1 Самуїла 13:16-14:23

Чи стикалися ви у своєму житті із ворогом, який значно сильніший за вас? Наша країна наразі зіткнулася з ворогом, який чисельніший та сильніший за нас. Чи стикалися ви у своєму житті із проблемами, які здавалися вам великими і непереборними? Звісно що так. Ми живемо у грішному і недосконалому світі, де щодня маленькі та великі проблеми навалюються на нас. Чи залишені ми наодинці зі своїми проблемами і труднощами, чи можемо розраховувати на допомогу від Бога? У цьому слові Ізраїль стикається із потужним ворогом, та в кінці отримує перемогу. Нумо навчимося і ми перемагати у своєму житті. 

В минулому розділі ми вивчали про непослух Саула, через що Бог сказав йому що його царство не втримається. Але Бог не відразу змістив Саула з царства. Той правив ще 15-20 років. Він мав виконати своє головне завдання – перемогти филистимців. На початку свого правління Саул переміг амонітян. Та насправді справжню загрозою Ізраїльтянам становили не амонітяни, а филистимці. Порівняно з филистимцями амонітяни були бандою гопників. Вони були збіговиськом людей, які не вміли воювати. На противагу їм филистимці були досвідченими, навченими воїнами, безстрашними та войовничими.

В минулому уривку син Саула Йонатан розворушив це осине гніздо, коли несподівано напав та розбив передовий загін филистимців. Ті, звісно, не збиралися забувати та прощати це Ізраїльтянам, і зібрали велику армію, яка налічувала 30 тисяч колісниць, 6 тисяч вершників і безліч піхоти. Сам вигляд цієї армії навіював страх, так що військо Саула почало розбігатися навіть без бою. Врешті решт біля нього з 3000 залишилося 600 воїнів, що становило лише 20% початкової кількості. Його армія фактично понесла 80% втрат і просто не могла далі воювати. Протистояти армії, яка значно переважає чисельністю можна, якщо, скажімо, ти маєш сучасну зброю. Але і з цим у Ізраїльтян було погано.

В 13:19 написано: “В усьому Ізраїльському краю не було ковалів, оскільки филистимці боялись, що євреї почнуть виготовляти собі мечі та списи!” Филистимці монополізували виготовлення залізної зброї. Це була сама сучасна зброя того часу. Ізраїльтянам залишалося воювати камінням та дерев’яними палицями проти колісниць та озброєних мечами та списами вершників. 

В 13:17-18 написано:  І от з филистимського табору вирушили три грабіжницьких загони: один загін прямував по дорозі до Офри в край Шуала;  другий загін пішов по дорозі в Бет-Хорон; а третій рухався по дорозі, що проходить по краю Цевоїмської долини і далі в пустелю.

Генеральної битви між Ізраїльтянами та филистимцями так і не відбулося. Ізраїльтяни добре розуміли, що у них немає ніяких шансів протистояти цій навалі филистимців у відкритому бою. На їх стороні, правда, була гориста місцевість Юдеї, де розгорталися ті події. В горах филистимцям було важко застосувати колесниці та вершників. Ізраїльтяни перейшли до партизанської війни. Але все одно їх походження виглядало безнадійним. З филистимського табору вийшло три грабіжницьких загони. Зазвичай грабує переможець після закінчення битви. І хоча битви так і не відбулося, филистимці безперечно відчували себе переможцями. Вони відчували себе повністю безкарними в Ізраїльській землі, і три грабіжницьких загони віялом розійшлися з Міхмасу у всі сторони для наживи.

В цій ситуації цар Саул як лідер мав би щось робити, але про нього написано в 14:2: “Саул у той час, разом зі своїм військовим загоном кількістю близько шестисот чоловік, знаходився на околиці Гіви, й сидів під гранатовим деревом, що в Міґроні.” 

Автор книги Самуїла міг просто написати: “Ізраїльтяни воювали проти переважаючих сил филистимців”. Але він в таких деталях описує сили сторін і положення Ізраїльтян щоб показати всю безнадійність їх ситуації. Просто сидіти під гранатовим деревом не краще рішення для царя, коли ворог напав і грабує твою країну, але він відверто не знав, що робити і як діяти в такій безнадійній ситуації. 

Тут настав для нас час познайомитися з Йонатаном – сином Саула. Чим більше ми дізнаємося про Саула, тим менше він нам подобається. Але про Йонатана навпаки: чим більше ми дізнаємося про нього, тим більше він нам подобається і тим більше ми його любимо. 

Звернемося до вірша 14:1: “Якогось дня Йонатан, син Саула, не поставивши до відома свого батька, сказав слузі, своєму зброєносцю: Ходімо, переправимось по той бік ущелини до загону филистимців.” Схоже, що Йонатан був єдиний, хто не трусився від страху перед филистимцями. Тому він не сидів у таборі, як Саул. Це було для нього важко – просто сидіти. Він шукав можливості щось робити в тій ситуації. Як же він міг взагалі не бути паралізованим  страхом і щось робити в тій ситуації? Як ми побачимо згодом Йонатан думав про Бога. Про якого Бога? Про великого Бога. Про всемогутнього Бога. Можливо, він думав і про великих людей Бога. В Ізраїлі був такий суддя Шамґар. Напевно ви нічого не знаєте про нього. Його життя в Біблії описано всього одним віршем (Суд.3:31): “Після нього (Егуда) постав Шамґар, син Аната, і звичайним довгим києм-рожном для волів знищив близько шістсот чоловік филистимців. Він також визволив Ізраїль”.

Можливо Йонатан думав: “Шамґар звичайним києм для пасіння волів знищив шістсот филистимців. Може і мені вдастся?” Що Йонатан точно розумів, що якщо він буде просто сидіти в таборі, то точно нічого не станеться. Тут ми бачимо, що не Саул, а Йонатан виступає справжнім лідером. У безвиході він не сидить, а шукає вихід. Він шукає можливість. Коли він дізнався, що до них наблизився передовий загін филистимців, то сказав своєму зброєносцю: “Ходімо, переправимось по той бік ущелини до загону филистимців” (1).

З однієї сторони їх положення, коли вони наближалися до филистимців, було вигідним: по обох сторонах були стрімкі скелі, які слугували свого роду стінами – вороги не могли обійти їх з флангів і оточити. З іншої сторони филистимці були нагорі, а вони – внизу. Їм доводилося дертися на гору, що було не вигідно. Однак це не зупинило Йонатана. Він продовжував шукати можливість.

Він сказав своєму зброєносцю: “Давай підберемось до передового загону тих необрізаних. Може Господь щось зробить для нас! Адже Господу не важко визволяти через багатьох чи лише через кількох осіб!” (6) Ось тут ми бачимо віру Йонатана. Перш за все він сказав: “Господу не важко”. Це означає, що він вірив у Всемогутнього Бога, для Якого немає нічого неможливого. Хоча филистимців було як піску на березі моря, а Ізраїльтян небагато, для Бога це не було проблемою.

Друге, він вірив, що Господь “може щось зробить для нас”. На перший  погляд це може здатися як віра, перемішана із сумнівами: “може зробить, а може і не зробить”. Дійсно, Йонатан так вірив, що Бог може щось зробити, а може в цей раз і не зробити. Але це не були сумніви в тому, що Богові забракне сили зробити, а визнання Його суверенітету: Він може зробити, а може і не зробити, тому що Сам так забажає. Йонатан не сказав що Бог зробить. Він сказав що може Господь зробить. Йонатан не знав Божої волі, тому і не був впевнений на всі 100%. Але він пробував. 

Подивімося, що сталося далі у віршах 8-15:8 Тоді Йонатан сказав: Гаразд, ми підемо до тих мужів і покажемось їм!  Якщо вони заволають до нас так: Стійте, поки ми не підійдемо до вас! – то будемо стояти на місці, й не підемо до них. Але коли скажуть: Йдіть до нас! – то підемо. Це буде для нас ознакою, що Господь віддає їх у наші руки.  Коли ж вони обидва показалися передовому загону филистимців, то филистимці почали говорити: Дивіться, євреї вилазять зі своїх нір, в яких вони ховалися! Тоді мужі цього передового загону заволали до Йонатана і до його зброєносця, гукаючи: Підіймайтесь до нас, і ми вам щось скажемо! Тож Йонатан наказав своєму зброєносцю: Тепер йди за мною, адже Господь віддав їх у руки Ізраїлю!  Отже, Йонатан почав видиратись на гору, чіпляючись за скелю своїми руками та своїми ногами , а за ним його зброєносець. Вони миттєво напали на ворогів, які падали перед Йонатаном, а зброєносець слідом за ним їх добивав. У тому першому бою, який провадив Йонатан і його зброєносець, загинуло близько двадцяти ворогів, які полягли на полі розміром близько півділянки поля, яку можна зорати за день парою волів .  Це викликало жах серед людей у таборі филистимців, а також у полі й серед загону грабіжників. До того ж затряслась земля, що спричинило ще більшу розгубленість і збентеження від Бога.

Йонатан і зброєносець удвох розбили передовий загін филистимців. Але був лише початок. Коли Саул та все військо почули побачили метушню в таборі ворогів і прибули туди, то побачили, що там велике сум’яття і що филистимці фактично вбивають один одного. Перемога Ізраїльтян була настільки очевидною, що на їх сторону перейшли навіть ті євреї які до цього були на стороні филистимців (21). Ця перемога дала сміливість чоловікам, які до цього ховалися в горах, відкрито вступити в бій (22). У вірші 23 написано: “Того дня Господь подарував Ізраїлю перемогу”.

Чому ми можемо вчитися у Йонатана? Ми можемо навчитися у Йонатана що означає вірити в Бога на практиці. Проблеми, які стоять перед нами і нашою країною – неосяжні. Україна здобула незалежність більше 30 років тому, але так і не вирвалася від сов’єтського минулого: ні фізично, ні ментально. Суспільство так і не вирішило проблему корупції, продажних судів, а політики так і не навчилися говорити правду. Українські жінки зараз народжують найменше в світі, населення країни різко скорочується через смерть, міграцію та війну – нація вимирає. Молодь – надія нації, намагається втекти з країни тому що не бачить тут майбутнього. Якщо так і далі буде продовжуватися, то тут залишаться одні пенсіонери, яким не буде кому платити пенсію. Це виглядає дуже сумно.

Великі виклики стоять і перед нашою спільнотою. Як євангелізувати? Як виховати учнів Ісуса? Це все справа не одного дня, і не року, а років. І навіть якщо хтось добре зростає, то немає гарантії, що він чи вона буде слідувати за Христом і далі. Коли справа доходить до того, щоб довірити Богові свій шлюб чи фінансове забезпечення, молоді люди часто просто не можуть на це зважитися. 

Як виховати дітей у цьому світському світі, де так багато зла і обману? Виклики стоять і перед кожним із нас особисто: як перемагати страх через війну, який насідає щодня? Як позбутися звичок, залежностей, які заважають? 

Який тут вихід? Нам потрібно навчатися жити по вірі. Це означає навчатися застосовувати віру до практичних проблем та викликів, які стоять перед нами. Бог в Писанні дав нам багато великих обіцянок. Але якщо ми не “не активуємо” ці обіцянки в нашому житті, то вони так і залишаться обіцянками. Нам потрібно пробувати. Йонатан це знав. Тому він пробував. Він не означає все знати і бути впевненим в усьому на всі 100%. Часто віра –  це не знати, але довіряти Богові, а не обставанам. Часто жити по вірі – це щось пробувати щось робити і спостерігати, як діє та направляє Бог. 

У Романі польського письменника Генріка Сенкевича “Хрестоносці” описана ситуація, коли для лікування одного пораненого воїна потрібен ведмежий жир. Один мисливець, якого звати Збишко, планує піти один вполювати ведмедя. Одна дівчина попереджає його: “це небезпечно, бо ведмідь, як забачить людину… одразу стає на задні лапи”. Тоді Збишко зауважує: “Гірше, коли б він утікав, тоді вже його не дістанеш”. У нас є багато проблем та викликів. Ми хочемо, щоб вони втікали від нас чи, якщо ні, втекти самим. Але тоді ми так ніколи не навчимося практикувати віру і жити по вірі. Для кожного настає час, коли потрібно дати бій своїм “ведмедям” чи “филистимцям” у житті. Хай Господь навчить нас жити по вірі і перемагати вірою.