1-е Солунян 4:1-12

(1) А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали

ЯК ДОГОДЖАТИ БОГОВІ

Уривок, який ми сьогодні читали розпочинає нову велику тему цього послання. В трьох попередніх розділах Павло говорив в основному про себе і про своє служіння в Солуні. Він нагадує солунським віруючим красу і цінність Євангелії, яку вони прийняли. Він відповідає на звинувачення, які висували проти нього юдеї. І він молиться за цю молоду церкву: «ніч і день, — каже Павло, — ревно молимося, щоби побачити ваші обличчя і доповнити те, чого бракує вашій вірі» (3:10). Та оскільки прийти до Солуня Павло поки не міг, те, чого він хотів би вчити цю церкву особисто, він викладає в листі. Тому розділи 4 і 5 носять більш практичний характер. Павло переходить до питань моралі та етики, відповідає на питання та заохочує християн до зростання в практичній святості.

Як бачите, Бог використав те, що сатана перешкоджав Павлу прийти до Солуня на добро нам. Павло написав це послання і таким чином не лише солуняни отримали зміцнення у вірі, але також і ми. Ці питання етики, практичної поведінки займають дуже важливе місце в посланнях апостолів. Павло вчить про те, як ми можемо догодити Богу, не більше і не менше. Ви ж хочете догодити Богу? Він показує, як Євангельське вчення має формувати і визначати усі сфери наших життів: наші стосунки з іншими, робочу етику і навіть такі особисті і інтимні сфери, як шлюб і сексуальні стосунки. Нехай Господь відкриє нам серця і розум, щоб нам знати Божу волю, розуміти її і коритися їй.

Подивіться вірші 1-2: «А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали. Бо знаєте, які вказівки дали ми вам у Господі Ісусі».

Однією з характерних особливостей першого та другого послань до солунян є та частота з якою Павло посилається на вчення, яке він передав цій церкві під час його перебування серед них. В першому вірші він говорить про той образ поведінки, який «прийняли ви від нас» (1). В другому він нагадує «які вказівки дали ми вам» (2). Шостий та одинадцятий вірш також відсилають нас до тих тем про які Павло вже говорив солунянам раніше.

Як ви пам’ятаєте, Павло був в цьому місті дуже короткий час: всього кілька тижнів. Однак, як бачимо, за цей короткий час Павло навчав їх не лише про прощення гріхів в Христі, не лише про Божу благодать і милість до грішників (1:10; 2:9), але також про неуникність страждань за Христа (3:4), а також про сутність праведного життя в Христі (2). Те, про що Павло буде говорити далі в цьому уривку, той образ життя і поведінки, які він відкриває – це не просто його особисте побажання для віруючих, не рекомендації – це вказівки (в Огієнка – накази), які він передав їм від імені самого Господа Ісуса. З самого початку свого християнського шляху молоді віруючі мали знати, що нове життя в Христі – це святе життя, це – життя яке формується бажанням догодити Богу і виконати Його заповіді. Бажання догодити Богу – це та основа з якої виростає усе християнське вчення про поведінку, моральність та етику.

Багато людей вважають християнство просто набором певних правил і заборон. Наприклад: читай Біблію, відвідуй богослужіння, молися перед їжею і не ходи в нічні клуби. Таким християнство може видаватися, наприклад, нашим дітям, які починають приймати участь в житті церкви ще до того, як пізнають Христа. Їм (принаймні на певному етапі життя), нашим невіруючим друзям чи сусідам може видаватись незрозумілим: чому інші в неділю йдуть в парк чи на пляж, а ми – на зібрання? Чому якась форма одягу чи манера спілкування допускаються в школі, але є неприйнятними серед віруючих? і т.д.

Але все змінюється, коли ми починаємо пізнавати Бога в Ісусі Христі. Всі ці рутини чи обмеження, якими наповнені наші життя раптом набувають смислу, коли через них Бог починає зміцняти нас, посилає в наші життя Свою благодать і силу. Написання свідчення перестає бути нудним написанням твору, коли в духовній боротьбі ти отримуєш перемогу над своїми гріхами. Ми усі раптом усвідомили, як багато добра Господь посилає в наші життя через звичайне зібрання віруючих, коли на якийсь час втратили можливість збиратися разом, чи не так? І багато всього іншого.

Християнське життя – це життя в союзі віри з Христом. І всі ті речі, всі ті справи, настанови і обмеження, якими наші життя наповнені виростають з цього союзу, з цих стосунків любові і посвяти Його – нам, а нашої – Йому. Так само, як в шлюбі ми добровільно беремо на себе якісь зобов’язання і обмеження, робимо якісь вчинки просто через любов, через бажання зробити щось добре і догодити своєму чоловікові чи дружині.

Тому, звичайно, ми маємо час від часу перевіряти себе. Що керує мною? Чому я роблю те чи інше? Чи дійсно те, що я роблю догоджає моєму Спасителю? В євангельському християнстві часто акцент робиться на віру на противагу ділам. Адже ми спасаємося тільки вірою, а не своїми заслугами. Це ж без віри догодити Богу не можливо, каже нам автор послання до Євреїв (11:6). Тому діла часто знецінюються. Я пам’ятаю історію одного брата, який почав активно займатися волонтерською діяльністю після повномасштабного вторгнення Росії. До того самого він закликав і громаду до якої належав. Натомість він почув звинувачення в законництві і бажанні спасатися своїми заслугами.

Але віра, якої ми вчимося з Писання – це не просто слова, які ми сповідуємо, це не просто внутрішня згода з якимось Біблійними істинами. Це віра, яка проявляється в наших життях, вчинках, ставленні одне до одного і до світу в якому ми живемо. Віра, яка спонукає нас до одних дій і утримує від інших. Це віра, яка спонукає нас роздумувати над Божим словом, щоб більше і більше пізнавати Його волю, аналізувати світ, суспільство і обставини в яких ми живемо, щоб розуміти, що і як ми можемо і повинні робити, щоб догодити Богу. Це те, в чому ми маємо все більше і більше зростати. Чи може хтось сказати, що він знає Бога і любить Його, якщо при цьому не бажає догодити Йому усім своїм життям? Нехай Господь помилує нас і допоможе жити, догоджаючи Йому в усьому. Амінь!

Яке ж життя дійсно догоджає Богу? В наступних віршах Павло наводить декілька конкретних сфер життя які найбільше потребували уваги в солунській церкві. Подивіться вірші 3-5: «Це ж воля Божа – ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти, щоб кожний з вас умів свої посудини берегти у святості й честі, а не в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога».

Перше питання, якого торкається тут ап. Павло – це питання розпусти. Жителі Солуня жили в греко-римській культурі відомій своєю розпустою. Частиною поклоніння таким божествам, як Венера (Афродита) чи божествам Кабіри, яким поклонялися в Солуні, були сексуальні оргії, храмова проституція та інші подібні речі.

Не так давно пройшов конкурс Євробачення, який цього року став предметом обурення для багатьох через епатажні і провокативні виступи учасників. Серед конкурсантів були ті, які відкрито практикують поклоніння дияволу, хтось стрибав по сцені голий, а переможцем стала небінарна особистість, яка говорить про себе в множині. Загалом, я не цікавлюся цим конкурсом, як і поп-культурою в цілому, але подія створила таку інформаційну хвилю, яку не можливо було не помітити. Так ось, те що було на цьому Євробаченні і що ми бачимо в світі навколо нас, все це – бліда тінь тієї розпусти, яка панувала в світі, в якому жив Павло.

Віруючі Солуня самі раніше так жили і довгий час отримували вплив цього оточення, але одного дня почули Євангелію і змінилися. Та старі звички і спосіб мислення змінюються не так швидко. Тому Павло звертає на це їхню увагу. Не дивно, коли так поводяться язичники. Вони не знають Бога. Але ви не такі. Ви пізнали Бога, який Він: чистий і святий і немає в Ньому жодної темряви. Ви маєте жити догоджаючи Богу, а Божа воля для вас – ваше освячення.

Що ж має на увазі Павло? Про яке освячення він говорить? Історія Виходу єврейського народу з Єгипту часто служить нам за образ того великого спасіння, яке Господь здійснив в нас Ісусом Христом. Впродовж 4 століть євреї жили посеред єгиптян, навчаючись поклонятися різним богам, приймаючи участь в різних безбожних практиках Єгипту. Але коли Бог вивів їх з рабства, то сказав їм, що вони мають залишити все це: «Адже Я ГОСПОДЬ, ваш Бог. Тож і ви будете освячуватися й станете святими, бо Я святий» (Лев.11:44). Те саме Він говорить сьогодні і нам з вами: «як Той, Хто покликав вас, є святий, будьте й ви святі в усьому вашому житті,  адже написано: Будьте святі, як Я Святий!» (1Пет.1:15-16).

Тема інтимного життя в сучасному світі – це табуйована тема. Люди кажуть: це моя особиста справа! Кого обходить, що я роблю за зачиненими дверями в своїй спальні? і т.д. Власне, тому воно і називається інтимним, бо це дуже особисте. Але, виявляється, Богу і Біблії в цілому є діло до нашого інтимного життя. До того, які стосунки ми маємо з протилежною статтю, до того, як ми будуємо і бережемо свої сім’ї, до того, що ми дивимося за зачиненими дверями, до того, в чому знаходимо своє задоволення. Писання закликає нас берегти свої посудини у святості й честі, а не в пожадливій похоті. І тут слово «посудини» може стосуватися, як власного тіла, так і в цілому шлюбу, сім’ї.

Дуже показово, що Павло говорить про кривду, яку ми можемо завдати своєму ближньому, брату чи сестрі саме в контексті розмови про сексуальну чистоту. Вірші 6 і 7 кажуть: «Не чиніть насильства і не кривдьте ні в чому свого брата, бо Господь є месником за все це, як раніше ми вам говорили й засвідчили. Адже Бог покликав нас не до нечистоти, а до освячення».

Наше особисте, інтимне життя може впливати на людей навколо нас руйнівним чином. Коли жінка починає фліртувати в церкві з чоловіками, це руйнує спілкування. Коли чоловік підбиває клинці до чужої дружини чи спокушає чиюсь дочку – він чинить кривду. Це все руйнує і завдає непоправної кривди, як окремим людям, так і громаді в цілому. Результат– зруйновані стосунки, образи, а іноді і зруйновані життя.

Павло нагадує, що Господь є месником за все це, «хто це відкидає, не людину зневажає, а Бога, Який дав нам Свого Святого Духа» (8). Він нагадує, що ми вже не можемо казати: «моє тіло – моє діло», адже Господь викупив нас від гріха, і ми тепер не свої, але належимо Христу. В посланні до коринтян Павло нагадує, що відтепер наші тіла, кожного окремо, так само і в цілому спільнота віруючих – то храм Святого Духа (1Кор.6:16-20; 1Пет.2:5), а той, хто занечищує храм стає винен супроти Бога.

Спокуса розпусти – це серйозна спокуса яка стоїть перед сучасними християнами. Це боротьба, в якій не легко перемогти, але слава Господу, який дає нам Свою благодать і силу протистояти цим спокусам і гріхам. Божа воля – наше освячення, Павло ще раз нагадує нам це у вірші 8 і дяка Богу, за те, що Він здійснює цю Свою волю в нас силою, якою воскресив з мертвих Ісуса Христа. Амінь!

Подивіться вірші 9-10: «Про братолюбство немає потреби писати вам, бо ви самі Богом навчені любити один одного, адже те й робите всім братам, які перебувають у всій Македонії. Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали».

Ще одна важлива тема, якої торкається Павло в цьому посланні – це братолюбство, практична любов до братів і сестер. Він каже: «ви самі Богом навчені любити один одного». Любити одне одного – це те, чого навчає нас Сам Бог і якщо ми хочемо догоджати Богові, то маємо любити братів і сестер.

Але як ми можемо любити братів і сестер? Що це значить? І Павло має на увазі дуже практичний аспект любові. Наступні два вірша говорять про працю і, насправді, це були дуже повʼязані речі в солунській церкві. Братолюбство проявлялося в тому, що вони турбувалися про потреби одне одного. Ми бачимо це в ранній церкві – турботу про тих, хто потребує турботи. Ап. Яків в своєму посланні каже: «Коли брат або сестра будуть голі й позбавлені щоденної їжі, а хтось із вас їм скаже: Ідіть з миром, грійтеся та їжте, але не дасть їм потрібного для тіла, яка з цього користь?» (Як.2:15-16) таку віру він називає мертвою.

Бог навчає нас любити одне одного. Божа любов проявилася не в тому, що Він сказав: «ви такі гарні, Я вас так люблю, ідіть, грійтеся, харчуйтеся і спасайтеся, як хочете». Бог полюбив нас так, що віддав Сина Свого за наші гріхи. Любов, як про неї говорить Писання – це діяльна любов. Любити братів і сестер – це приймати участь в їхніх життях практично. Наша любов має проявлятися в дуже практичних речах: молитися за потреби одне одного, допомогти, тому хто цього потребує, прибрати в церкві, приготувати їсти, щоб брати і сестри не були голодними, вчасно написати свідчення, іноді менше поспати, віддати свій час і гроші, щоб послужити любим братам і сестрам – оце і є та любов, про яку говорить Павло.

Насправді солунська церква була відома своїм братолюбством і стала прикладом для багатьох. Вони стали взірцем для всіх вірних в Македонії і Ахаії (1:8). Коли в Юдеї настав голод і церкви в Ізраїлі потребували допомоги, македонські церкви зібрали для них великі пожертви не дивлячись на те, що самі мали не так вже й багато (2Кор.8:1-4). Не дивлячись на все це Павло каже: «Просимо вас, брати, аби ви в цьому все більше зростали» (10б). Ми маємо все більше зростати в любові один до одного, в образ тої любові, якою Господь полюбив нас. Амінь!

Подивіться вірші 11-12: «і пильно дбали про те, щоби жити спокійно і робити свою справу, працювати своїми власними руками, як ми вам звеліли, щоб ви гідно поводилися перед чужими і ні в чому не мали нестатків».

Однією з проблем солунської церкви, про яку Павло дізнався від Тимофія було те, що деякі брати покидали роботу і жили за рахунок люблячих братів і сестер. Чому вони так робили – точно не відомо. Можливо, вони очікували, що Ісус прийде ось-ось і вважали, що працювати більше не потрібно. Інша можлива причина може бути пов’язана з грецькою культурою патронатства, коли багаті люди ставали покровителями і утримували кількох приживальщиків. І те і інше – не правильно перед Богом.

Павло закликає віруючих жити спокійно на скільки це можливо, не бути причиною конфліктів і заворушень в своєму суспільстві. Також він закликає нас робити свою справу і працювати своїми власними руками. Живучи так, вони будуть показувати гідний приклад своїм невіруючим сусідам, а також будуть мати все необхідне для життя і служіння.

Трудова етика – це важлива частина християнського життя. Павло каже, що в тому, як ми працюємо, як забезпечуємо свої сім’ї, в тому як служимо потребам інших і виконуємо свої завдання на роботі… в усіх цих щоденних, рутинних звичайних справах  ми також маємо шукати, як можемо догоджати Богу. Нехай Господь допоможе нам так жити: заради слави Його.

А далі, брати, просимо вас і благаємо в Господі Ісусі, щоб так, як прийняли ви від нас, яким чином вам поводитися і догоджати Богові, – саме так ви й поводитеся, аби ви все більше в цьому зростали