1-е Солунян 4:13-5:11

Головною темою 1 Солунян є другий прихід Ісуса Христа. Через це послання ми дізнаємося, що Євангелія Ісуса Христа має силу змінювати людей, і має силу змінювати їх надію. У цьому слові ап. Павло навчає вірити в другий прихід Христа і готуватися до нього. 

Звернемося до 13-ого вірша:  Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про померлих, аби не сумували, як інші, котрі не мають надії. Коли ап. Павло був з ними, він безперечно навчав їх Євангелії. В тому числі він навчав їх що Ісус прийде знову, що Його прихід буде несподіваним, і що Ісус забере вірних Йому в Своє Царство. Перші християни очікували другого приходу Ісуса Христа з дня на день. Вони з нетерпінням очікували того дня, коли Ісус встановить Своє прекрасне царство.

Зараз у світі багато потенційних мігрантів очікують того часу, коли вони зможуть отримати дозвіл і переїхати у США чи країни Європи де є мир, і сховатися від того жахіння війни у себе на батьківщині. Так само перші християни очікували приходу Божого Царства, де вони нарешті зможуть жити у радості, мирі та спокої. Але коли деякі з них помирали (а люди помирають, і помирає багато людей), вони сумували за ними. Вони думали, що ті втратили можливість жити у цьому новому царстві, тому що вони померли до того, як воно прийшло, не дожили до нього і пропустять його прихід. 

Ап. Павло пише їм, щоб вони “не сумували, як інші, котрі не мають надії”. Тут “інші” – це невіруючі. Дійсно, коли помирає людина, яка не знала Христа, то це трагедія. Ісус сказав: “Я є дорога… Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”. У людини, яка не знала Христа, не має надії, і її смерть – це великий сум. Але у випадку християн ситуація різниться. Ми також сумуємо. Але цей сум інший. Ми сумуємо не за християнина, який помер. Ми сумуємо за себе. Цей брат чи сестра були такі дорогі нам, служили нам, являли нам Божу любов, ми разом розділяли служіння, вони давали поради та зміцнення. Тепер, коли їх немає, нам не вистачає їх дружби, любові та підтримки. Але за них самих ми не хвилюємося, не сумуємо, навпаки, ми радіємо, тому що вони вже перебувають з Богом і бачать Його славу. 

Що ж може змінити наш сум? У вірші 14 написано:  Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним. Церква Солуня була молодою. Віруючі в ній знаходилися під сильним впливом культури, у їх випадку – грецької культури. В грецькій культурі вважалося, що повернення з царства мертвих неможливе. Помираючи, людина не зникає безслідно, але і не може повернутися у цей світ. Вони живе як бліда тінь у напівсонному стані.

Павло пояснює їм, що означає вірити в Ісуса. Він нагадує їм Євангелію – ми “віримо, що Ісус помер і воскрес”. Ісус помер на хресті і воскрес на третій день. Але це не вся Євангелія. Ісус також прийде вдруге судити цей світ і воскресити померлих. Бог не забуде і не залишить тих, які були вірними Йому і в житті, і в смерті. Бог прийде забрати їх з обіймів смерті до вічного життя, тому що Він переміг смерть. Ап. Петро сказав: “та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його” (Дії 2:24).

Греки не могли собі уявити, що у когось є така сила воскрешати померлих. Їх боги були просто трохи більш могутніми жінками та чоловіками, та, звісно, не могли цього робити. Але у Бога, Який створив небо та землю є сила воскрешати померлих. В Об.14:13 написано: “І я почув голос із неба, що промовляв: Напиши: блаженні ті мертві, які віднині помирають у Господі. Дух промовляє: Так, нехай вони спочинуть від своїх трудів, а їхні діла йдуть слідом за ними”.

Тому нам не потрібно сумувати за померлих у Господі – вони блаженні. У 14-ому вірші ми зустрічаємо слово “віруємо”. “Віруємо” – це не балаканина. Ця віра має реальну силу не лише забрати наш сум за померлими. Ця віра має силу змінити все наше життя і принести плоди. Ісус сказав: “Істинно, істинно кажу вам, що хто слухає Моє слово і вірить у Того, Хто послав Мене, має вічне життя і на суд не приходить, але перейшов він від смерті до життя” (Ів.5:24).

Віра в Христа несе нам спокій, мир і радість. Віра в Христа допомагає нам принести плоди. Ісус сказав: “Істинно, істинно кажу вам, що той, хто вірить у Мене, робитиме діла, які Я роблю, – навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця” (Ів.14:12).

У вірші 15 Павло пише:  Це говоримо вам Словом Господнім: що ми, живі, які залишимося до приходу Господнього, не випередимо померлих.

Коли Ісус прийде вдруге, першими воскреснуть померлі, і лише потім нові воскреслі тіла отримають живі. Мертві знаходяться першими в черзі – не потрібно за них хвилюватися. 

У вірші 16 написано як Христос прийде вдруге: 16  Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, – і першими воскреснуть померлі в Христі. 17  Потім ми, живі, які залишимося, разом з ними будемо підхоплені на хмари, на зустріч з Господом у повітрі, – і так завжди будемо з Господом.

Потрібно розуміти, що ап. Павло тут не ставить за мету дати нам есхатологічну перспективу. В другий прихід Христа відбудеться багато подій. Більш детально вони описані у книзі Об’явлення. Але навіть по цьому короткому опису ми можемо побачити, що це буде грандіозна подія. Дуже багато людей воскресне, дуже багато людей буде взято на небо. Буде дуже багато віруючих в одному місці. Це буде святкуванне великої перемоги і буде велика радість. 

Події, описані вище, можуть здатися просто якоюсь гарною казкою і надто далекими від реальності. Людям здається, що світ, який існує вже тисячі років, так само буде існувати і далі. Але подібно тому, як в людській історії є початок, так буде і кінець. У віршах 5:1-3 ап. Павло закликає людей мати правильне уявлення про часи та пори, попереджає їх про другий прихід Христа та застерігає не ігнорувати його:  1  А про часи та про пори, брати, вам не потрібно писати, 2  адже самі з певністю знаєте, що день Господній приходить, як злодій уночі. 3  [Бо] коли говоритимуть: Мир і безпека, – тоді раптово прийде на них погибель, як біль тієї, яка носить в утробі, й вони не втечуть.

Він використовує дві метафори. Перша, це прихід злодія. Злодій ніколи не афішує свого приходу. Він приходить таємно, коли його ніхто не очікує, і бере що погано лежить. Другий прихід Христа також буде неочікуваним. 

Тут ми бачимо, наскільки важливо навчитися розрізняти часи та пори. Ісус Христос дорікав фарисеям та садукеям (Мт.16): 2  … Як вечір настає, кажете: Буде погода, бо червоне небо. 3 А вранці: Буде негода, бо червоне небо захмарюється. Отже, вигляд неба ви пояснити можете, а ознак часу – не здатні? 4  Лукавий і перелюбний рід шукає ознаку, але ознаки йому не дасться, хіба що ознака Йони…

Люди навчилися робити прогнози погоди. Вони навчилися робити економічні прогнози. Для чого? Щоб вже зараз діяти правильно. Але вони не навчилися розрізняти часи та пори. Вони вперто відмовляються бачити, що світ не завжди буде таким, як зараз, і що в ньому відбудуться катастрофічні зміни і що вони будуть притягнуті на Божий суд. 

Друга метафора – це родові болі жінки. Вони завжди приходять несподівано. Люди будуть говорити: “Мир і безпека”, але на них прийде погибель, і ніхто не втече. В історії Бог багато разів попереджав людей про Свій суд, але вони не вірили Йому. Скажімо, Бог судив людей часів Ноя потопом. Бог судив міста Содом і Гомору. Бог судив юдеїв за те що вони розіп’яли Месію. В наш час люди знають про ці суди. Але вони думають, що з ними точно нічого такого поганого не станеться. У них буде завжди мир і безпека і вони будуть просто займатися своїми справами і робити business as ussual. Але це просто ілюзія. Божий суд прийде несподівано, як родові болі. 

Павло навчає, що християни мають відрізнятися.  4  А ви, брати, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. 5  Бо ви всі – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві.

Він каже: “Ви всі – сина світла й сини дня”. Чому потрібне це нагадування? Тому що через щоденні клопоти ми це постійно забуваємо. Щодня ми стикаємося з безліччю проблем: вдома, на роботі, в церкві. Ми стаємо дуже зайняті своїми справами. Війна також додає проблем і страхів. Вони затягують нас, і в цьому божевіллі життя ми забуваємо ким ми є. Тому Павло нагадує: Ви всі – сина світла й сини дня, тому Ви маєте жити відповідно. Ви не маєте жити як невіруючі (6-7).  

У вірші 8 ап. Павло приводить приклад воїна: 8  Ми ж належимо дневі, тож будьмо тверезі, одягнувшись у панцир віри й любові та в шолом надії спасіння.

Панцир захищає життєво важливі органи. Щоб вистояти у останні часи, недостатньо просто вважати себе віруючим. Потрібно активно боротися за свою віру і проявляти любов. Шолом захищає голову. Нам потрібна надія спасіння. Нам потрібна правильна надія. І це – наше спасіння.  

В 4:18  сказано:  Тому потішайте одне одного цими словами.

Також в 5:11 написано:   Тому втішайте один одного і збудовуйте один одного, як ви й робите.

Однією з головних причин зібрання є втішати та збудовувати один одного. Я приходжу в церкву не лише щоб зміцнитися. Я приходжу щоб зміцнювати інших. Наші брати та сестри проходять важкі часи. Іноді важко навіть просто прийти в церкву і послухати Боже слово. Їм потрібне Ваше зміцнення. Тому втішайте та збудовуйте один одного. 

На завершення: коли ми знаємо, що нас очікує важлива в нашому житті подія, то ми знаходимося у напрузі та готуємося до неї. Цією подією можуть бути істипи, співбесіда на роботу, важлива зустріч, проповідь, проповідь, свідчення, хвала. Ця подія не дає нам розслабитися і допомагає пильнувати. Цей світ очікує одна надзвичайно важлива подія – це другий прихід Христа. На цю подію має бути спрямований наш погляд. І ця подія має визначати життя, яке ми ведемо зараз.