Авакум 3:1-19

(3) Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран

БОГ ЙДЕ

Сьогодні ми розглянемо останній розділ книги пророка Аввакума. Пророк подає його у вигляді молитви. Але перш ніж ми перейдемо до цієї молитви, давайте згадаємо, що переживав пророк до цього. Отже, в 1-му розділі, вірші 2-му, ми зустрічаємося з питанням Аввакума до Бога: «Доки, Господи, благатиму, щоб ти вислухав? Доки волатиму до Тебе про насильство, від якого Ти не рятуєш?!» Як ви пам’ятаєте, Аввакум був свідком духовного пробудження в Ізраїлі, що відбулося в часи царя Йосії. Але після його загибелі Ізраїль звернув з праведного шляху служіння Богу і пішов шляхами гріха й неправди. До влади почали приходити лихі безбожні царі. Народ повернувся до ідолопоклонства. Замість закону Божого почали діяти право сили, грошей, влади. Знову безбожники стали кривдити вдову, сироту і приходька. Аввакум дуже боляче сприйняв цей розворот його народу від Бога до гріха. Тому в емоційному пориві став волати до Бога, чому ця несправедливість діє і чому Бог не зараджує цьому? Проте, коли нам здається, що Бог мовчить, то це не значить, що це так. Далі ми це бачимо…

По-перше, Бог відкриває Аввакуму наближення суду на Ізраїль через халдеїв. Це було боляче чути для пророка, але це був факт. Вірші 6, 1-го розділу говорить: «6 Ось Я підіймаю халдеїв, – стрімкий і жорстокий народ, який пройде по всіх просторах краю, захоплюючи поселення, що йому не належать.»

По-друге, Бог дає Аввакуму видіння, що стосується визначеного часу. Вірш 3-й А, розділ 2-й говорить: «Адже видіння стосується визначеного часу, – воно провіщає, що станеться в кінці, і не обмане...». Бог велить йому написати його на дошках, щоб воно збереглося й не загубилося до встановленого часу, а також його легко було прочитати кожному, хто вміє це. Що це було за видіння, Аввакум нам не розкриває дослівно. Проте зрозуміло, що це про складні часи випробувань і стійкості пов’язані з приходом халдеїв. В такий час тяжко мати надію і берегти віру. Але саме цим житиме праведник. Весь 2-й розділ Аввакум описує ходу халдеїв через поневолені народи. Вони знищують все на своєму шляху. Вони грабують, наживають здирництвом собі майно, будують на крові вбитих свої міста, спустошують країни.

Перший і другий розділи Аввакума дуже емоційні. Пророка переповнюють почуття великого болю і печалі, коли він бачить безаконня посеред свого народу. Ще більше він жахається, коли усвідомлює, що Бог віддав Ізраїль в руки нечестивих халдеїв. В його серці навіть закрадається відчуття зради. Але, врешті, Аввакум був зрілою Божою людиною. Те, що він почув, те видіння, яке відкрив йому Бог, дало йому сили приборкати в собі свої емоції і спрямувати себе в напрямку віри. «…Праведний житиме своєю вірою», — говорить пророк. Він розуміє, що Бог справедливий і його суд справедливий. Бог не пустив все на самотік. Він в Своєму святому Храмі і звідти вершить свою волю і стосовно Ізраїля і стосовно Вавилона і стосовно грішника на цій землі. « А Господь – у Своєму святому Храмі! – Тому нехай мовчить перед Ним уся земля!» (Аввакум 2:20). Робить пророк свій остаточний висновок щодо подій в яких він опинився. Тому 3-й розділ пророк пише у зовсім іншому настрої. В ньому в наслідок духовної боротьби відбулися внутрішні зміни – він керується не емоціями і відчуттями, а вірою. І ось тому подає цей розділ в смиренні, як молитва, що покладена на музику, де прославляється Бог. Він описує ходу Бога, що йде до свого народу і спасає його. Він згадує ті чудеса і ту силу, які супроводжували його народ, коли Бог виводив їх з Єгипту. Він згадує про ту Славу Божу, від якої тремтіли народи.

Отже, поглянемо на вірші 1-й та 19б: «1 Молитва пророка Аввакума для мінорного співу. … Диригентові хору в супроводі струнних інструментів». 3-й розділ подається ніби 151-й Псалом авторства Аввакума. Оскільки адресатом є диригент хору і зазначається, що ця пісня має супроводжуватися музичними інструментами, то звідси ми розуміємо, що її виконання призначене для богослужіння в храмі. Ще пророк зазначає стилістику співу, а це мінорний спів, то також ми розуміємо, що ця пісня виражає певний сум, скорботу або ностальгію. Проте не тільки. Іноді мінорний спів передає атмосферу, яка є заспокійливою з глибоким усвідомленим змістом. Особисто мені здається, що саме це і передає Аввакум після тих змін, що відбулися в ньому.

Погляньмо на 2-й вірш: «Господи, я почув вістку про Тебе, і мені стало страшно Господи, оживи Свою справу за наших днів! У наші роки яви Себе і в гніві Своїм згадай про милосердя!» По-перше, «Господи, я почув вістку про Тебе, і мені стало страшно!» В цих словах ми бачимо, що Аввакум перевів свій погляд від проблем, які його хвилювали до цього, на Бога. Тут він усвідомлює, що гнів Божий – це вогонь палючий і хто встоїть перед Ним? На тлі цього халдеї і їх варварство – просто дрібниці. Присутність Бога – це реально страшно.
3:16а: «Я почув, і затремтіло моє нутро під час цієї вістки, задрижали мої губи, – біль
пройняв мої кості, й почали підкошуватись піді мною мої ноги» – ось такий стан охопив пророка, коли він почув вістку про Бога. По-друге, «Господи, оживи Свою справу за наших днів! У наші роки яви Себе і в гніві Своїм згадай про милосердя!» Про яку справу тут говорить пророк? Що значить за наших днів? І до чого тут Боже милосердя?

Вихід 19: 4-5: «4 Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе. 5 А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!» Справа, про яку згадує Аввакум, – це заповіт між Богом і Ізраїлем. Величний Бог вивів ізраїльський народ із єгипетського рабства, привів їх в обітовану землі і зробив їх своєю власністю. Коли Він виводив їх із землі рабства, це супроводжувалося великими чудесами і звершенням Божої сили. Аввакум просить оживити такі стосунки і в його часи. Ізраїль переживав духовний занепад. Суд у вигляді халдеїв вже насувався з південного сходу. Тому Аввакум просить Бога згадати про свій народ , і хоча вони справедливо заслуговують на покарання, пророк уповає, що в потоці Божого гніву, Він все ж проявить Свою велику милість до них! Пророк знає серце Бога. Найперш воно милостиве до грішника.

Погляньмо на вірш 3: «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран Музична пауза. Небеса покриті Його величчю, а Його славою наповнена земля». Теман – це місто в Едомі, країни, що лежала на південь від Ізраїлю. В арабській мові «Теман» означає «південь». На південь від Ізраїлю також знаходилося і узгір’я Паран, серед якого була гора Сінай, де Бог уклав свій завіт між Собою і народом ізраїльским. Тут пророк згадує Божу ходу, коли Він вів свій народ протягом 40 років до землі обітниці із півдня, тобто зі сторони Едома на північ. Ба більше, пророк уповає на те, що Бог йде і цього разу в час, коли біда прийшла на Ізраїль через халдеїв. Бог не зупиняється і йде, щоб спасти Ізраїль, як Він робив це багато разів до цього. Гора Сінай символізує місце присутності Бога і Його Слави. Бог зійшов на неї у вогні, і вся гора гуркотіла і Ізраїль, що таборував поруч, затремтів. Бог був з ними.

Погляньмо на вірш 4: «Сяйво від Нього, як сонячне світло, а з Його рук виходять промені, – там таємниця Його сили.» Аввакум згадує: коли Мойсей, вдруге, після сорока днів повернувся з гори Сінай, його лице настільки променіло Божою Славою, що він змушений був накладати на своє лице покривало. А в руках він тримав 10-ть заповідей – таємниця Божа, що стала відкритою вибраному народові. Закон став запорукою сили Божого спасіння, що в решті в повноті виконався в Ісусі Христі.

Погляньмо на вірші з 5 по 12: «5 Перед Ним йде моровиця, а слідом за Ним – палаючий вогонь. 6 Він ступає, – і трясеться земля. Він подивиться, – і тремтять народи. Віковічні гори розколюються, а відвічні пагорби западають (провалюються), – Його дороги споконвічні. 7 Я бачив горе в ефіопських поселеннях. Тремтять у розгубленості мідіянські намети. 8 Але хіба гніваєшся Ти, Господи, на ріки? Хіба на водні потоки чи на море Твоє обурення, що сідаєш Ти на Своїх коней, і на Твої колісниці спасіння? 9Ти підняв Свій лук, давши стрілам клятвений наказ. Музична пауза. Ти розсік землю ріками. 10 Побачивши Тебе, захитались гори, ринули води потопу, подала свій голос безодня, високо піднімаючи свої руки (хвилі). 11 При сяйві Твоїх блискавичних стріл, – при світлі Твого сяючого списа сонце й місяць застигли на місці.12 У Своєму гніві ступаєш по землі, – в обуренні караєш народи.»

Тут Аввакум метафорично передає, як Бог-Суддя ступає по землі. Його істинні суди звершуються над нечестивими народами. Води потопу з волі Його наповнили всю землю, бо не залишилося праведників, окрім однієї сім’ї Ноя. Його суди звершувалися над Єгиптом – моровиця знищила всю худобу єгиптян, а виразки і гнійники з’явилися не тільки на худобі, а й на тілах людей. Бог спасає свій народ, вивівши його з Єгипту, провівши поміж розсунуті стіни потоків Червоного моря і потопивши в цьому морі фараона і його військо. Ефіопляни та медіатяни, що повстали на Ізраїль в часи суддів, були почергово розбиті під проводом Отніїла та Гедеона, керівників, що на чолі народу поставив їх Бог. А в часи Ісуса Навина, Бог зупинив сонце й місяць посеред дня, і доки не були знищенні п’ять аморейских царів, доти сонце не зрушило зі свого місця. Пророк Аввакум прославляє Бога за Його великі справи, за спасіння, що не раз були явлені його народу.

Погляньмо на вірші з 13 по 15: «13 Ти вирушаєш на порятунок Свого народу, щоб спасти Свого Помазаника. Ти розтрощив голову нечестивого дому, оголивши його з ніг до голови. Музична пауза. 14 Ти прошив голови його можновладців їхніми ж списами, коли вони примчали, як ураган, і вже готувались нас розпорошити, – таємно радіючи, вони були вже готові таємно проковтнути убогого. 15 Твоїми кіньми Ти топчеш море, здіймаючи шумовиння великих вод.»

В цих віршах Аввакум пророкує те, що очікує на халдеїв. І хоча внутрішньо він прийняв суд Божий. Він змирився з тим, що його народ віддано в руки халдеїв, проте з іншої сторони він розуміє, що не в халдеях справа, а в Бозі. Він продовжує уповати на Боже милосердя і шукати порятунку в Того, Хто створив цей світ. 13 Ти вирушаєш на порятунок Свого народу, щоб спасти Свого Помазаника. Аввакум підкреслює заповітні стосунки між Богом і Ізраїлем. Він переконаний, що Бог не полишив свій народ на розтерзання халдеям, а знову як і раніше йде щоб врятувати його з рук поганців. Також бачимо, що халдеї будуть розтрощенні і розбитті і як ми знаємо з історії це дійсно відбулося.

Погляньмо на вірші з 16: «16 Я почув, і затремтіло моє нутро під час цієї вістки, задрижали мої губи, – біль пройняв мої кості, й почали підкошуватись піді мною мої ноги. Але я повинен залишатись спокійним, очікуючи дня скорботи, який прийде на народ, котрий чинить для нас утиски. Як ми згадували раніше, коли Аввакум почув звістку, що Бог йде, то перед Його
лицем він сильно злякався. Він втратив внутрішню силу і його стан був на межі, ноги його ледве тримали. Проте з іншої сторони це для нього було знаком, що треба бути спокійним. Треба бути готовим прийняти день скорботи, який несуть на Ізраїль його вороги, бо Бог не полишить їх на самоті, прийде і покарає їхніх гнобителів. Ось цей момент стає переломним для Аввакума, адже стає джерелом його сили та стійкості. Тому далі він проголошує своє уповання тільки на Бога, Єдиного Хто може спасти.

Погляньмо на вірші з 17-19: «17 Тому хоч би не розцвіла смоківниця й не було врожаю на виноградній лозі; хоча б не вродило оливкове дерево й не було врожаю в полі; хоч би не стало овець у кошарі та скотини в стайнях, – 18 то й тоді радітиму в Господі, веселитимусь у Бозі мого спасіння! 19 Адже Владика Господь – моя сила! Він зробить мої ноги, як у лані, і на верховини мене поведе!» Смоківниця, виноград, оливки, збіжжя, вівці і скотина – це все, що забезпечує життєдіяльність людини. Якщо цього не буде, то прийде голод і смерть. Але Аввакум настільки переповнений радістю про Бога, що не зважає на це. Чи то голод, чи загарбники, чи будь-що інше, що несе смерть не може налякати пророка, бо він знає, що життя його в руках Всевишнього Бога. І якщо Бог спасає, то хто може цьому протистояти?
19 Адже Владика Господь – моя сила! Він зробить мої ноги, як у лані, і на верховини мене поведе!» Бог укріплює віру і дає силу бути спокійним і радісним – йти далі і перемагати труднощі і виклики, що зустрічаються на нашому шляху.

Вивчаючи книгу Аввакума, ми побачили події, дуже близькі до тих, в яких ми живемо сьогодні. Як і тоді халдеї на Ізраїль, так і сьогодні росіяни війною напали на нашу країну. Ці події жахливі, адже несуть в собі багато страждань, спустошення і невинно пролиту кров людей. Подібно до Аввакума в перших двох розділах, у нас багато емоційних питань до Бога – чому ця несправедливість трапилась з нами? Чому Бог не вступиться за нас? Проте відповідь ми знаходимо в 3-му розділі – не нам вирішувати, з яких причини це сталося. Наша справа – бути спокійними і довіряти Божій справедливості! Прославляти Бога! Величати Його ім’я! Покладатися на нього всім своїм серцем без винятку! Радіти Йому! А Бог йде! Він не забарився і не відмовився. Він йде, щоб судити грабіжника й вбивцю і жодний не втече від свого покарання!
Кл.вірш 3:3 «Бог йде від Темана, Святий – від гори Паран»

Аввакум 3

————————————————————————

ПИТАННЯ ДО ВИВЧЕННЯ

Авакум 3:1-19
Ключовий вірш 19

1. У вигляді чого Авакум подає 3-й розділ (1,19б)? Що почув і запам’ятав про Бога Авакум (2а)? Про що він молився і чому (2б)? На що уповає Авакум коли звертається до Бога?
2. Що означає прихід Бога з Теману і Парану (3; Повт.Зак. 33:1-2)? Як була явлена Божа слава і сила (3-4)? Опишіть Божий суд (5-7, Судді 3:9-10, Судді 7:25).
3. Про які дивовижні діяння говорить Авакум (8-11; Вих 14:21-22;Пс: 76:17, Ісус Навін 10:13)? Як Бог врятував Свій народ (12-15, Мих. 4:12-13)? Чого це вчить нас про Бога і як це могло дати Авакумові надію?
4. Про що говорить вірш 16? Що це значило для Авакума (16)? Як він описує важкий час (17)? Яке його рішення (18, Ісая 61:10)? У чому полягає довіра Авакума до Господа (19, Пс.17:33-34, Пс.26:1)?
5. Як і на якій підставі ми можемо мати радість у Господі (1Петр. 1:8; Флп. 4:4; 1 Сол. 5:16-18; Гал. 5:22-23)?