1 Самуїла 5:1-7:1

Отже, ми продовжуємо вивчати 1-у книгу пророка Самуїла. І сьогодні ми розглянемо розділи 5 та 6-й в яких описуються події, що сталися з Господнім Ковчегом, який потрапив до рук филистимців. 

З проповіді на минулому тижні ми дізналися, що Господній Ковчег опинився в руках филистимського війська в результаті величезної поразки на полі бою, де були розбиті ізраїльтяни. Ця подія також ознаменувала кінець правління священика Ілія і його синів. Коли Ілій почув, що було захоплено Божий Ковчег, то він впав навзнаки зі стільця, зламав свій хребет і помер. 

Дружина одного з синів Ілія, Пінхаса, коли почула, що її чоловік загинув, її тесть помер, а Ковчег захоплено, то в передчасних переймах, помираючи, народила сина і назвала його Іхаводом, що значило «неслава, безчестя». Останніми словами її були: «Відійшла слава від Ізраїлю, тому що не стало Господнього ковчега» (4:22).

Ці події вказували на буремні часи для Ізраїля. По-перше збулося пророцтво Божого чоловіка на життя священника Ілія, який не був достатньо відповідальним батьком і дозволяв своїм синам паплюжити священне служіння Богові, що в решті призвело до їх загибелі. По-друге, Господній Ковчег було втрачено з поміж стану Ізраїля. 

У (Виході 25:21-22) ми читаємо: «21 Тож покладеш віко на Ковчег зверху, а в середину Ковчега покладеш Свідоцтво, яке Я тобі дам. 22 Там Я буду зустрічатися з тобою, і розмовлятиму з віка, – з-поміж двох херувимів, які над Ковчегом Свідоцтва, відносно всього, що маю сказати тобі для Ізраїльтян.»  Отже? Ковчег Свідоцтва – це місце зустрічі з Богом. Приступаючи до Ковчега, який сам по собі нічого не значив, Ізраїль приступав до місця куди сходила Божа Слава? щоб уважно слухати Його. Але Ізраїль втратив це розуміння, і використав Ковчег як військову зброю, що дає перемогу. Тож не дивно, що вони зазнали великої поразки адже Бог відійшов від них. 

 «Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах.» (Дії 4:27)- говорить Павло в Аеропазі. Він той, Хто створив людину і вдихнув в неї життя. Бог – це величина і глибина? неосяжна для Його пізнання і Його не можна обмежити місцем і навіть часом.

В сьогоднішньому слові про це дізнаються филистимляни і мешканці ізраїльського міста Бет-Шемеш. Для них стає шоком і непосильною ношею присутність Бога в їхньому стані, яку символізував Божий Ковчег. Виявляється, з Ним не можна легковажити, як із звичайним ідолом. Стосунки з Ним несуть за собою відповідальність. Бог Святий, і його Святість вимагає особливого шанування.

Погляньмо на вірші (1-2): «1 Тим часом филистимці, захопивши Божий Ковчег, повезли його з Евен-Езера до Ашдода. 2 Отже, взявши Господній Ковчег, филистимці внесли його в храм свого бога Даґона й поставили його біля самого Даґона.» 

Филистимляни захопивши Божий Ковчег доправляють його в Ашдод. Це місто було доволі віддалене від того місця де він був захоплений. У (2 в.) ми бачимо причину – чому Ковчег направили саме в Ашдод? Справа в тому, що там знаходився храм їхнього бога Дагона. Не з поваги, вони вносять Божий Ковчег до Дагона, а тому, що Ковчег в їх очах був трофеєм завойованим Дагоном на полі битви. Отже, переможений Бог Ізраїля ніби схиляється перед могутнім і сильним Дагоном.

Тут ми бачимо декілька причин, чому розуміння филистимлян про Бога Ізраїлевого було хибним. Перша причина – це та легкість, з якою вони змогли захопити Божий Ковчег. Коли Божий Ковчег опинився в стані Ізраїля, – на початку, вони сильно перелякалися, адже чули про великі Божі суди над Єгиптом. Проте результат битви показав, що «цей бог не такий вже й страшний, навпаки слабкий», та й виглядає він як звичайна скринька. 

Друга причина полягає в тому, що їх уявлення про бога будувалося на прикладі своїх богів, які були створенні їхніми руками з підручних речей. Сам Дагон, як ми бачимо з Писання, був статуєю що мала подобу людини, – в неї була голова і руки, а саме ім’я в перекладі з акадської мови значило «зерно» або «хліб». Тобто – це був примітивний ідол, що символізував родючість та вказував на виключно базову потребу людини якою є їжа. 

Тому можна легко уявити з яким призирством филистимці ставилися до Бога Ізраїлевого, коли захопили Ковчег. Мабуть вони насміхалися над Ним кажучи такі слова: «Оця скринька і є де живе їх Бог? Може ця скринька і є Богом? Всі ці чутки про єгипетські кари не більше ніж плітки. Цей бог не спроможний захистити не тільки когось але й себе самого. От наш Дагон – то реальна сила». 

Насправді, подібне ми зустрічаємо і в наш час. Ми бачимо як люди хваляться своїми «дагонами» – грошима, статками, владою і т.д. Деякі, що взагалі втратили здоровий глузд, хваляться своїми танками, ракетам, ядерними бомбами. Для них немає авторитетів. Вони не бояться Божого Суду. Вони вхопили Бога «за бороду» і ніби кинули Його до своїх ніг. Але це хибна віра. Реальність в тому, що все з точністю до навпаки.

Погляньмо на (3 в.): «3 Піднявшись наступного ранку, і ввійшовши в храм Даґона мешканці Ашдода побачили, що він лежить долілиць перед Господнім Ковчегом. Вони підняли Даґона, й поставили його на своє місце.»

Чому жителі Ашдоду прокинулися рано наступного дня? Напевно, для того, щоб відсвяткувати перемогу Дагона на релігійному богослужінні. Але, на їхній превеликий жах, вони побачили Дагона, що впав на землю. Цікавою є поза Дагона. “Він упав долілиць на землю перед ковчегом Господнім”. Його поза – це позиція повної покори і поклоніння. Бог Ізраїлю передав послання, що його слід боятися, шанувати і поклонятися в повній покірності.

Що вони зробили? Вони взяли Дагона і поставили його на місце. Мабуть вони подумали, що минулої ночі стався землетрус. Забавно, що їхній ідол, якому вони поклоняються, не мав сили навіть стояти сам по собі. Це могло б навести їх на певні роздуми, що Дагон це не бог. Але вони не усвідомили, що Бог наказує їм поклонитися Йому. Вони не задумуючись взяли Дагона і поставили його на місце.

Погляньмо на (4 в.): «4 Встали вони вранці наступного дня, – аж ось Даґон знову лежить долілиць перед Господнім Ковчегом; до того ж Даґонова голова й обидві долоні його рук відбиті та лежать на порозі, – від Даґона залишився лише його тулуб.»

Те ж саме сталося і на наступний ранок. Якщо перший раз можна було віднести до випадку, то другого разу стало зрозуміло, що щось відбувається серйозне. Тулуб Дагона знову лежить ницьма, а його руки і голова опинилися аж на порозі храму. Хтось перемістив їх туди. Таким чином Бог Ізраїлів явив їм своє послання – Він єдиний істинний Бог, Творець неба і землі. Ніхто не може встояти перед лицем Божим – не жива душа, не бездушна істота – всі приклоняться перед Ним.

Уповання филистимців було на рукотворного ідола. Їм здалося, що від нього була їх перемога. Чи поклонялись вони свідомо йому, чи це була частина їхньої культури – не це є головним. Просто такому богу поклонятися зручно. Він не кличе до відповідальності. 

«16 Частину дерева він палить у вогні…» говорить Ісая, 17 З решти дерева він робить собі різьбленого ідола, щоб падати перед ним у поклоні долілиць, – стоячи навколішки, молиться до нього, волаючи: Спаси мене, бо ти є моїм богом! 18 Вони (ці люди) не знають, – не усвідомлюють, адже їхні очі засліплені, й не бачать, а їхні серця далекі від розуміння.» (Ісая 44:16-18)

Звичайно, сьогодні ми не зустрінемо когось на вулиці, хто б’є поклони якомусь пенькові. Але поклоніння ідолам нікуди не поділося, просто набуло іншої форми. Це можуть бути гроші, тілесні похоті і таке інше . Заради них люди готові красти і обманювати, ненавидіти і оббріхувати і навіть створювати війни.

Отже, протягом двох днів Бог попереджає филистимців, що варто розкаятися і припинити поклонятися ідолу. Потрібно статую Дагона просто знищити, а всю Славу  віддати Богу Ізраїлевому. 

Проте, филистимці це просто ігнорують. Погляньмо на вірш (5): «5 Тому жерці Даґона й кожен, хто приходить у храм Даґона в Ашдоді, і дотепер не ступають на поріг храму Даґона.» Вони знайшли вихід щоб і далі шанувати свого божка. Вони вирішили, щоб не образити свого ідола? не ступатимуть на поріг? де валялися його частини статуї.

Бог кличе людей до покаяння. Він пропонує відкинути грішне життя поклоніння ідолам, і прийняти інше життя сповнене Божої присутності. Але грішник дуже впертий. Він не хоче відкинути гріх. Він шукає причини, якими може виправдати його. Ось тому Святе Письмо говорить, що ворота в пекло відкриті навстіж і дорога туди простора.

Погляньмо на (6 в.): «6. Отже, вельми тяжіла Господня караюча рука на мешканцях Ашдода; Він вразив Ашдод і його околиці болісними наростами.»

Оскільки филистимляни не покаялися і не повірили Господу ізраїльтян, незважаючи на явні чудесні знамення, що трапилася в храмі Дагона, то Господь вразив Ашдод і його околиці болісними наростами. Чому це трапилося з ними? Чому над ними тяжіла Господня караюча рука? Та, тому що вони продовжували гнути свою лінію шанування ідола, а не Бога Ізраїлевого. Окрім того, що події в храмі Дагона вказували на їх помилку, так їм була ще й відома історія, яка трапилась з єгиптянами, коли ті протистояли істинному Богові. У (4:8), вони самі свідкують про те, що їм відомо, що Бог Ізраїлев вдарив Єгипет багатьма карами, коли той опирався Йому. Тому Бог нагадав їм те, що вони знали, але не хотіли прийняти як істину. 

Вираз “тяжіла Господня караюча рука” означає силу Господа, тому що руки вказують на силу Божу. Руки Дагона були повністю відірвані від його тіла, що вказувало на його безпорадність, але рука Господа була сильною. Вона була важкою для жителів Ашдоду і навіть його околиць. Ніхто не міг втекти від важкої руки Господньої. Всі були під нею.

В життя кожної людини, якщо вона знає істину, але протистоїть їй, рано чи пізно прийде відповідальність.

Жителі Ашдоду зрозуміли, що нарости, скорше всього це були пухлини, з’явилися не випадково. Це справа рук Бога Ізраїля. Вони визнали це, але всеодно не захотіли підкоритися Йому. Знову ж таки, забавно чути коли в (7 в.) вони говорять, що Господня рука важка для них і їх бога Дагона. Ну, ніяк вони не відмовлялися від Дагона. Тому порадившись з своїми князями приймають рішення позбавитися Господнього Ковчега і напривити його в інше місто Гад.

Погляньмо на (9 в.): «Після того як перенесли Ковчег у Ґат, сталося так, що караюча Господня рука затяжіла й над тим містом; це викликало серед людей дуже велике збентеження, оскільки Він (Господь) уразив людей міста, – від малого й до великого, – так що появилися на них болючі нариви.» 

Господня рука була проти цього міста. Жителі Гату сильно збентежилися, адже караюча Господня рука затяжіла і над ними. Божа присутність серед бунтівного народу принесла ще більше доказів, що Він є істинним Богом, якому слід поклонятися в повній покірності. Цього разу і малі, і старі мешканці міста були вражені спалахом болючих наривів. Що означає “від малого до великого”? Це означає “всіх”. Немає жодної згадки про те, що в Ашдоді нарости вразили всіх. Але тепер у Гаті сказано, що нариви вразили всіх. 

Що зробили жителі Гату, коли Господня рука була важкою над містом? Чи покаялися вони і прийняли Бога Ізраїля як істинного Бога? Ні. Вони вирішили перенести його в інше місце, в Екрон.

Погляньмо на (в.10-12): «10 Тоді Божий Ковчег вони відправили до Екрона. Але трапилось так, що коли прибув Божий Ковчег до Екрона, то мешканці Екрона закричали, волаючи: Спровадили до нас Ковчег Бога Ізраїлю, аби знищити нас і наш народ? 11 Тож вони послали гінців й, зібравши всіх филистимських князів, сказали: Відправте Ковчег Бога Ізраїлю, й нехай він повернеться на належне йому місце, аби він не нищив ні нас, ні нашого народу! Адже все місто охопила смертельна загроза, через те що затяжіла над містом Божа караюча рука. 12 Люди, котрі ще не померли, були вражені болісними наривами, так що голосіння від міста піднялось до небес!» 

В Екроні Божа присутність принесла ще більше лиха, бо у вірші 11б сказано: “ Адже все місто охопила смертельна загроза “. Досі для міст Ашдод і Гат не існує опису слова “загроза смерті”. Але тепер, в Екроні, Божа рука була дуже важкою. Смерть наповнила місто панікою. Ті, хто не помер, були вражені наривами. Отже, частина людей почала масово вмирати, а частина знаходилась в передсмертних муках.

Подумайте про це. Їхній біль і голосіння були настільки великими, що здійнявся аж до небес. Це могло бути вираженням їхньої агонії. Але водночас це могло бути і тим, що вони волали до неба, до істинного Бога, через свої жахливі страждання. Божа присутність вимагає святості і шанування. Люди, з жорсткими серцями не можуть встояти перед лицем Святого Бога. Вони або розкаюються і прославляють Бога або просто втікають від Нього. Отже, екронці вибрали другий варіант. Вони відкинули Бога Ізраїлевого і відмовилися прийняти і вшанувати Його.

Їхня відповідь нагадує мені відповідь фараона за часів Мойсея. Фараон продовжував чинити опір Богу Ізраїлю поки його син не помер. Чому люди такі вперті і черстві серцем? Тому що вони не хочуть позбавитися свого Дагона. 

Багато людей в цьому світі страждають від гріха і його наслідків. Наприклад, курці страждають на хвороби серця, легень, зубів, та інші. На пачці цигарок зустрічаються застереження написані великими буквами: «Куріння руйнує зуби та призводить до їх втрати», «куріння виклакає серцево-судинні захворювання», «куріння викликає захворювання на рак», «куріння вбиває – кидай курити зараз». Та чи це лякає курців? По даним всесвітньої організації охорони здоров’я, щороку в світі від куріння вмирає близько 8 мільйонів людей. Люди страждають від своїх ідолів, але вперто тримаються їх навіть якщо це вартує їм життя.

Погляньмо на (в.6:1): «1 Господній Ковчег перебував у филистимському краю сім місяців.» 

Протягом семи місяців тяжка караюча Божа рука була над филистимським краєм. Це доволі тривалий термін для того щоб зробити правильні висновки, розкаятися і вшанувати Бога Ізраїлевого. 

Коли пророк Йона прийшов до великого міста Ніневії, то говориться, що він ходив вулицями міста весь день, кликаючи людей до покаяння. Місто Ніневія доволі велике і щоб обійти його треба повних три дні пішого ходу. Пророк ходив вулицями протягом всього дня. Отже, скорше всього за ці три дні він і обійшов все місто. І цього стало достатньо, щоб вся Ніневія повірила Богові включно з їхнім царем. Вони всі одяглися у веретища і волали до Бога і каялися в беззаконих учинках своїх рук.

Проте, для филистимлян, терміну, що був набагато більшим на жаль було замало. Отже, вони шукають рішення, щоб позбавитися Божого Ковчега. У віршах з (6:3-9) детально описується, що необхідно було зробити їм для цього. У (в.3-5) жерці, у яких филистимці запросили поради, також рекомендують не тільки відіслати Господній Ковчег, але й принести жертву Богові Ізраїлеві. За провину перед Богом вони мали зробити із золота п’ять болячок, що символізували кару Божу, і п’ять мишей, за числом п’яти филистимських володарів та їх міст – Ашдод, Газу, Ашкелон, Гад та Екрон. 

Виходячи з цих золотих приношень, ми можемо припустити, що филистимський край вдарила така хвороба, як чума. Характерними ознаками цієї хвороби були великі чорні пухлини з наривами на тілі людини. П’ять мишей могли вказувати на щурів, що були одними з найбільш поширеними переносниками цієї хвороби. Якщо бути точним, то блохи, що жили на щурах кусали людей і через них в кров потрапляли збудники чуми.

У (6:5) ми читаємо: «Тому зробіть зовнішні подоби ваших наростів, як і зображення золотих мишей, які нищать вашу землю, віддайте славу Богові Ізраїлю. Може таким чином Він забере Свою караючу руку, що тяжіє над вами, над вашими богами та над вашим краєм.» 

В цьому вірші филистимляни намагаються вгамувати караючу руку Божу. Нічого іншого їм не прийшло на думку, як принести до Бога свої золоті дари. Жерці вчать їх, що так, вони віддадуть йому славу.  «Може таким чином Він забере Свою караючу руку, що тяжіє над вами» вгадують вони. Бачимо, що филистимляни так і не зрозуміли ким є Бог ізраїльтян. Вони рефлекторно намагаються взаємодіяти з Ним так само, як і з іншими своїми ідолами. Вони не розуміють, що цим ставлять Бога в ряд з іншими божками чим принижують Його. 

Таке саме ми бачимо і сьогодні. Люди говорять, що достатньо щось принести, показне, зовнішнє, наприклад добрі справи, – і це догодить Богові. Але навпаки, це показує їх глибоку, духовну некомпетентність, які не знають Бога і живуть своєю уявою про Нього. Богові не потрібні зовнішні приношення. Йому не потрібні дорогоцінні речі. Йому потрібне розкаяне серце грішника. Який визнає Божу владу над своїм життям і таким чином прославить Його. Як бачимо филистимляни, так і не змогли зробити цього. 

Погляньмо на (в.6:7-8): «7 Тож тепер приготуйте спеціальний новий віз, і дві дійні корови, які мають телят, але яких ще не запрягали у ярмо. Запряжіть тих корів до воза, а їхніх телят поверніть до обори. 8 Тоді візьміть Господній Ковчег і поставте його на віз, а скриньку з золотими предметами, які ви даєте як пожертву за провину, поставте збоку Ковчега й відпустіть корів, – нехай йдуть.» 

Отже жерці наказують филистимлянам зробити незвичайний експеремент. Взяти двох дійних корів, що годують молоком телят, але які ніколи не були під ярмом, запрягти їх до нового воза, на нього поставити Ковчег і скриньку з пожертвами і відправити у дорогу. Якщо цей обоз вирушить до краю Ізраїльського, а саме Бет-Шемеш, то караюча рука, яка була над ними, то дійсно рука Бога Ізраїлевого. 

Духовна темнота филистимлян продовжує вгадувати: «А що ж з ними трапилося? Це справді Бог ізраїльтян, чи можливо все ж таки це випадковість?» І дійсно цей експеримент був особливий. Корови, що були запряжені годували телят і очевидно коли вони йшли в Бет -Шемеш здіянявся неймовірний крик телят і корів, які не могли потрапити один до одного. 

Знаєте, я жив в селі і ганяв до загону свою корову. Так от якщо її не подоїти вчасно в ранці, в обід і у вечері – корова буде ревти і її поведінка може бути неспокійною. А тут ще й були малі телята, заради яких вони могли розбити того воза в лічені хвилини, щоб дістатися до них. Та й новий віз, це як нові сапоги, які тиснуть і створюють незручність і дизкомфорт. Але в (6:12) ми бачимо, що корови хоча і ревли, очевидно, що їм вкрай було не комфортно, проте всеодно йшли вимощеною дорогою в сторону Бет-Шемеша не звертаючи ні на ліво, ні на право. Як би над ними не було керуючої руки Божої, то вони б швидко позбавилися того возу і полями повернулися б до своїх телят. 

Врешті? цим експериментом Бог сходить на рівень филистимлян і намагається показити їм істину, що Він Єдиний достойний визнання і Слави. Але ми не бачимо масового покаяння филистимського краю після цього. Не бачимо щоб після всього того, що трапилося в їхній землі, вони знищили всіх ідолів і славили Бога Ізраїлевого. Та й доля цього народу склалася не дуже добре – з часом він зник з лиця землі.

Господній Ковчег повертається до Ізраїлю. Він не був відвойований Ізраїлем чи повернутий їхніми зусиллями. Він повертається силою Бога, бо Господь звершує історію. Він контролює і спрямовує події так, як бажає того Сам. 

Отже, Господній Ковчег прийшовши до Бет-Шемешу, зупинився на полі одного ізраїльтянина, якого звали Ісус. Там його перемістили на великий камінь і, там було принесено цілопалення і жертви для Господа. 

Проте, там трапилася і одна прикрість, погляньмо на (6:19-20): «19 Тим часом мешканці Бет-Шемеша почали заглядати в Господній Ковчег, через що Господь знищив сімдесят мужів із п’ятдесяти тисяч населення міста. Тому народ був у жалобі, оскільки Господь уразив народ дуже великою карою. 20 Через те мешканці Бет-Шемеша почали говорити: Хто зможе встояти перед Господом, – цим святим Богом?! До кого його від нас відіслати?»  

Недбалість жителів Бет-Шемеша привела до великої трагедії. Велика частка людей загинула, адже поводилась неналежним чином, приступаючи до Ковчега. Але тут є дещо цікаве, особливо в світлі тих подій, що сталися з филистимлянами. Дійсно, як і филистимляни, бет-шемешани забажили щоб Господній Ковчег після цієї трагедії залишив їх. Як відомо далі він був відправлений у Кір’ят-Єарім. 

Але, по-перше вони відразу визнали, що причина в них і Бог є Святим і достойним всієї поваги. А по-друге вони не стали утримувати тривалий час в себе Ковчег, оскільки зрозуміли, що їм не вистачає знань як правильно звершувати служіння в присутності Бога. Очевидно, їх слова «Хто зможе встояти перед Господом, – цим святим Богом?!» вказують на те, що місцеві служителі неправильно звершували обряд поклоніння Богові.

Отже, сьогодні ми розглянули цікаві події, що трапилися під час подорожі Божого Ковчегу землею филистимською, а також його повернення до Ізраїля.

На мій погляд, через филистимлян було дуже гарно продемонстровано наскільки люди грішні і залежні від своїх ідолів. Через це, маємо розуміти, що гріх це річ, яка полонить і просто так його позбавитися не можливо. Ба більше, чим більше ти перебуваєш у гріху, тим більше він оволодіває тобою. В такому випадку духовне життя притупляється, внутрішня духовна людина спустошується, а весь простір заповнюється плотською хіттю. Филистимляни не могли повірити в істинного Бога бо духовно були сліпі і пусті. І навіть тяжка караюча рука Бога, так і не змінила їх серця. (Римлянам 1:21) говорить: «Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця – оповиті темрявою.»  Гріх наповнює думки людей пустощами, речами земними, примітивними як филистимський ідол Дагон і таким чином краде їх серця від істини, тримаючи їх в духовній темряві.

Але що ми маємо робити? Як нам розпізнати, що Бог стукається до нашого серця і кличе змінити своє життя? 

(До Колосян 3:5) говориться: «Тому умертвіть [ваші] земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасть, потяг до зла і жадобу до наживи, що є ідолослужінням.» Нам потрібно умертвити всяку грішну хіть. Всякий ідол який сидить в нашому серці маю бути викинутий звідки з корінням. Тільки наше глибоке покаяння відкриє шлях для пізнання Бога Святого. Тільки в такому стані ми зможемо прийняти Бога в нашому серці. Ковчег Божий, що символізував Божу присутність, який став покаранням для филистимлян, для нас є благословінням.

(1 Коринтян 6:19-20а): «19 Хіба ви не знаєте, що ваші тіла – це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? 20 Адже ви викуплені за ціну…»  Господь Ісус заплатив на хресті ціну за кожного з нас, щоб ми були позбавлені тяжкої караючої руки Бога. Щоб ми могли бачити Бога, пізнати Його любов і жити з Ним в нашому серці. Щоб ми могли мати живе спілкування з Небесним Отцем через Духа Святого, що наповнює нас! Тільки так ми зможемо стояти перед Господом – Святим Богом. Амінь!