звичайна людина ніколи не могла потрапити, в Ісусі Христі гостинно відкрив двері Свого дому кожному, хто вірує. “Тому, брати, — каже автор послання до Євреїв, — маючи відвагу входити до святині через кров Ісуса — новою і живою дорогою, яку Він відкрив нам через завісу, тобто через Своє тіло, — і маючи Великого Священика в Божому домі, приступаймо зі щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від недоброго сумління, обмивши тіла чистою водою” (Євр.10:19-22).

Смерть Христа, Його тіло розіп’яте на хресті за нас, Його кров, пролита за нас стала новою і живою дорогою. Шлях відкритий. В Христі ми маємо доступ до престолу благодаті, де усі наші провини пробачені а гріхи омиті. Амінь!

Тому питання, яке стоїть перед кожним із нас, це «чи йдеш ти Дорогою, єдиною Дорогою до Отця, якою є сам Господь Ісус?» Єдиний спосіб потрапити кудись з допомогою Дороги — це йти нею. Єдиний спосіб перейти від мізерного життя в гріху і марноті до слави Отця — це довіритися Христу, впокоритися Йому і слідувати за Ним через все своє життя. Амінь!

Нехай Господь помилує нас, щоб ми слідували Дорогою Христа, щоб ми бачили своє життя і світ у світлі Правди Христа. Щоб Життя Христа наповнювало нас і ми були сміливими служителями Євангелії Христа в цьому поколінні тут, в Україні і для всього світу. Амінь!

“Йди вслід за Мною (Мат.9:9). Я дорога, правда і життя (Ів.14:6). Без дороги годі йти, без правди годі що пізнати, без життя годі жити. Я дорога, якою ти повинен йти, правда, якій ти повинен вірити, життя, на яке ти повинен сподіватися. Я дорога безпечна, правда непомильна, життя нескінчене. Я дорога найпростіша, правда найвища, життя правдиве, життя несотворене”. (Тома Кемпійський 56)

(п. Йонатан)

ДОРОГА, ПРАВДА І ЖИТТЯ

Від Івана 14:1-14
Ключовий вірш 6
1. Вірші 1-4. Чому Ісусові учні могли бути стривожені (13:21,33,38)? Як вони мали подолати цю тривогу? Як Ісус заспокоює її? Що таке дім Отця (2:16)? Про які оселі йдеться (23)? Яким чином Ісус готує місце учням? Яку мету Він переслідує? Яким чином Він планує повернутися до них (18-19)? З якої ще причини учні не повинні тривожитися?

2. Вірші 5-7. Як учні зрозуміли слова Ісуса? Яку проблему окреслив Хома? Як відповідає Ісус? Що значить, що Ісус – це дорога? Що значить, що Він – правда і життя?

3. Вірші 8-10. Про що просив Пилип? Як Ісус відповів йому? Як Сам Ісус, Його слова і вчинки повʼязані з Отцем (1:1,14,18)?

4. Вірші 11-14. В що мають вірити учні Христа? Яким чином діла учнів можуть перевищити діла Ісуса (5:20; 14:12,28)? Чого ці вірші навчають нас про зв’язок результатів служіння і молитви? Що значить: просити в ім’я Ісуса?

“ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО”

Від Івана 13:18-38

Ключовий вірш 13:34 : “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”

У сьогоднішньому слові Ісус готує учнів до майбутніх подій. Це будуть дуже важкі події: зрада одного учня Ісуса – Юди Іскаріота, і відречення другого – Петра. , Щоб справитися з цими подіями, учні мали підготуватися. Між цими подіями, Ісус каже учням на що вони повинні звертати увагу після Його смерті та воскресіння.

Звернемося до віршів 18-19:

18 Не про всіх вас кажу. Я знаю, кого вибрав, але щоби збулося Писання: Хто хліб споживає зі Мною, той підняв проти Мене свою п’яту.

19 Тепер кажу вам, ще перед тим, як це станеться, щоб коли воно станеться, ви повірили, що то Я.

Тут Ісус цитує Пс.41:10: “Навіть мій приятель, з яким я в мирі, якому довіряв, котрий їв мій хліб, підняв на мене п’яту!” Ісус каже про те, що тепер це пророцтво має збутися. Коли люди часто разом їдять, спілкуються, це формує між ними тісні стосунки, дружбу, довіру. Але незважаючи на це, Юда вирішив продати Ісуса як раба за тридцять срібняків. Він як і раніше збирався з Ісусом та іншими учнями за одним столом, їв, спілкувався, можливо жартував, але його серце вже не було з Ісусом. Це було дуже болюче для Христа. Одна справа, коли тебе не люблять та ненавидять твої вороги. Це зрозуміло, ми не очікуємо від них любові. Але коли це робить близька людина, якій ти довіряєш, це ранить. У вірші 20 Ісус сказав:

20 Знову й знову запевняю вас: Хто приймає того, кого Я пошлю, — Мене приймає, а хто Мене приймає, — приймає й Того, Хто Мене послав!

Тут Ісус попереджає зрадника, що той не зможе зруйнувати Його плани. Ісус все ще є тим, і лишиться тим, кого послав Бог. Тут також видно, що Юда зрадив не лише Ісуса, в першу чергу він зрадив Бога. Він пішов не лише від Ісуса, він пішов від Бога.

Звернемося до 21-го вірша:

21 Промовивши це, Ісус стривожився духом, засвідчив і сказав: Знову й знову запевняю вас, що один із вас зрадить Мене!

Тут Ісус вже конкретно говорить про те, що один з Дванадцятьох учнів Його зрадить. Як відреагували на це учні? По-перше, у вірші 22 написано: “Учні почали споглядати один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить”. Хоча учні довгий час жили разом, мали добре знати один одного, і, здавалося, вже не могло лишитися ніяких секректів один від одного, вони навіть не здогадувалися, що це Юда. У відповідь на слова Христа про зрадника, вони не показали пальцями на Юду і не сказали: “Ну, звісно, ми знаємо, хто це. Це – Юда, Юда – зрадник!” Юді вдалося такий довгий час приховувати від інших учнів своє справжнє обличчя.

По-друге, учні насправді не були впевнені навіть у собі. В Мт.26:20-24 написано, що кожен з них почав запитувати: “Чи не я, Господи?” Насправді, це дуже добре запитання, тому що нам потрібно постійно перевіряти себе. Ми можемо думати, що учні – Апостоли, не могли так опуститися. Ми іноді думаємо, що пастори чи ті, хто вже довгий час у Христі не переживають серйозних спокус чи духовної боротьби. Це не так. Усі, насправді, знаходяться в небезпеці, і повинні пильнувати, щоб не впасти.

Петро був дуже допитливий і хотів дізнатися більше про зрадника. Подивіться на вірші 23-26:

23 Один з учнів, якого любив Ісус, лежав на грудях Ісуса.

24 Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить.

25 А той, прихилившись до грудей Ісуса, каже Йому: Господи, хто це?

26 Ісус відповів: Це той, кому Я, вмочивши, подам хліб. Умочивши хліб, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона.

В той час вмочити і подати комусь хліб було проявом особливої поваги. Тут Ісус дає Юді шанс. Він помив його ноги, тепер він виявляє Йому Свою любов. Однак як відреагував Юда?

27 І тоді, після цього шматка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: Що робиш, роби швидше!

Юда не прийняв любові Христа. Після цього, написано, увійшов у нього сатана. Ці слова звучать страхітливо. Але, скоріше за все, зовні цього не було помітно. Не було ніяких спецефектів, на кшталт як якась страшна істота з рогами входить в Юду. Що ми бачимо, що учні нічого не помітили і знову нічого не зрозуміли. Диявол робить більшість своїх брудних справ таємно, “під прикриттям”. В книзі “Банальність зла” єврейська кореспондент Ганна Арендт описує свої спостереження над нацистом Ейхманом, який керував відділом, відповідальним за страту євреїв. Після другої світової війни його піймали та судили в Ізраїлі. Він був повинен у смерті мільйонів євреїв. Що вразило її, так те, що він не виглядав як злочинець. Це був звичайний чоловік, вже досить літних років, якого, здається, навіть не мучила совість. У своїй книзі вона дивується, як банально може виглядати зло. Що злочинці, повинні в смерті мільйонів, не виглядають як диявол, а як прості добропорядні громадяни. Юда ще продовжував виглядати як один із учнів. Але дуже скоро прийде його тяжкий кінець. Коли після смерті Ісуса він зрозумів, що накоїв, то не зміг прийняти Боже прощення, бо не прийняв любові Ісуса, не зміг пробачити себе і повісився.

Ісус сказав Юді: “Що робиш, роби швидше!” Ісус добре бачив та знав, яке зло лежить в серці Юди. І все ж, він любив Його і давав йому останній шанс, останню можливість усвідомити гріх та розкаятися. Але що зробив Юда?

30 Отже, взявши той шматок хліба , він відразу вийшов. Була ніч.

Юда пішов зраджувати Христа. Він пішов у темряву. Тема Юди Іскаріота це не та тема, про яку багато говорять чи люблять говорити. По ній рідко проповідують на конференціях. Але ці події дуже добре показують, як легко впасти, і як важко потім підніматися. Ісус дивиться на нас і бачить темні, дуже темні сторони нашого серця, наші гріхи. Ісус знає про нас такі речі, що якби вони відкрилися іншим, нам було б дуже соромно. Він знає все це, і все одно любить нас. Тому не відикидайте Божу любов, як Юда.

Приклад Юди показує, що в нашому християнському житті недостатньо ні гарного навчання, ні гарного прикладу. Юду навчав Сам Господь Ісус три з половиною роки. Чи може бути кращий вчитель Біблії на світі? Чи краще вчення? Юда бачив приклад Ісуса протягом трьох з половиною років. Але цього виявилося недостатньо. Ви можете ходити в гарну церкву, де правильно та добре проповідують та навчають, у Вас може бути прекрасний вчитель Біблії, Ви можете спостерігати за гарними прикладами віри братів та сестер, але якщо Ви повністю не віддасте своє життя Христу, у Вас нічого не вийде, і раніше чи пізніше у Вашому житті віри станеться трагедія.

Звернемося до віршів 31-32:

31 А коли він вийшов, Ісус говорить: Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.

32 Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, — і цієї ж миті прославить Його!

Відхід Юди запустив незворотній процес. Юда мав привести охорону, яка заарештує Христа, потім буде суд, смерть на Хресті, воскресіння та вознесення. Ісуса чекали великі страждання. Але в цей час він дивився на славний кінець, на перемогу над дияволом та смертю. Це був акт віри Ісуса. Наразі його очікували дуже темні події: зрада учнів, суд, страждання, смерть. Якщо думати та концентруватися лише на цьому, то можна зійти з розуму. Але Ісус знав, що страждання минуться, і наступить час слави.

В Кол.3:2-4 ап. Петро говорить, що те ж саме справедливо і для нас:

2 Думайте про горішнє, — не про земне.

3 Адже ви померли, і ваше життя поховане з Христом у Бозі.

4 Коли з’явиться Христос — ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі.

Коли перед нами труднощі, у нас є два варіанти. Перше, це намагатися втекти від них. Але в цьому грішному світі коли ми втікаємо від одних страждань, то лише попадаємо в інші. Другий шлях – це пройти їх. Ми маємо знати, що наші страждання – не вічні. За ними буде слава. Для цього другого шляху потрібна віра, тому що цієї слави може бути не видно в стражданнях. Тому краще не концентруватися на стражданнях, а концентруватися на тому, що Бог робить через них у нашому житті.

Звернемося до віршів 33-34:

33 Діти, Я з вами буду недовго. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу.

34 Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як. Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного.

Коли Христос був фізично присутній з учнями, Він гасив усі конфлікти. Але коли Він залишить їх, то в стосунках між учнями могли виникнути серйозні проблеми. І тут Ісус дає їм заповідь, причому Він каже: “нову заповідь”. В Мт.22:37-39 Ісус підсумував закон Старого Заповіту в двох заповідях: “любіть Господа … і любіть ближнього свого як самого себе”. Але тут Ісус каже любити один одного як Він полюбив нас. Ви відчуваєте різницю? Яка любов більше: та, якою я люблю себе, чи та, якою Ісус любить мене? Звісно, Ісус любить мене незрівнянно більше, ніж я люблю себе. Є багато проявів любові між християнами. Її видно навіть через такі прості речі як тепле привітання, спілкування, гостина. Єдине, ми маємо пам’ятати, що немає любові в ізоляції. Ви не можете любити інших, самотньо сидячи у своїй кімнаті. Можливо найвищий прояв любові це прощення. Ісус любив Юду, який видав Його. Ісус любив Петра, який відрікся від Нього.

Любов один до одного визначає наше учнівство. Ісус каже у вірші 35:

35 З того дізнаються всі, що ви — Мої учні, коли любов матимете між собою.

Ви самі і люди зовні можуть перевірити, чи дійсно Ви – учні Ісуса по тому, як ви любите братів та сестер. Невіруючі не читають Біблію, не знають теологію. Єдина біблія, яку вони читають – це коли дивляться на стосунки в церкві. У кожного є брати та сестри, яких любити легко, але є і такі, кого любити важко. І тут є добра порада: почніть молитися за них і Бог почне працювати в їх житті, і головне, у Вашому серці щоб змінити стосунки до них.

Звернемося до віршів 36-38:

36 Каже Йому Симон-Петро: Господи, куди Ти йдеш? Ісус йому відповів: Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше.

37 Каже Йому Петро: Господи, чому я не можу нині піти за Тобою? Душу свою за Тебе я покладу.

38 Відповідає йому Ісус: Душу свою за Мене ти покладеш? Знову й знову запевняю тебе: не проспіває півень, як ти тричі відречешся від Мене.

Тут диявол вже атакує іншого учня Ісуса – Петра. В Лк.22:31-32:

31 Сказав же Господь: Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю;

32 Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!

Звісно, Петро не збирався зраджувати Ісуса. Ба більше, він вважав, що був готовий покласти за Нього свою душу. Проблема була в тому, що Петро не дуже добре знав себе. Він думав, що може покласти життя за Христа, тоді як насправді не міг. Коли питання стало ребром, і потрібно було готовим віддати своє життя за Ісуса, Петро зрікся Ісуса тричі, щоб зберегти своє життя. Ісус знав, що Петро не встоїть і зрадить Його. Але Ісус продовжував любити Його. Коли Петро усвідомив, що сталося, він гірко заплакав. Не повісився, як Юда, але гірко заплакав. Це були сльози розкаяння, самовперненість Петра була зламана. Після цього Петро змінився. Тепер він був готовий прийняти страждання за Ісуса. За переказами, Петро був страчений за імператора Нерона.

На завершення давайте прочитаємо ключовий вірш: “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”.Любов має велику силу змінювати людей. Хай Господь допоможе нам коритися цій заповіді і любити один одного.

(п. Яків)

ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО

Від Івана 13:18-38
Ключовий вірш 13:34

1. Чому Ісус попередив учнів наперед про зраду Юди? (18-20) Як Ісус допомагав Юді розкаятися? (21-26) Що врешті решт сталося з Юдою та чому? (27-30)

2. Що Ісус сказав про Себе після відходу Юди? (31-32) Чому Він сказав це саме в цей час? Що це означає?

3. Прочитайте вірші 33-35. Що означає “любіть один одного”? Наведіть приклади любові. Що, на Вашу думку, є найвищим проявом(-ями) любові?

4. Розкажіть як Ісус передбачив зречення Петра (36-38). На Вашу думку чи відрізняється зречення Петра від зради Юди?

ПРИКЛАД ІСУСА

Від Івана 13:1-17

Ключовий вірш 13:15 : “Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив”

До цього розділу ми знаходимо багато подій, де Ісус, зазвичай, перебуває у Храмі і веде велику кількість розмов з юдеями, з юдейськими старшинами про те: Хто Він Є! Це спілкування не було легким. Поведінка юдеїв в цих діалогах була в більшості агресивною, напористою і ворожою. Причиною тому було те, що вони не визнавали Ісуса Месією і Божим посланцем, а навпаки звинувачували Його в тому, що Він богохульник і самозванець. Зі своєї ж сторони, Ісус говорив про Себе, не як від Себе, а як Той Кого Послав Батько. Він приводив приклади з Писання, яке вказувало на Ісуса як на Сина Божого, якого Батько послав в цей світ на Спасіння людей. В розділах з 5 го по 12 й, Він неперервно доводить юдеям, що Він і Батько це Одне. Він відкриває їм Свої стосунки з Батьком. Він говорить, що справи Його, насправді ж Батькові. Він говорить, що все що робить – ціль в цьому прославити Батька. В кінці кінців Його мета приходу це виконати волю Батька. Юдеї цього не сприймали і весь час шукали можливість вбити Ісуса. Ісус знав, що скоро цей момент настане. Не тому, що люди досягнуть своєї мети, а тому, що так було треба. Тому в розділах з 13го по 17 й ми знаходимо довгу розмову між Ісусом і учнями. Незабаром Йому прийдеться їх покинути. Настає той час коли учні мають бути самостійними і дорослими в своїй вірі. Ісус вибрав цей час, щоб провести його з тими Кого Він так любив. У сьогоднішньому уривку Ісус омиває ноги своїм учням, щоб показати їм свою любов. Але на цьому Він не зупиняється і заповідає їм мити ноги один одному, щоб ця любов ширилася поміж них і багатьох інших, хто прийматиме Ісуса своїм Господом. Нехай Бог допоможе нам зрозуміти цю подію і наслідувати приклад Ісуса.

Погляньмо на вірш 1-й: «1 Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх.»

Цей вірш формулюється дуже по особливому. Тут говориться, що Ісус полюбив Своїх учнів, а далі додається – до кінця полюбив. Чому тут застосовується така конструкція? А тому, що значення слів «полюбив і до кінця полюбив» утримують в собі найперше – дію. Тобто те, що Ісус зробив, а особливо в недалекому майбутньому зробить для учнів і всіх нас і було проявом любові яку Він виконав до кінця. Коли батьки піклуються про свої дітей – годують, одягають, кличуть лікара, коли хто захворіє, допомагають їм отримати гарну освіту,– тоді ми розуміємо, що батьки люблять своїх дітей. Якщо ж вони цього не роблять, а просто говорять: «ми тебе любим і хвилюємся за тебе», а самі сидять з бутилкою пива і цигаркою в зубах десь в барі, їх немає дома, діти голодні і т.д – то це не дуже схоже на любов.

В першій половині 1го вірша ми бачимо такі слова: «Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу». Апостол Іван пише дуже символічно. Коли він згадує про Пасху – що вказує на Ягня, яке має бути принесеним в жертву за гріх то пов’язує це з Ісусом, який усвідомлює, що прийшов Його час виконати Волю Батька і піти на Хрест. В першому розділі цього Євангелія Іван Хреститель вигукував про Ісуса: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!». Це вказувало на божественну долю Ісуса на хресті. Тепер час настав. Залишилися лічені години до того, як Ісуса заарештують і судитимуть, і він піде на Голгофу. Що зробив Ісус? Він виявив своїм учням всю свою любов.

Погляньмо на 2-гу частину 1го вірша: « полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх»

По-перше «полюбивши Своїх»:

В 1й главі Івана згадується Ісус, як Слово Боже, що прийшло до Ізраїльського народу. Там Іван називає юдеїв теж «свої». Проте 11 вірш говорить, що вони відцуралися Його. Тобто не прийняли за свого. Але тут ми бачимо особливе ставлення Ісуса до своїх учнів. Він називає їх «Своїми» і виокремлює із цього світу. В 6му вірші в 17 главі від Івана Ісус так говорить про «Своїх»: «Я Ім’я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово.» А в 16-17 віршах цієї ж глави Він говорить про учнів: «16 Не від світу вони, як і Я не від світу. 17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда.»

По-друге «полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх»

Ісус дуже любив своїх учнів від самого початку. Ісус покликав їх зі звичайного життя бути Його співробітниками. Ісус посіяв у них надію стати великими людьми Бога в Його роботі зі спасіння світу. Ісус також любив їх, будучи з ними. Людям жити разом з іншими нелегко. Багато тих, хто в церкві здається святим, вдома сильно відрізняються. Ісус є святий Бог. Проте він жив зі своїми учнями день у день, зносячи їхні гріхи та слабкості з терпимістю та повагою. Ісус любив їх найбільше, навчаючи їх слова Божого. Слово Боже очистило їхні серця та розум. Божий характер гартувався в них. Це було дивовижно і подібно до того, як Ісус змінив звичайну воду на смачне вино. Так Він змінив простих рибаків в прекрасних вчителів Біблії. Крім того, Ісус навчив їх почуття відповідальності як лідерів. Ісус навчав їх віри, яка долає бурі. Ісус навчав їх віри у воскресіння. Їх три роки божественної дисципліни під керівництвом Ісуса були напруженими, але вони зростали як лідери, які змінять світ.

Здається, Ісус достатньо зробив для своїх учнів. Однак вони ще не знали повної міри любові Ісуса – не знали, що значить «полюбивши Своїх, до кінця полюбив їх». Отже, Ісус хотів явити їм дещо таке, що пов’язане з вічністю. Любов Ісуса є любов’ю Бога. Божа любов відрізняється від людської. Людська любов умовна. Одна жінка на весіллі поклялася любити свого чоловіка до самої смерті. Через кілька років вона сказала: «Я просто більше не кохаю тебе» і розлучилася.

Божа любов безумовна. Івана 15:13 : «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.» А Івана 17:19 «А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони.» Ісус відав себе в жертву щоб Його учні пізнали, що то вічна любов Божа. Псалом 135 повторює 26 разів: «бо навіки Його милосердя». Божа любов вічна. Вона не припиняє любити грішника бо Ісус забезпечив це коли висів на хресті. Брати і сестри всі ми учні Ісуса Христа. Його любов незмінно діє і в наші дні. Так багато людей в цьому світі ще не пізнали цю любов. Але ми, як церква маємо являти її і відкривати іншим.

Подивіться на вірш 2-й. «Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його».

Це була Пасха, і це була остання їжа, яку Ісус їв зі своїми учнями. Вони були окремо в кімнаті зовсім самі. Учні були щасливі, коли їм подавали тарілки з гарячим хлібом і смаженим ягням. Вони були щасливі бути з Ісусом. Однак там був непроханий гість. Це був диявол. Диявол знайшов слабке місце серед учнів Ісуса. Ним виявився Юда Іскаріотський. Його любов до грошей перевершували любов до Ісуса. Ісус для нього був радше як засіб для досягнення своїх користливих бажань. Тут постає контраст стосовно любові – як розумів і подавав це Ісус і як уявляв це собі Юда. Любов Юди – це було все для мене. Любов Ісуса – все заради вас. Коли слідування за Ісусом стало вкрай невігдним і безперспективним ділом, Юда розчарований йде на угоду з дияволом. Нарешті він був схоплений дияволом і готовий виконати його наказ. Проблема Юди полягала в тому, що він абсолютно не приймав слова Ісуса. Юда не прийняв любові Ісуса. Ми повинні знати, що диявол існує. Диявол блукає навколо, щоб захопити всіх тих, хто ставиться до слів Ісуса, як не до істини, а альтернативної думки.

Ісус добре знав про присутність диявола. Але Ісус не хвилювався. Погляньмо на вірш 3: «то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить,» Розум Ісуса був зайнятий думками про Бога. Ісус знав, що Всемогутній Бог повністю довірив свою роботу зі спасіння світу в його руки. Завдяки цій дивовижній Божій силі Ісус міг вільно робити те, що хотів. Якби Ісус наказав спуститися легіону ангелів, вони миттєво знищили б його ворогів. Якби Ісус попросив Петра та Якова розібратися зі зрадою Юди, вони могли б легко провчити його. Але що зробив Ісус зі своєю всемогутньою силою?

Погляньмо на вірші 4-5: «4 устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. 5 Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний.»

Ісус використовує свою всемогутню силу, щоб мити ноги учням. Вони зібралися разом останній раз. Вино, що споживають вони наразі Ісус обіцяє споживати знову, але вже в іншому місці в Божому Царстві. Ісус залишає їх на одинці. Здавалося, що потреби у учнів зовсім не закриті і можливо вони потребують більшого ніж миття ніг? Хтось потребує житло, хтось віслючка, а хтось нового човна для успішної рибалки? Але Ісус спрямовує свою силу, щоб явити учням речі з вічності – Свою Любов! В той час, в суспільстві, за звичаєм саме раби мили ноги своїм господарям. І навіть з рабів це були найнижчі за своїм рангом. І коли Ісус почав це робити своїм учням, то це було настільки незвичайним і неприйнятним, що шокувала їх, а Петро почав цьому протистояти. До Филип’ян 2: 6-8 «6 Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7 але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…» Ісус був відданий волі Свого Батька. Він став зразковим явленням Божої любові на землі. В той час Він перевертав уявлення того, що таке Любов до ближнього. А це значило відкласти владу Творця і зійти до рівня свого творіння й служити йому в якості слуги. Чи знайдемо ми щось подібне де небуть у світі? Ось ці цінності стали рушійною силою для повалення таких несправедливих речей на нашій землі: «як рабство», «гендерна нерівність», «нерівність за расою» і т.д тобто повалення сегрегації як такої. Ось ці цінності піднесли на найвищий щабель життя окремо взятої людини як найбільший скарб. Дало право вибору і багатьох різних свобод. І хоча сатана і сюди доклав свою руку – у загальному любов, як рушійна сила переважно домінує навіть і в житті невіруючих людей.

Давайте подумаємо про духовне значення обмивання ніг

Погляньмо на вірші з 6 -11 : «6 І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: Ти, Господи, митимеш ноги мені? 7 Ісус відказав і промовив йому: Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш. 8 Говорить до Нього Петро: Ти повік мені ніг не обмиєш! Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною. 9 До Нього проказує Симон Петро: Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову! 10 Ісус каже йому: Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі. 11 Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі.»

Коли Ісус обмивав ноги учням, він підійшов до Симона Петра. Петро сказав: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Петру було важко це прийняти. Петро мав чітке уявлення про ієрархію людської влади. У цій ієрархії той, хто зверху, наказує своїм підлеглим робити те і те. Коли його Господь Ісус зайняв позицію найнижчого слуги, щоб обмити йому ноги, Петро був надзвичайно вражений. Це перевернуло світогляд Петра з ніг на голову.

Ісус знав, що Петру було важко прийняти це. Тому Ісус сказав: «Ти зараз не розумієш, що Я роблю, але пізніше ти зрозумієш». Ісус хотів, щоб Петро довірився йому і прийняв його обмивання. Не рідко я чую, як багато солдат говорять про те, що їх командири, особливо у високих рангах віддають м’яко кажучи неприйнятні накази. Але ще частіше виявляється, що невиконання наказу військового керівництва, обізнаність якого – де, які бойові групи, як діють, кого як прикривають призводить до того що в оточення потрапляють цілі бойові підрозділи и гине багато солдат. Тому в правильній армії все побудовано на довірі до свого керівництва, накази яких не обговорюються, а виконуються і при цьому особовий склад максимально залишається живий. Ісус вкотре намагався довести Петрові, що тому слідує довіритися Йому. Але Петро відборонявся 8а: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Здається ніби Петро проявляє велику повагу до Ісуса. «Ось, – я учень, Ти – мій Господь». Має бути субординація – Пан не має мити ноги своєму слузі. Насправді, тут ми зустрічаємся з гордістю Петра. Петро не слухав Ісуса. Він проштовхував своє розуміння і своє уявлення того як все це має бути. У кожної людини є своя прихована гордість. Зазвичай людина покладається на свій розум і намагається нав’язати Богові саме такий результат, як вона собі це уявляє. Наше уявлення про Бога іноді стає на перешкоді щоб прийняти Його смиренне служіння нам і отримати любов та зцілення від Нього.

Вірш 8б говорить : «Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною.» Коли я жив на Херсонщині у нас була сусідка – бабця на пенсії. Вона мала чоловіка, що був паралізований і лежачий досить довгий час. Оскільки він був масивний дядько, то наша сусідка іноді просила мою маму допомогти перемістити чи посадити дядька під час того, як вона його купала або справляла його туалетні справи. Чоловік і дружина це сім’я, одне ціле, і тягар одного з них розділяється на обох, тобто це стає їхньою спільною справою. Тому коли Ісус говорить Петрові: «ти не матиматимеш частки зо мною», то це значить, що нас нічого не об’єднує і ми ні в чому немаємо спільного. Ми не можемо йти за Ісусом і власними ідеями одночасно. Єдиний спосіб наслідувати Ісуса – це шанувати Ісусове слово більше, ніж власні думки. Наш розум повинен бути захоплений словом Ісуса. Коли Петро зрозумів, що йому доведеться вибирати між словом Ісуса та його власною ідеєю, він передумав і сказав: Вірш 9: «Тоді, Господи, не тільки мої ноги, але й руки, і голова!» У певному сенсі він прийняв слова Ісуса, але не насправді. Тепер він доповнював слова Ісуса надзвичайною заявою, яка виходила далеко за рамки того, що Ісус вимагав. Ісусові довелося ще раз виправити його.

Подивіться на вірш 10: «Ісус каже йому: Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі.». Петрові не потрібно було мити руки і голову, тобто купатися. Ісус просто хотів обмити ноги Петру, не більше і не менше. Щоб отримати благодать Ісуса, ми повинні просто прийняти те, що Ісус дає. Ми не можемо нічого додати до нього і ми не можемо нічого пропустити. Це правильне ставлення до Ісуса як до Господа. Ісус хотів, щоб Петро просто прийняв його слово, не сперечаючись, не відповідаючи і не роблячи крайніх тверджень. У Матвія 5:37: Ісус сказав: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого». Через те, що Петро був гордий, диявол також грався з ним. Ми повинні вірити Ісусу на слово.

Відповідь Ісуса Петрові в 10му вірші відкриває нам духовне значення ритуалу обмивання ніг. Що Ісус має на увазі коли говорить , що той хто чистий увесь, то достатньо йому обмити лише ноги? В 15 главі в 3 му вірші Ісус сказав своїм учням: «Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті.»

Коли ми приймаємо одне слово Ісуса, воно очищає наш розум і серце від усіх наших брудних гріхів. Слово спасає нас бути праведними перед Богом і дає нам вічне життя. Ми маємо впевненість, що належимо Ісусу, і ніхто не може вирвати нас з Його рук. Але ми ще в світі. Ми бачимо і чуємо речі, які забруднюють наш розум. Це символізує брудні ноги. Для цього нам потрібне очищення Ісуса щодня. Його слово – це хліб насущний для нашого духовного відновлення. Молитва й духовне спілкування з Богом це прощення на кожен день.

Коли Ісус звернувся до самарянки з проханням напитися води, то насправді попросив її явити свою справжню проблему спраги. Ісус попросив її відкритися і простягнути свої брудні ноги Йому і Він очистить їх. І так і сталося.

Брати і сестри коли Господь хоче омити нас, ми повинні простягнути до Нього свої брудні ноги. Тоді він очистить і зцілить нас.

Нажаль серед учнів був той хто так і не згодився зробити цього. Це Юда. Ісус до кінця любив його. Знаючи його злі наміри, Ісус все одно омив йому ноги. Ісус любить грішника до кінця. Та чи прийде грішник прийняти Божу ласку з руки Всемогутнього Бога? Брати і сестри – приклад Юди це застереження для нас.

Погляньмо на вірші 12-15: «12 Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? 13 Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. 14 А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. 15 Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.»

В цих віршах Ісус пояснює учням, що Він зробив тільки що.

По – перше Він підкреслив свій статус. Так я дійсно Учитель і Господь. Так я володію владою, що наділив мене Батько з Небес. Так це Я – Той Хто зцілював невиліковно хворих, воскрешав мертвих, забороняв вітру і морю. Так Я Той кого ти Петре назвав Христос – Син Бога Живого! І я зробив – це. Я, в якості слуги омивав кожному ноги з вас. Ісус навчав їх, що духовне керівництво не означає мати мирську владу. Духовні лідери мають бути схожими на Ісуса. Духовні лідери повинні бути скромними і повинні служити. Вони повинні бути готові виконувати найчорнішу і навіть брудну роботу, щоб любов поміж учнів переважала над будь чим (амбіції, знання, влада). Вони повинні бути готові робити те, що ніхто інший не хоче робити без нарікань. Вони повинні бути готові служити, не отримуючи жодної людської честі чи похвали. Коли духовні лідери мають таке ставлення, вони можуть сформувати посудину любові, яку Бог може використовувати для поширення Євангелії по всьому світі.

По-друге Він дав приклад учням робити те саме. Не тільки учням, але й нам. Як ми можемо наслідувати приклад Ісуса? Що для нас означає мити ноги один одному? Це значить служити один одному. Коли чоловік застеляє ліжко в ранці або замітає на кухні чи помиє унітаз, то послужить цим своїй сім’ї і допоможе своїй дружині. Коли старша дочка побуде з меншими дітьми поки батьки в церкві на служінні то послужить їм. Коли сестри в хвалі приймають недоліки кожного – то служать і підтримують одна одну. Ми служителі і Бог покликав нас служити. Але служити один одному і людям без любові то є марна і нездійснена справа. В 1-му Послані до Тимофія 4: 12-13, 5:1-3 Павло наставляє Тимофія : «12 Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! 13 Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! …1 Старшого не докоряй, але вмовляй, немов батька, а молодших як братів, 2 старших жінок немов матірок, молодших як сестер, зо всякою чистістю. 3 Шануй вдів, удів правдивих.» Любити один одного – це виявляти велику повагу до кожного. Це бути готовим жертвувати своїм статусом, своїми можливостями заради досягнення спільного – заради того щоб Христос міг оселитися в наших серцях, а Царство Бога розширяло свої межі по всій землі.

У сьогоднішньому уривку ми дізналися, що Ісус любить нас. Тож він упокорився до найнижчого місця, щоб служити нам. Зрештою, Він поніс наші гріхи своїм тілом на хрест. Він хоче, щоб ми любили інших і служили їм, наслідуючи його приклад. Нехай Бог допоможе нам це зробити.

(п. Джентельмен)

Від Івана 13:1-17
Ключовий вірш 13:15
1. Прочитайте 1-й вірш. Коли сталися ці події? Що знав Ісус? (1) Що потрібно було для того, щоб Він пішов до Отця? Ким були Його свої, які на світі були? Як Він виявив їм Свою любов?

2. Що означає, що Він полюбив їх до кінця? (В сучасному перекладі “показав, що Його любов була безмежною”.) Чому це важливо?

3. Прочитайте 2 вірш. Як сатана вже атакував Ісуса та Його учнів? Що сталося з тим, хто не любив Ісуса і не приймав Його слова? (Ів. 6:67-71; 12:4-6) Чого ми можемо тут навчитися?

4. Прочитайте 3-5 вірші. Що Ісус знав про Себе? Як Ісус демонстрував Свою любов? Чого Ісус навчав Своїх учнів, омиваючи їм ноги? Як цей вчинок є виявом любові?

5. Прочитайте вірші 6-11. Що сказав Петро, коли Ісус підійшов до нього? Чому? Чому Ісус наполягав на тому, щоб він омив Петрові ноги? Чому Петро згодився?

6. Чому потрібно прийняти благодать Ісуса, щоб мати любовні стосунки з Ним? Що означає 10-й вірш (Ів 15:3)?

7. Прочитайте вірші 12-17. Як Ісус пояснив учням значення свого вчинку? Як Він просив їх виявляти свою любов до Нього і один до одного? Як ми можемо проявляти любов Ісуса до інших на практиці?